ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 24 жовтня 2016 р.

24.10.2016р. Б. / Святого апостола Филипа, одного з семи дияконів; Преподобного отця нашого Теофана Начертанного, єпископа Нікейського і творця канонів

Святого апостола Филипа, одного з семи дияконів

Тропар, глас 3: Апостольська благодать твоя, Филипе, Самарію здивувала, боговіщанні ж слова твої вельможу врозумили, який вірою осягнувши неосягненного, охрестився і воздав славу Богові, від якого і нам благодать випроси, апостоле, і велику милість. 

Кондак, глас 4: Народів ловець пречудний і учеників Христових співбесідник, серед апостолів вибраний, Филип днесь світові зцілень подає багатство, покриває від напастей, хвалячих Його. Тому суголосно зовім йому: спасай всіх молитвами твоїми, апостоле. 

Є два святих Филипа: апостол, один з дванадцятьох, його пам’ять вшановуємо 14 листопада, і диякон, пам’ять якого свята Церква обходить сьогодні. 

Святий Филип був родом з Кесарії Палестинської, мав жінку і чотири дочки, яким Господь дав дар провидіння. Не знаємо, коли Ісус Христос покликав його до числа своїх учнів, однак відомо, що був він одним із сімдесятьох і що апостоли вибрали його на диякона, другим після св. Стефана і другим серед семи дияконів (див. Ді. 6, 5). Коли після мученицької смерти святого Стефана жиди почали переслідувати вірних, а Христові учні, окрім апостолів, пішли, втікаючи від ненависти фарисеїв, в сусідні землі голосити слово Боже, тоді Филип диякон пішов у Самарію і там, в головному місті Севастії, став проповідувати Христову віру. Ось що розповідають про це Діяння апостолів: “Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. А народ однодушно уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричали голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала. Радість же була велика в тім місті. А був перед тим у тому місті один чоловік, Симон на ім’я, що займався чаклунством і дивував люд самарійський та видавав себе за щось велике. За ним усі від найменшого до найбільшого слідом ходили, кажучи: «Цей чоловік – сила Божа, що її звуть великою». Отож вони до нього були уважні, бо він довго дивував їх чарами своїми. Та як повірили Филипові, що звіщав їм царство Боже й ім’я Ісуса Христа, хрестились чоловіки й жінки. Увірував тоді й сам Симон і, охрестившись, перебував з Филипом; а бачивши знаки й великі чуда, що робились, дивувався. Довідавшися,^ що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, бо Він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрещені в ім’я Господа Ісуса. Тоді покла-ли на них руки, і вони прийняли Святого Духа” (Ді. 8, 5-17). 

Святий Филип був лишень дияконом і не міг уділяти охрещеним святої тайни миропомазання, тому уділити його прийшли святі Петро і Йоан. А коли вони повернулися до Єрусалиму, тоді: “Ангел же Господній промовив до Филипа, кажучи: «Встань та піди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалиму в Газу; вона безлюдна». І встав він і пішов. Аж ось етіопський муж, скопець, вельможа Кандаки, етіопської цариці, що був над усім її скарбом та що прийшов був в Єрусалим на прощу, – він повертався, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю. Сказав Дух до Филипа: «Підійди і пристань до цієї колісниці». Підбіг Филип і почув, що той читав пророка Ісаю, і сказав до нього: «Чи розумієш, що читаєш?» А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?» І попросив Филипа зійти й сісти біля нього. Місце ж Писання, що той читав було це: «Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так Він не відкриває рота свого. В Його приниженні відмовили Йому суд. Рід Його хто може оповісти? Життя бо Його від землі вирвано». Озвався скопець і мовить до Филипа: «Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?» Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому. А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: «Он вода! Що забороняє мені охреститись?» Сказав же Филип: «Коли віриш з усього серця, – можна». Відповідаючи, сказав: «Вірю, що Він є Син Божий». І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва – Филип та скопець – зійшли у воду і він охрестив його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній пі- рвав Филипа, і скопець не бачив його більше; він їхав, радіючи, дорогою своєю” (Ді. 8, 26-39). 

Згідно зі святим Єронімом, той скопець згодом став апостолом Етіопії. “Дивіться, – каже святий Йоан Золотоустий, – як той високий урядник палав спрагою спізнати правду, яку нам Бог об’явив. Навіть у дорозі він читає Святе Письмо, і то найзнаменитіші пророцтва Ісаї, – читає, хоч і не розуміє їх. А побачивши бідного Филипа, не соромиться, а просить його пояснити і навчити. Однак і вчинок святого Филипа гідний подиву; він не закидає скопцеві, що той читає те, чого не розуміє, він не схиляється перед його багатством, а все пояснює і приводить його до Христа”. 

Та повернімося до Діянь апостолів. Коли охрещений етіоп втратив з поля зору святого диякона, якого забрав ангел Божий, тоді “Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію ” (Ді. 8, 40). У Кесарії він також проповідував слово Боже. Зі Святого Письма знаємо, що святий Павло під час своєї подорожі, прибувши до Кесарії, зупинився в домі Филипа благовісника, одного з семи дияконів, у якого “було... четверо дочок-дівчат, які пророкували” (Ді. 21, 9). 

Згідно з переданням, апостол Павло висвятив Филипа і настановив його єпископом у лідійському місті Тралії, в Малій Азії, де той утверджував Христову науку численними чудами і де закінчив свій земний подвиг. Святий Єронім пише, що в кінці IV ст. свята Павла бачила в Кесарії дім, в якому жив святий Филип, а в тому домі маленькі кімнатки, де мешкали його дочки. Пам’ять про них у Кесарії тоді була ще жива. 

У той самий день
Преподобного отця нашого Теофана Начертанного, єпископа Нікейського і творця канонів

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Теофане премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 2: Возгласивши Христове Божественне воплочення, безплотних ворогів дощенту викрив єси, чудний Теофане. Тому всі вірно і благочесно кличемо до тебе: моли неустанно за всіх нас. 

Святі Теодор і Теофан були синами святого Йони пресвітера (житіє його див. 22 вересня). Вони обидва прийняли монаше життя в монастирі святого Сави в Єрусалимі, а згодом, осягнувши досконалість, були висвячені на священиків. Коли безбожний Лев Вірменин став переслідувати вірних, які почитали ікони, тоді святі брати пішли до Царгорода і там перед імператором боронили Христову віру. За це їх жорстоко побили у кинули до в’язниці в Понті, і лиш після смерти лукавого імператора повернулися до Царгорода. Однак за ревність у наверненні іконоборців їх знову кинули до в’язниці. Імператор Теофіл, безбожний єретик, наказав їх жорстоко мучити, а потім замкнути у в’язниці на острові Афусія. Через два роки їх поставили перед імператором, роздягли і били по лиці, по плечах і грудях, а вони голосно молилися до Господа Бога і Богородиці. Під кінець на лицях їх вирізали на шкірі такі рядки:
”Всім, хто приходить до того града, де ж ноги Божі стояли, / Подаючи світові відраду. / Там і ції себе показали, блуду посудини погані. / І коли були великим гріхам віддані, невірними були розбещені уди. / Як злодії, звідти вигнані. / Вони ж до царського тут граду приставши, не перестали зло чинити всюди. / Тим знаменням їм лиця начертавши, прогнали знову злих зле і звідусюди.” 

До такого звірства опустився імператор, який називав себе християнином. Святого Теодора замкнули у в’язниці в Апамеї Витинській, де він помер від ран на сам празник святого первомученика Стефана, у 833 р. Святий Теофан уклав пісню, в якій прославив подвиги свого брата. За правління Михаїла III (840-867) святого Теофана відпустили на волю і поставили єпископом Нікеї. Він уклав багато канонів, серед інших канон на честь відновлення почитання ікон, пам’ять якого Христова Церква вшановує в першу неділю Великого посту, у Неділю православ’я. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар