ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 10 вересня 2016 р.

10.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.1,26–29:  «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних»

Погляньмо на наше життя. Скільки разів у різних обставинах і ситуаціях ми чуємось безсилими, слабкими й немічними. Апостол також каже про це, що дух сильний, а тіло немічне. Часто наше тіло, наша психофізична частина буття дає нам це почуття неможливости щось змінити в собі чи навколо себе. Але якщо пам’ятаємо, що ще перед нашим народженням Господь віддав своє життя за нас, бо вірив, що ми можемо зробити багато доброго і великого. 

Тому річ не в тому, як ми почуваємось, а в тому, що в Бозі все є можливо. Маємо все більше довіряти Богові. Бог вірить в нас, Він знає про наші здатності та спроможності. Лиш ми маємо все більше зростати в цій довірі та покладатися на Господа. 

* * *
Мт.20,29-34:  «А коли почули, що Ісус переходить мимо, закричали, кажучи: “Господи, Сину Давидів, змилуйся над нами!“»

Зазвичай ще з дитячих чи юнацьких років ми звикли, що молитися – це промовляти або прочитувати ті чи інші тексти або, як ми кажемо, ті чи інші молитви. Натомість ми досить рідко згадуємо, що молитва – це зустріч двох осіб: мене і Господа. Тому важливо розуміти, що в молитві я зустрічаюся з Богом. Коли я промовляю до Бога як до особи, це подібно до того, як я спілкуюся з кимось із ближніх. 

Цей же епізод показує ще більше: сліпці не тільки промовляли, а кричали, волали. Коли їх зупинили, вони ще більше почали кричати, бо усвідомили, що мають єдину нагоду, щоб отримати Божу допомогу. Сліпці «заробляли» собі на життя тим, що просили, але почувши, що йде Ісус Христос, який може дати їм щось інше, боялися проґавити свій шанс, тому кричали перед Богом у своїй потребі. 

Для нас так само важливо не боятися, може, не лише «кричати», а волати всередині свого серця – і Бог завжди почує. Тож запитаймо себе, коли молимося перед Господом: чи справді стоїмо перед Ним як перед особою і чи справді з усього серця «волаємо» і криком душі виражаємо Богові те, чого потребуємо? Євангеліє показує, що сліпці були почуті. Так само й ми, якщо заволаємо, завжди будемо почуті Господом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар