ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 2 вересня 2016 р.

02.09.2016р. Б. / Святого пророка Самуїла

Святого пророка Самуїла

Тропар, глас 2: Дар прецінний даний був ти неплідній утробі і принесений в жертву, як всепаленя благоприємне, Господеви своєму, послуживши Йому в преподобії і правді, тому тебе почитаєм, пророче Божий Самуїле, як молитвеника за душі наші. 

Кондак, глас 8: Як дар прецінний перед зачаттям відданий Богові, і з дитинства Йому як ангел послужив єси, всеблаженний, і сподобився майбутнє провіщати. Тому кличемо до тебе: «Радуйся, пророче Божий Самуїле, архиєрею великий». 

Ізраїльським народом правили судді. Скинія завіту зберігалася у святині в місті Шіло. Суддею народу і найстаршим архиєреєм був Елі. У місті Рамі жив побожний чоловік з покоління Веніямина на ім’я Елкана. Його дружина побожна і богобоязлива Анна не мала дітей, що у жидів уважалося за тяжкий Божий допуст, а часто і за Божу кару. Вона дуже часто давала жертву “на Боже” і просила Господа, щоб поблагословив її подружжя сином, й обіцяла посвятити його на службу святині і ножиці не торкнуться його голови. Вислухав Господь молитви праведної жінки і поблагословив сином на її і чоловіка велику радість. Дитя назвали Самуїлом, що означало “випрошений у Бога”. А коли дитяті виповнилося три роки і його відлучили від грудей матері, тоді Елкана й Анна відвели Самуїла до міста Шіло, принесли жертву Господеві і віддали свого сина священикові Елі, щоб під його наглядом дитя росло на славу Бога і на службу Його святині. 

У святині Анна прославляла Господа молитвою, яка починається словами: “Серце моє у Господі радіє, мій ріг піднявся вгору в моїм Бозі; уста мої відкрилися широко на моїх супостатів, бо я радію Твоїм спасінням” (1 Сам. 2, 1). Цю молитву Христова Церква часто повторює в канонах утрені. Самуїл залишився з Елі у святині; батьки його навідували і сповнювалися радістю їхні серця, коли бачили, як хлопець, одягнений у білий полотняний ефод, служить Богу і молиться Йому своїми невинними устами. 

Елі мав двох синів, Хофні та Пінхас, обидва були священиками. Попри свій молодий вік, серця мали злі і зіпсовані. Вони крали м’ясо, призначене на жертви, обдирали вірних, що давали до храму приноси, і множили всяку нечесть. Про все це знав Елі, він упоминав синів, але, маючи м’яке серце, не карав їх, хоч як батько, архиєрей і суддя повинен був це зробити. Тож Господь Бог через одного з пророків пригрозив йому карою, що мала впасти на весь його рід. Однак і тоді Елі не покарав своїх синів. 

Самуїлу вже виповнилося дванадцять літ. Він спав у кімнатці, поряд зі спальнею Елі, який уже почав досвідчувати на собі Божу кару, бо осліп. Одного разу вночі Самуїла розбудив голос, що кликав його на ім’я. Хлопець подумав, що це Елі його кличе, тож зірвався зі своєї постелі і побіг до старця. Але Елі сказав, що не кликав його, і Самуїл знову ліг до сну. Тої ночі це повторювалося тричі, тоді Елі пізнав, що сам Господь хоче об’явити Самуїлові свою волю. Він сказав хлопцеві: “Іди спати, а коли ще раз почуєш голос, то відповідай так: «Говори, Господи, слуга Твій слухає!»”. І справді, коли Самуїл учетверте почув голос, що кликав його, зробив так, як навчив його Елі. А Господь Бог промовив до нього: “Гляди, я зроблю таке в Ізраїлі, що в кожного, хто те почує, обіуш буде дзвеніти. Того дня я здійсню на Елі все, що я сказав був про його родину, від початку до кінця! Ти об’явиш йому, що я скараю його дім повіки за те злодіяння, бо він знав, як його сини зневажали Бога, а не скартав їх. Тому – клянусь домові Елі! – не загладити повіки ні жертвами, ані офірами провини дому Елі” (1 Сам. 3, 11-14). 

Вранці Самуїл боявся про це розповісти Елі, аж доки той сам не запитав його. А коли Елі почув слова Господа, тоді в глибокому розкаянні сказав: “Він – Господь! Хай чинить те, що Йому довподоби!” (1 Сам. 3, 18). Весь народ дізнався, що Господь уподобав собі Самуїла: “Ввесь Ізраїль, від Дану аж до Версавії, взнав, що Самуїл був наставлений Господнім пророком” (1 Сам. 3, 20). Елі постарів, а його сини продовжували грішити, лукавим був їх шлях перед Господом. 

Невдовзі филистимляни пішли війною проти Ізраїля і розбили його військо. Ізраїльтяни послали до Шіло по скинію завіту, бо вірили, що скинія завіту допоможе їм розбити ворога. Священики, а серед них і обидва сини Елі, принесли скинію; та в наступній битві знову перемогли филистимляни. Тридцять тисяч ізраїльтян впало трупом, загинули від меча й обидва сини Елі. А вороги захопили скинію завіту і відвезли до міста Ашдоду, та поставили в храмі свого божка Дагона. Коли ж старому і сліпому Елі принесли вістку, що його сини убиті, а скинія завіту в руках ворога, він, з великого жалю, упав з крісла і скрутив собі в’язи. Так сповнилася обіцяна Божа кара. 

Не довго скинія завіту була у поган. Уже першої ночі їх божок Дагон упав і розбився. Бог почав карати филистимлян; плоди їхньої землі виїли миші, а тіла їх мужів гнили живцем. Коли впродовж семи місяців кари не припинялися, филистимляни запрягли у воза двох корів, поклали на нього скинію завіту, і корови потягли його просто у землі Ізраїля. 

Архиєреєм і суддею Ізраїля після смерти Елі став Самуїл. Він закликав жидів до покаяння, бо вже тоді багато з них стали покланятися поганським божкам. Після тривалої филистимлянської неволі весь народ покаявся. Самуїл зібрав мужів усіx колін у Міцпі і тут приніс Богові жертву. Тоді филистимляни з великим військом знову виступили проти Ізраїля. А Бог прийняв покаяння жидів; жертва, що приніс Самуїл, Йому сподобалася. На филистимлян напала дивна тривога, вони стали утікати, а Ізраїль розбив їхню силу та повернув усі свої міста. Доки Самуїл був суддею, рука Господа завжди охороняла вибраний народ від його ворогів. 

Самуїл дуже совісно сповнював свій уряд; він наглядав за всім краєм, а постійно мешкав у своєму рідному місті Раматаїмі. Коли Самуїл постарів, на суддів народу він призначив своїх синів Йоіла і Авію. Однак вони були грішниками і пригнітали свій народ, тому жиди зажадали від Самуїла, щоб вибрав для них царя, як в інших народів. Заболіло серце старого Самуїла на ту невдячність народу до Бога, який сам через суддів царював над Ізраїлем. Самуїл навчав народ, що царська влада тяжітиме над ними, бо цар буде гнати їх синів перед своїм возом, і запряже їх до робити на себе, а дочки їх стануть його невільницями, і братиме десятину зі всього, і вони пошкодують про це, прийде каяття, та буде запізно. Коли ж народ наполіг на своєму, то Господь велів Самуїлові послухати їх голосу. 

Самуїл, за Божим об’явленням, помазав єлеєм Саула, сина Кіша, з покоління Веніямина. Помазання єлеєм було знаком, що Бог покликав Саула до царського уряду, який після священичого уряду є найперший. Невдовзі Самуїл зібрав весь народ, і кинули наперед жереб, з якого покоління мають обрати царя. Жереб випав на коліно Веніямина. А потім кидали жереб, на якого мужа з коліна Веніямина він випаде. Жереб випав на Саула і той став царем. Та лиш після великої перемоги над аммоніями, яку здобув Саул, остаточно утвердилася його влада. Самуїл тоді склав уряд судді, а весь народ йому свідчив, що він за час свого правління ніколи нікого не скривдив і завжди чинив згідно з законом Божим. 

За правління Саула Ізраїль безнастанно боровся з ворогами. Але Саул прогнівив Господа, бо присвоїв собі священичу гідність і сам став приносити жертви. Господь Бог сказав Самуїлові, що за це Він забере у Саула царську владу і передасть іншому. А коли Саул після війни з амалекитянами, всупереч наказу Господа, присвоїв собі частину худоби, забраної у ворогів, Самуїл став перед ним і заповів йому, що Бог покарає непослух, бо не жертви і цілопалення Він хоче, а послуху. Саул пізнав свій гріx і став просити Самуїла, щоб молився за нього, і вхопив пророка за кінець одежі і відірвав шматок, який залишився в його руках. А тоді Самуїл сказав: “Так віддер Господь нині царювання над Ізраїлем від тебе і передасть його іншому, ліпшому від тебе!” Ще раз Самуїл помолився з Саулом, а потім повернувся до свого дому і більше вже не бачив його у своєму житті.
Самуїл, за наказом Божим, пішов до Вифлеєму, до дому мужа, що звався Єссей, бо знав, що одного з його синів має помазати на царя. Було у Єссея вісім синів, та не вибрав Господь сімох старших, а вибрав наймолодшого – Давида, що пас стадо свого батька. Його Самуїл помазав єлеєм і з того часу Дух Божий спочив на Давиді. 

А невдовзі Господь і Самуїла покликав до себе. Помер святий пророк у глибокій старості, мав бо вже близько 98 літ, через на два роки після Саула. Був він з черги 15-ий і останній суддя Ізраїля. Його смерть Святе Письмо описує дуже стисло: “Самуїл умер, і ввесь Ізраїль за ним плакав, і поховали його в Рамі, його місті” (1 Сам. 28, 3). 

Згідно зі свідченням святого Єроніма, мощі святого пророка Самуїла 406 р. було перенесено до Царгорода. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар