ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 29 серпня 2016 р.

29.08.2016р. Б. / Перенесення з Едеси до Царгорода Нерукотворного образу Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, названого Святим Обрусом та Святого мученика Діомида

Перенесення з Едеси до Царгорода Нерукотворного образу Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, названого Святим Обрусом

Тропар Образу, глас 2: Пречистому образові Твоєму поклоняємося, благий,* просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже,* бо волею благоволив єси плоттю зійти на хрест,* щоб ізбавити тих, що їх створив єси, від неволі ворожої.* Тому благодарственно кличемо Тобі:* Ти радістю сповнив усе, Спасе наш, прийшовши спасти світ. 

Кондак Образу, глас 2: Невимовного і божественного для людей твого промислу,* неописане Слово Отче,* і Образ неписаний, і богописаний,* переможна пісня правдивого твого Воплочення.* Його ж вшановуємо, цілуючи. 

У часи, коли Христос Спаситель навчав і чудами утверджував свою науку, в Месопотамії, між Тигром і Євфратом, правив Авгар. До нього дійшла чутка, що в жидівському краї з’явився пророк, який називає себе Сином Божим і який творить багато чуд: повертає сліпим зір, піднімає з хвороби розслаблених, – і Він ніхто інший, як обіцяний Месія. 

У житті так трапляється, що не завжди той, хто багатий і славний, є щасливий. Так, цар Авгар, при всіх своїх достатках і почестях, був тяжко хворий на проказу. Почувши про чуда Христа Спасителя, послав до Нього послів з таким листом: “Авгар, цар, передає поклін і вітання Ісусові, великому Учителеві, що з’явився в околицях Єрусалиму. Багато чув я про Тебе, про Твої великі діла і про те, що Ти одним словом зцілюєш хворих, виганяєш з людей злих духів і воскрешаєш померлих. А почувши про це, я увірував, що Ти є або Бог, який зійшов з небес, або Син Божий. І прошу Тебе, щоб Ти прибув до мене і зцілив мене, бо вже багато літ я страждаю від тяжкої, невиліковної хвороби. Довідався, що жиди переслідують Тебе і хочуть убити. Тож прошу, прийди до мене, у нас міста прекрасні і тут будеш жити у славі і пошані”. Лист той він передав через послів, до яких долучився й один маляр на ім’я Ананія, щоб змалювати для царя Авгара лик Христа Спасителя. 

Царські посли знайшли Ісуса, коли Він навчав народ. Ананій, сівши збоку, хотів намалювати лице Христа, та хоч який був він славний маляр, однак не зміг намалювати того лиця, яке випромінювало незвичайну красу і дивний блиск. Коли ж Христос відпустив народ, то прочитав листа від царя Авгара і доручив апостолові Томі написати таку відповідь: “Щасливий ти, Авгаре, бо увірував у мене, мене не бачачи. Так бо написано, що не увірують в мене ті, що бачать мене, а ті, що не бачать, – увірують й успадкують небесне царство. Ти просиш мене прибути до тебе, але я маю сповнити те, з чим прийшов на землю, а потім повернутися до Отця небесного, що послав мене. Та після мого вознесення я пошлю до тебе одного з моїх учнів, щоб ти та інші пізнали життя вічне”. 

Потім, як оповідає нам передання, Христос умив своє лице, витер його рушником, на якому явився найкращий і найвірніший відбиток святого Лику. Цей образ, який називаємо “Нерукотворним образом Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа”, Спаситель разом з листом передав послам царя Авгара і вони вирушили до Едеси, головного міста їхнього краю. Коли хворий цар перечитав листа і поцілував образ, то враз став здоровий, лиш на лиці залишилися сліди прокази. Однак і вони щезли тоді, коли згодом до Едеси прибув Тадей, один з 70-ти учнів, якого послав апостол Тома. Тадей навернув царя до Христової віри, а після хрещення останній знак хвороби пропав. За прикладом царя навернулося дуже багато народу. Авгар наказав прикрасити Нерукотворний образ дорогоцінними перлами, оправити в дорогу раму і повісити в ніші над брамою міста, щоб усі подорожні віддавали йому честь. Перед тією іконою день і ніч горіла лампада. 

Та через якийсь час, за правління одного з наступників Авгара, про пошану до святого образа забули, й усе місто впало в темряву поганства, залишилась лиш невеличка громада християн. Спитаєте, як це могло статися? Дуже легко. Тоді війни не припинялися, населення міст змінювалося, приходили інші племена, займали міста і приносили з собою поганський звичай. Коли ж поганство в Едесі стало панівним, тоді єпископ цього міста вночі замурував нішу, в якій був Нерукотворний образ, разом з палаючою лампадою. Минув якийсь час і люди гетьчисто забули про той образ. Так тривало аж до 545 р., коли перський цар Хозрой захопив той край і взяв в облогу місто Едесу. Все місто було у великій тривозі, бо кожної хвилі могутня ворожа сила могла захопити мури і почати жорстоку різню. А коли християни день і ніч молилися у церквах, тоді Господь Бог об’явив єпископові Едеси Євлалію, що над головною брамою міста замуровано ікону Спасителя. Єпископ пішов зі священиками і вірними, велів відняти плиту, що закривала нішу і знайшов Нерукотворний образ, перед яким горіла лампада, що чудесним способом до цього часу так і не вигоріла. З ревними молитвами зняли святу ікону і хресним ходом обнесли її довкола мурів міста, при цьому лице Спасителя на образі сяяло такою красою, що перське військо впало в тривогу і стало в паніці втікати. Слава про це велике чудо поширилося по всіх околицях, зі всіх сторін приходили люди, щоб поклонитися Нерукотворному образові. 

Минуло сотні літ. На царському престолі сів Костянтин Багрянородний (912-959). Місто Едеса була в руках безвірних сарацин. Тоді імператор викупив у них Нерукотворний образ, заплативши дванадцять тисяч тодішніх грошей і випустивши на волю двісті полонених сарацинів знатного походження. Нерукотворний образ перенесли до Царгорода і поклали в царських палатах, у церкві, що звалася Фарос. Сталося це 944 р. А коли святу ікону несли хресним ходом через Царгород, тоді один розслаблений з вірою поглянув на нього і став здоровий. Пізніше Нерукотворний образ перенесли до Риму; однак інші джерела стверджують, що святу ікону мешканці міста Генуї перевезли до рідного міста і помістили в церкві святого Вартоломея, де вона зберігається і нині. 

У нашому народі поширена ікона святої Вероніки, на якому благочестива жінка тримає в руках полотно із зображенням лику Христа Спасителя. Як оповідає передання, коли Христос Спаситель ніс хрест на Голготу, а кривавий піт заливав увінчане терням Його чоло, тоді якась побожна жінка подала Йому рушник витерти піт і кров з лиця. На тому рушникові залишився нерукотворний образ, відбитий потрійно, бо полотно було складене втроє. Образ святої Вероніки зберігається в Римі, у храмі святого Петра. Папа Сикст IV (1471-1484) писав, що в храмі святого Петра в Римі зберігаються неоціненні скарби, зокрема мощі багатьох мучеників і образ Вероніки, а особливо спричинився до широкого почитання цього образа папа Григорій XIII (1572-1585).
Є ще згадка про третій Нерукотворний образ, з міста Камуліян, у Кападокії, який було перенесено до Царгорода. Про цей образ згадується на Другому Вселенському соборі в Нікеї (787). 

У цих образах нехай буде честь і слава Спасителеві світу на віки вічні, – одна, свята, силь- на, що весь світ огортає і нахиляє до стіп Того, хто є нашим життям і спасінням. 

У той самий день

Святого мученика Діомида

Тропар мученика, глас 4: Мученик Твій, Господи, Діомид,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак мученика, глас 2: Істинний і непереможний страстотерпець благочестя й благодаті,* став ти небесним хранителем таємниць, Діомиде преславний,* перемігши мучителя, став переможцем* і прославився переможними вінцями. 

Святий Діомид був родом з міста Тарсу, в Киликії. Будучи лікарем, а при цьому ревним і гарячим християнином, він цілковито посвятився служінню ближнім; оздоровляв їх від тілесних хвороб і навертав до Бога грішних, приводив до пізнання правди поган, відвідував в’язнів і допомагав їм усім, чим міг. 

Та почалося жорстоке переслідування християн за Диоклетіяна. Лютий імператор, довідавшись про славні подвиги святого Діомида, що перебував тоді в Нікеї, наказав його ув’язнити і привести до Никомидії, бо хотів сам його судити. Коли воїни везли святого мужа на суд, він попросив їх, щоб дозволили йому помолитися. Святий зліз із підводи, став на коліна і в молитві віддав Богові свою праведну душу. Воїни, що його везли, відтяли йому голову, аби цим засвідчити імператорові, що Діомид уже не живе. Коли вони це зробили, то осліпли, і лиш тоді, коли пізнали свій гріx і стали просити допомоги у святого мученика, прозріли та завдяки цьому чуду навернулися і прийняли Христову віру. Святий мученик Діомид серед вірниx був у великому почитанні. Імператор Костянтин Великий на його честь побудував у Царгороді, біля “Золотих воріт”, прекрасну церкву, яку згодом перебудував і розширив імператор Василій Македонянин. При тій церкві був монастир, а поблизу розташована в’язниця, – та сама, де страждав папа святий Мартин та багато інших святих ісповідників та мучеників. Святий Діомид постраждав 298 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар