ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 14 січня 2016 р.

14.01.2016р. Б. / Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Св. Василія Великого, архієп. Кесарії Кападокійської.


    * Коротка історія свята
    * Тропар та кондак
    * Празничний Апостол
    * Євангеліє
    * Проповідь

Коротка історія празнику Обрізання ГНІХ

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імени. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк.2,21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для жидів велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: "Сказав Бог до Авраама: "Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп'я, у ваших поколіннях" (17,9-12).

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VІІІ-ІХ сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст.) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.

Про св. Василія Великого

Першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам'ять смерті одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Його особа з будь-якої точки зору незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, героїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Знаменна прикмета святого Василія як архипастиря — це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим цісарем. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак, звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями". І цісар залишив святого Василія у спокої.

Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинником у навчанні святої віри. Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух". Вогненний стовп — це символ його геройської любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духовних синів у Василіянському Чині.

Святий Василій Великий — митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина — це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів.

Тропар та кондак

Тропар празника, глас 1: На престолі вогневиднім у вишніх сидиш з Отцем безначальним і божественним твоїм Духом. Благоізволив ти родитися на землі з Дівиці, що не знала мужа — твоєї матері, Ісусе. Того ради й обрізання довершено на тобі, людині восьмиденній. Слава преблагому твоєму задумові, слава промислові твоєму, слава низходженню твоєму, єдиний Чоловіколюбче.

І святому, глас 1: На всю землю вийшло вістування твоє, прийняла бо вона слово твоє, що ним боголіпно навчив ти; природу того, що існує, пояснив ти, звичаї людські прикрасив ти — царське священство, отче преподобний Василіє. Моли Христа Бога за спасення душ наших.

Слава: Кондак святому, глас 4: Явився єси основою непохитною Церкви, подаючи всім людям владицтво неукрадне, запечатавши твоїми веліннями, небоявленний Василіє преподобний.

І нині: Кондак празника, глас 3: Всіх Господь обрізання терпить і людські прогрішення як благий обрізує, дає спасення світові; і радується в вишніх і Творця єрарх, і світлоносний, і божественний таїнник Христовий — Василій.

Послання святого апостола Павла Колосян 2, 8-12

Браття, вважайте, щоб ніхто не звів вас підступною філософією та пустим обманом за людським переданням та за первнями світу, а не за Христом. У Ньому бо живе вся повнота божества тілесно, і ви причасні тій Його повноті. Він бо голова всякого начала і власти. У Ньому ви були обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви скинули з себе це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрищенні, ви разом із Ним також воскресли, вірою в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих.

Євангеліє від Луки 2, 20-21; 40-52

В той час вернулись пастирі, славлячи і хвалячи Бога за все, що чули і виділи, як ото сказано було до них. І як сповнилися вісім днів, щоб обрізати Його, то назвали ім'я Його Ісус, назване ангелом перше, поки не зачався в утробі. Дитя ж росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю, і благодать Божа була на Ньому. І ходили родителі Його щороку в Єрусалим на празник Пасхи. І як був літ дванадцяти, коли вони возходили в Єрусалим по звичаю празника, і скінчились дні, і вони верталися, остався отрок Ісус в Єрусалимі. І не завважили Йосиф і мати Його. А гадаючи, що Він є в гурті, пройшли день дороги і шукали Його між рідними і знайомими. І не знайшовши Його, вернулися в Єрусалим, шукаючи Його. І сталося по трьох днях, що знайшли Його в синагозі, як Він сидів серед учителів, і слухав їх і питав їх. І зжахнулися всі, що слухали Його, задля розуму і відповідей Його. І побачивши Його, дивувалися, і сказала до Нього мати Його: Дитино, що Ти вчинив нам? Ось батько Твій і Я, боліючи, шукали Тебе. І сказав до них: Чого ви шукали Мене, чи ви не знали, що в тому, що Отця Мого, належить Мені бути? Та вони не зрозуміли слово, що Він сказав їм. І зійшов з ними і прийшов у Назарет; і повинувався їм. І мати Його зберігала всі ті слова в серці своїм. А Ісус успівав премудрістю і ростом, і благодаттю в Бога і в людей.

Проповідь

Нема правдивої служби Богові без зберігання Божих заповідей та сповнення християнських обов'язків. Найвищим взірцем вірного ставлення до Божих заповідей є Божий Син Ісус Христос, що добровільно погодився прийняти восьмиденне обрізання.

Ця подія з життя Ісуса і Його Пречистої Матері вказує, яку велику пошану вони мали до Божого закону. Як знаємо, Божий закон - це ніщо інше, як зовнішнє проголошення Божої святої волі. Будучи вірними Божим велінням та ізраїльським звичаям, Пречиста Діва й Святий Йосиф принесли Дитятко Ісуса до Єрусалимської святині, щоб Його жертвувати Богові Отцеві: «Кожний первородний хлопець буде присвячений Господеві, як то написано в Господньому законі» (Лк.2,23). З цієї події бачимо, що Сам Ісус Христос, Божий Єдинородний Син, піддається тому самому законові, щоб виконати все, чого Сам вимагав від Свого народу. Але ж не мусив йому підкорятися, бо то Він Сам є законодателем.

Ісус підкорявся Божому законові в усій повноті. Обітницю, яку Він дав своєму Отцеві з приходом на світ, Спаситель виконав якнайкраще й якнайвірніше. Він бо сказав таке: «Ти не хотів ні жертви, ані приносу, але приготовив Мені тіло. Тоді я сказав: «Ось я іду, ... щоб учинити Твою волю, Боже» (Євр.10,57). Тій Своїй обітниці Ісус зостався вірним усе своє життя, аж до хресної смерті: «Він... принизив себе самого, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної» (Фл.2,7). Коли, отже Ісус Христос, Син відвічного Бога й Сам правдивий і всемогутній Бог, так піддався під закон Отця Свого й так докладно виконував його, то й тим більше ми, сотворіння Божі, повинні досконало піддатися під провід Божих заповідей, що є зовнішнім виявом волі Бога-Творця. Часто доводиться сьогодні почути різні асоціації, які інстинктивно виникають у нас при самому вислові: «Божа заповідь». Одні думають собі: «так треба, і цього вимагає Бог»; інші кажуть, бо «це добре», чи «це слово люблячого Бога». Про людські ж закони часом не можна сказати: «цей закон слушний і потрібний», чи «він охо­роняє наше спільне добро», іноді можна сказати тільки, що «цього від нас вимагають». Але ж заповіді є законом Самого Бога, а Він, без сумніву, бажає нам добра і краще від нас знає, що для нас є добром. Тому виконування власне Божих заповідей вихо­дить на перший план, і особливо тоді, коли в нас згасає любов або коли вона ще не змогла в нас достатньо розвинутися. Якщо я люблю Бога, або якщо принаймні прагну Його любити, то я щосили намагатимусь діяти згідно з Його волею. Адже Бог дав нам заповіді тільки тому, що ми Йому небайдужі, що Він нас любить. Заповіді - це слова любові Бога до людини, їхньою метою є наше добро, і то не якесь там часткове, а добро глобальне, а у кінцевому результаті - вічне життя. Отож, виконування Божих заповідей, ставлення до них, вказують нам, чи є в нас Божа любов. Бог нас першим полюбив, тому й чекає і від нас відповідної любові. А в нашім ставленні до заповідей стає види­мим, наскільки наша любов є ще слабка, так і те, яким чином її зміцнити. Тому нам потрібні власне такі самовідречення та жертви, які являються для нас тим духовним обрізанням, яке кожний християнин повинен практикувати для поконання своїх змислів, злих нахилів та своїх пристрастей, щоб цілісно могти служити Господеві та прославляти Його величне ім'я.

Вірності супроти Божого закону вимагає Спаситель від кожного з нас не тільки в сповнюванні Божих заповідей : «Якщо хочеш увійти в життя, додержуйся заповідей» (Мт. 19, 17), але також у навчанні інших про закон: «Хто отже порушить одну з цих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Царстві Небеснім. Хто ж виконає їх і навчить, той буде великим у Царстві Небеснім» (Мт. 5, 19). Отже, слухаймо уважно цих слів Спасителя і додержуймо їх у нашому житті. Небесний Отець вказує, яким милим Йому є таке досконале підкорення Його волі, чи Його законові, винагороджуючи Свого власного Сина, як про це свідчить св. ап. Павло: «Тому то й Бог Його вивищив і дав Йому Ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Іcyca приклонилось усяке коліно на небі, на землі й під землею, щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил. 2, 9).

Дійсно, Небесний Отець, як люблячий батько, є дуже щедрий у Своїй нагороді. А остаточна нагорода, яку Він обіцяє кожному, хто вірно виконує Його Божу волю тут на землі є безконечне щастя, тобто «те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (l Kop. 2, 9). Амінь.


Для створення статті використано такі видання:
о. Назарій Лех, ЧСВВ
"Сівач", cічень 2002 Ч. 1 (26) рік 4
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 1979;
Збірник проповідей "Сівач".

ЗАВАНТАЖИТИ  тект в PDF

Немає коментарів:

Дописати коментар