ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 1 серпня 2015 р.

01.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота дев'ятого тижня

Євангеліє
Мт.15,32-39:  “Жаль мені цих людей, бо ось три дні вже, як вони перебувають зо мною, і не мають що їсти...”

Напевно неодноразово ми досвідчували, коли старалися людям говорити про Бога, хоча в нас і дуже рідко є до цього відвага, що часто відчуваємо, що наше слово не потягає, не промовляє, не падає в серце, не проростає. Чому так є?

 Сьогоднішнє Євангеліє є добрим прикладом, адже люди були настільки захоплені тим, що говорив Ісус Христос, що не спостерегли, як цілих три дні були голодними, тобто нічого не їли. Вони навіть не усвідомлювали, що були наскільки перейняті Христом, Божим словом, що не думали про земне, про харчування. Це добрий і важливий приклад для нас, бо коли говоримо про Бога не просто слова, а передаємо свій особистий досвід Бога, який ми здобули і яким ділимося, то можна сказати, що ділимося Богом. Саме тоді людей це зачіпає і до них промовляє. Люди відразу відчувають чи це хтось говорить з книжки, бо має добру пам’ять і ті чи інші речі може цитувати, чи десь прочитав це і переповідає, чи ж він саме це пережив.

 Коли ми це пережили, коли досвідчили це самі, то маємо цей досвід Бога і можемо його передати. Саме тоді слово потягає, захоплює людей. Коли ж ми цього досвіду Бога не маємо, ми немовби плагіатори, «брехуни», бо свідком в суді може бути лише той, хто бачив чи чув. І якщо ми дійсно маємо досвід Бога, то коли б ми навіть не говорили риторично, гарно чи красномовно, але цей досвід Бога будемо передавати. Саме це потягає людину.  



Апостол
Рм.14,6–9:  «Коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо»

Кожна мить нашого життя – це або час з Богом, або без Нього. І саме наші чесноти і стремління до них – це є життя з Богом, а гріх – смерть. Коли дивимось на життя переслідуваних християн бачимо феномен життя в чеснотах, бо вони всюди могли жити з Богом. Обставини їх ніколи не тяготили, а були нагодою жити з Богом.

Погляньмо на наше життя. Ми постійно чимось невдоволені, чекаємо ліпших часів. Але якщо ми прагнемо святого життя, то в будь-яких ситуаціях і життєвих обставинах ми можемо жити з Богом. Ніколи і ніщо не може стати на перешкоді нам, щоб ми могли плодоносити для Господа. Тож побачмо, що обставини нашого життя, там, де Бог нас поставив, саме це місце, де ми здатні жити свято для Бога. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятниця, 31 липня 2015 р.

31.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

 П'ятниця дев'ятого тижня 

Євангеліє
Мт.21,12-14;17-20:  «Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі»

Бачачи цю різкість Ісуса Христа, нам деколи незрозуміло, чому так різко, чому так категорично. Бачимо, що Христос перекидає столи міняйлів, хоча вони допомагали людям, бо міняли гроші задля пожертви на храм. Однак так категорично, щоб євреї усвідомили, що є це місце Бога, місце, де перебуває Господь, де вони зустрічаються з Ним.

 У Новому Завіті Христос каже: «Ви – храм Духа Святого». Дух Святий перебуває в людині. Людина є храмом Духа. Ми хрестилися в ім’я Пресвятої Тройці – «Ви, що в Христа христилися, во Христа зодягнулися» – людина стає храмом Бога. Ми постійно сповідаємося, причащаємося, приймаємо Тіло і Кров Господні. З великою пошаною ми ставимося до Святих Тайн, до Кивоту, бо свідомі, що там перебуває Христос. А коли ми причащаємося Тіла і Крові Господньої, знов і знов Господь перебуває в нас, ми стаємо живим кивотом, який носить Христа. І тому, подібно Христові, який впорядковував Єрусалимський храм, ми повинні впорядкувати себе.

 Дуже часто і ми в часі молитви чи Служби Божої щось «продаємо чи купуємо»,  залагоджуємо якісь справи. Наче й стоїмо перед Богом в храмі чи на особистій молитві, але всередині нас «базар». Отже, маємо бути, як Христос, категоричні та різкі, щоб наводити в собі порядок, бо ж ми храм Духа Святого. 



Апостол
1Кр.14,26–40:  «Бог є Бог не безладу, а миру»

Коли ми звернемо увагу на наші гріхи, які б вони не були, всі вони є деструктивні, всі вони розбивають цілісність людини. Навпаки чесноти, наше досконале і праведне життя завжди гармонізує і робить цілісним людину. Тому гріх це не лише щось, що ми робимо перед Богом, що забороняє Церква, чого б ми б не мали робити і що не миле Богові. Гріх також руйнує цілісність буття людини, гріх це розбиття людини. Людина, коли є розбита, завжди почувається нещасливою, немовби вона є пораненою. Коли робимо добро, то почуваємось повні радості та миру. Тому стараймося все більше жити в чеснотах, жити з Господом, що буде робити нас цілісними і гармонійними.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

31.07.2015р. Б. / СКАРБИ ШЕПТИЦЬКОГО

29 липня минуло 150 років від дня народження глави УГКЦ Митрополита Андрея Шептицького, який своєю всебічною і невсипущою працею, піднімав Український Народ до рівня зрілости і гідности бути самостійним державним народом. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит. Нині пригадуємо його великі скарби, які він поклав на жертовник служіння Богові й своїй Вітчизні.
 
Скарб у слові

У листі до своєї матері А. Шептицький говорить: «Моя кохана Мамо, для мене довго-довго було своєрідною загадкою, як це можливо, щоб упродовж століть український нарід, цей убогий сільський люд, наражений на безнастанні напади турків чи татар, на фізичне і моральне нищення чужих мовою і вірою окупантів, наражений на страшні наслідки частих воєн, без керми і вітрил зміг зберегти свою, йому тільки притаманну духовність, виявом якої є український іконопис й українське мистецтво, про які Європа нічого не знала й про які досі не знає і ще довго не хотітиме знати, хоч буде примушена обставинами пізнати Україну». І вже на початку свого урядування в Церкві, в 1900 році, владика Андрей у своєму слові до вірних виголошує присягу: «Божу батьківську землю любити і не пускати її з рук, і на ній доробитися добробуту на взір інших народів». А наступного року в Пастирському листі Митрополит її потверджує: «Як у кожній праці і в кожному слові, так і в тому моєму письмі я шукаю лише добра народу... Ті обов'язки накладає на мене не лише моє становище Митрополита, але й торжественна присяга, зложена в день вступу в монастир, що буду відповідно до моїх сил працювати для добра суспільности, а найбільше саме переконання, що ставить мене в ряді громадян-патріотів із яких хотів би я бути найліпшим». Наступних піввіку Роман Марія Олександер граф на Шептицях митрополит Андрей Шептицький ревно сповнятиме цю складену перед українським народом присягу.

Його діяльність охоплює не тільки душпастирство й суспільне життя галичан, але й чи не всі  галузі народного господарства — торгівлі, промислу та модерного хліборобства й окреслює шлях його розвитку й поступу: «Ми всі думаємо про цей поступ і бажаємо своєму народові всесторонньо кращої будучности. Всі здаємо собі справу з того, на чому цей  поступ  має  полягати. Розуміємо, що треба нам звернути особливішу увагу на стан рільників, яких надмірне  зубожіння  і темнота видається часом непоборною перепоною  до поступу… Мусимо вжити всіх можливих способів до здвигнення промислу, без котрого рільництво в наших часах не може утриматися. Мусимо на цілій лінії взяти в руки  торгівлю, організувати в усіх селах всі ті установи, що яким-небудь способом помагають людям у їхньому житті і праці. Нема одної галузі культурного і економічного життя в нашому народі, в котрому ми зробили б хоч соту частину того, що потрібне. Сто разів більше, як у кожного іншого народу, треба нам іще думати про поставлення самих  підвалин нашої хати, про цілу економічну сторону народного життя, без якої навіть найсвітліше політичне положення завжди буде безглузде і безхосенне».

На відміну від Європи, де Католицька церква звертала основну увагу на робітників, кир Андрей у своїх посланнях, а головно в посланні «О квестії соціяльній», подає власний погляд на становище українського суспільства, говорить відкрито з народом про його важке економічне становище та способи його покращення. Андрей Шептицький часто стверджував, що тільки віруючі особи спроможні побудувати добрий економічний лад, оскільки їхньою метою є не лише особистий дохід, а й загальний добробут.

Саме тому, на переконання владики Андрея, парохи повинні були опановувати й світські  ремесла: торгівлю, бухгалтерію, кооперацію, землеробство. До цього змушували обставини бездержавності українського народу, а з іншого боку — УГКЦ не мала серйозної державної  підтримки від окупаційних урядів. Саме тому «християнин, а тим більше священик мусить домагатися якнайстислішого контролю. Контроль вважати за брак довір'я, а навіть за особисту образу є знаком такої примітивності у справах фінансових та економічних, що мусить бути підозріння, що цим самим прикриваєте нелад і невміння провадити справи»,— писав митрополит у посланні  «Про милосердя». Зауважимо, що його моральний авторитет у суспільстві був беззаперечний. Невипадково, коли на Галичині виникло протистояння між українськими кооператорами та приватними купцями,  митрополит своїми порадами благословив і довів до примирення між обома сторонами та був обраний до їхніх управлінських органів. Це стосувалося й інших серйозних питань громадсько-політичного життя краю. «Християнин може і повинен бути патріотом!». Духовний пастир навчав, що найкращим виявом патріотизму є особиста праця та самопожертва, прикладом чого є духовенство та й усі ті, що в своєму становищі служать задля добра народу.  

Сьогодні, коли ми оглядаємо багатотомну спадщину митрополита Андрея Шептицького в слові (далеко не всю зібрану й опубліковану — прим. Р.І.), — Пастирських посланнях, листах і документах, — починаємо лишень чітко бачити обриси його величної постаті. Хоч узагальнюючих фундаментальних наукових досліджень його духовного слова наразі ще не маємо, впевнено можна сказати, що його твори часто були тісно пов’язані з його конкретним досвідом й практичною діяльністю, а його погляди на суспільство випереджували соціальне вчення Католицької Церкви на 50–60 років.

Скарб у капіталі

Владика Андрей на початку своєї душпастирської праці мав у своєму посіданні зубожіле селянство, греко-католицьке духовенство й невеликий прошарок інтелігенції які з нього вийшли, в основному адвокати й вчителі, та лишень перші спроби впорядкованого економічного життя українців Галичини. Абсолютну відсутність розуміння потреби нового ведення господарства й фінансів українцями найкраще характеризує наступний епізод з початку ХХ століття, коли митрополит Шептицький став депутатом Віденського парламенту. В 1902 році Міністерство сільського господарства Австро-Угорщини запропонувало близько чотирьох мільйонів австрійських крон (в той час дві крони становила плата робітника за день праці). Шептицький попросив парламентарів від Галичини підтримати цей законопроект, проте, тодішній депутат Кость Левицький видав «геніальну» фразу: «А що ми з тими грошима будемо робити?». Й тоді Шептицький зрозумів, що йому не залишається нічого іншого як самому створювати господарські школи й сильні економічні господарства та інвестувати власні кошти в українську Галичину. Дякувати Богові, рід Шептицьких був одним з найзаможніших як в Австро-Угорській імперії, так і пізнішій Польщі. Й тільки відповідно звіту за 1910 р., митрополит Андрей Шептицький мав на  своїх банківських рахунках наступні суми: «Земельний банк гіпотечний» — 4 441 667 корон, Банк Овчарський — 8 583 182 корон, Крайовий союз кредитовий — 27 203 616 корон, Народна торговля — 112 760 корон, з акцій і валют — 611 465 736 корон. Тобто загальна сума його коштів складала близько 700 млн. римських, й це не рахуючи тисяч гектарів землі й більше 30 тисяч гектарів лісових угідь. Погляньмо схематично, як владика Андрей формував відповідні українські структури  у фінансах, сільському й лісовому господарствах та видобутку нафти.

Отож, фінанси. Завдяки Шептицькому, Господарське товариство взаємного кредиту «Дністер» щороку поліпшувало умови для своїх клієнтів і найвищих здобутків домоглося через десять років від початку свого існування саме за часів митрополита Андрея. Він який зробив значні особисті вкладення в товариство, заохотив до цього духовенство й посприяв налагодженню співпраці із зарубіжними фінансовими установами. У 1908 р. Шептицький  увійшов до складу комітету засновників першого українського банку, створеного на засадах іпотеки. Найбільшими акціонерами Земельного Банку Гіпотечного (ЗБГ), що почав повноцінно працювати через два роки, стали митрополит Андрей і товариство  «Дністер». В основному, завдяки Шептицькому ЗБГ невдовзі став єдиним українським банком, що здобув визнання у світі, а його цінні папери оплачувалися у всіх банках Європи. ЗБГ займався довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заставу земельних  ділянок і нерухомості. Банк також допомагав у разі тимчасових фінансових  труднощів українським кооперативам і купецтву, що належали до «Сільського Господаря», «Народної Торговлі», «Маслосоюзу». Як наслідок — у 1936 році торговельний оборот українських молочарських спілок на Галичині майже вдвічі перевищував виторг такої самої кількості польських кооперативів і становив 8,36 млн. польських злотих. Кредити ЗБГ надавав часто під поруку митрополита, незважаючи на платоспроможність і фінансове становище  позичальника. Водночас Шептицький дбав про те, щоб банк скуповував різні типи цінних паперів не одного, а кількох власників, зменшуючи ризики їх втрати чи банкрутства. Купівля-продаж цінних паперів за посередництва банку сприяла отриманню максимальних прибутків з акцій, і це був для митрополита надійний шлях збільшення статків з мінімізацією у випадку фінансових негараздів. Банківські рахунки Шептицького носили назви відповідно до церковних потреб: «Національний музей», «Крилос», «Унів», «Гошів», «Яхторів»… Шептицький був партнером багатьох європейських банків, будівельних і брокерських контор, через німецьких та довіреного адвоката купував у німецьких містах Вестерлянд-Сільді, Лейпцигу, Гамбурзі земельні ділянки і споруджував на них будинки на продаж. А прибутки від реалізації нерухомості надходили до вже відомого ЗБГ. Аналогічну діяльність митрополит  провадив і в Голландії. До речі, дослідники віддають належне його фінансовій інтуїції, коли перед початком Другої світової війни  у 1939 р. Шептицький продав усю нерухомість у передвоєнній Європі. 

Сільське господарство. Маючи у власності кілька тисяч гектарів земельних угідь, на яких переважно селяни-орендарі вирощували сільськогосподарську продукцію, що йшла на експорт і до Європи, Шептицький був доволі відомою особою в ділових колах не лише Австро-Угорщини, а й Англії, Німеччини, Італії, Швейцарії, Нідерландів. Про молочарські спілки ми вже згадували.

На межі XIX-XX ст. в Галичині працювало 332 нафтових підприємства, більшість з яких належала закордонним інвесторам. Іноземці провадили нафтовидобуток з особливим  соціальним, економічним та екологічним  цинізмом. Митрополит Шептицький був  єдиним українським підприємцем, який становив їм конкуренцію. Він повністю викупив маєток Перегінське, що у Дрогобицько-Бориславському нафтовому басейні, і уклав договір на 30 років з нафтовим об'єднанням «Галіція» про видобуток вуглеводів на митрополичих угіддях. За умовами цього контракту, компанія заплатила Шептицькому одразу 1 млн. корон, а щомісячні прибутки надалі розподілялися наступним чином: 12 % на два рахунки митрополії та особистий митрополита. Додатково об'єднання зобов'язувалося платити по 500 корон за кожну задіяну нову свердловину.

У цьому бізнесі, як і в інших, традиційними були вимоги Шептицького щодо робітників: створити сприятливі умови праці для них і, відповідно, застрахувати їх на випадок травми або смерті на промислі. Жодне інше підприємство з тих, що працювали на той час у краї, не мало й натяку на такий «соціальний пакет». За належним дотриманням умов договору від імені митрополита наглядав довірений адвокат Гвоздецький.

Лісівництво. В Перегінському право на вирубку лісу митрополит передав фірмі «Глесінгер» з двома обов'язковими вимогами: дотримуватися  належних  умов  праці  робітників  і забезпечити  дровами  всі  церковні установи в окрузі. Шептицький першим утворив у своїх лісових угіддях  екологічний  осередок «Охорона природи». В такий спосіб майже  30 тис. гектарів лісових угідь було поділено на три господарські округи, якими управляли інженери-лісничі. На нарадах провідних фахівців за участю лісничих та урядників фірми часто бував і сам митрополит. Усі знали, що улюбленим його відпочинковим заняттям були об'їзди на кінній бричці лісових територій, тож він завжди був у курсі справ. У веденні лісового господарства Митрополитові Андрею допомагав також його брат Казимир (у чернецтві — Климентій, нині Блаженний) — голова Галицького лісничого товариства і співавтор австрійського закону про ліси. Крім продажу деревини, що разом із нафтовидобутком становив 65 % усіх фінансових надходжень Галичини, лісові угіддя Шептицького славилися високим рівнем організації полювань, а мисливські угіддя в лісах Перегінська належали до найкращих у тодішній Польщі.

Найбільший скарб — у людях

Економічна модель Шептицького була унікальна для свого часу: він намагався створити українську християнську державу за умов окупації українських земель чужинцями. В центрі моделі лежала турбота про просту людину з її проблемами й клопотами, з її насущним життям. Разом з тим, такий християнський персоналізм передбачав як відповідний статус і становище, так і відповідну поведінку самої людини та її вплив на розвиток народного господарства. В його розумінні, єдині праця та ощадність є джерелом майна християнина, і як роз’яснює владика: «Люди часом думають, що наука Ісуса Христа стоїть на перешкоді у старанні про дочасне майно. Хоч це не так! Наука Ісуса Христа ще й помагає до осягнення добробуту. Бо освячує і скріпляє те, що на згадку всіх розумних людей є єдиною чесною дорогою до осягнення майна». Кир Андрей переконує в цьому вірних не лишень своїм словом, але й власними коштами, ділами, особистим прикладом. Порятунком для більшості українських селян Галичини Андрей Шептицький вважав кооперацію: «Лучіться разом, заводіть по ваших селах крамниці християнські, шпихлярі громадські і всякі інші пожиточні установи». Церква під урядуванням Шептицького засновувала осередки товариства «Сільський Господар» на парафіях і при читальнях «Просвіти», громадські склади для зерна та кооперативи змішаного типу «Народні доми», які кредитували селян і займались виробничою діяльністю й постачанням та збутом продукції. Митрополит давав особисті кошти і свою землю на організацію коперативного ліцею та садівничо-городничої школи у с. Милованні, сприяв становленню і розвитку хліборобської школи у с. Коршів, пожертвував на український «Пласт» гору Сокіл. Під патронатом митрополичого ординаріату було створено українське ремісничо-промислове товариство «Зоря», де навчали юнаків комерції. Шептицький заснував у Львові українську склодувну фабрику з найсучаснішим устаткованням вартістю 0,5 млн. дол. Разом з братом вони вклали поважні кошти в львівську шоколадну фабрику, а коли вона стала на ноги, відмовились від своїх часток. Митрополит також викупив  кілька львівських будинків, які згодом на прийнятних умовах здавав у приватну оренду під представництва українських спілок і фірм, магазинів і помешкань. Водночас, Андрей Шептицький спричинився особисто до фундації цілого ряду банків, українських фабрик, магазинів, просвітницьких, навчальних, соціальних та медичних закладів. Як пишуть дослідники, в архівах збереглося багато томів листів, у яких робітники, ремісники і селяни писали митрополиту про свої думки щодо умов та оплати праці. До речі, науковці відзначають три обов'язкові вимоги Шептицького, які він висував своїм розпорядникам або партнерам по бізнесу щодо найманих працівників: матеріальне стимулювання, нормальні умови праці та духовна опіка.  

Непересічний історичний досвід

Нині для дослідників очевидно, що одним із визначальних чинників становлення національного господарського руху в Галичині першої половини ХХ століття була УГКЦ й визначальну роль у цьому процесі відігравав її глава — митрополит Андрей Шептицький. Не менш вражаючі його здобутки у сфері соціального капіталу, що стали до певної міри революційним явищем, оскільки владика Андрей зумів підняти на новий рівень українське суспільство. Більше того, означені три сегменти трудів Шептицького заклали такі підвалини в духовній площині галичан, які дозволили зберегти національний український організм й успішно перетривати численні окупації загарбників. Але чи не найбільшою  заслугою Великого митрополита стало втілення в Українській Греко-Католицькій Церкві ідеї спільноти як живого національного організму, виховуючи суспільство на засадах християнського здорового патріотизму. Що більше: цей непересічний досвід не так давніх минулих поколінь наших предків, може бути цікавим і для сучасного українського соціуму, особливо, коли соціальні потрясіння та суспільні зміни чомусь стають вигідними лишень для пострадянських олігархічних  кланів, а насущні потреби всього суспільства відходять на марґінеси.

Прес-служба Архієпаріхї за матеріалами п. Романа Івасіва, газета «Галичина»

четвер, 30 липня 2015 р.

30.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер дев'ятого тижня 

Євангеліє
Мт.20,17-28:  «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити…»

Ми дуже часто жаліємося на обставини нашого життя – все нам не так: не так хтось глянув на нас, не так хтось відізвався, не так хтось віднісся, не так хтось відреагував, не так нас оцінили, не врахували нашу думку і багато іншого.

 Ми ж дуже часто хочемо, щоб усе нам якось сприяло, допомагало, служило нам, було б «для мене».  Ісус каже цілковито іншу думку: «Я прийшов, щоб послужити». Бог, Творець усього видимого і невидимого, який є альфа і омега, початок і кінець, приходить на землю, щоб послужити людині.

 Мені пригадуються слова одного міністра (не українського), який сказав: «Коли я був звичайною людиною, я міг послужити одиницям. Тепер я міністр і хоча знаю, що завжди ним не буду, але тепер я можу послужити тисячам або й мільйонам». Дуже важливо бути свідомим, що те місце, яке мені дав Господь –  є місцем служіння для інших, місцем, де я можу щось зробити для когось, де мене Бог поставив, де Бог на мене розраховує і покладається на мене. Де Бог очікує від мене співслужіння так, як і Сам прийшов послужити, так і хоче, щоб ми служили.

 Ми часто маємо претензії до інших «чому інші нам не служать», хоча ми цього прямо і  не говоримо, натомість треба попробувати, ризикнути, відважитися просто наслідувати Христа у служінні іншим особам, які оточують нас. І найважливіше – найближчим, тобто родині: чоловік жінці, жінка чоловікові, жінка і чоловік дітям, батькам, близьким, друзям та кожній людині, яку поставив на нашій дорозі Господь. Треба пробувати побачити чого Бог хоче від мене, в якій спосіб я тій людині можу послужити. Часто достатньо просто вислухати, приділити час. Не треба багато. Але Бог чогось очікує від мене, щоб я саме тій людині, в тій конкретній ситуації послужив. І я маю для цього всі спосібності та здатності.



Апостол
1Кр.14,6–19:  «Тим то й ви – коли вже так їх прагнете, отих духовних дарів, – старайтесь їх мати подостатком на збудування Церкви»

Кожна чеснота, яку ми здобуваємо, кожна добра риса, кожен наш добрий вчинок – це не лише наша приватна справа, а справа цілої Церкви. Так само й кожен наш гріх не є лише нашою приватною справою, яку ми, коли захочемо, можемо залагодити в сповіді, бо поки ми цього не зробимо, його відчуває уся Церква.

Маємо завжди дбати і пильнувати стан своєї душі, розуміти, що наше життя – це є життя цілої Церкви. Так само, якщо члени цілої Церкви сповнюються святістю, праведністю, і це відчуває уся Церква.  

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 28 липня 2015 р.

28.07.2015р. Б. / "Для мене митрополит Андрей уже святий, коли його проголосять,це технічна справа",- владика Венедикт

Про це, 27 липня, під час прес-конференції повідомив єпископ-помічник Львівської архієпархії УГКЦ Венедикт (Алексійчук), - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Zik.

«Уже є завершальний етап. У церкві жартують: «Коли хочеш бути проголошеним святим, поменше пиши. Якщо дуже багато написав, то це все треба дослідити, вивчити, пізнати». Митрополит Андрей дуже багато писав, тому дослідження займає багато часу», – повідомив Венедикт (Алексійчук).

Він додав, що під час дослідження уже було представлене чудо за участі митрополита. Процес оголошення святим – це вже справа часу.

«Для мене митрополит Андрей уже святий. Коли його проголосять, це технічна справа. Ми як Церква віримо у його святість. Для нас не є принциповим, коли це буде», – заявив владика і додав, що проголошення святим дає дозвіл вшановувати особу в храмі і писати її ікони. А до митрополита Шептицького і зараз може молитися кожен.

У середу, 29 липня, у Львові відбудеться відкриття пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому. Очолить захід глава УГКЦ Святослав (Шевчук). Участь у заході візьме також Президент України Петро Порошенко, про це, під час прес-конференції повідомив єпископ-помічник Львівської архієпархії УГКЦ Венедикт (Алексійчук).

Він розповів, що урочистості з нагоди відзначення 150-річчя митрополита 29 липня розпочнуться о 10.00 з архієрейської божественної літургії, яку очолить блаженніший Святослав (Шевчук). У богослужінні також візьмуть участь єпископи з усіх єпархій України. Після цього усі спустяться у крипту, де похований митрополит Андрей.

«З крипти процесія вирушить до пам’ятника, де виступить патріарх Святослав і Президент України», – повідомив Венедикт (Алексійчук) і додав, що урочистості у Львові закінчаться о 17.00 у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької академією та прем’єрою ораторії Мирослава Волинського «Я тебе кличу».

Нагадаємо, як повідомляв Християнський портал КІРІОС, 17 липня, Папа римський Франциск оголосив спеціальний декрет про героїчність чеснот митрополита УГКЦ Андрея Шептицького (1865-1944, митрополит галицький, архієпископ львівський у 1900-1944).

Цей крок є необхідним для початку процесу беатифікації духовного лідера українських греко-католиків. Шептицький був видатним реформатором та меценатом УГКЦ, промотором ідеї незалежної української держави.

Постать Андрея Шептицького неоднозначно сприймається багатьма істориками: його звинувачують у прихильному ставленні до нацистів у 1941-му, хоча сам ієрарх багаторазово засуджував дії гітлерівців і вважав, що вони призведуть до деградації людства, якої ще не було в історії.

Попередні спроби беатифікації Шептицького у 50-х та 60-х роках минулого століття були відкинуті Ватиканом, зокрема через втручання примаса Польщі архієпископа Станіслава Вишинського. Натомість Іван Павло ІІ під час візиту до Львова у 2001-му захоплювався пастирською діяльністю владики Андрея та висловив сподівання, що колись Шептицький долучиться до сонму святих.

Джерело:  КІРІОС

понеділок, 27 липня 2015 р.

27.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 9 тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє
Мт.18,1–11:  «Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе»

Бачимо як різко, категорично та однозначно каже Христос, щоб відітнути ту частину тіла, яка нас спокушає. Але чи йдеться саме про буквальне розуміння? Звичайно, ми всі погодимось, що ні. Але чому ж так Господь говорить категорично? Щоби навчити нас, що ми маємо бути часто категоричні в своєму житті. Саме коли приходять якісь грішні думки, бажання, найменші спокуси, пропозиції диявола, маємо одразу їх відкидати. Бо будь – який наш гріх, будь – яке наше падіння завжди починалося від малого.

Якщо ми погодились на думку, яка незгодна з Божим словом і наукою Церкви, прийняли якесь грішне бажання у своєму серці, то за найліпшої нагоди ми його зреалізуємо. Кожен гріх починається від маленької згоди на якесь бажання чи думку в середині нас.

Маємо категорично різко відкидати все, що може привести нас до гріха, ще на початку, і саме цього нас вчить Господь. Відтинаймо без сумніву навіть найменші злі задуми і думки, які приходять до нас, щоб не віддалитись від Бога!



Апостол
1Кр.11,31–12,6:  «Різниця теж і між служіннями, але Господь той самий»

Коли подивитися на життя кожного з нас, то кожен з нас не є до кінця задоволений тим, що робить, не задоволений сам собою, своїми ближніми. Найчастіше ми незадоволені, бо порівнюємо себе і свої здобутки з іншим. Але погляньмо на це все через призму Божої любові. Бог любить нас всіх однаково. Але в своїй величезній любові обдарував кожного з нас різними дарами і спроможностями.

Тому важливо бачити свої спроможності, дані Богом, а також те, що Бог хоче від мене, як я можу послужити Йому і своїм ближнім цими дарами. Вміймо розпізнати дари, які ми отримали від Бога і тими дарами служити тим, кого Бог посилає нам в нашому житті.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

неділя, 26 липня 2015 р.

26.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом


Неділя 8-ма після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.14,14–21:  «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти»

Люди були так захоплені проповіддю Христа, що зовсім не думали про земні потреби, вони незчулися, як знайшлися в пустинному місці, де не було поживи. Тоді апостоли, ученики Христа, просять Його, щоб щось зробити, що б можна було людей накормити. Апостоли навіть не передбачають, що Христос може дати людям їжу. А ще більше, що вони самі щось можуть дати цим людям. Самі в цій ситуації Ісус Христос каже ці знамениті слова: «Дайте ви їм їсти». Тобто: спробуйте зробити щось, що ви можете вчинити в цій ситуації.

З одного боку, ми бачимо чудо Христове, Христос помножує хліби. А з іншого ─ перед нами постає ситуація ділення, бо люди мали п’ять хлібів і дві риби і почали ділитись, давати одні одним. Як це важливо в нашому житті, вміти поділитись, дати щось комусь іншому.

Сьогодні Господь не тільки робить чудо помноження хлібів, а й вчить ділитися, давати те, що в наших силах і спроможностях, а Бог доповнить. Тож робімо все, що можемо, а Бог завжди це помножить!



Апостол
1Кр.1,10–18: «Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа»

Щоб зрозуміти ці слова, мусимо кілька слів сказати про те, чим для тогочасних людей було розп’яття на хресті. Бути покараним на хресті було найбільшою ганьбою для тогочасної людини, а ще більше для єврея. Тому проповідь про хрест теж була ганьбою для тогочасних людей, бо це було місце ганебної смерті.

А чим для нас є хрест? Це місце, де нам подарована вічність. Усі ми прагнемо щастя, довгих років життя, але на хресті людина отримала вічність, безсмертне життя. Тому він для нас є такий важливий і цінний. На хресті Господь виявив свою любов найбільшу до людини і обдарував її вічним життям. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя