ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 16 жовтня 2015 р.

16.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця двадцятого тижня 

Євангеліє
Лк.7,31–35:   «До кого мені порівняти людей оцього роду?»

Бачимо, що Христос вказує спочатку на Івана Хрестителя, що жив простенським життям, і на те, що люди його не сприймали. Не сприйняли його проповіді, його пророчого голосу, не вслухалися в те, що він промовляв. А потім вказує на Сина Людського, на Себе, Який провадив інше життя, бо був серед людей, з ними постійно спілкувався, їв і пив. Ісус показує дві різні особи – Син Людський та Іван Хреститель, які остаточно провадять, вказують на Бога.

 Важливо пам’ятати, що Бог постійно промовляє до нас через усіх і все: і через трудні ситуації, і через радісні хвилини нашого життя, – лиш би ми хотіли і могли почути.

 Як бачимо, тогочасний вибраний народ не міг почути Бога через Івана Хрестителя, який взивав до покаяння, і не міг почути через Сина Божого, Який взивав через Добру Звістку – Євангеліє.

 Отож вміймо у всьому побачити і почути Бога!



Апостол
Фл.3,8–19:   «Наслідуйте мене брати»

Ці слова можуть нам здаватись великою відвагою, великим визнаванням, які промовляв апостол Павло. Але це глибоке життя з  Господом давала йому певність це говорити без гордості, а з повним усвідомленням, що взаємини з Богом – найважливіші у житті. Чи хтось з нас би мав відвагу це промовляти до людей?

Чи ми можемо з певністю сказати іншим людям: наслідуйте мене? Ми своєю поведінкою, радше, вказуємо на свою немічність, грішність, слабкість. Це – правда: всі ми немічні, грішні та слабкі. Але чи ми хоч прагнемо жити з Богом, чи усвідомлюємо, наскільки Господь є в нас, наскільки ми, як апостол Павло, хочемо могти сказати іншим людям: наслідуйте мене?

Стараймося прагнути до досконалості! Переступати через свої немочі, наслідувати святих і йти за Христом!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

16.10.2015р. Б. / У Полтаві стартував курс із християнської етики для 4-х класів загальноосвітньої школи №37

15 жовтня при міській бібліотеці, що у м. Полтава, стартував курс з основ християнської етики для 4-х класів загальноосвітньої школи № 37, який провадить греко-католицький священик отець Юрій Кролевський, настоятель полтавської парафії Пресвятої Тройці.

 Такі уроки з катехизації розпочалися на прохання батьків, які виявили бажання, щоб їхні діти глибше пізнали християнські цінності, мали можливість зрозуміти Святе Писання, могли повноцінно ввійти у процес вивчення і переживання Христової науки, зближення з Його особою.

У першій, вcтупній лекції священик пояснив дітям, у чому полягає фундамент християнської віри в єдиного Бога, розповів, на чому потрібно будувати особисте життя та як поводитися в колективі, щоб зберегти свою людяність.

"Та людина, яка вірить у Бога, - зауважив священик, - навіть у найтяжчих обставинах життя почувається щасливою".

Також отець Юрій розповів про суть, значення та походження свята Покрови Пресвятої Богородиці.

Прес-служба парафії Пресвятої Тройці м. Полтави

четвер, 15 жовтня 2015 р.

15.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер двадцятого тижня 

Євангеліє
Лк.7,17–30:   «…Ти той, Хто має прийти, чи іншого нам ждати?»

 Іван Предтеча був дуже близький до Спасителя, бо звіщав Господа, вказував на Того, «кому він недостойний розв’язати взуття».

 І бачимо, що через своє праведне життя, праведну поставу, перетерпів, був замкнений у в’язниці. І зрештою, в цього Івана, який так чітко вказував на Спасителя, у якийсь момент з’являється сумнів, чи ж Він той, Хто має прийти? Це нам показує важливий аспект людськості, людськості, яку теж посідали святі. Часто, коли ми думаємо про святих, вважаємо, що вони були позбавленні людськості, але вони, як і кожна людина, переживали моменти сумнівів, знеохоти, розчарувань, упадків.

Тому приклад Івана Предтечі показує нам, що коли ми переживаємо непрості ситуації свого життя, то ніколи не маємо знеохочуватись, але завжди бути щирими перед Господом. Як бачимо, Іван Предтеча був щирий – він через своїх посланців одразу висловив Господу, що мав на серці сумніви.

 І такої щирості Бог від нас потребує. Він не хоче, щоб ми грали перед ним роль праведників чи грішників. Бог хоче зустрітись з нашим реальним «я».



Апостол
Фл.3,1–8:   «Я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати»

У житті ми багатьма речами клопочемось, будуємо плани, чогось досягаємо, залишаємо і здобуваємо інше, і так триває усе наше життя. Апостол називає це все сміттям. Напевно, це для нас непросто, нелегко, а навіть боляче чути це, як це може бути сміттям, коли це наше життя.

Але життя для нам дароване в основному для того, щоб ми пізнали Господа як нашого Творця. Саме в цьому пізнанні нашого Господа все інше набирає своєї правдивої цінності. Якщо ми не маємо Бога, найпершої та найважливішої цінності, усього іншого не зможемо правдиво оцінити. Завжди будемо шукати будь-що на те місце, яке має займати Бог в нашому серці, щось чи когось для любові та почитання.

Якщо хочемо жити як правдиві християни, то мусимо пам’ятати, що лише коли Господь є першою радістю, першим добром, все інше стає на свої місця і набуває властивого значення.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

середа, 14 жовтня 2015 р.

14.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа двадцятого тижня 

Євангеліє
Лк.6,46–7,1:   «Кожен, хто приходить до мене і слухає мої слова, і виконує їх…»

У нашому житті ми вже багато здобули знань про Бога від наших батьків, коли нас вчили молитов, Катехизму. Ще більше ми здобули через катехизацію, проповіді священиків, через богословські та релігійні книжки. Ми вже багато знаємо, багато розуміємо, багато чого свідомі. Але Господь нам вказує на дуже важливу річ: що ми маємо не лише слухати, не лише знати, але все це виконувати, всім цим жити. Тому дуже важливо в нашому житті знайти в собі відвагу почати за цими словами Євангелія жити.

Чому нам є важко жити за цими словами? Бо часто бачимо, що люди в світі живуть інакше, але ж Бог закликає нас саме до цього: щоб ми почули його слова і втілювали їх в своєму житті. Погляньмо на апостолів: вони не були освічені, не були спеціально приготовані. Але вони почули слово Боже і цим словом почали жити.

Тож для нас важливо саме це: не лише знати, але відважитись почати цим жити!



Апостол
Фл.2,24–30:  «бо він за вами всіма побивався і непокоївся»

У цьому уривку апостол згадує про Епафродита, який дуже турбувався і дбав за нього.

Задумаймось, як ми рідко переживаємо, турбуємось, дбаємо за когось, звертаємо увагу на те що Бог очікує від нас щодо тої чи іншої людини.

Бог хоче, щоб ми любили їх діяльною любов’ю. Може, ця любов буде виражати конкретну нашу дію в одних випадках, а заступницьку молитву – в інших. Якщо ми сповнені любов’ю, то ця любов буде шукати, як виявитися у реальному житті. Завжди коли Бог сповнює нас своєю любов’ю, а ми приймаємо її з покірним серцем, то виникає прагнення любити інших навколо себе і турбуватися про них, а не чекати, поки хтось потурбується про нас!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 13 жовтня 2015 р.

13.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок двадцятого тижня

Євангеліє
Лк.6,37–45:   «Немає доброго дерева, що родило б поганий плід, ані поганого, що родило б плід добрий»

 У суспільстві, в якому ми живемо, часто стараємося дотримуватися тих чи інших норм, вивчаємо правила поведінки, намагаємося не виділятися поміж інших. Тоді наше життя немовби роздвоюється: одне життя живемо всередині себе, а ззовні стараємось грати якусь роль.

 Іноді бачимо, що в складних ситуаціях те наше внутрішнє виривається нагору. Коли ми живемо вірою в Бога, то ця віра виринає в тих чи інших обставинах, а коли живемо боязню або злобою, то і все це виходить нагору. Тому ми мусимо бути свідомі того, що Бог допускає нам ті чи інші трудні ситуації нашого життя, щоб виявлялося, ким ми є.

  Бо ситуації нашого життя – немовби дзеркало, де ми бачимо себе; це немовби дерево, де ми народжуємо плоди. Що ми носимо всередині, ким ми є в нутрі, то назовні виявляємо в конкретних випадках нашого життя.

 Стараймося родити добрі плоди!



Апостол
Фл.2,17–23:   «Бо всі шукають чогось власного, а не Христа Ісуса»

Бачимо, що апостол Павло тут дуже категоричний, коли каже, що всі шукають свого, але в цьому є величезна доля правди. Кожен з нас в житті щось шукає свого, щось сподівається, очікує, прагне, за щось бореться, змагається. Ми дуже і дуже рідко відкриті на Господа, на те, що Він нам хоче поручити, промовити, до чого закликати.

І коли подивитись, як Богові не просто послугуватись нами, як не просто «вживати» нас, як свої вибрані знаряддя. Бо ж ми хочемо чогось свого, то й не дивно, що ми не отримуємо того, до чого ми призначені. Спробуймо більше в своєму житті вслухатись, вдивлятись і запитувати Бога на молитві, що Він від мене хоче? Що б я мав зробити в тій ситуації? Як би мав повестись з тою людиною? Як би мав відреагувати на ту несправедливість? Маємо шукати Божого, а не свого.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 12 жовтня 2015 р.

12.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок двадцятого тижня

Євангеліє
Лк.6,24–30:   «Любіть ворогів ваших, добро чиніть тим, які вас ненавидять»

 Кожен з нас у своєму житті, певно, не раз був зранений кимось, хтось нам завдав болю, терпінь, страждань. Коли ми починаємо жити глибшим духовним життям, розуміємо, що ми не мали би до цих людей, які нам чинять прикрість, тримати непрощення і ненависть. А сьогоднішнє Євангеліє каже, щоб ми ще й любили їх.

 Напевно, кожен з нас змагався з цим почуттям. І не завжди міг знайти в собі те почуття любові до ворогів, або й не знав, як їх любити – тих, хто завдав прикрості, якщо не нам особисто, то комусь, хто нам близький. Що значать ці слова Ісуса Христа? Любити – це не просто одна з чеснот. Любити – це уприсутнювати Бога. Як каже Іван Богослов: «Бог є любов». 

Якщо в моїх стосунках з кимось є неприязнь, гнів, ненависть, то, коли я намагаюся любити ту людину, я уприсутнюю в тих стосунках Бога. Бог є між мною і тою людиною. І вже не я стараюсь налагодити стосунки між нами, а Бог. Тому наша любов – не є тим, що виникає лише через наші зусилля, а тим, що вносимо Бога в ситуацію.
Любімо! 



Апостол
Фл.2,12–16:   «Усе робіть без нарікання і мудрування»

У своєму житті ми часто буваємо невдоволені, часто нарікаємо, часто конфліктуємо з іншими, бо кожен має якісь свої погляди, підходи, розуміння, своє думання. Господь каже, щоб ми все робили без нарікань і мудрувань. А для цього найперше має бути готовність прийняти те, що Бог нам посилає. Прийняти самого себе, яким я є, прийняти обставини, прийняти людей.

Що означає прийняти? Немовби дати згоду на те, що Бог дає. Так Бог нам все дає: нас самих, такими як ми є, обставини, людей. Часто ми цього не приймаємо, з цим не погоджуємось і бунтуємо. Тож спробуймо вслухатись, що робити нас закликає Господь, і виконувати все без нарікань і без мудрувань.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

неділя, 11 жовтня 2015 р.

11.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Дев'ятнадцята неділя

Євангеліє
Лк.6,31–36:   «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само»

 У цьому Євангелії Господь подає «золоте правило». Як ми чинимо  іншим, так інші чинять нам. Як ми ставимось до ближніх, так і даємо право їм ставитись до нас. Коли придивитись до нашого життя, то ми завжди маємо претензії до когось: хтось не так подивився, не так сказав, не так відреагував, не так до нас поставився. Ми дуже болюче сприймаємо вчинки інших щодо нас. А дуже легковажимо нашими вчинками щодо інших. Нам дуже боляче, коли нас ранять, але ми одночасно дуже часто завдаємо болю і ран іншим.

 Тому сьогоднішнє правило, яке дає Господь, золоте: що ми хочемо, щоб нам робили, то і ми робімо іншим. Хочемо, щоб нам прощали – і ми прощаймо, хочемо, щоб нас любили – і ми любімо. Якщо не хочемо, щоб нам чинили прикрості – і ми не чинімо, не хочемо, щоб нас принижували – і ми не принижуймо. Бо що ми робимо, то й інші будуть робити для нас.  


Апостол
2Кор.11,31–12,9:  «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсилі»

Ніхто з нас не хоче почуватись безпорадним, слабким, немічним. Кожен хоче бути певним себе, своєї постави, особистості, але ця наша певність завжди є обмеженою. Бо коли вона здобута, то на обмеженому нашому досвіді, обмеженому розумінні, обмежених знаннях. І скільки ми б не здобували, все завжди є обмеженим і суб’єктивним.

Повнота певності приходить тоді, коли ми живемо в Господі. Ми можемо почати довіряти Богові, коли почуємось немічними, безпомічними. Бог є той, Який може нам допомогти, дати, але ми маємо почутись тими, які потребують Його допомоги. Поки ми цього не відчуємо, Бог не може нас насильно змінити чи ощасливити. Лиш тоді коли покличемо в безпорадності, Бог може прийти з своєю поміччю і силою!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя