ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 21 липня 2016 р.

21.07.2016р. Б. / Святого великомученика Прокопія

Святого великомученика Прокопія

Тропар, глас 8: Не від людей, а з небес прийнявши поклик,* Святий, батьківське безчестя і вірну службу залишив ти,* як другий Павло, наслідуючи Христа,* переніс ти багато мук і ран.* Нині ж обіцяний вінець прийняв, великомученику Прокопіє,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 2: Божественною ревністю до Христа запалений* і силою Хреста захищений,* вихваляння й сміливість ворогів подолав ти, Прокопіє,* і чесну Церкву підніс ти,* маючи міцну віру й просвічуючи нас. 

Джерела подають дві версії житія святого великомученика Прокопія. Згідно з першою, він був читцем при церкві в Єрусалимі (що звався тоді Елія Капитоліна), а згодом у Скитополі над Йорданом провадив ангельське життя. Він дав обіт жити в чистоті; своє тіло морив постом, лиш один раз на тиждень їв сухий xліб, і не знав іншого напою, крім води. Інші джерела, погоджуючись щодо місця й часу його мученицького подвигу, стверджують, що він був царським воєводою. Оминаючи ці відмінності, хоч Прокопій міг бути воєводою, а потім читцем, що в той час траплялося дуже часто, приступимо до опису житія святого, муки якого стали поштовхом до навернення багатьох, а жорстокістю своєю переважають усе, що дотепер читали. Святий Прокопій, власне, звався Неаній і народився він у Єрусалимі. Його батько Христофор був християнином, він помер, коли святий ще був малою дитиною, а мати Теодосія, закаменіла поганка, виховала сина в старих забобонах. А що рід їх належав до одного з найзнаменитіших, то молодий Неаній, закінчивши науку, перебував при дворі імператора Диоклетіяна. Той полюбив юнака, іменував його воєводою і послав до Олександрії мучити християн, бо саме почалося люте переслідування. Неаній багато чув про християн, знав, що вони дуже ревно тримаються своєї віри, що живуть побожно і чесно, однак наказ виконав і вирушив з військом у дорогу. 

Одної ночі, як оповідає передання, біля міста Апамії (в Сирії) налетіла страшна буря з землетрусом і громами. Нараз Неаній почув голос: “Неаніє, і ти ідеш проти мене?” Наляканий юнак побачив на небі перед собою світлий хрест, а голос говорив далі: “Я, що говорю до тебе, – Ісус Христос, Бог і Син Божий, який за тебе і за всіх дав себе розіп’яти на хресті, щоб спасти світ”. А коли хрест почав підніматися вгору, то Неаній почув іще слова: “Цим хресним знаменем долай ворогів своїх і мир мій буде з тобою!” 

Видіння зникло, замовк голос з неба, благодать увійшла в серце Неанія – він став християнином. Прибувши до Скитополя, пізнав правди Христової віри, охрестився й отримав нове ім’я Прокопій, тобто дозрілий. Потай велів він зробити з золота та срібла хрест, такий, який бачив на небі, і завжди носив його під своєю одежею. Потім з військом своїм прибув до Єрусалиму, а оскільки агаряни саме тоді непокоїли місто, то Прокопій, гаряче помолившись та уповаючи на силу хреста, вдарив на ворога, розбив його, звільнив місто й увійшов до нього з військом, а всі вітали його як спасителя. У домі матері, коли та просила сина, щоб він приніс жертву божкам, Прокопій признався, що є християнином, розбив усіх золотих і срібних божків, а золото роздав бідним. Мати впала в нечувану злість і сама донесла імператорові, що син її став християнином. Диоклетіян був тоді в Антіохії і негайно дав наказ намісникові Палестини Юсту схопити й ув’язнити Прокопія, а тоді або змусити його зректися Христової віри, або віддати на муки. 

Юст сам подався до Єрусалиму, та коли всі намови не допомогли, він ув’язнив святого слугу Божого і доставив до Кесарії Палестинської, до своєї резиденції. Саме тут святого почали прилюдно мучити. Залізними гаками так шматували тіло, що воно відпадало цілими шматками. Деякі погани, дарма що закаменілі, навіть плакали. Почувши їх плач, святий Прокопій сказав: “Не плачте наді мною, а плачте над собою, над загибеллю душ своїх, бо якщо не навернетеся до Христової віри, всі загинете в пекельних муках”. 

Увечері Прокопія кинули до в’язниці, а наступного дня він став перед судом цілком здоровий, бо вночі явився йому Христос Спаситель і зцілив рани, а душу наповнив невимовною надією на вічну нагороду. Юст приписував усе чарам і велів відвести Прокопія до божниці, щоб там він склав жертву божкам, але ті самі впали на землю і розбилися, щойно святий став на поріг. І знову його кинули до в’язниці, а на сторожі стали два відділи війська зі своїми начальниками Антіохом і Никостратом. Усі ті вояки вночі припали до ніг святого і прийняли хрещення. Почувши про це, Юст наказав усіх вояків на очах святого Прокопія стяти мечем, а вони охоче прийняли смерть за Христову віру. Наступної ночі навернулося дванадцять найдостойніших жінок міста. Вони на суді сміливо визнали Христову віру, за що їх віддали на жорстокі муки: жінок били залізними прутами, ребра палили вогнем, відрізали груди, а під пахви клали розпечені залізні кулі. 

Посеред тих мук враз почувся голос: “Великий Бог християнський; і я віднині є Його слугинею!” Ці слова промовила Теодосія, мати святого Прокопія, якій Бог, за молитвами її сина, дав ласку пізнати правду. Юст умовляв її, щоб не губила себе, бо, як ми сказали, вона була знатного роду, а коли всі вмовляння не допомогли, велів кинути її до в’язниці, де вона разом з сином скріплювалася до дальшої боротьби і прийняла святе хрещення. 

Минула коротка, така спасительна для неї ніч і заяснів радісний день, коли вона мала дати остаточне свідчення віри у Христа Спасителя. Разом з іншими дванадцятьма жінками мученицями її поставили перед судом. Їх били по лиці, шматували залізом тіло, і врешті-решт усіх тринадцятьох, закованих в один ланцюг, вивезли за місто, де їм стяли голови. Після їх страти Прокопія віддали на нові муки. Кров спливала з нього під бичами, залізними гаками пошматували його лице, однак святий у тих муках ревно молився й усе переносив так стійко, що Юст, почуваючись безсилим, велів кинути його до в’язниці. Тієї ночі ангел Божий вразив мучителя; його знайшли неживим. І знову навернулося багато поган, вони приходили до св. Прокопія у в’язницю, приводили хворих, а він їх оздоровляв і навертав до Христової віри. І навіть тут, у в’язниці, він провадив дуже строге життя, молився, постив, приготовляв душу свою та просив Господа, щоб дозволив йому закінчити земний подвиг і стати перед небесним Божим престолом. 

Замість Юста до Кесарії прибув новий староста на ім’я Флавіян. Він також став умовляти святого мученика, щоб той приніс жертву божкам, бодай про чуже око, і так спасе своє життя. Коли ж усі вмовляння не допомогли, мучитель наказав бити святого жилами, колоти тіло залізом, припікати боки і натирати рани сіллю. Усе його тіло було як одна суцільна рана, та дух не похитнувся, дух був сильний, погляд святого був спрямований угору, а серце надіялося на вічне життя. Флавіян велів принести вогонь і насипати в руки мученика кадило, а потім руки тримати над вогнем, щоб той від болю вкинув кадило до вогню, і тоді погани сказали б народові, що святий Прокопій приніс божкам жертву. Дві годині тримав мученик руку над вогнем, і вогонь той погас, а рука не задрижала – хитрість поганська була осоромлена. Тоді святому зв’язали руки і повісили за них на високому дереві, а до ніг прив’язали важкий тягар, так, що всі члени тіла вийшли з суглобів. Потім його кинули у вогонь, та вогонь погас і жоден волос на його голові не постраждав. Після всіх цих мук погани вирішили вбити святого Прокопія, бо інакше він наверне ціле місто; Флавіян наказав стяти його мечем. І так 8 липня 303 р. від меча впала голова святого Прокопія. Душа його царствує в небі. Тіло святого християни поховали вночі, а Бог прославив його мощі численними чудами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар