ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 7 листопада 2015 р.

07.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 23-го тижня 

Євангеліє
Лк.8,16–21:  «Вважайте, отже, як слухаєте»

У часі Божественної Літургії ми часто чуємо слова «Будьмо уважні!» Бачимо, що Бог промовляв дві тисячі років тому такими ж словами до свого народу, і зараз Він так само неперестає промовляти в нашому житті.

Маємо бути уважні до голосу Божого, який особливо можемо почути в часі найбільшої зустрічі з Ним – на молитві. Вслухатися в ті порухи серця, в ті пережиття, які нам Бог дає; вслухатися в Бога через ті чи інші слова, які нам хтось промовляє; вслухатися в події, які відбуваються в нашому житті; вслухатися в ті чи інші свої відчуття… Бог для того нам і дав два вуха, щоб ми вслухалися, що діється навколо нас.

Ми здебільшого звикли, що все, що діється, немовби якесь тло, а коли ми вслухаємося в події, в ситуації, в пережиття, то можемо побачити, що це немовби велика симфонія. І завжди Бог присутній в нашому житті, а лише ми не завжди готові та спроможні Його почути!


Апостол
2Кор.8,1–5:  «Їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість»

Дуже часто ми нарікаємо на обставини, які є, нарікаємо на людей, які нас оточують, нарікаємо самі на себе, як ми не вміємо приносити плоди, не вміємо у цьому всьому плодоносити. Ці наші проблеми, скорботи, труднощі  та трудні ситуації, це є обставини, які нам дав Бог. Часто ми думаємо, що коли б мали достаток, могли б комусь допомагати чи вирішувати щось. А той, що має достаток, каже, що коли мав би менше всього цього, то міг би іншими зайнятись.

Ми завжди маємо претензії до обставин. Вміймо побачити, що саме в цих обставинах Бог хоче, щоб ми приносили плоди, щоб ми щедро плодоносили і вміли в тих обставинах робити щось важливе, до чого він нас призначив.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятниця, 6 листопада 2015 р.

06.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця 23-го тижня 

Євангеліє
Лк.11,23–26:  «Повернуся в дім свій, звідкіля я вийшов»

Є ситуації, коли ми особливо чітко відчуваємо бридоту свого гріха, свого падіння, то, може, якраз тоді й робимо переміну свого життя, навертаємось. Але часто шлях навернення, яким маємо йти аж до нашої смерті, часом не триває довго. І трапляється, що людина може знов погрузнути у ще більші гріхи.

Наше навернення і життя з Богом – це не є якийсь тільки момент, якась подія, якийсь одноразовий акт волі. Це витривалість наших зусиль і старань. Тому духовне життя – це не лише спалахи, але постійне горіння і палахкотіння, як свічка. У духовному житті щось здобуває лише той, хто витривалий у своїх зусиллях. Хто витривалий – той здобуває Бога!


Апостол
1Сол.2,14–19:  «Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день його приходу?»

Ми живемо в реальному світі, де рано чи пізно бачимо плоди своєї праці. Щось збудували, щось посадили, і воно виросло, заробили гроші на роботі. Зовсім інакше в стосунки з людьми. Навіть коли ми допомагаємо людині змінюватись і духовно зростати, то не завжди знаємо - на скільки вона зрозуміла, чи дійсно змінилась. Люди працюють роками, щоб дати добре виховання своїм дітям, але не можуть бути певні в добрих результатах своєї праці. Однак маємо продовжувати з молитвою вкладати свої зусилля в навернення людей, навіть коли не бачимо плодів.

Апостол каже, що саме навернені люди для нас будуть радістю і славою перед Господом, під час приходу Христа. Бо перед Господом всі матеріальні речі, які мають початок і кінець тут на землі закінчують своє буття. Лише те, що ми вклали в людей, що зробили одному з ближніх, то зробили для Господа. Те, що ми вкладаємо в людей лишиться у день приходу, коли станемо перед Господом. Тому, не зважаючи на все, вкладаймо в людей, що можемо і коли можемо, і це залишиться для них і для нас.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 5 листопада 2015 р.

05.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 23-го тижня 

Євангеліє
Лк.11,14–23:  «Кожне царство, розділене проти себе самого, запустіє, і дім на дім упаде»

Коли поглянемо на свої думки і вчинки, то бачимо, як часто ми є поділені. Одні ситуації нашого життя показують наші позитивні якості. Інші – що дозволяємо собі на негідні вчинки. І така подвоєність в нас існує.

Бачимо, що і святі не позбулися до кінця тої роздвоєності, бо грішна природа давала про себе знати. Але святі завжди бути тими, що цілковито горіли пізнавати і шукати Бога. Вони прагнули Бога і Божої волі понад усе!

Можемо побачити, що від цього в них та роздвоєність щораз більше зникала. Вони ставали цілісні. Тому, і для кожного з нас покликанням є все більше шукати Бога, бо самі ми цілісності не осягнемо і не станемо досконалі. Але, шукаючи Бога і Його Небесного Царства, побачимо, як все у нас стане на свої місця! Господь каже: «Шукайте перше Царства Небесного, а все інше вам додасться»!



Апостол
1Сол.2,9–14:  «Ми кожного з вас, мов батько своїх дітей, просили, умовляли й заклинали»

Часто нам доводиться, як і апостолу, багато вмовляти і повторювати свою думку, а той, кому вона адресована, все одно до неї не прислухається. Це, звичайно, знеохочує нас, але дуже важливо не боятися знову і знову свідчити, говорити. Ніколи не зупинятися, коли сказали один раз, другий, а результату нема.

Саме на це звертає сьогодні увагу апостол, коли каже, що як батько для своїх дітей, він солунян  просив, умовляв, заклинав в різні способи. Так, як ми перед Богом в Богослужінні знову і знову повторюємо ті самі молитви, знову і знову кажемо: Господи помилуй. Так не біймося, але в різний спосіб, знову і знову, пригадуймо іншим людям ті речі, які є цінними і важливими, та потрібні для спасіння.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

середа, 4 листопада 2015 р.

03.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 23-го тижня 

Євангеліє
Лк.11,9–13:   «Коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більше Отець небесний дасть Святого Духа тим, що у нього просять!»

У житті буває так, що іноді люди, які оточують нас, наші близькі чи рідні, в одних випадках йдуть нам назустріч, допомагають, сприяють, підтримують нас, а в інших – навпаки, можливо, через якесь пережиття чи настрій, можуть нам відмовити або навіть завдати болю, відповісти різко чи категорично.

 Господь же є Той, Який завжди і повсякчас людині прагне добра. Бог є сталий, тому не може міняти своїх позицій, бути під впливом чогось, наприклад, нашого гріха чи доброго вчинку. Бог завжди один і той самий. Як каже Євангеліє – Він є добрий. Тому маємо бути свідомі цієї Божої доброти, Божої любові, і мусимо вірити, що все, що дає нам Бог в нашому житті, Він дає нам виключно для нашого добра, для нашої користі, для нашого освячення і спасіння!


Апостол
1Сол.2,1–8:  «Стараючись подобатися не людям, а Богові»

Часто ми дбаємо про те, щоб люди про нас говорили добре, дбаємо про те, щоб якнайкраще виглядати в очах своїх ближніх, особливо тих, яких ми цінуємо, які є важливі для нас. Часто буває так, що ми граємо роль, думаючи, як би краще виглядати в очах інших, замість того, щоб просто жити і бути собою. Це попереднє, не може бути двигуном всього життя, бо ми станемо роздвоєні та не встоїмося.

Що Бог би сказав, чи подобається наше життя Йому, як наші вчинки виглядають в Божих очах? Якщо у присутності поважних людей ми змінюємо свою поведінку, а забуваємо, що завжди є в присутності Божій, то кому ми тоді стараємось сподобатись?

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 3 листопада 2015 р.

03.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 23-го тижня 

Євангеліє
Лк.11,1–10:  «Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять»

Коли Господь каже «просіть – і дасться вам», то не ставить ніякої умови. Лише каже – хто просить, то дасться йому.

Отож, коли ми просимо щось у Бога, маємо самі повірити, що у Нього це можливо. Для Бога немає речей неможливих. Проте коли ми просимо щось у Бога, то шукаємо алібі для Господа - чому  Він не дає: бо я недостойний, я грішний, тому, що маю терпіти, це мені таке покарання та інакше.

 Бог не потребує, щоб ми Його виправдовували, Бог потребує нашої віри. Тому завжди, коли приступаємо до Господа з якимось проханням, маємо самі себе запитати: чи ми самі віримо в здійснення того, про що просимо?



Апостол
1Сол.1,6–10:  «Ви стали зразком для всіх віруючих»

Кожен з нас в своєму житті шукає і прагне мати осіб, яких бачить ідеалами, на яких рівняється чи наслідує.  Люди завжди шукають когось, хто був би для них зразком. Можливо, нам не вдається жити ідеальним християнським життям, але завжди очікуємо і сподіваємося, що був би хтось, хто б так жив.

Ми живемо не лише для влаштування своїх стосунків з Богом, навіть не лише для свого спасіння, своєї святості, а наше життя завжди є взірцем для інших. Приклад ми показуємо завжди: чи усвідомлюємо це, чи ні. Але питання тільки, який приклад ми даємо для інших, гідний християнина чи злий?

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 2 листопада 2015 р.

02.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 23-го тижня 

Євангеліє
Лк.10,22–24:  «Багато пророків і царів хотіли бачити, що ви бачили, і не бачили, і чути, що ви чуєте,і не чули»

Кожна людина, свідомо чи несвідомо, шукає Бога. І маємо мати велике почуття вдячності до Бога, що ми пізнали правду, що Бог відкрив нам її, що ми можемо жити цією вірою в нашого Спасителя.

Коли хтось відкриє для себе якусь правду в житті, то отримує від цього радість. І якщо ми усвідомимо, що ми пізнали найважливішу правду, яку свідомо чи несвідомо шукають усі люди, то завжди будемо прагнути цією правдою ділитися. Якщо ж ми немаємо бажання ділитися цією правдою, або як по-сучасному кажемо «євангелізувати», то ми не до кінця пізнали, Ким є для нас Господь, що Він нам відкрив і дав.



Апостол
1Сол.1,1–5:  «Труд вашої любові…»

Коли подивимось на своє життя, то побачимо, що мотивації в житті кожного з нас того, що ми робимо, є дуже різноманітні. Не раз хоча кожен робить різну працю, але часом з одною метою – як джерело якоїсь користі. Сьогодні апостол говорить про труд з любові.

Чи ми місце своєї праці бачимо як служіння Богові та іншим людям. Спробуймо поглянути з цієї перспективи, що моя праця, мої обов’язки – це не лише заробіток, користь, обставини, до яких ми вимушені. А це місце служіння іншим, місце вираження любові до інших людей. Тоді справді зможемо приносити добрі плоди, виконувати свої обов’язки з любов’ю і дарувати любов іншим.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

неділя, 1 листопада 2015 р.

01.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

22-га Неділя 

Євангеліє
Лк.16,19–31:  «Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять»

У притчі про вбогого і багача бачимо, що Лазар, який на землі перетерпів невигоди та труднощі, удостоюється радості у Вічності, а багач, який вже здобув свою радість і своє щастя на землі, у Вічності отримує терпіння. Але коли багач розуміє всю незворотність своєї ситуації і просить можливості попередити своїх рідних, щоб інакше жили на землі, то на це чує відповідь: «Навіть якби хто з мертвих воскрес – не повірять».

Бог завжди промовляє до нас. В кожній ситуація нашого життя Бог хоче щось нам сказати. Чи це хвороби, чи невдачі, чи якість труднощі та непорозуміння – через них Бог до нас промовляє, на щось хоче звернути увагу. Тому маємо чувати і бути уважними до всіх ситуацій і подій які з нами відбуваються – що Бог нам прагне промовити цим? 

А Бог, який є Любов’ю, завжди має що нам сказати!  



Апостол
Гл.6,11–18:  «Нічим не хвалюся, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа»

Коли дивитися на тогочасний світ, хрест – місце ганьби, місце смерті злочинців, до яких був зарахований також Христос. Ніколи у нашому житті ми не надаємо пошани місцю, де загинула наша близька, рідна, важлива для нас людина. Це місце є для нас місцем втрати, смерті.

Хрест – це теж місце смерті. Але не просто людської смерті, але перемоги життя над смертю. Це місце де Христос обдаровує нас життям вічним. Це місце смерті Христа, і місце народження нас до життя вічного, місце входу в цю вічність, місце прилучення до Господа.

Саме тому апостол каже, що він буде хвалитися хрестом, як місцем де він стає учасником Царства Небесного. Хай Господь дасть нам мудрість поцінувати хрест Господній як місце нашого свячення і спасіння!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя