ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 28 червня 2016 р.

28.06.2016р. Б. / Святого пророка Амоса та Преподобного Єроніма

Святого пророка Амоса

Тропар, глас 2: Пророка Твого Амоса пам’ять, Господи, празнуємо. * Тому молимо Тебе: Спаси душі наші.

Кондак, глас 4: Очистивши Духом твоє світлосяйне серце, Пророче,* і дар пророцтва з висоти прийнявши, славний Амосе,* звістив ти велегласно у всіх сторонах:* Цей Бог наш, і немає подібного до Нього. 

У VIII ст. до Різдва Христового у місцевості Текоа, що лежала між Єрусалимом та Вифлеємом, жив чоловік на ім’я Амос. Він описує своє покликання на пророка так: “Я не був ні пророком, ані сином пророка не був я. Я пастухом був і порав сикомори. Та Господь узяв мене від отари і сказав до мене: Іди, пророкуй моєму народові Ізраїлеві” (Ам. 7, 14-15). Пророцтво його налічує 9 глав, в яких він провіщає Божий гнів і кари, які впадуть на Юдею та Ізраїль і всіх жидів, що мешкали в інших містах, в Дамаску, Тирі і т.д. “За те, що відкинули закон Господній і постанов Його не пильнували; що брехні їхні звели їх на манівці, брехні, що за ними їхні батьки ходили. Я пошлю вогонь на Юду, що пожере палаци в Єрусалимі” (Ам. 2, 4-5). В місті Бетелі жиди приносили жертви божкам, а пророк Амос став посеред цього міста і провіщав гнів Божий, що навис над безбожним народом і його царем. 

Був у Бетелі поганський жрець Амасія. Почувши слова пророка, він фальшиво оскаржив Амоса перед царем, що той бунтує проти нього народ. Однак цар не зважав на наклеп і обмову Амасії. Тоді Амасія сам став проганяти святого Амоса з Бетелу, і пророк провістив йому: “Жінка твоя стане блудницею у місті, сини твої та дочки від меча поляжуть; поле твоє поділять шворкою, і ти помреш у краю нечистім. Ізраїль же напевно піде в полон, геть із свого краю” (Ам. 7, 17). Й усією силою слова став погрожувати грішному народові словами Господа: “Настав кінець моєму народові Ізраїлеві: я не прощу йому вже більше” (Ам. 8, 2). І прийде день гніву Божого: “І станеться в той день, – слово Господа Бога, – я сонцю заповім заходити опівдні, нашлю серед ясного дня пітьму на землю. Оберну ваші свята в смуток, усі ваші пісні в лемент. Я наведу на кожен стан вереття, на кожну голову – лисину. Наведу плач, немов по синові одинакові: так воно буде до кінця, немов гіркий день. Ось дні надходять, – слово Господа Бога, – і я пошлю на землю голод; не голод за хлібом, не спрагу за водою, лише за слуханням слова Господнього” (Ам. 8, 9-11). 

В останній, дев’ятій, главі Бог дає обітницю, що прийде час, коли Він відновить кивот Давида (тобто пошле Того, хто вдосконалить закон, – Ісуса Христа). Це буде царство віруючих у Господа, царство Його вибраних, про яких Господь каже так: “Я посаджу їх на землі їхній, і їх не вирвуть уже з земі їхньої, що я їм дав” (Ам. 9, 15). Цими словами і закінчується пророцтво святого Амоса. 

Про смерть пророка розповідає святий Епіфаній: Амасія і син його Осія побили святого Амоса так тяжко, що ледь живого перенесли його до рідного міста Текоа. Через кілька днів святий пророк там помер. 

У той самий день

Преподобного Єроніма

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику, * архиєреїв (монахів) богонатхненна прикрасо, Єроніме премудрий, * ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 3: Ти насолодився богомудрий повздержністю* і похіть тіла свого по¬гамував* і показався сіяючим вірою* і, ніби дерево посеред раю, зацвів ти, Єроніме, отче святий. 

Преподобний Єронім народився близько 340 р. у чесній, поважаній і багатій родині в місті Стридоні, на кордоні Далматії і теперішньої Угорщини, тоді Панонії. Батько його називався Євсевій. Юнаком він навчався в Римі у відомого філософа Донатія, дуже добре знав латинську і грецьку мови. У часі навчання він назбирав велику і цінну збірку книг. Вже тоді його можна було назвати світилом учености; однак при цьому він не дуже дбав про благочестиве життя і підпадав багатьом блудам і гріхам, властивим молодому зіпсованому вікові. Та Бог, який вибрав цього юнака на одного з учителів Христової Церкви, вивів його на дорогу чесноти. Єронім, за тодішнім звичаєм, ще не був охрещений. Пізнавши в Римі, що й найбільша наука не замінить невинности душі, навернувся з блудної дороги, прийняв святе хрещення і цілковито посвятив себе служінню Богові. В неділі і свята поспішав він до підземних християнських цвинтарів, т. зв. катакомб, молився на гробах святих мучеників і, розважаючи про їхнє життя, ще більше заохочував себе до наслідування їхніх чеснот. 

Згодом з Риму він поїхав до міста Трир, де прочитав багато святих книги, а відтак повернувся до рідного міста. Однак на довго тут не затримався; довкола себе він бачив людей, що ганялися лишень за зиском і за втіхами тіла. Він подався до Аквилеї, де єпископом був святий Валерій, а після нього святий Хромантій. Заприязнившись з обома, тут він також познайомився зі святим Гелюдором, єпископом Альтини, і зі святим Микитою, згодом єпископом та апостолом Дакії. У їхньому товаристві він багато розважав над Святим Письмом, ділячи час на науку і молитву. Чому він покинув Аквилею, ми не знаємо, але 373 р. Єронім подався до Антіохії. Тут він тяжко перехворів, після чого припинив подальше вивчення світської філософії, посвятившись цілковито вивченню Святого Письма і слухаючи навчання ученого Аполінарія, єпископа Лаодікеї, який пізніше, на жаль, впав у єресь. Звідси святий Єронім пішов у пустелю Халкис, що лежить між Сирією і Аравією, де багато монахів провадили суворе аскетичне життя. І тут він почав своє життя найбільшого каяника. Піст, молитва, неспання, розважання над правдами Христової віри, і при цьому жорстока боротьба зі спокусами – ось образ того життя, про яке святий Єронім пише так: “Як часто серед тої глухої і далекої пустелі, де сонце пекло мене спекою, мені здавалося, що я перебуваю серед забав і розкошів Риму. Я плакав і стогнав день та ніч, а коли сон зморив мене проти моєї волі, я опускав свої члени скривавленого тіла на тверду землю більше для муки, як для спочинку. Я нічого вже не кажу про їжу і пиття, бо монахи цієї пустелі навіть у хворобі п’ють лишень воду, а їсти варену страву – для них це лакомство. Та, однак, я, що зі страху перед Божим судом і перед муками пекла добровільно прийняв на себе цю в’язницю і що не знав іншого товариства, як товариство диких звірів і скорпіонів, я своїми думками та уявою, здавалося, був серед римських веселощів і в товаристві гулящих жінок. Лице моє було бліде і висохле від постів, а спрага серця рвалася до недозволених утіх, і в зимнім та майже мертвім тілі спалахнуло полум’я нечистоти. В такому сумному становищі я припадав до ніг Спасителя, вмивав святий хрест сльозами і витирав своїм волоссям, а тіло через неспання і піст підкоряв владі духа. Я пригадую собі, що молився днями й ночами, не припиняючи бити себе в груди, аж милосердний Господь повернув мені спокій душевний. Якщо тіло наше веде таку страшну боротьбу проти того, хто його морить, це що буде з тими, які піддаються своєму тілу і ведуть розпусне життя серед радощів і розкошів?” Так писав про себе святий Єронім. 

Подвизаючись у пустелі, преподобний вивчив єврейську мову від одного монаха, охрещеного жида. Спочатку було дуже важко, та врешті-решт він так вивчив мову, що пізніше міг взятися за переклад Святого Письма з єврейської на латину. Згодом він залишив пустельне життя, повернувся до Антіохії, і 379 р. його висвятили на священика. Священство він прийняв тільки під послухом єпископу; однак святий Єронім вважав себе недостойним такої гідности і ніколи не правив Служби Божої сам. Це були часи, коли в Царгороді навчав святий Григорій Богослов. Святий Єронім поспішив до нього, щоби слухати науки цього великого мудрістю і чеснотами святого. Він тривалий час перебував біля святого Григорія і, як сам потім скаже, щойно у нього навчився належного розуміння Святого Письма. У 383 р., на прохання папи Дамасія I (366-384), святий Єронім прибув до Риму і тут приступив до великої справи. Він перевірив переклад Нового Завіту з єврейської мови на латину, а також виправив переклад Псалтиря. Якщо в богословських справах виникали якісь сумніви, для з’ясування яких єпископи зверталися до Риму, то саме святий Єронім мав усе це вирішувати, бо завдяки своїм глибоким знанням з богослов’я, а особливо розумінню Святого Письма він мав велику довіру у папи. 

При цьому святий провадив життя так, ніби перебував у пустелі: на самоті, у тиші, і лиш тоді, коли йшлося про навчання Христової Церкви, він рішуче піднімав свій голос. Як це було, наприклад, тоді, коли єретик Гельветій посмів виступити проти Пресвятої Богородиці: святий Єронім так рішуче, ясно і переконливо викрив його безбожне навчання, що зразу підрубав корінь єресі і вона не прийнялася. 

Приклад преподобного Єроніма спонукав кількох дуже благочестивих жінок з найбагатших родів Риму відмовитися від усіх втіх світу і провадити чисто монаше життя. Серед них були свята Маркелія, свята Меланія і свята Павла з дочками Блезилею, Павлиною і Євстахією. Слід сказати, що преподобний Єронім був надзвичайним почитателем святої чистоти й усюди підносив цю чесноту, через що впав у немилість значної частини тодішнього римського духовенства, яке жило серед усяких вигод. Святий Єронім різко виступав проти такого життя, тож знайшлися наклепники, які стали його очорнювати і звинувачувати у зарозумілості, ба, навіть у єресі, та в інших нечуваних гріхах. Наклепи не припинялися, а святий Єронім терпів усе задля правди. Духовний суд викликав (без прохання про це з боку Єроніма) наклепників на переслуховування, і вони, упокорені, визнали свою провину; однак після цього зводили ще більші наклепи. Святість життя, чистота звичаїв преподобного була для грішників мов скалка в оці – вони хотіли позбутися його з Риму. 

Після смерти папи Дамасія наклепники стали ще сміливішими, а святий Єронім, щоб не допустити образи Бога, у серпні 386 р. покинув Рим. Разом зі своїм молодшим братом Павлиніяном він подався до Антіохії, а звідти до Олександрії, де якийсь час слухав виклади славного сліпого учителя Дидима, що навчав тлумачення Святого Письма. Врешті він зупинився у Вифлеємі. Прибула сюди і свята Павла зі своєю донькою Євстахією. Вона побудувала два монастирі, один чоловічий, а другий жіночій, – обидва 35 років були під духовним проводом преподобного Єроніма. У Вифлеємі святий Єронім закінчив найбільший свій труд – він переклав з єврейської мови на латину Старий Завіт, який був затверджений Церквою, і отримав назву “Вульґата”. Тут написав він також свої коментарі, або пояснення до Святого Письма, а також житія багатьох святих. Якщо лиш десь з’являлася нова єресь, св. Єронім викривав її своїми писаннями. Так, він виступив проти єресі Йовиніяна, який вважав непотрібними піст, чування і всяку покуту і принижував значення чистоти; потім єресь Вигилантія, який виступав проти почитання святих мучеників і їх мощей. Також він поборював єресь Пелагія, котрий відкидав необхідність освячуючої ласки для спасіння, а остаточне подолання цієї єресі залишив святому Августинові, з яким часто листувався.

 Виступив святий Єронім також проти Руфина, ученого письменника й церковного історика, який впав у блуд Оригена. А в Римі наклепи на святого Єроніма не припинялися, бо завжди знаходилися такі, яких дратувала його глибока ученість. Коли ж деякі з тих наклепників стали фальшиво тлумачити його писання, тоді святий Єронім змушений був стати в обороні своєї честі, бо боявся, щоб наклепи злих людей не привели до хибного розуміння його писань, що могло зашкодити загальній церковній справі. 

У Вифлеємі ж не припинялися напасті з боку пелагіян, які одного разу напали на обидва монастирі і знищили або розграбували усе їх майно, а монахів калічили і навіть убивали. Святий Єронім тоді лиш чудом врятувався. До того ж ще й тяжкі хвороби його не оминали. А преподобний сприймав страждання як Божу благодать і молився словами: “Нехай діється Твоя воля, Господи! Яке я маю право жалітися на свої страждання? Чи хвороба не може бути так само ділом Бога, як і здоров’я? Бог досвідчує й оздоровляє, він відбирає і дає життя. Біль, який я терплю, кожної хвилі пригадує мені мою нікчемність. Тож страждаймо стільки, скільки це буде до вподоби Богу. Для мене щастям буде, якщо Господь захоче зарахувати мої страждання як покаяння за гріхи”. 

Так само терпеливо зносив він напасті з боку своїх противників: “Нехай цілий світ ганить мене, – писав він, – лиш би Христу були вгодні мої діла. Помиляється той, хто думає, що християнин може жити без переслідувань. Нічого не треба боятися так, як тривалого спокою. Під час бурі чоловік бережеться і робить усе, що може, аби спасти своє судно”. А коли він тяжко захворів і прийшли приятелі, щоб попрощатися з ним, святий Єронім сказав до них так: “Мої дорогі, ви прийшли мені сказати, що вже прийшов час мого відходу! Бог заплатить вам за добру новину. Тіштеся разом зі мною, бо наближається цінна година, яка зробить мене на віки вільним! О смерте, як приємна ти, як несправедливо чинять люди, що так тебе страшно описують. Справді, ти страшна, але лишень для грішників. Я іду за тобою, хоч би ти мала мене настигнути серед найбільших мук, бо з тобою здійсниться надія вічного спасіння! Браття, моліть Ісуса над усе, чувайте... і пізнаєте, як це солодко вмирати, якщо чесно вміли жити”. 

Святий Єронім помер 30 вересня 420 р. Його тіло було поховано у Вифлеємі, навпроти тієї печери, де народився Христос Спаситель. У ХІІІ ст. мощі святого було перенесено до Риму і зложено у церкві Санта Марія Маджоре. Святий Августин так пише про святого Єроніма: “Святий Єронім світив як смолоскип, подібний до сонця, зі сходу аж до заходу. Він прочитав усе, або майже все, що до нього було написано про Христову віру. Усе своє життя він прожив на святих місцях й у Святому Письмі”. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар