ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 8 червня 2016 р.

08.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.18,23–28:  «І він, прибувши, багато допомагав тим, що увірували, завдяки ласці»
 
Поглянувши на своє життя, кожен зауважить багато ситуацій та обставин, коли, здавалося б, я не міг щось сам зробити, чи не міг знайти правильного рішення, чи не знав, як і що сказати, як вчинити. Але кожен може розпізнати у своєму житті моменти, коли він починав чинити правильно. 

З відстані часу бачимо, що допомагає нам учинити правильно в тій чи іншій життєвій ситуації, коли ми по-людському обмежені у своєму знанні чи досвіді? Це – Божа благодать. Коли ми уповаємо на Господа, які б обставини в нашому житті не були, що б навколо нас не відбувалося, але все можемо у Ісусі Христі, який нас укріпляє. Всюди можемо діяти завдяки Божій ласці. Божа ласка може діяти через будь-кого, хто покладається на Спасителя!
 
* * *
Йо.12,36-47:  «А, однак, чимало й увірували в Нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися»
 
Зауважмо, що для нас часто дуже важлива думка інших людей. Нерідко ми прагнемо, щоб люди нас хвалили, цінували, хочемо отримувати від інших завжди «відмінно». Така наша людська природа, яка спонукає любити людську славу більше, ніж славу Божу. 

Коли шукаємо визнання власної цінності в людських очах, то наше життя не відповідає Божій волі щодо нас, бо хоч ми визнаємо, що віруємо в Господа, але часто не готові цією вірою жити. Це те роздвоєння, яке ніколи не дасть внутрішнього умиротворення. 

З одного боку – декларуємо собі та іншим, що віруємо, а в складних обставинах не маємо сили жити тим, що декларуємо. Коли Бог дає нам іноді важкі обставини, тоді можемо визначити, чи ми справді віруємо, чи все ж більше зважаємо на думку інших, як ті, що увірували, але боялися гніву фарисеїв. Визнання віри є лише першою сходинкою, дуже важливо для нас жити цією вірою в конкретних обставинах нашого життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

Немає коментарів:

Дописати коментар