ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 12 жовтня 2016 р.

12.10.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Киріяка, самітника

Преподобного отця нашого Киріяка, самітника

Тропар, гл. 1: Пустинним жителем і в тілі ангелом,* і чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Киріяче.* Постом, чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши,* зціляєш недужих і душі, що з вірою прибігають до Тебе.* Слава Тому, що дав Тобі кріпость,* слава Тому, що вінчав Тебе,* слава Тому, що діє тобою всім зцілення. 

Кондак, глас 2: Чистотою душевною божественно озброївшись і неустанну молитву, як спис, взявши міцно, посік єси демонські напади, Киріяче, отче наш, молися неустанно за всіх нас. 

Преподобний Киріяк був родом з Коринту. Його батько Йоан був священиком, він служив у соборовому храмі. Мати називалася Євдоксією. Єпископ Коринту Петро був їх родичем. Побачивши глибоке благочестя юнака (Киріяк народився при кінці правління Теодосія Молодшого), він поставив його читцем у церкві. Та Киріяк, хоч і був молодий літами, зростав у чеснотах і постійно думав про монаше життя. Одного разу, почувши в церкві слова святого Євангелія: “Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною” (Мр. 8, 34), вийшов з храму й, нікому нічого не сказавши, пішов на пристань, сів на корабель і подався до Єрусалиму поклонитися святим місцям. З Єрусалиму він пішов до лаври святого Євтимія Великого, і той постриг його на монаше життя й послав на Йордан, до Лаври, де ігуменом був святий Герасим. 

Святий Герасим пізнав у Киріякові одного з вибраних Богом подвижників і дуже полюбив його, і кожного року в часі Великого посту брав його зі собою в глибоку пустелю. Після смерти преподобних Євтимія і Герасима Киріяк повернувся до євтимієвої лаври, але коли побачив, що там слабшає первісна любов, то перебрався до лаври Сукійської, що її заклав преподобний Харитон (його житіє читали вчора). Тут він від початку пройшов усі етапи монашого життя. Упродовж кількох літ прислуговував братам, доглядав хворих, невдовзі був поставлений дияконом, а на сороковому році життя його висвятили на священика. 

Життя, яке він тут провадив, годі описати. Досить лиш навести слова святого, що сонце не бачило, щоб він їв і щоб гнівався. Увечері, аж до півночі, преподобний Киріяк читав псалми, потім служив полуношиицю, і лиш після цього прилягав трішки поспати. Але й таке життя видалося йому занадто розкішним, тому на сімдесятому році життя він узяв зі собою одного учня і поселився в дикій пустелі Натуфа. Кирило, монах лаври святого Євтимія Великого, описуючи життя преподобного Киріяка, каже, що в тій пустелі не було чим прохарчуватися, росло там лиш дуже гірке зілля, до їди непридатне. Однак Киріяк велів учневі варити те зілля і воно ставало добре і солодке. Один благочестивий чоловік з міста Фекуї, довідавшись про побут преподобного в пустелі, привіз йому багато буханців хліба. А наступного дня, коли учень, як звичайно, зварив зілля, і вони стали їсти, то воно виявилося геть гірким. Тоді святий Киріяк поучав його, що Бог тільки в потребі чинить чуда, а їсти варену страву, маючи хліб, було б лакомством. Коли хліб закінчився, тоді вони знову стали варити гірке зілля і воно їм добре смакувало. 

Прожив він там чотири роки, але коли люди і тут стали горнутися до нього і просити про молитви та оздоровлення (Бог наділив його силою творити чуда, проганяти бісів і зцілювати хворих), тоді преподобний Киріяк пішов у пустелю Рува, де подвизався п’ять років; а потім він ще сім років мешкав у скелястій місцині, що називалася Сусаким. Після цього святий повернувся до Сукійської лаври й оселився в печері преподобного Харитона, але не затримався тут на довго. Дев’яностодев’ятилітній старець знову подався до Сусакиму і прожив там, у найбільшій глушині, ще сім років. За переданням, він жив в одній печері з левом, який був лагідний, як ягня, і жодному з монахів, що навідували преподобного, не зробив нічого злого. 

За два роки до смерти, зваживши на прохання монахів, святий Киріяк повернувся до Сукійської лаври. І тут на сто дев’ятому році життя (близько 553 р.) з молитвою на вустах закінчив своє святе життя. За описом монаха Кирила, був він міцної статури і високий зростом. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар