ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 22 березня 2016 р.

22.03.2016р. Б. / Святих 40 мучеників, замучених на Севастійському озері

Святих 40 мучеників, замучених на Севастійському озері
 
Тропар, глас 1: Страстоносці всечеснії, сорок Христових воїнів, непохитні лицарі,* ви, що перейшли крізь вогонь і воду,* стали співгромадянами ангелів.* З ними же моліться Христові за тих, що з вірою вас хвалять:* Слава Тому, що дав вам кріпость,* слава Тому, що вас вінчав,* слава Тому, що через вас подав всім зцілення. 

Кондак, глас 6: Все воїнство світу покинувши,* на небесах ви до Владики прилучилися, сорок страстотерпців Господніх:* крізь вогонь бо й воду пройшовши, блаженні,* достойно прийняли ви славу з небес і вінців множество. 

Сталося це в часи мучителя Ліцинія. Оцей безбожник виступив явним ворогом імператора Костянтина Великого. Знаючи, що Костянтин є оборонцем Христової віри, він навмисно став мучити християн, прогнав усіх достойників-християн зі свого двору, багатьох єпископів замучив, заборонив християнам збиратися на богослуження, а згодом почав загальне переслідування вірних. У місті Севастії, в Малій Вірменії, стояв дванадцятий легіон війська, названий “безстрашний”, бо ж ще за правління імператора Марка Аврелія (з того часу минуло вже багато років), вояки цього легіону, а служили в ньому самі християни, під час війни з галами своєю молитвою і відвагою причинилися до славної перемоги римського війська над ворогом. 

Командиром легіону, в часи, про які йде мова (320 р.), був поганин Агриколай. А коли наказ Ліцинія, щоб усі покланялися поганським божкам, оголосили у війську, тоді виступило 40 молодих вояків того легіону і прилюдно оголосили, що вони є християнами і не поклоняться ідолам. Їхній славний подвиг і мученицьку смерть описали святі Василій Великий, Григорій Ниський (його брат), Єфрем, Гавдентій; про мучеництво вояків згадує і святий Йоан Золотоустий – усе це є доказом того, як з давніх-давен вселенська Церква почитала цих святих мучеників, і нині почитає їх пам’ять окремою службою. 

Коли святі мученики стали перед Агриколаєм і заявили, що жодна сила не відлучить їх від Христа Спасителя, то він наказав цих сповідників віри кинути у в’язницю. Святим явився Христос і пообіцяв свою поміч. Сповнені радости й веселости, стали вони наступного дня на суді та співали псалми, коли залізом рвали їх молоді тіла, і давали свідчення найбільшої відваги й найбільшої любови до свого Спасителя. Їх знову кинули до в’язниці, а там, у гарячій молитві, взивали вони до небесного Отця і просили: “Нехай прийде царство Твоє”, – царство правди, любови і справедливости. 

Агриколай закликав на суд князя тих країв Лисія. Коли перед вельможею стало 40 славних, безстрашних воїнів-побідоносців, він не міг надивуватися їхній красі й обіцяв великі багатства та ще більші почесті, аби лиш вони підкорилися волі імператора. Безумний і засліплений! Не знав він, що для воїнів Христових муки і смерть – ніщо, бо муки і смерть – це дорога до найбільшої слави, до найбільшого багатства, до вічної нагороди небесної, дорога до джерела всякої ласки, всякого щастя і любови – до Ісуса Христа. І тоді Лисій видумав для них страшну, нечувану муку. Відбувалося все це взимку, в пору тріскучих морозів, коли в краї панували сильні північні вітри. Мучитель наказав усіх 40 мучеників тримати цілу ніч в озері, поблизу міських купелей, в яких було напалено, щоб цим ще більше спокусити святих воїнів. 

Це були страшні і люті страждання, бо, як каже Василій Великий у своїй похвальній бесіді святим 40 мученикам, “на морозі тіло від охолодження крови спочатку синіє, потім його трясе і корчить, зуби починають стукотіти, далі руки і ноги дерев’яніють і замерзають. Біль проймає аж до костей, тепло з рук і ніг відступає досередини тіла і там здається, немов би вогонь усе спалив – і поволі наступає смерть”. А святі мученики радісно зняли з себе одяг, весь до сорочок, стали в ополонки і голосно молилися: “О дякуємо Тобі, Господи, що, знімаючи з себе цю одежу смертного тіла, можемо зняти з нього і наші гріхи! Як зможемо ми віддячити Господеві нашому, який задля нас ходив обдертий і нагий? І хіба то велика річ, що слуга терпить те, що терпів його Пан? Холод нестерпний, але натомість є вічне небо; за одну ніч страшних мук ми осягнемо щасливу вічність. Інші умирають через свої злочини, а ми вмираємо задля справедливости. Не піддаваймося дияволові! Коли ж умирати, то вмирати дочасно так, щоб потім жити вічно”. 

І про одне лиш просили Господа, щоб усі вони здобули перемогу над дияволом, щоб не зменшилося це число сорок, освячене постом Мойсея, Іллі і самого Спасителя. І Бог вислухав їх молитви. 

Ніч, темна, люта, свище вітер, тріщить мороз. Поснула сторожа, а там, в озері, святі мученики у нестерпних муках моляться Богу, і щораз тихіше, бо голос їх слабне, бо життя починає поволі відходити, бо людська природа починає відступати перед звірячими муками. Та не слабне дух, хоч і диявол у тих муках не перестає спокушати. І ось отримав перемогу злий дух; один з них, що був уже так близько до неба і нагороди, зрікається Христа, з решту сил вискакує на берег і біжить до теплої купелі, аби на порозі упасти замертво. Бачить те сторож купелі і страх проймає його. Поглянув на озеро, а там світло пречудесне сяє, там Христос Спаситель возноситься видимо, а Його ангели кладуть на голови святих мучеників вінці, як сонце ясні. 

“Великий Бог християнський!” – став взивати сторож, збудив воїнів, на їх очах зняв із себе одяг і стрибнув у воду на місце відступника, покараного вже і осудженого. І ось знову їх є повне число, знову їх сорок, бо сорок престолів приготовано там, у небі. Минає ніч. Вранці, за наказом мучителя, святих витягнули, вже майже без життя, молотами добили їх і тіла склали на вози, щоб відвезти їх на спалення. Один зі святих мучеників на ім’я Мелитон, виявляв ще ознаки життя, тож кати його залишили, бо думали, що він, може, очуняє і поклониться божкам. До його бездушного тіла підійшла його мати, взяла на свої руки і гірко заплакала. Плач її не через те, що син перетерпів таку муку, а через те, що не вдостоївся він вічної нагороди, бо вона пожертвувала його Богові; бо друзі його вже щасливі, вже в небі, а він ще тут, на землі страждання. А сльоза матері чудо діє; відкрилися очі Мелитона, усміхнулися уста до матері, як на знак, що душа його вже спішить до Спасителя свого і в її обіймах він помер, а мати слабкими руками кладе його тіло на віз, щоб разом з іншими воно було спалене – а колись возстало на вічну славу. І спалено було їх тіла, щоб сповнилося слово Святого Письма: “…ми перейшли вогонь і воду, але Ти вивів нас на простір” (Пс. 66(65), 12). Кості їх гонитель наказав кинути в озеро, та через три дні святі мученики явилися єпископові Петрові і показали місце, де мають знайти їхні мощі. Вийшов єпископ зі священиками, і ясна зоря вказала їм місце, і зібрали останки і благочестиво поховали. Смерть мученицьку святі мученики прийняли 5 березня, а пам’ять їх вшановуємо сьогодні. За словами святого Григорія Ниського, три дні і три ночі стояли вони у воді; святий Василій, однак, говорить лиш про одну ніч. Частину святих мощей, за словами святого Григорія Ниського, зложила його мати, разом з донькою Макриною, в монастирі, який вони заклали в Понті. Також і Кесарія Кападокійська мала частину мощей. За цариці святої Пульхерії ті мощі переклали в дві срібні домовини, а в Царгороді на честь святих 40 мучеників було збудувано величаву церкву. 

Імена святих 40 мучеників такі: 1) Киріон, 2) Кандид, 3) Домн, 4) Мелитон, 5) Дометіян, 6) Євноїк, 7) Сисиній, 8) Іраклій, 9) Олександр, 10) Йоан, 11) Клавдій, 12) Атанасій, 13) Валент, 14) Іліян, 15) Екдикій, 16) Акакій, 17) Вавіян, 18) Ілій, 19) Теодул, 20) Кирило, 21) Флавій, 22) Северіян, 23) Валерій, 24) Худіон, 25) Сакердон, 26) Приск, 27) Євтихій, 28) Євтих, 29) Смарагд, 30) Филоктим. 31) Аетій, З2) Миколай, 33) Лизимах, 34) Теофіл, 35) Ксантій, 36) Агій, 37) Ісихій, 38) Гай, 39) Гордіян, 40) Леонтій. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:      ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар