ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 29 серпня 2015 р.

29.08.2015р. Б. / 29 серпня - перенесення нерукотворного образу Господа нашого Ісуса Христа

Згідно церковного передання, нерукотворних образів Господа нашого Ісуса Христа є кілька. Їх отримали різні люди в час, коли Ісус ходив із Своїми учнями по землі, проповідуючи Царство Небесне та зцілюючи багатьох недужих і одержимих злими духами людей. Останній нерукотворний образ - це Плащаниця, в яку було обгорнуте тіло Господа під час триденного лежання у Гробі.

З'явилися ці нерукотворні образи у дивний спосіб, внаслідок доторкання обличчя Ісус Христа до тканини, на якій після цього залишався відбиток Його обличчя.

Один із них отримав цар Месопотамії Абгар, який жив у Еддесі. Важкохворий правитель Абгар чув про те, що Ісус творить різні чуда, оздоровлює тяжко хворих, воскрешає померлих і, мавши невиліковну хворобу, послав до Ісуса свого посланця з проханням, щоб Господь прийшов до Едесси та зцілив його. Та просив у разі, якщо б Ісус не зміг прийти, то щоб художник хоч намалював Його портрет і приніс йому, - так хотів побачити Христа.

Митець намагався намалювати Ісуса, але не зміг, бо Христове лице сяяло потужним світлом. Тоді Ісус притулив полотно до Свого лиця і на полотні чудесним чином відбилося зображення Христового обличчя.

Цей нерукотворний образ художник привіз царю Абгару, який в ту ж мить одразу видужав і увірував у Христа разом із своїми підданими.
 
Згодом він помістив цей образ на воротах Едесси, щоб люди могли поклонятися й молитися Богові, а Господні чуда й надалі супроводжували образ.

За правління візантійського імператора Константина Багрянородного образ був урочисто перенесений із Едесси до Царгорода.

Ще один нерукотворний обаз отримала свята Вероніка, коли підійшла до Ісуса, щоб витерти Його обличчя від поту і крові під час сходження на Голготу.

Останнім нерукотворним образом Господа Ісуса Христа є Плащаниця, яка названа Туринською (від назви Італійського міста Турин, в якому вона зберігається).

Джерело:  КРЕДО

пʼятниця, 28 серпня 2015 р.

28.08.2015р. Б. / Владика Венедикт: «Свято Успення Пресвятої Богородиці пригадує нам, що кожен із нас зустрінеться із Богом» (+VIDEO)

28 серпня Церква святкує свято Успення Пресвятої Богородиці. В його основу покладено згадку про останні дні земного життя Божої Матері та обставини її смерті.

Про Успенський піст та культ Богоматері розповідає владика Венедикт, голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

Преосвященний владико, якими були останні дні земного життя Марії?

Ісус Христос в останні моменти свого життя доручив опікуватися Марією своєму учневі – Йоану Богослову. І вона під його опікою проживала останні свої дні у Єрусалимі. Увесь цей час вона перебувала в молитві. Це те, що дозволяло їй єднатися із Господом. Проте вона прагнула глибшого єднання із Ним та зустрічі із Ним.

Звичайно, у людському розумінні ми боїмося цього. Навіть глибоко віруючі бояться смерті. Однак чимраз, коли ми більше віримо, то страх перед смертю зникає. Бо смерть є нагодою зустрічі із тим, кого ми прагнемо усе своє життя. Згадаймо, як Йоан Золотоустий казав своїм мучителям проте, якщо вони його стратять, то дадуть йому нагоду зустрітися із тим, кого «я шукав усе своє життя».

Тому вдивляючись у постать Богородиці, побачимо, як вона прагнула до свого Сина. Так само, як і під час Благовіщення, їй знову з’являється Архангел Гавриїл, який звіщає їй, що через три дні вона буде на небі. У той час інші апостоли розсіялися по всій Вселеній, однак чудесним чином вони були перенесені до Єрусалима. Під час Успення був відсутній тільки апостол Тома.

Чому цьому святу передує Успенській піст?

Ми завжди повторюємо, що піст – це приготування. І він є для того, щоб ми обмежили себе від певних речей і усвідомили те, що нам заважає бути із Богом. Для того, щоб ми були готовими до зустрічі із Богом. Успенський піст – наймолодший у Церкві. Згадки про нього сягають IX століття.

Так само, як у нашому щоденному житті, якщо ми готуємося до визначної події, то повинні до неї досконало приготуватися. Тому, коли святкуємо Успення, ми пригадуємо, що теж колись помремо. Бо звикли жити так, ніби будемо жити вічно. У щоденному нашому житті ми цієї теми не чіпаємо. А саме це свято дозволяє усвідомити, що кожен із нас зустрінеться із Богом. Коли ми готуємся до цієї зустрічі, тоді це приносить радість нам. Тоді наше успіння стане радістю зустрічі із Ним.

На свято Успення служиться богослужіння, яке відправляють двічі на рік – Єрусалимська Утреня. Чому так склалося?

Сама назва говорить, що богослужіння походить з Єрусалима. Єрусалимська Утреня служиться також й у Велику Суботу. Саме тоді, коли Ісус був знятий із хреста і покладений до гробу. У цій Утреній перепліються два моменти: з одного боку, сум за померлим, а з іншої – радість, бо після смерті людина зустрічається із Богом. Уже пізніше це богослужіння почало відправлятися з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці. У ньому також простежується сум з нагоди смерті Богородиці, а з іншого боку – радість, що Марія перебуває у Царстві Небесному.

Культ Марії дуже поширений в Україні та й усьому католицькому і православному світі. А от протестанти вважають її святої жінкою, однак звичайною людиною. На Ваш погляд, чому так склалося?

Для православних і католиків Марія є Богоматір’ю. Тобто тою, яка народила Бога, бо Ісус Христос мав дві природи - божу і людську. Протестанти визнають тільки людську природу Христа, тому і вважають Марію святою жінкою. Вони з пошаною ставляться до неї.

Я не прагну осуджувати протестантів, однак, коли спілкуюся із ними, то складається таке враження, що вони ті, які виросли без матері. Подібно, як ті діти, які виростають без матері. Вони завжди відчувають брак материнської любові. Думаю, протестантський світ багато втрачає від того, що не усвідомлює сутності того, ким є Богоматір.

Руслана Ткаченко



28.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця тринадцятого тижня 

Євангеліє
Мр.4,1–9:  «І дало плід, що сходив і ріс»

Коли придивитися до нашого життя, то кожен з нас покликаний Богом приносити плоди. Але як різні дерева приносять різні плоди, так і люди є різні, і Бог очікує від кожного саме його плодів.

Однак часто ми найперше дивимось на інших: як вони живуть, як поводяться в різних ситуаціях, які приносять плоди, добрі чи злі. Когось критикуємо, когось хвалимо. Але нерідко ми несвідомі, що маємо пильнувати найперше себе, щоб бути тою землею, в яку Боже слово падає і приносить плоди. І кожен спроможний приносити ці плоди і має до цього всі здібності та можливості. Проте мусить ту землю, значить, самого себе, обробляти, щоб бути родючим ґрунтом.

Бог є Той, Хто завжди прагне сіяти, Той, Хто сіє завжди. Але чи Його слово в кожну хвилину нашого життя зможе плодоносити? Чи ми завжди готові чинити Божу волю? Чи ми завжди готові прийняти те зерно, що Бог сіє в нас?

Тому вдивляймося і будьмо тою землею, яка завжди плодоносить в будь-яких життєвих обставинах.



Апостол
2Кор.11,5–21:  «Сам бо сатана вдає з себе ангела світла»

Маємо собі чесно признатись, як нам вдається добре відігравати роль в тих чи інших життєвих ситуаціях: чи то у праці, чи в родині, а навіть і в церкві. Апостол каже дуже категорично, що диявол, сатана може вдавати з себе ангела світла. Можемо вдавати й ми до пори до часу. Але Бог, який є серцевідець, який любить нас, створить такі ситуації, щоб ми показали справжніх себе. І це неминуче станеться в певних життєвих ситуаціях, бо шила в мішку не втаїш. І не маємо знеохочуватись чи падати духом, а потрібно вставати та йти далі.

Коли ми змінимо самі себе і наблизимось до Господа, то у будь-яких життєвих ситуаціях, чи нас будуть хвалити, чи критикувати, чи будуть ситуації милі, чи немилі, приємні чи неприємні, всюди ми будемо тими, ким ми є. І будемо не вдавати когось, а являти того, з Ким ми живемо і Хто живе в нас. Тому живімо з Господом і являймо Його в будь-яких життєвих ситуаціях. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 27 серпня 2015 р.

27.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер тринадцятого тижня 

Євангеліє
Мр.3,28–35: «Хто чинить волю Божу, той мені брат, сестра і мати»

На перший погляд може видатися, що Христос дуже холодно ставиться до своєї матері та до своєї родини. Це не є так. В цій ситуації Христос свідомо хоче через таку поставу загострити нашу увагу, тому показує, в чому полягає те правдиве родинне життя, і ким Він для нас є.

У сьогоднішньому Євангелії Господь дає нам великий привілей, коли каже, що той, хто чинить волю Божу, Йому брат, сестра і мати. І кожен з нас може належати до цієї родини Божої, мати Бога за Отця. У нашому світі діти впливових та знаних батьків цінують і користуються тим, що їхні батьки займають важливе місце у суспільстві. А ми дуже часто забуваємо, Хто наш Отець, чиї ми діти, хто є нашою  родиною.

Коли ми будемо усвідомлювати, Хто є наш Отець, то ми будемо свідомі того, які маємо права. А позаяк Бог Отець – власник всього що є в світі, ми маємо право на все це. Найперше Бог Отець є володарем Царства Небесного, то й ми маємо на нього право.

У Бозі все – можливе! Наше розуміння цього буде змінюватися, якщо ми будемо усвідомлювати, Хто є наш Отець і чиї ми діти.



Апостол
2Кр.10,7–18: «Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розмірковує ще раз у самім собі»

Ми є певні в своїх поглядах, в своїх переконаннях, в своєму підході і розумінні, яким має бути наше християнське життя. Як ми, як християни, маємо жити, поступати, чинити. Часто живемо в такому переконанні, поки труднощі, проблеми, кризи не показують наскільки ми не є тверді та не є певні в своєму християнстві.

Дуже важливо вдивлятися в самого себе в трудних ситуаціях, бо такі хвилини показують, ким ми є насправді. Дуже важливо вслухатися в думку інших людей, що вони кажуть про нас, бо це є погляд з боку. Завжди важливо критично дивитися на себе, звіряти свій шлях з Божим словом, щоб переконуватись ще раз і ще раз, наскільки правильно я іду. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

середа, 26 серпня 2015 р.

26.08.2015р. Б. / Глава УГКЦ: «Присутність на Патріаршому Соборі представників УАПЦ є моментом пошуку нашої єдності» (+VIDEO)

Патріарший Собор – подія, яка відбувається в Церкві з часу її виходу з підпілля щоп’ять років. Делегатів на Собор вибирають на єпархіальних соборах, які впродовж останнього року відбулися в усіх греко-католицьких єпархіях. Таким чином делегати із 57 країн світу беруть участь в роботі чергового Собору. Утім, уперше, відколи розпочалися соборові зустрічі УГКЦ, у ньому бере участь делегація УАПЦ, яку очолює владика Ігор (Ісіченко), Архиєпископ Харківський і Полтавський.

Про це сказав Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав під час прес-конференції в Івано-Франківську 25 серпня, у перший день роботи Патріаршого Собору «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом».

За словами очільника Церкви, під час заходу вдасться поглянути на стан втілення в життя стратегії розвитку УГКЦ: «Ми прагнемо зробити іспит сумління щодо реалізації нашої стратегії, а саме щодо того, наскільки ефективні наші заклики до руху оновлення парафіяльного життя. Це також і добра нагода відкоригувати наші думки та постанови з огляду на нові виклики. Бо ж, коли ми формували цю стратегію, то не знали, що переживатимемо війну».

Щодо присутності делегації від УАПЦ Глава УГКЦ додав, що в цій Церкві нещодавно відбувся Собор Полтавсько-Харківської єпархії УАПЦ, на якому священики і миряни висловили прагнення шукати Євхаристійного сопричастя і адміністративної єдності з УГКЦ. «На мій погляд, це цікава ініціатива, яку ми вітаємо. Одним із моментів пошуку такої єдності і є присутність на нашому Патріаршому Соборі представників УАПЦ», - наголосив він.

Додамо, першого дня роботи Собору відбулося перше пленарне засідання, на якому представили досвід живої парафії в храмі Святого Іллі в Торонто (Канада). У ній, за словами Блаженнішого Святослава, англомовна парафія представляє традицію київського християнства, бо навіть маленькі діти там знають, як співати Утреню.

Тож, на його переконання, Собор стане моментом нового імпульсу для пастирського служіння, щоб можна було краще послужити людям відповідно до сучасних викликів. Адже в УГКЦ існують парафії різного рівня активності. Деякі з них маленькі, зокрема в Центральній Україні, однак у них немає жодного парафіянина, який би не відчував себе діяльним у своїй парафії. «Такі люди готові ділитися своєю вірою», - переконаний Глава УГКЦ. Також існують великі парафії, де є багато «анонімних християн», які моляться, але не відчувають себе членами парафіяльних спільнот. Саме тому потрібен обмін досвідом, щоб можна було зробити відповідні кроки.



вівторок, 25 серпня 2015 р.

25.08.2015р. Б. / Сьогодні Господь скликав нас із усієї вселенної, щоб бути з Ним і слухати Його, - Глава УГКЦ на відкритті Патріаршого Собор (+VIDEO)

Під час Літургії Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ зачитав Декрет про відкриття VI сесії Патріаршого собору в Івано-Франківську.

На Патріарший Собор прибули делегати з 57 країн світу.

У своїй проповіді до вірних Глава Церкви пояснюючи значення Патріаршого Собору, сказав, що годі знайти глибше пояснення, яке дає нам Святе Письмо, що означає бути Патріаршим Собором. «Сьогодні Господь скликав з усієї вселенної усіх вас на цей Собор. Він хотів, Він покликав того, кого сам хотів. Він є ініціатором, першим рушієм, поштовхом цього діяння, на яке ми сюди прибули. Ми сюди прибули, щоб у першу чергу бути з Ним. Слухати Його, сповнятися Його Духом, бо без Святого Духа немає Собору. Це соборовання відбувається силою і діянням Святого Духа. Тут на Соборі кожному з нас, кожному делегатові Господь Бог буде відкривати наше післанництво, до якого хоче нас послати по закінченні цього Собору», – зазначив Блаженніший Святослав.

«Темою нашого соборного мислення, – нагадав Предстоятель, – буде зустріч. Жива зустріч з нашим Господом. Це те, про що ми читаємо в сьогоднішньому Божому слові. Це те, що ми хочемо переживати в часі цього Патріаршого Собору».

На його переконання, так, як покликання 12 апостолів стало початком нового Ізраїлю, нового Божого народу, так само сьогодні і Церква у кожній країні, у кожному народі є фундаментом, основою того суспільства і джерелом його оновлення. «Як нам сьогодні, зокрема в Україні потрібно відчути, що Бог є з нами, що ті месіанські знаки, які вкладає в руки Господь Бог своїм апостолам, даючи їм силу панувати над злом, сьогодні наш Спаситель хоче передати нам, коли знову ж таки покликає нас до себе на свою гору…», – каже Глава Церкви.

Цей Патріарший Собор, вважає Блаженніший Святослав, є справжнім місіанським знаком для українського народу і української Церкви, знаком надії, знаком, що Господь є з нами, знаком, що саме в наші руки Бог дає силу, аби вигнати всяке зло з нашого особистого життя, а зокрема з багатостраждальної политої українською кров’ю нашої рідної Батьківщини.

«Хочу побажати усім нам пережити особисту зустріч з живим Богом, зокрема у цих днях. Хочу побажати, аби кожен з нас відчув себе післанцем Божим, носієм і тим, хто ширить Його Царство Боже на землі. І нехай це соборове діяння урохомить усю нашу Церкву, тому що стратегія «Жива парафія – як місце зустрічі з живим Христом» – не є якимось людським планом, це є загальноцерковним рухом оновлення і переображення церковного життя. І нехай його хвиля заторкне кожного сина і кожну доньку нашої Церкви в Україні і у світі», – побажав Глава греко-католиків.

VI сесія Патріаршого Собору триватиме 25-27 серпня в Івано-Франківську.



понеділок, 24 серпня 2015 р.

24.08.2015р. Б. / Папа Римський Франциск привітав листом український народ з 24-річницею Незалежності

Як повідомляє офіційний сайт Посольства України про Апостольському Престолі, Святіший Отець Франциск привітав листом український народ з 24-річницею Незалежності. 

У вітанні зазначається: «Я молюся у цій складній ситуації за Вашу країну, поновлюючи мою духовну близькість з жертвами та їхніми родинами, а також з усіма, хто страждає. Я підтримую ті зусилля, які допомагають українському народові рухатися вперед у дусі возз’єднання та миру».

Папа Римський зазначив, що звертається до Бога Всемогутнього за благословенням для всього українського народу.

Джерело:   Воїни Христа Царя

неділя, 23 серпня 2015 р.

23.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Дванадцята неділя 

Євангеліє
Мт.19.16–22:  «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі»

Кожний з нас від свого народження, відколи лише наші очі побачили цей світ, постійно щось накопичує. Спочатку знання, а потім досвід, коли росте фізично, починає накопичувати різні матеріальні речі. Ми всі щось посідаємо, кожен з нас чогось досягнув ужитті… І з одного боку – ми віримо в Бога, живемо християнським життям, але з іншого – часто ми уповаємо на те, чого ми досягнули в житті: чи свої знання, чи досвід, чи статки…

У сьогоднішній Євангелії Господь каже: піти і продати все що маєш і цілковито довіритися Богові, бути убогим, тобто бути в Бога, покладатися на Бога.

Як бачимо, той юнак не мав в собі потрібної відваги, щоб покластися цілковито на Бога і пам’ятати, що Господь є Той, Хто подбає про людину, навіть коли батько і матір її полишать.

Вчімося, може неодразу, не в одну мить, однак щораз більше покладатися на Бога, не на свої знання досвід і на своїх друзів, навіть не на свою віру, але покладатися на Бога, вчитися довіряти Йому, які б ситуації не складалися в нашому житті.



Апостол
1Кор.15,1–11:  «Благодаттю Божою я є те, що я є»

Коли ми придивимось уважніше до учеників, апостолів Христових, до святих, до всіх тих, що оточують нас, ми побачимо, що всі вони слабі були і зараз є немічні і слабі. Вони не були «супергерої» чи «надлюди», вони були звичайними людьми, які були сповнені своїх вад, недоліків, пристрастей, слабкостей.

Але чим відрізняються апостоли, святі Христові від нас? Тим, що вони дозволили благодаті Божій діяти в них, те, що вони дозволяли Богові діяти через них. Що заважає нам все більше уповати на Бога, все більше дозволяти Богові діяти через нас? І Бог, як Він діяв через учеників і апостолів, як діяв через святих, може діяти своєю благодаттю через кожного з нас.  

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

23.08.2015р. Б. / Дж.Р.Р. Толкін про Євхаристію

В темряві мого життя, в якому присутні розчарування, я даю тобі одну велику річ, яку слід любити на землі: Святі Дари… У Них ти знайдеш романтику, славу, честь, вірність та істинний шлях всієї вашої земної любові і, навіть, більше: Смерть.

Божественний парадокс полягає у тому, що Святі Дари являють завершення життя і вимагають капітуляції всіх, але лише Вони можуть дати те, що ти шукаєш у своїх земних відносинах (любов, віру, радість) та допомогти прийняти вигляд реальності, вічності, чого бажає серце кожної людини.

Єдиними ліками для дряблої чи непритомної віри є Причастя. Завжди самостійні, досконалі, повні та недоторкані, Святі Дари не можуть повністю раз і назавжди діяти в комусь із нас. Як Акт Віри, Їх прийняття повинне бути безперервним і рости за допомогою духовних вправ. Найвищий ефект полягає у частоті цього прийняття. Сім разів на тиждень краще, аніж сім разів із переривом.

Крім того, я можу рекомендувати це як вправу (для якої знайти час простіше простого!): спілкуватися в умовах на свій смак.

Призначте священика, який сопить чи бурмоче щось собі під ніс або гордого та вульгарного ченця; і церква наповниться звичайним буржуазним натовпом, погано вихованими дітьми, які лаються, випускниками католицьких шкіл, які на момент відкритого Когвчегу сидять, склавши руки, і позіхають, молодь з оголеними плечима та брудному одязі, жінки в брюках і часто з неохайно причесаним волоссям та непокритою головою. Спілкуйся з такими (і молитися за них). Тоді таке спілкування буде нагадувати красномовну промову, виголошену явно святим чоловіком і підхоплену декількома набожними та порядними особами. Такий вчинок не може бути гіршим, ніж спільний обід П'яти Тисяч чоловіків, чим Господь хотів показати грядущу Трапезу”.

Листи Дж.Р.Р. Толкіна, лист до сина.

Джерела: vocatum.blogspot.com

Воїни Христа Царя