ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 17 вересня 2016 р.

17.09.2016р. Б. / Св. свмуч. Вавили, архиєп. Антіохійського; Св. свмуч. Вавили, Никомидійського вчителя, і з ним 84 младенців; Св. мучц. Єрміони і Євтихії; Св. прор. і Боговидця Мойсея

Святого священномученика Вавили, архиєпископа Антіохійського

Тропар, глас 4: I звичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри постраждав Ти аж до крови, священномученику Вавило, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Як проповідника благочестя і твердиню страждальців* прославляє тебе днесь свята Церква, Вавило славний.* Ти ж, маючи сміливість перед Господом, молися до Христа,* щоб зберіг у мирі досконалому тих,* які величають і вихваляють тебе, о багатостраждальний. 

Про життя і подвиги святого Вавили, архиєпископа Антіохії, багато похвального нам розповідає святий Йоан Золотоустий. Коли імператор Нумеріян, поганин і лютий кровопивця, зійшов на престол (282 р.), він прибув до Антіохії й опустився до такої дикости, що став приносити дітей у жертву поганським божкам. Одного разу він забажав увійти до християнської церкви, щоб подивитися на богослуження. Та святий Вавила став у дверях церкви і не пустив імператора, бо не хотів дозволити, аби поганин своєю присутністю осквернив Божий дім. За таку зневагу імператора владику схопили і наступного дня поставили перед царським судом. Нумеріян не міг надивуватися з мудрих відповідей Вавила, однак таки наказав закувати святого єпископа в кайдани і так водити його містом. А коли імператор став насміхатися з нього, тоді святий сказав йому так: “Знай, царю, що для мене ці окови цінніші, ніж для тебе твій царський вінець, а смерть за Христа для мене миліша, ніж тобі твоє життя”. 

Слідом за своїм учителем ішли три хлопці, котрих святий Вавила виховував, замінивши їм батька. Найстарший, дванадцятилітній, називався Урван, дев’ятилітній – Прилидіян і семилітній – Єполоній. Нумеріян велів поставити їх перед собою, погрожував страшними карами, спокушав солодкими обітницями, – та все намарно, діти голосно величали Христа Спасителя і заявили, що готові постраждати за Нього. Їх били, а опісля разом зі святим Вавилом припікали вогнем, шматували тіла залізом, та з уст їх не почули жодного крику болю. 

Тоді імператор наказав стяти їх мечем. Святий Вавила супроводжував кожного хлопця до місця страти, а опісля, помолившись до Бога, і сам нахилив свою голову під меч. Останнє прохання владики було, щоб його тіло поховали в тих ланцюгах, в яких він ішов на смерть. Над могилою святих мучеників з часом було зведено церкву. 

Через кілька десятків років до Антіохії прибув Гал, брат Юліяна Відступника, якого призначили управителем того краю. У передмісті Антіохії Дафніс була божниця поганського божка Аполлона, до якої зі всіх сторін приходили поганські народи на ворожбу. Зрозуміло, що то не дерев’яний бовван, а диявол ворожив через уста поганських жерців. Гал наказав коло тої божниці побудувати церкву і перенести туди мощі св. Вавили. Коли це зробили, то поганська ворожба враз замовкла, бо диявол не мав приступу туди, де так близько спочивали мощі святого мученика. У 362 р. до Антіохії прибув Юліян Відступник і довідався від поган, що ворожба їх божка замовкла, бо в сусідній церкві лежать мощі святого Вавили. Юліян наказав християнам забрати мощі святого з тої церкви, і весь народ, співаючи слова псалма: “Стидом хай покриються усі, що служать ідолам різьбленим, що хваляться пустими бовванами” (Пс. 97(96), 7), переніс їх до тої церкви, де вони спочивали перед цим. Це не сподобалося імператорові і він наказав багатьох християн ув’язнити, а одного юнака на ім’я Теодор страшно мучити, але той з нечуваною терпеливістю все зносив, співаючи під час мук ті самі слова псалма. Юліян злякався, що народ може збунтуватися, тому велів усіх ув’язнених, серед них і Теодора, випустити на волю. 

Тієї ж ночі з чистого неба в божницю Аполлона вдарив грім і спалив божка та всю утвар поганської святині. Всю вину погани хотіли покласти на християн і замучили до смерти священика Теодорита, закинувши йому підпал божниці, але багато з поган бачили, що вогонь упав з неба, і так само описали це поганські літописці. А мучитель (був він свояком Юліяна Відступника), який наказав убити святого Теодорита, через кілька днів тяжко захворів і черви живцем з’їли його тіло. Погани не наважилися відбудувати божницю, вони побоялися гніву християнського Бога. 

У той самий день
Святого священномученика Вавили, никомидійського вчителя, і з ним 84 младенців

Святий Вавило прийняв мученицьку смерть у часи імператора Максиміяна. Вавило був учителем у місті Никомидії, він навчав довірених йому дітей так щиро, що 84 з них, яких разом зі святим учителем поставили перед судом, прилюдно визнали Христа Спасителя, перетерпіли всі муки: биття, шматування тіла, а під кінець смерть від меча. Тією ж смертю загинув і святий Вавило. 

Тіла святих мучеників перевезли до Візантії. З усіх дітей, які постраждали разом зі святим Вавилою, знаємо імена лиш двох хлопців, один з них називався Аммоній, а інший – Донат. 

У той самий день

Згідно з побожним переданням, Єрміона і Євтихія були рідними сестрами і дочками святого Филипа, одного з семи дияконів, що жив у Кесарії. Святе Письмо каже: “Було ж у нього четверо дочок-дівчат, які пророкували” (Ді. 21, 9). Вони, проголошуючи Христову віру, прийшли до Ефесу, де й поселилися. Коли імператор Траян, ідучи на війну, проходив через місто, то до нього привели Ерміону, яку звинуватили в тому, що вона християнка. Імператор велів побити її бичами, а потім відпустити на волю. А коли після Траяна на престолі сів Адріян, то в часі його побуту в Ефесі святу Ерміону знову привели на суд. Вона сміливо визнала перед ним віру у Христа Спасителя і за це імператор наказав стяти їй голову. Та перед самим ще вироком вона навернула двох катів і вони також прийняли мученицьку смерть. Якою смертю померла свята Євтихія, не знаємо, але це була смерть мученицька, якщо Христова Церква зачисляє її до лику мучениць. 

У той самий день
Святого пророка і Боговидця Мойсея

Тропар, глас 2: На висоту добрих діл зійшов ти, пророче Мойсеє,* і тому сподобився ти бачити славу Божу.* Благодатні скрижалі закону прийнявши* і бувши образом благодаті,* був ти й пророків почесною похвалою,* і благочестя великим таїнством.

Кондак, глас 2: Лик пророчий разом з Мойсеєм і Аароном, днесь радістю радіє,* бо кінець їх пророцтва звершився на нас.* Сьогодні сяє хрест, яким нас спас Ти.* Їх молитвами, Христе Боже, помилуй нас. 

У тяжкій неволі і ярмі жив Ізраїльський народ у багатій і плодоносній землі Єгипту, де колись, кілька сот літ тому назад, осів патріярх Яків, при піднесенім майже до царської гідности синові своєму Йосифу, і де рід його множився, як звізди на небі. Фараони, правителі Єгипту, боялися, щоб жиди не заволоділи цілим єгипетським краєм, бо вже тоді від ізраїльтян могли на війну іти 600000 мужів. Тому веліли вважати жидів за невільників і змушувати їх до найтяжчих робіт. А що фараони зводили тоді величезні будівлі, то заставляли жидів виготовляти з глини і січки цеглу. І тяжко жилося їм серед завзятого єгипетського народу; гострий канчук краяв їх хребти, бо єгиптяни навіть не приховували, що хотіли б зменшити кількість жидів, а вже про те, щоб дати їм волю, навіть і не думали. 

Та попри все число жидів щораз зростало. Тоді фараон видав наказ, щоб кожну дитину чоловічої статі, яка народиться в жидів, було кинено у воду. І настав великий плач серед жидів, і стали вони молити Господа, щоб вивів їх з єгипетської землі. 

Був чоловік з покоління Леві, що називався Амрам, а жінка його звалася Йохевед. Мали вони двоє дітей, дочку Марію і сина на ім’я Арон. І ось послав їм Бог ще одну дитину, хлопчика, та вже в тому часі, коли був наказ тих дітей топити. Не змогло серце матері дивитися на смерть немовлятка. Вона три місяці переховувала дитину, а коли вже годі було це затаїти, то взяла кошик з очерету, вимастила його смолою, загорнула дитя у пеленки та в тому кошику поклала в очереті при самому березі. Марія, сестра дитини, сховалася поблизу і спостерігала, хто знайде той кошик. Якраз тоді дочка фараона йшла купатися і почула плач дитини. Кинулися слуги шукати і знайшли кошик, а в кошику гарненького хлопчика. Дочка фараона промовила до своїх, що охоче віддала б ту дитину якійсь жінці на виховання, тоді вийшла Марія і сказала, що знає жінку, яка охоче прийме дитя. Дочка фараона послала її привести Йохеведу, а хлопчика назвала “Мойсей”, тобто “взятий з води”. Вона пообіцяла Йохеведі оплату за виховання дитини і так Мойсей зростав у домі своєї матері, а коли він підріс, то дочка фараона забрала хлопця у царський двір, там він виріс і змужнів. 

Але юнака не тішило життя при дворі фараона, де “Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах” (Ді. 7, 22). Його тягнуло до своїх братів, до тих, що плачуть і страждають. Бо хоч він і виховувався у поганському дворі, але завжди залишався вірний вірі своїх батьків і своєму народові. Ця його віра у Божу поміч ніколи не покидала його, бо, як пише святий апостол Павло: “Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона; волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи, бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту” (Євр. 11, 24-26). “А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля” (Ді. 7, 23). 

Та не міг він дивитися на кривду свого народу, і коли побачив, як єгиптянин б’є жида, то, запалавши справедливим гнівом, став боронити свого одноплемінника й убив єгиптянина. Мойсей гадав, що цей вчинок вдасться приховати, та вже наступного дня, коли він намагався помирити двох жидів, що сперечалися, один з них став голосно кричати, що Мойсея ніхто не ставив князем над ними і що вони не дадуть себе убити, як дав себе вчора вбити єгиптянин. Справа набула розголосу. Фараон наказав схопити Мойсея, але він утік у Мідіянську землю. Тут його прийняв у свій дім священик Їтро, і дав йому за жінку одну з своїх сімоx дочок, Ціпору. Бог дав йому двох синів і назвав Мойсей старшого Гершом, а молодшого – Еліазер. 

Сорок років Мойсей пас у пустелі стадо і весь той час молився Богу, щоб звільнив жидівський народ з тяжкого ярма і від лютої панщини. Так само і весь Ізраїль у тяжкій підневільній роботі не припиняв молити Господа про поміч. “Почув Бог їхній стогін та й згадав союз свій з Авраамом, Ісааком та Яковом. І побачив Бог, як ото йдеться Ізраїлеві та й зрозумів його” (Вих. 2, 24-25). Господь вибрав Мойсея, щоб він вивів з Єгипту Його народ. 

“...Раз погнав він був вівці поза пустиню і прийшов до Божої гори, до Хориву. І з’явився йому ангел Господній у вогняному полумені посеред куща. Глянув він, аж ось вогнем палає кущ, а не згоряє. І каже Мойсей сам до себе: «Підійду лишень ближче та подивлюсь на це велике диво, чому то не згоряє кущ?» Побачив Господь, що він наближався подивитись, та й кликнув до нього з-посеред куща: «Мойсею, Мойсею!» І відповів той: «Я тут!» І сказав: «Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш – земля свята». А далі: «Я – Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова». І закрив Мойсей лице своє, боявся бо дивитися на Бога” (Вих. 3, 1-6). А Господь сказав йому, що почув плач народу свого в Єгипті, і тому хоче вивести його з Єгипту до землі доброї і великої, що пливе молоком і медом. І наказав йому Господь таке: “Іди ж, оце пошлю тебе до фараона, щоб вивів ти народ мій, синів Ізраїля, з Єгипту” (Вих. 3, 10). 

Мойсей злякався такої великої відповідальности, та Господь пообіцяв йому, що Він буде з ним й у всьому допомагатиме. Коли ж Мойсей запитав, що має сказати Ізраїлеві, якщо спитає його, яке Ім’я Бога, що послав його, то Господь відповів: “«Я той, хто є». І додав: «Так промовиш до синів Ізраїля: “Я – є” післав мене до вас». І сказав Бог знов до Мойсея: «Так промовиш до синів Ізраїля: Господь Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова післав мене до вас. Таке моє Ім’я навіки, і таке моє найменування з роду в рід»” (Вих. 3, 14-15).

Господь велів Мойсею повертатися до Єгипту і благовістити старшинам колін Ізраїля славну хвилину звільнення народу з неволі і стати з ними перед фараоном та об’явити йому, що Бог наказує, аби фараон звільнив жидівський народ і дозволив йому піти в пустелю принести жертву Богу. А коли правитель Єгипту не захоче їх відпустити, тоді Господь всякими карами змусить фараона до послуху. Мойсей боявся, що жиди не повірять йому, та Господь сказав йому кинути палицю на землю, палиця впала і перемінилася на змію, а коли за наказом Божим Мойсей схопив ту змію, то вона знову стала палицею. Так само, коли Мойсей запхав свою руку за пазуху і вийняв її, то побачив, що вона вся вкрита проказою, а за хвилю знову стала чиста і здорова. А коли Мойсей дізнався, що Господь чудами утвердить свою волю, то боявся вже лиш одного. Був він тяжкомовний і тугоязикий, але Господь сказав, що відкриє вуста його, а назустріч вийде йому брат його Арон і обидва стануть перед фараоном, а Господь буде в устах їх обох, Він навчить їх, як мають говорити. 

І тоді Мойсей покидає своє стадо, бере жінку й дітей і повертається до Єгипту, де давно вже вмерли ті, що хотіли його судити. Назустріч йому вийшов Аарон й обидва об’явили Божу волю народові. “І повірили люди; і почувши, що Господь навідався до синів Ізраїля та що зглянувся на їхнє бідування, вони поклоняючись, припали лицем до землі” (Вих. 4, 31). 

Та гордий фараон навіть чути не хотів про те, щоб дати волю жидам. У своєму засліпленні він сказав: “Хто такий Господь, щоб я мав послухати Його голосу та відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, й Ізраїля не відпущу” (Вих. 5, 2), і велів ще більше гнобити жидів. 

Він не побоявся чуда Божого, хоч Арон перемінив перед ним палицю у змію. Тоді впали Божі кари на Єгипет. Вода перемінилася у кров і впродовж семи днів не було й краплі води в Єгипті, лиш тільки жиди мали воду. Потім розмножилося стільки жаб, що вони вкрили всю землю, заповзали у домівки, навіть у постіль фараона. Той злякався і при кожній карі обіцяв відпустити народ, але коли кара припинялася, тоді закаменілість його серця поверталася. Тоді сталася величезна навала комарів, що немилосердно кусали людей і худобу; їдкі мухи наповнили всю землю, впала люта пошесть на худобу, а людей і всяку звірину покрили болячки і струпи. Безнастанний град і громовиця вбили всіх, і людей, і скотину, що були на полі; сарана спустошила всі поля, всяку зелень виїла з корінням. На Єгипет впала тьма, що три дні закривала сонце, і ніхто не міг рушити з місця, де стояв, брат не бачив брата. Всі ці кари впали на єгиптян, і не завдали жодної шкоди жидам. Коли й після цього не зворушилося серце фараона, тоді мала впасти на його народ найтяжча кара. 

Господь Бог наказав, щоб у 14-ий день місяця березня кожна жидівська родина зарізала однорічного баранця. Його кров’ю мають помазати одвірки своїх домів. І вночі кожен з них, зібраний в дорогу й перепоясаний, має їсти м’ясо того баранця, а що не з’їдять, те мають спалити. І нехай ніхто не виходить тої ночі з хати, бо буде в ту ніч “пасха Господня” і Господь перейде землю Єгипту й уб’є все первородне в тій землі, як серед людей, так і серед скоту. А кров на одвірках буде знаком, щоб смерть оминула жидівські доми. І велів Господь, щоб пам’ять тої пасхи святкувати кожного року: “І стане вам цей день на спомин, і ви святкуватимете його як свято Господнє; як установу вічну для всіх ваших родів святкуватимете його” (Вих. 12, 14). 

(Через багато віків прийшла нова Пасха. Тепер вже не кров’ю ягняти означено одвірки, а Непопочний Агнець, Христос Спаситель, дав себе розіп’яти на хресті, і Його Найсвятіша Кров звільнила нас із неволі. Споживання баранця у жидів було праобразом святого причастя, а їх пасха була праобразом правдивої ПАСХИ, в якій споживаємо Тіло і Кров Христа Спасителя. Тому християни зустрічають Пасху, тобто Великдень, так урочисто і святкують її у всьому світі.)

А коли настала та ніч, то кожний єгипетський дім мав покійника, починаючи від фараонової палати аж до невільниці, що в темниці оплакувала смерть свого первородного. Лиш тепер фараон усвідомив, що не йому противитися Божій волі, і відпустив жидівський народ, а єгиптяни просили, щоб жиди якнайшвидше покинули їхню землю. Понад 600000 чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, зі всяким своїм добром і стадами, під проводом Мойсея, пішли в пустелю. Розчинену на хліб муку, не заквашену, взяли зі собою у мішках і в пустелі пекли з неї паляниці – і звідси пішов звичай у жидів випікання неквашеної, опрісночної маци. У пам’ять про цю подію Господь велів, щоб усе первородне чоловічої статі було присвячене йому. Коли жиди вийшли з Єгипту, тоді Мойсеєві було вісімдесят років, а Аронові – вісімдесят три. Вони забрали з собою також і кости праведного Йосифа. Господь ішов перед ними, показуючи їм дорогу, – вдень у стовпі хмари, а вночі – у вогненному стовпі. 

За Божим наказом жиди розклали табір над морем, поблизу Пігахіроту, навпроти Ваал-Цефону. Та серце фараона знову закаменіло, і він вирішив повернути жидів назад, у неволю, і з усім своїм військом пустився навздогін. Тоді жиди стали нарікати на Мойсея, але той, за словом Господа Бога, простягнув свою руку з палицею над морем, і хмара вкрила Ізраїль, води в морі розійшлися і жиди сухою ногою перейшли на другий бік. Кинулися за ними єгиптяни, та коли ступили в сухе русло моря, води зійшлися над ними і всі загинули. Тепер лиш пойняли жиди всю могутність Господа і відчули страх Божий. Тоді весь народ заспівав похвальну пісню, що починається словами: “Заспіваю Господеві, славно бо прославився” (див. Вих. 15, 1-19). А Марія пророчиця, сестра Мойсея та Арона, зібрала всіх жінок і разом з ними також заспівала цю пісню. Потім вирушили вони в пустелю і через деякий час отаборилися в місці, що називалося Елім, там було сімдесят пальм і стільки джерел з водою, що вистачило на весь народ. 

Невдовзі вони вирушили далі, і коли були вже поблизу гори Синай, не вистачило їм хліба. Тоді жиди знову забули про Божу могутність, і стали тужити за неволею в Єгипті та нарікати на Бога і на Мойсея: “О, коли б ми були повмирали від руки Господньої в Єгипетській землі, сидівши, було, круг казанів з м’ясом та ївши хліба досхочу! А то вивели ви нас у цю пустиню, щоб голодом поморити всю громаду” (Вих. 16, 3). Господь Бог у своєму невимовному милосерді простив їм той гріх маловірства і кожного дня (крім суботи) посилав їм з неба манну. Коли жиди побачили її, то стали питати один одного: “Мангу?” – (Що це є?) – звідси й пішло слово “манна”. А щоб і м’яса не забракло, то хмарами стали злітатися перепелиці, – так жиди мали досить усякої їжі. 

Та жидівський народ ніколи і нічим не був вдоволений. Коли їм забракло води, то жиди почали так зневажати Мойсея, що той жалівся Господеві: “Що діяти мені з цими людьми? Ще трохи, і укаменують мене” (Вих. 17, 4). 

Та Господь Бог був милосердний і довготерпеливий до них. Він наказав Мойсеєві підійти до гори Хорив і вдарити палицею об скелю, а коли той зробив так, то враз із скелі потекла вода. І тоді Мойсей голосно сказав до народу, збентеженого цим чудом: “Чи є Господь між нами, чи нема?” (Вих. 17, 7). А невдовзі об’явилася ще більша сила Божої опіки. На жидів напали дикі племена амалекитян. Мойсей наказав Ісусові, сину Навина, зібрати з жидів військо і стати до бою з ворогом, а сам разом з Ароном і Хуром (один з жидів, якого Бог згодом призначив до священичого уряду), зійшов на гору і там з піднесеними руками молився до Бога. Коли його руки були піднесені, то перемога схилялася на бік жидів, а коли руки опускалися, то гору брали амалекитяни, тож Арон і Хур підтримували Мойсею руки, доки Ісус не переміг ворога. 

За порадою Їтра, батька своєї жінки, Мойсей призначив над народом тисячників, сотників та інших урядників, які б мали управляти народом і його судити, а до нього зверталися лиш у важливих справах. На горі Синай, під звуки труб і удару громів, у хмарі зійшов Господь і покликав до себе Мойсея. Мойсей зійшов на гору і Господь дав йому своїх десять заповідей: 

“Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі.
Нехай не буде в тебе інших богів крім мене.
Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах.
Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять мене, і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої.
Не прикликатимеш імени Господа, Бога твого, марно, бо не пустить Господь безкарно того, хто прикликає Його ім’я марно.
Пам’ятай на відпочинковий день, щоб святити його.
Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє.
День же сьомий – відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі.
Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його.
Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі.
Не вбиватимеш.
Не чужоложитимеш.
Не крастимеш.
Не свідкуватимеш ложно на ближнього твого.
Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані його осла, ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму” (Вих. 20, 2-17). 

Жиди прийняли Божі заповіді і присягли, що свято зберігатимуть їх. Мойсей для освячення цієї присяги приніс цілопалення і скропив народ жервенною кров’ю. Потім, узявши з собою Ісуса Навина, зійшов на гору, де сорок днів і ночей слухав Божі накази: як має відбуватися богослуження, які мають бути святі посудини, які і як треба приносити жертви. А потім Господь дав Мойсеєві дві кам’яні таблиці, на яких було виписано десять заповідей. 

А жиди тим часом, позбувшись опіки Мойсея, забули про Господа та про чуда, які Він для них учинив, не побоялися Його гніву та зробили золотого бичка і стали йому покланятися, як це чинили погани, зі співом, п’янством і розпустою. Бог сказав про це Мойсеєві і став погрожувати своїм гнівом, та Мойсей заступився перед Ним за свій народ і вимолив у Господа прощення для нього – і Бог стримав свій справедливий гнів. Коли ж Мойсей повернувся з гори і побачив безбожні, поганські гулянки на честь поганського ідола, то серце його запалало гнівом і він кинув кам’яні таблиці об землю і розбив їх. Та оскільки частина жидів навіть не думала каятися, то Мойсей, найстарший суддя народу, наказав убити їх мечем. Тоді загинуло через свою безбожність до трьох тисяч народу. Мойсей привів народ до покаяння і, повернувшись на гору, просив Господа про прощення для заблуканих. Тут виявилося, як сильно він любив свій народ. До Господа він молився так: “Ой, величезним гріхом провинились ці люди; зробили собі бога із золота. Ой, коли б Ти простив їхній гріх! А ні, то викресли мене з Твоєї книги, що Ти написав” (Вих. 32, 31-32). Бог простив свій народ та дав Мойсеєві нові таблиці. Мойсей повернувся з гори Синай і, за Божим наказом, усі Його постанови для суддів і священиків він записав у книги.

Так постав цей закон, що називається закон Мойсея.

Однак жиди ніколи не припиняли нарікати. Тепер їм було замало самої манни: “Пригадуємо собі рибу, що задарма їли в Єгипті, огірки, дині, пір, цибулю, часник; а тепер душа наша прагне: нема нічогісінько, сама лише манна перед нашими очима” (Чис. 11, 5-6). І Бог почав карати малодушних, що виступали проти Мойсея, бо той сам не вмів постояти за себе: “З Мойсея ж був собі вельми тихий чоловік, понад усіх людей на світі” (Чис. 12, 3). Так, коли Арон і Марія, рідні брат і сестра Мойсея, стали його зневажати словами, то Бог послав на Марію проказу, і лиш за молитвою Мойсея вона була оздоровлена й очищена. Але не на довго допоміг цей приклад Божої кари. Коли народ був у пустелі Паран, поблизу обіцяної землі, тоді Мойсей послав кільканадцять мужів, щоб потайки оглянули ту землю. Пішли вони і, повернувшись, не могли нахвалити красу і плодовитість тої землі, та водночас сказали, що народ там сильний і його ніколи не вдасться жидам побороти. Тепер уже весь народ став нарікати на Мойсея і хотів добровільно повертатися до Єгипту. А коли Ісус Навин і Калев стали голосити народові, що могутність Божа сильніша від усіх ворогів, тоді натовп малодушників хотів каменувати їх. І вже гнів Божий нависав над жидами, вже Господь хотів вразити їх смертю, але молитва Мойсея знову стримала руку Божої справедливости: “«Прости ж гріх люду цього з великого милосердя Твого, так, як зносив єси люд цей від Єгипту аж досі!» І сказав Господь: «Прощаю на твоє слово»” (Чис. 14, 19-20). Простив Господь гріх, але кара дочасна мусила бути. Всі, що вийшли з Єгипту і нарікали на Бога і на Мойсея, мусили померти в пустелі, крім Ісуса Навина і Калева, і лиш нове покоління мало отримати обіцяну землю. І та кара сповнилася; сорок років чекали жиди, поки Ісус привів їх в Зайорданську землю. Мойсей робив усе, що міг, аби не стиралася в народі пам’ять про заповіді Божі. І так само й тоді не припинялися бунти серед жидів. Один з тих бунтів закінчився тим, що його призвідців Кораха, Датана і Авірана проковтнула земля, а двісті п’ятдесят знатних мужів, що були з ними, загинули від вогню. 

Коли знову забракло народові серед пустелі води, то Господь наказав Мойсею простягнути руку над скалою і з неї мала потекти вода, як це вже було на горі Хорив. Та тепер і Мойсей, і Арон засумнівалися на хвилю, чи здійснить Господь свою обітницю. Вода зі скали потекла, але за їх невірство Господь об’явив їм, що вони не увійдуть до обіцяної землі, а помруть у пустелі. Іншим разом Бог наслав на жидів ядовитих гадюк і вони тисячами гинули від їх отрути. А коли в біді вони стали каятися, то Мойсей, за Божим наказом, повісив на палі мідного вужа: хто з вірою глянув на того вужа, той спасав своє життя. 

(Той вуж був прообразом Христа Спасителя, розіп’ятого на хресті. Сам Ісус Христос каже так: “Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у Нього, жив життям вічним” (Йо. 3, 14­15). Хто з вірою дивиться на святий хрест, той спасе свою душу від вічної загибелі.)

Під час свого скитання пустелею жидам часто доводилося боротися з усякими племенами, але Бог, за молитвами Мойсея, завжди дарував перемогу своєму народові. Водночас Він уже частіше карав народ за схильність до всього, що зле і грішне. Коли жиди отаборилися по сусідству з племенем Моава і почали за їх прикладом провадити грішне життя, то ті з них, які берегли Божий закон, самі вбили двадцять чотири тисячі безбожників з-поміж свого народу. 

Тоді Арона вже не було серед живих, він помер на горі Гор. А Мойсей, за Божим наказом, найстаршим архиєреєм призначив його сина Єлеазара. У тому ж часі померла й Марія. І самому Мойсеєві Господь провістив час його смерти і велів призначити Ісуса Навина начальником жидівського народу. Мойсей щораз частіше збирав свій народ, який за всяке добро відплачував йому невдячністю, і навчав його, благаючи зберігати Божий закон. До глибини серця має кожного зворушити пісня слави, яку він написав про Божі добродійства та про невдячність жидів. Вона починається словами: “Вслухайтесь небеса, я промовлятиму, слухай слів моїх, земле!” (див. Втор. 32, 1-43). 

Мойсей навчав: “…за те, що ви слухатиметеся цих розпоряджень і пильно виконуватимете їх, Господь, Бог твій, додержить тобі союз і ласку, якою клявся твоїм батькам. Він полюбить тебе, поблагословить і розмножить тебе; поблагословить плід твого лона й плід твоєї землі, твоє зерно й твоє вино і твою олію, та й приплід твоєї худоби і приріст твоєї отари на землі, про яку він клявся твоїм батькам, що дасть тобі. Будеш благословен понад усіма народами; неплідного чи неплідної не буде в тебе, ані в твоєї скотини” (Втор. 7, 12-14).

Але святий Боговидець знав, що народ цей завжди буде противитися Божим заповідям, тому з жалем говорив: “Знаю бо добре, що після моєї смерти ви зіпсуєтеся зовсім і звернете з дороги, що її я вам заповідав; що в майбутності впаде на вас лихо за те, що чинитимете зло перед очима в Господа, приводивши Його до гніву ділами ваших рук” (Втор. 31, 29). 

Перед своєю смертю він благословив весь жидівський народ і кожне його коліно окремо. “Тоді Мойсей зійшов із Моав-степу на гору Нево, на верх Пізга, що проти Єрихону, і показав йому Господь усю Гілеад-землю до Дана, увесь Нафталі-край і землю Ефраїма та Манассії, всю землю Юди, до Західнього моря, і Негев і околицю і поділля Єрихону, пальмового міста, аж до Цоару. І промовив до нього Господь: «Це земля, що про неї клявсь я Авраамові, Ісаакові та Якову, словами: Я дам її твоєму потомству. Я дам тобі побачити її очима, але туди ти не ввійдеш»” (Втор. 34, 1-4). 

І помер там Мойсей, слуга Божий. Поховали його в землі Моав і ніхто аж до нинішнього дня не знає, де його гріб. У посланні святого Юди читаємо: “…сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: «Нехай тебе Господь судить»” (Юда. 1, 9). Святий Йоан Золотоустий пояснює ці слова так: Бог заховав гріб Мойсея, вірогідно, для того, щоб жидам, так схильним до ідолопоклонства, не дати нагоди до якогось забобонного почитання його мощей, як того хотів диявол, коли сперечався з архангелом Михаїлом про тіло Мойсея, задумуючи відкрити місце, де був той гріб. Мойсей прожив сто двадцять років, а Святе Письмо стверджує, що аж до смерти він мав добрий зір, міцні зуби і сили не покидали його до кінця життя. Жиди оплакували його смерть тридцять днів, і було за ким плакати, бо: “Не з’явився більше такий пророк в Ізраїлі, як Мойсей, з яким Господь розмовляв віч-на-віч” (Втор. 34, 10). 

Традиційно Мойсеєві приписують написання п’яти книг Святого Письма: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня. У книзі Сираха про Мойсею читаємо: “З нього Він вивів милостивого мужа, який серед усіх ласку знайшов, який був і Богові, і людям любий: Мойсея, пам’ять якого – у благословеннях. Учинив його славою до святих подібним, зробив його великим на страх ворогам. Словом його Він чуда спинив, перед царями його прославив, доручив йому провід свого народу, а й величі своєї частку йому виявив. Вірного й лагідного, Він освятив його, вибравши його з-поміж усіх живих. Свій голос йому почути зізволив, а ввівши його в темную хмару, заповіді дав йому віч-на-віч, закон життя і те, що знати треба, щоб Якова навчати свого союзу, Ізраїля – своїх приписів” (Сир. 45,1-5). 

Коли Христос Спаситель преобразився на горі Тавор, тоді явилися Мойсей та Ілля. Мойсей, який готував народ до прийняття Спасителя, а готував через утвердження в народі віри і любови до єдиного правдивого Бога, своїм об’явленням на горі Тавор немовби дає свідчення правдивости науки Христа Спасителя. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар