ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 3 жовтня 2015 р.

03.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота вісімнадцятого тижня

Євангеліє
Лк.4,31–36:  «… Бо слово його було повне влади»

У сучасному християнському церковному світі багато йдеться про катехизацію, про євангелізацію, важливість щоденного проповідування священика. Так само і кожен з нас, хто вірить в Бога, намагається свідчити про Нього. Однак, чи наші слова промовлять до інших, чи сповнені силою Святого Духа, як слова Апостолів, які, здавалося, були звичайними рибалками, але проповідували  так, що навертали народи.

 Наше слово – немовби той «транспорт», який переносить Святого Духа. Якщо посідаємо цього Святого Духа в собі, Божого Духа, живемо Ним, тоді цього Духа передаємо іншим. Якщо Духа Божого в собі не маємо, то ми нічого не можемо передати людям, лише говоримо слова, сколихуємо повітрям. Тому, щоб дати людям Бога, Святого Духа, найперше самі маємо його посідати.   



Апостол
1Кор.15,39–45:   «Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, ба навіть зоря від зорі різниться блиском»

Коли ми були б трохи уважніші, то зауважили б, що усі святі були дуже різні. Навіть Церква часто надає їм різні титули. Святитель, священомученик, преподобний, затворник, безсребреник, постник і багато інших. Бо ж кожного Бог провадить своєю дорогою до Себе. І нашим завданням не є копіювати тих чи інших святих. Хоч їхнє життя, подвиг, молитва може нас надихати, але черпаючи їхній досвід, завжди пам’ятати, що ми маємо здобувати і свій досвід. Маємо пізнавати, як ми маємо світити Богові, чим ми маємо служити Богові та людям.

Для Бога є важлива кожна людина. Кожного з нас у своєму Божественному промислі Господь  провадить до спасіння, кожного приготовляє до Свого Царства і кожен йде неповторним шляхом. Ми не можемо накидати свою духовність, своє розуміння для когось, так само не можемо іти чиєюсь дорогою. Треба вдивлятись, вслухатися і розважати, споглядати Господа. А в спогляданні Господа пізнавати свою дорогу, якою Він нас хоче провадити до освячення і спасіння. Лише так розпізнаємо, чим ми можемо служити Богові і як можемо світити людям!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятниця, 2 жовтня 2015 р.

02.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця вісімнадцятого тижня

Євангеліє
Лк.4,22–30:  «Чи ж він не син Йосифа?»

 Бачимо, як було тяжко для родини Ісуса Христа, тих, які Його знали від пелюшок, від малої дитини, потім хлопчини і підлітка, прийняти Його як Месію. Коли вони побачили знаки і чуда, які Він робив, не могли його одразу сприйняти та усвідомити, що це Бог діє.

 І так, як родина Христа не була готова сприйняти Його як Того, Хто покликаний до більшого, так і ми мусимо собі зізнатись в тому, що не завжди готові сприйняти себе і інших, створених на образ і подобу Божу, як покликаних для більшого. Святі були саме тими, які повірили, що вони покликані не просто відбувати життя, але жити божественним життям і являти Бога.

 Так і ми маймо довіру до Бога, що ми зможемо жити життям святим, бо ж Він нас для цього створив. 



Апостол
Еф.6,18–24:  «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням»

Господь каже дуже чітко і зрозуміло: моліться завжди. Чим для нас є молитва? Чи це лише те, що ми промовляємо вранці та ввечері вдома, спільно молимось в храмі? Ні, наша молитва – це постійне перебування з Богом. Коли ми лише вранці чи ввечері є з Богом, чи якийсь час перебуваємо у храмі, а решту життя живемо без пам’яті про  Бога, то ми немов би безбожники. Тому Бог закликає нас, щоб ми завжди були з Ним, пам’ятали про присутність Божу, звертали свої думки до Господа.

Кожний з нас переживав цей стан, коли був у Божій присутності. І не тому, що Бог у той час був присутній, а в інший ні. Він є присутнім у нашому житті завжди, але ми не усвідомлюємо Його присутності. Ми надто переймаємось усім земним. Дуже важливо зупинятись, вслухатися, входити у Божу присутність. Бог чекає на нас не лише вранці, ввечері чи в храмі, а завжди. Коли ми будемо пам’ятати про Його повсякчасну присутність, то так завжди перебуватимемо в молитві! 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 1 жовтня 2015 р.

01.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер вісімнадцятого тижня

Євангеліє
Лк.4,16–22:  «Дух Господній на мені, бо він мене помазав»

 Ці слова Христос цитує зі Старого Завіту, вказуючи, що Він діє не сам від себе, а від Отця, перебуває в Божому Дусі та виявляє Божу волю на землі. Кожному з нас також важливо пам’ятати, що ми покликані завжди перебувати з Господом. Через Хрещення і Миропомазання ми долучені до Тіла Христового, сповнені Його Духа та дарів Святого Духа.

 Коли б ми були свідомі присутності цього Святого Духа в кожному з нас, наше життя було би цілковито інакшим.

Апостол
Еф.5,33–6,9:  «Служіть охоче, як Господові, а не як людям»

Нам може здатися дивним чому Господь вказує, щоб раби слухались панів. Мусимо розуміти, що Господь прийшов на землю, де такі стосунки тоді були звичним способом життя, ментальністю народу. І треба було трохи часу, щоб усі усвідомили, що рабство – це щось неприпустиме, ненормальне для людського життя. Але Бог, промовляючи в тих обставинах до рабів, щоб вони служили своїм володарям, як Господові, одночасно каже, щоб і пани чинили їм те саме. Не лише слуги мають служити панам, як Господові, але так само пани розуміти, що Бог дав їм тих чи інших людей, що сам Господь їх послав. І ставитись до них, як до самого Господа.

Звичайно, рабовласницькі часи минули, для нас сьогодні цей уривок ніби й не актуальний. Але він вчить нас, що нема різниці, що ми робимо, яку посаду займаємо, усюди маємо поводитись так, як Божі слуги. Якщо ми підвладні, то маємо служити як Господові нашим керівникам у християнському дусі. А керівники завжди мають пам’ятати, що мають служити, як Господові, своїм підлеглим. Уявімо собі на хвилю, якщо б ми це усвідомили і так жили, то яке б життя було вже тут, на землі!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

01.10.2015р. Б. / У жовтні молимося розарій за Україну

Традиційно місяць жовтень присвячений розарієвій молитві. У кожній парафії перед Месою (Літургією) чи після неї віряни разом зі священиком спільно моляться Розарій (Богородичну вервицю).

Одним із найбільш відомих чуд молитви на вервиці вважається чудо в Хіросімі. Після ядерного удару виявилось, що в місті вціліло 2 будинки (всі інші були повністю зруйновані), а в будинках залишилися живими люди. За їх словами, вночі перед трагедією їм явився Ангел і завів їх до сімей, які послухали заклик Богородиці молитися розарій. Експерти США визнали, що це явище має надприродний характер.

Нинішню форму молитви «Радуйся, Маріє» затвердив Папа Пій V у 1566 році. А батьком Розарію вважається св. Домінік. У Середньовіччі Орден Проповідників популяризував розарієву молитву серед людей.

Нагадаємо, Конференція римо-католицьких єпископів України закликала вірних молитися розарій у намірі миру в Україні.

«Історія знає багато випадків, коли молитва на розарії не раз рятувала Європу і світ від загибелі. 1571 року Османська імперія, яка тоді була на вершині своєї могутності, збудувала потужний флот і вирушила на завоювання Європи. Папа оголосив піст і закликав усіх вірних молитися на розарії за перемогу християн. Проте монархи багатьох країн не усвідомлювали масштабів небезпеки: на заклики Папи Пія V разом протистояти навалі магометан відгукнулися лише Іспанія, Мальтійський орден, Венеція та ще кілька невеликих італійських держав. Флоти християн і мусульман зіткнулися під Лепанто в Іонічному морі. Всього в бою під Лепанто було задіяно близько 500 кораблів і 100 тис. чоловік, причому турецькі сили мали перевагу. Але молитва на розарії врятувала Європу і християни отримали перемогу.

Особливим закликом до молитви на розарії були об’явлення Пресвятої Діви Марії в Фатімі. Від 13 травня по 13 жовтня 1917 року Пресвята Діва Марія шість разів являлася у Фатімі (Португалія) трьом дітям: Люсії дос Сантос та Франциску і Жасінті Марто. Останнє об’явлення відбулося 13 жовтня в присутності 70 тисяч людей. Того ж дня Богородиця назвала себе «Пречистою Дівою Розарія» і просила, щоб люди молилися на розарії про мир.

Відтоді неодноразово в історії, коли люди брали до рук розарій, ставалися чуда. Завдяки молитвам на розарії учасників австрійського руху «Покутного хрестового походу з розарієм за мир у світі» їхня вітчизна 1955 р. отримала свободу від окупаційних військ. 1986 р., коли філіппінський диктатор Фердинанд Маркос кинув війська проти власного народу, понад 2 мільйони філіппінців взяли в руки розарій — і армія перейшла на бік народу! Можна сказати, що завдяки розарію вижила Католицька Церква в Україні та в інших пострадянських країнах: не було священиків, не відправлялися Святі Меси, були закриті храми, але була витривала молитва на розарії. Розарій також став одним із символів нашого Майдану і Революції гідності…

Сьогодні Україна дуже потребує миру. Ми знаємо, що справжній мир може дати нашій країні лише Небесний Отець, але без нашого внутрішнього навернення, духовної переміни жодна молитва, жодна ініціатива не осягнуть своєї мети. Тому закликаємо всіх вірних Католицької Церкви — як римо-, так і греко-католиків — до істинного навернення і спільної молитви на розарії», — йдеться у комунікаті Єпископату.

Єпископи закликають католиків приходити до церкви на жовтневі молебні, священиків — молитися за мир разом із парафіянами. Особливо молитися на розарії за Україну Єпископат просить ченців і черниць зі споглядальних орденів.

Джерело:      CREDO

середа, 30 вересня 2015 р.

30.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа вісімнадцятого тижня

Євангеліє
Лк.4,1–15:  «Не спокушуватимеш Господа, Бога твого»

Сьогоднішнє Євангеліє розповідає про спокуси, які мав Ісус Христос. Бачимо, як до Нього вміло підходить диявол і, щоб спокусити, використовує цитати зі Святого Письма. Диявол – митець спокушувати людину, свій досвід він набував століттями, тому добре знає, які спокуси застосувати до кожного зокрема: монаха, монахині, священика, мирянина, єпископа… Завжди маємо чувати і бути уважні, бо деколи навіть благородні, на перший погляд, думки можуть бути спокусою, яку нам приготував диявол. Навіть за тим, що виглядає побожно, часом може стояти диявол. Саме тому і каже Господь, що чувайте і моліться що б не впасти в спокусу.

 Сьогоднішнє Євангеліє показує, що Христос одразу відкидав усі спокуси диявола, застосовуючи слово Боже, як духовний меч. Так і ми здобуваймо вміння розпізнавати спокуси диявола і категорично їх відкидати, як Ісус. Якщо цього лиш забажаємо насправді, то Бог навчить нас цього, і будемо це робити, як наш Господь. Так само і Святий Дух буде сповнювати нас і провадити, як провадив Христа.



Апостол
Еф.5,25–33:  «Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка»

Сьогоднішнє Апостольське послання вказує на ті стосунки, які мають бути між чоловіком і жінкою,  і показує на фундамент цих стосунків. А це обдаровування любов’ю один одного. Особи, які виховані в різних родинах, з різними цінностями, з різними стереотипами, сходяться разом жити, і це велике чудо, що вони можуть зійтися. Саме тому, що Бог зводить їх разом, що обдаровує їх одне одним. Господь дарує чоловіка жінці, а жінці – чоловіка. Важливо пам’ятати, що саме Бог їм подарував одне одного, що це є Божий проект їхнього спільного життя, значить, сам Господь є гарантією того, що вони можуть жити разом.

Обдаровувати любов’ю один одного, це не просто одна з чеснот. За словами Івана Богослова – Бог  є любов. Якщо подружжя любиться, то дає Богові змогу перебувати між ними і діяти, скріпляти сім’ю. Якщо немає любові, то немає Бога між ними, і сім’я неминуче буде засихати, будуть з’являтися проблеми і труднощі, як знак того, що Бог перестав діяти, що чоловік і жінка перестали обдаровувати один одного любов’ю.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 29 вересня 2015 р.

29.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок вісімнадцятого тижня 

Євангеліє
Лк.3,23-4,1:  «Дух повів його в пустиню»

Часто, маючи ту чи іншу свою поставу, ми не замислюємося що вона впливає не раз від чиїхсь почутих думок, чи ідей, або книжок, які прочитали. Й так буває, що суттєві підходи в нашому житті ми базуємо на несуттєвих, незначних речах.

 Сьогодні Євангеліє вказує нам на фундамент нашого життя, а це – пізнавати Божу волю.

Божа воля вже відома, нам потрібні лише зусилля і час, щоб її для себе відкривати, пізнавати і нею жити. Маємо всі ми пізнавати Господа, щоб Святий Дух нас провадив у ті місця, в ті середовища, які є правдиво добрими для нас.

 Тут не йдеться про те, що є кращим для нас, що ми собі надумали і вирішили. Бо не раз чогось прагнемо, то досягаємо і воно нас не тішить. Дуже важливо для нас усвідомити, що початком і кінцем всього в нашому житті є пізнавати і чинити Божу волю.  



Апостол
Еф.5,20–26:  «І дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа»

Дякувати за все завжди Богові… Як би нам хотілося багато змінити в своєму житті, а тоді дякувати, змінити інших людей, близьких і чужих, а тоді за них бути вдячними Господові... Як ми уникаємо неприємних ситуацій, бунтуємо проти обставин, а дуже очікуємо, сподіваємося на добре життя, за яке можна дякувати…

Але сьогодні Євангеліє говорить дуже ясно: за все дякуйте! Саме цими словами закінчив своє земне життя Іван Золотоустий, коли сказав: «Слава Богу за все!» Вміймо побачити, що Бог, Який є любов’ю, все посилає в наше життя для нас з любов’ю. Вміймо побачити за всім Бога в нашому житті. Не лише обставини, не лише людей, не лише події, але Господа, Який завжди присутній. Ця подяка в нас буде виринати лише тоді, коли в нас буде розуміння, що за всім у нашому житті стоїть Бог і Його любов.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 28 вересня 2015 р.

28.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок вісімнадцятого тижня 

Євангеліє
Лк.3,19-22:   «Ти – мій Син любий, тебе я вподобав»

 У постійному прагненні чогось досягнути, щось посідати, кимось стати, ми прикладаємо багато зусиль і старань, але часто до кінця несвідомі того, що нас до цього штовхає. Ми хочемо, щоб нас цінували, поважали і тому ціле життя здобуваємо те чи інше, що нас остаточно не задовольняє.

 Ці слова, які ми сьогодні чуємо з уст Господніх: «Ти – мій Син любий», звучать до кожного з нас. Бо в особі  Христа кожен з нас стає улюбленим сином. 

 Отже дуже важливо пам’ятати, що не треба шукати людського визнання чи оцінки, а розуміти, чиї ми сини і хто є наш Батько. 



Апостол
Еф.4,25–32:  «Гнівайтесь, та не грішіть!»

Ми часто сприймаємо гнів, як щось тільки недобре, негативне, чого б християнин не мав би мати. Коли маємо гнів в собі, то завжди усвідомлюємо, що це не є добре для нас. Чому ж тут Господь каже гнівайтесь? Бо це є природно,  що серед багатьох емоцій в людини є також і гнів. Господь вказує, що можемо гніватись, бо цей гнів, який ми маємо в собі, а ми неминуче його маємо, мусимо вміло його скерувати.

Коли хтось нам причинив прикрість і біль, несправедливість, природно, що ми спершу гніваємось на цю людину. Хоча часто та людина невинна або не усвідомлює, що нам заподіяла страждання.  А ми не розуміємо, що у кожній ситуації диявол є саме тим, хто спокусив цю людину згрішити. Саме на диявола маємо палати злобою, гнівом, за те, що йому вдається спокушати нас та інших людей. Як також через гріх віддаляти людей від Господа. І це навіть не є просто злоба на диявола, це чітке усвідомлення сутності зла і його джерела. Коли це собі добре усвідомлюємо, то як же можемо грішити, вподібнюватися до батька гріха, якщо нашим Отцем є Творець добра!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

неділя, 27 вересня 2015 р.

27.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Сімнадцята неділя 

Євангеліє
Мт.15,21–28:  «Він же не озвався до неї і словом»

 Цей вислів немовби вводить у суперечливість наші знання про Бога: ми завжди твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про любов Божу до кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку, так ніби Йому цілковито байдуже щодо неї.

 Щось подібного можемо відчувати в нашому житті, ми переживаємо різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалося би, і молимося, і каємося, але часом зовсім не відчуваємо, щоби Бог був поруч з нами. Але позаяк ми – люди віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує, але покликані вірити в Божу присутність. Саме тому ми завжди віримо, що Бог чує нас, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя, із своєї великої любові до нас Він відповість нам тоді, коли ми дійсно в цьому матимемо потребу.

 Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що і батьки деколи ставлять випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Бо саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду до росту. Тому деколи й Бог може не відповідати, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні на Нього. І що би не діялося, завжди і повсякчас, звертаймося до Бога і вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Ми ж не переставаймо взивати до Нього!  



Апостол
2Кр.6,16–7,1:  «Ми бо храм Бога живого»

Апостол вказує, що кожна людина без винятку є храмом Бога живого. І немає різниці, чи людина ходить до храму, чи не ходить, чи вона вірить в Бога, чи ні. Але кожна людина є створена на образ Божий.  Навіть людина, яка нам неприємна, є також храмом Бога живого. Розуміючи це, з яким благоволінням і страхом маємо ставитись до інших!

У житті святих добре видно розуміння цієї істини. До кожної людини, яку вони зустрічали на своїй життєвій дорозі, вони ставились з повагою! Якщо ми так будемо ставитись до інших людей, то інші люди самі будуть змінюватись. Саме ця постава пошанування в них цього храму Божого буде змінювати людей, з якими маємо стосунки, не зважаючи на те, що вони роблять і якими вони є.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя