ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 25 липня 2015 р.

25.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота  8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.12,30–37:  «Виплекайте дерево добре, то й плід його добрий»

Знаємо, що коли ми доглядаємо рослини на городі, підживлюємо їх, то вони приносять добрі плоди. Якщо б ми щось посіяли весною і цілковито цього не доглядали, то бур’ян заглушив би ці рослини і не дав би принести плід.

Подібно з життям кожного з нас. Дуже важливо пильнувати свою душу, дбати за свій духовний стан. Коли ми будемо пильнувати себе, то неминуче будемо приносити плоди там, куди нас Господь запровадить.

Завжди пам’ятаймо, що не стільки треба змінювати обставини навколо себе, змінювати когось чи щось, як найважливіше змінювати себе. І коли будемо змінювати себе, тоді неминуче, я б сказав навіть не прикладаючи особливих зусиль, ми будемо приносити добрі та приємні плоди Господові!



Апостол
Рим.13,1–10:  «Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любові»

Усі ми створені на образ і подобу Божу, тому усі маємо подібні прагнення: бути люблені іншими та уникати зла. Може, ми маскуємо це наше прагнення, може, не маємо відваги це виразити, але для нас важливо, коли хтось з важливих поважних людей нам приділить увагу, свій час. І за тим криється наше прагнення любові. Ми хочемо чутись похвалені, поцінені, за цим знову ж криється бажання бути любленими.

Тож уміймо любити кожну людину, яку зустрічаємо на нашій життєвій дорозі. Бо коли ми когось любимо, то не лише виявляємо якусь чесноту, бо ж Бог є Любов і даруючи любов ми даруємо Бога кожній людині. Бо насправді ж прагнення любові є прагненням кожної людини за Богом. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятниця, 24 липня 2015 р.

24.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця  8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.17,10–18:  «Роде невірний та розбещений»

Знаємо, що за Христом ходили тисячі народу, але не всі з них отримали зцілення. Не багатьох зцілених зустрічаємо на сторінках Євангелія. Так само і в теперішньому часі. Є багато людей віруючих, є багато тих, хто прагне називатися віруючим. Але чи дійсно ми є віруючими, чи дійсно ми покладаємось на Господа, чи довіряємо Йому, чи в своїх труднощах і проблемах уповаємо на Нього. Чи через нашу віру Господь може діяти в нашому житті?

Задумаймось, чи не такі ж слова може сказати і до нас Господь? О роде невірний! Якщо бачимо, що нам бракує цієї віри і довіри до Господа, то робімо все, щоб в ній зростати.

Віра не приходить в один момент. Щоб безумовно довіряти Богові,  у всьому покладатися на нього, маємо зростати у вірі крок за кроком. Віра – це наші зусилля, наша праця. Намагаймося у будь – яких обставинах нашого життя вчитись все більше покладатися на Господа і довіряти Йому!



Апостол
1Кор.11,8–22:  «Коли ж хто сперечатися хоче, – то ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі»

Не раз  ми чули слова, що в дискусії народжується істина. Це так і не так. Бо в дискусії, як би не було, кожен представляє свої переконання і свою правду, тому істина там не може народжуватись. У дискусії може хіба пізнаватись правда. А правда є одна і незмінна.

Господь є правдою і цю правду явив в сотворенні світу і в людському бутті, і цю правду ми маємо відкривати і пізнавати. Саме це для нас завжди важливо в нашому житті та в кожній нашій дискусії.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 23 липня 2015 р.

23.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.16,24–28:  «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу

Ми постійно щось здобуваємо в своєму житті, постійно чогось прагнемо, постійно в щось вкладаємо свої зусилля і старання. Після здобутків одних вершин приходить бажання здобувати наступні, і так до безконечності в нашому житті. Господь про це каже дуже просто: що з того, що здобудете навіть цілий світ, навіть не щось одне чи друге, а цілий світ, якщо занапастите свою власну душу?

Лиш пригляньмося до свого життя, і зауважимо скільки дорогоцінного часу, скільки талантів і зусиль ми вкладаємо в те чи інше. Яке остаточно потім знову лишаємо і хочемо здобути щось інше, а в кінцевому результаті залишимо все тут, нічого не зможемо забрати зі собою після своєї смерті .

Тому важливо застановитись, наскільки ми вкладаємо свій час і таланти, щоби спасати свою душу. Живімо вже тут для Небесного Царства, щоб всі наші зусилля не були марними і ми не занапастили свою душу!



Апостол
1Кр.10,28–11,7:  «Не будьте причиною спокуси ні для юдеїв, ні для поган, ні для Божої Церкви»

У нашому житті ми бачимо, як часто ми є одними особами зачаровані, а іншими розчаровані, а буває, що в тих, якими були зачаровані, пізніше розчаровуємось. Якщо у нашому житті поведінка і постава інших людей на стільки важливі для нас, то ми можемо навіть відпасти від Церкви, якщо розчаруємось особами, які там присутні. 

Водночас маємо розуміти, що наше життя, наші вчинки і наша поведінка для інших людей теж можуть бути на стільки важливі. Бо нашим життям і нашими вчинками ми або проповідуємо Христа, або не проповідуємо. Нейтрального стану не буває. Іншим ми або вказуємо шлях до Бога, або шлях від Бога. Тож стараймось бути  дороговказами для всіх людей, жити за заповідями Божими і за Євангелієм. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

середа, 22 липня 2015 р.

22.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.16,20–24:  «Геть, сатано від мене!»

Ми дуже рідко побачимо в Євангелії слова категоричні, різкі, ствердні, які лунають з уст Ісуса Христа. Сьогодні саме той випадок, коли Ісус дуже категоричний, що більше, хвилю перед тим, Христос вказує на Петра, що той буде тією скелею, на якій Він збудує свою Церкву. Однак вже через кілька рядків Він має іншу поставу до Петра, який приходить здавалося б з доброю, з людського погляду, пропозицією, і називає його сатаною.

Бачимо, що Петро відвертав Ісуса Христа від того, щоб чинити волю Отця. Тому Христос не боявся назвати його сатаною, бо знав, що в цю хвилину сатана промовляє через нього. Так і ми з такою ж категоричністю завжди стараймося чинити Божу волю і відкидати все, що нас від цього відводить.

Початок і кінець в нашому житті – шукати і чинити Божу волю. Вона буває інколи приємна для нас, а в інший ситуації – трудна. Але наше завдання не боятися, завжди слідувати за Богом і чинити Його волю!



Апостол
1Кр.10,12–22:  «Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської»

У Євангелії ми часто бачимо радикалізм Ісуса Христа, коли Він вказує, що ми не можемо служити двом панам, бути трошки святим, а трошки грішним. Подібно і в цьому випадку. Господь вказує, що не можемо служити Богові і комусь чи чомусь іншому. А в нашому житті це якраз дуже часто присутнє. З одного боку, ми називаємо себе віруючими людьми, але поруч з тим допускаємо багато нечесності, того, що не узгоджується з заповідями Господніми і з Євангелієм.

Жити Євангелієм непросто. Але цього треба бажати і крок за кроком перемінюватись в цьому напрямі. І коли ми будемо прагнути життя в святості, відкидаючи все, що нас від нього віддаляє, як нам пропонує наш Господь, то рано чи пізно воно стане реальністю для нас! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 21 липня 2015 р.

21.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.16,6–12:  «…бережіться закваски фарисейської і садукейської»

Сьогодні ми два рази чуємо, що Христос вказує берегтися фарисеїв і садукеїв. Це були представники двох потужних сект, які існували в ті часи, і їхні вірування різнилися. Об’єднувало їх те, що і ці і ті були певні, що посідають у той чи інший спосіб правдиве розуміння правд про Бога, і ця упевненість закривала їхні серця на слова Ісуса.

У нас до тепер є розуміння того, що значить «не бути фарисеєм», тобто не вдавати перед іншими своєї праведності. Господь каже, щоб ми були або «гарячі або холодні», а не «теплі», тобто не хоче, щоб ми будь-що вдавали. Коли маємо радісні пережиття, то треба такими ставати перед Господом і дякувати Йому. Якщо маємо труднощі, біди, невдачі, падіння, проблеми, також ставати перед Богом у цьому, каятись і визнавати, що ми це маємо. Так, як визнає хворий свої хвороби перед лікарем і не вдає що він здоровий.

Саме до цього сьогодні нас взиває Господь, щоб ми не мали цієї фарисейської і садукейської закваски, але щоб ходили в правді перед Богом,  а не ховалися за маскою. Не біймося бути правдивими перед Богом, бо ж Він любить кожного з нас!



Апостол
1Кор.10,5–12: «Коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав»

Будь-яке наше сьогоднішнє досягнення чи здобуток у духовному житті – це лише сьогоднішнє, яке ми маємо на цю мить. І потім знову мусимо остерігатися гріха і боротися зі спокусами. Бо кожну мить нашого життя ми маємо вибір. І те добре, що ми зробили вчора, нам не буде запорукою, що ми продовжимо так жити дальше.

Завжди перед нами залишиться вибір. Тому ніколи не будьмо горді з того, що ми здобули і що маємо, а навпаки з усіх сил стараймося не впасти, повторювати свій вибір на користь праведного життя щоденно!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 20 липня 2015 р.

20.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.16,1–6: «…спокушаючи його, просили, щоб показав їм знак з неба»

Господь постійно промовляє в нашому житті, ми ж дуже спосібні почути Його. Ми як правило шукаємо якихось особливих знаків, спеціальних книжок, надзвичайних людей… Тож бачимо, як колись за часів Христа, що люди очікували чогось особливого від Нього. Так і тепер є з кожним з нас, що кожен з нас очікує якогось особливого знаку.

Не раз ми шукаємо чогось надзвичайного замість того, щоб побачити Бога у звичайних обставинах свого життя. І саме тоді, коли ця звичайність перестане йти нормальним руслом, настане хвороба, смерть когось з близьких, тоді приходить цей знак і ми тоді інакше дивимось на життя.

Стараймося в цій щоденності, буденності нашого життя  зауважити багато знаків, які дає нам Господь, багато знамень, через які Він до нас промовляє. Не шукаймо особливих знаків, бо кожна хвилина нашого життя є знаком Божої любові до нас!



Апостол
1Кор.9,13–18: «Горе мені, коли б я не проповідував Євангелії»

Коли хтось для себе щось відкриває цінне і важливе, він неминуче хоче тоді ділитись цим з іншими. Це стосується і Євангелії. Саме тому коли ми до кінця ще не відкрили для себе Євангеліє і віру Христову як щось цінне і важливе, то виникає криза проповідування.

Якщо ми зрозуміємо цінність, яку має для нас Добра Звістка, то не зможемо не проповідувати. І тоді, як апостол Павло, ми зможемо сказати, що горе нам, коли ми не проповідуємо Євангелію.  Саме тому горе нам, якщо ми ще цього не усвідомили, коли цього не застосовуємо у власному житті, ні не ділимось з іншими! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

неділя, 19 липня 2015 р.

19.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 7-ма після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.9,27–35: «Слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!”»
              
Можемо собі уявити ситуацію, в якій натовп так обступив Христа, що до Нього годі було доступитися. А тут два сліпці, які голосно кричали, бо хотіли докричатися до Господа, просячи Його про зцілення і про помилування. І саме через їхній крик Ісус зцілив їх.

Цей уривок дуже важливий для нас. Ми щось у Господа попросимо, помолимось, і коли відразу не отримуємо, то відступаємо. Є в нас якась проблема, ми сказали Богові, промовили молитву, пішли до церкви чи прочитали псалом і далі замість бути витривалим в своєму проханні зупиняємось.

На прикладі цих сліпців можемо побачити їхню настирливість, наполегливість, впертість в своєму проханні. Часто Бог нам щось не дає відразу, щоб ми самі для себе пересвідчились чи нам про це дійсно йдеться, чи ми наполегливі у цьому проханні. Тому так само наполегливо, як ці сліпці, прохаймо і благаймо Господа, і Господь завжди нам дасть!



Апостол
Рим.15,1–7: «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних»

Нам непросто сприймати свої слабості та обмеженості, а де вже слабості інших! Ми завжди хочемо і очікуємо, щоб інші поступали досконало. Але саме в цьому криється вся небезпека. Ми хочемо, щоб інші поступали досконало там, де ми самі недосконалі.

Тому пам’ятаймо, що тих немічностей і слабостей нікому з нас не бракує. Так, ми маємо свої сильні, поважні сторони, але маємо також і свої слабості та обмеження. Вміймо з покорою ці слабкості інших прийняти, і так само інші будуть приймати наші обмеження і слабкості, носити наші немочі. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя