ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 27 червня 2015 р.

27.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 4 тижня по П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт. 8,14–23: «Зцілив усіх недужих»

Життя Ісуса Христа свідчить про велику Божу любов, яку Господь має до кожної людини від віків. Бог послав Свого Сина, бо дуже любив людей і вболівав про їхнє спасіння.

І так само й зараз Господь в кожній ситуації виявляє милосердя для кожної конкретної людини, для кожної її потреби. Так, як Ісус приходить до Петра і зціляє від гарячки Його тещу, оздоровляє  недужих, біснуватих, втішає сумних і навертає грішників, так і зараз Він приходить до кожного з нас і простягає Свою руку.

Бачимо, що Святе Письмо нам нині говорить: «зцілив усіх недужих», тобто – не оминув своєю увагою нікого. Вміймо і ми бути милосердними до кожної людини, яку Господь нам посилає!



Апостол
Рим. 6,11–17: «Вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі»

Ми завжди в житті маємо вибір. Чи йти за нашими пристрастями і пожаданнями, які часто накидаються на нас, штовхають нас до цього і примушують, чи піддатись Божому Духові, жити в Бозі, який нас кличе до добра, терпеливості, молитви, прощення.

 І бачимо, коли ми живемо в гріхові, гріх вимучує людину, він не дає їй правдивого добра і щастя. А коли людина живе в Господі, вона відчуває радість життя, смак, цілісність. Не існує третього стану: або ми є з Богом, або без Нього, або ми живемо в гріхові, або ми мертві для гріха і живемо для Бога!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

27.06.2015р. Б. / Важкі питання. За яких умов може бути порушена таємниця Сповіді?

ПИТАННЯ: За яких умов може бути порушена таємниця Сповіді?

ВІДПОВІДЬ: Причина таємниці сповіді - в тому, що священик, який приймає каяльника, діє від імені Бога, Який знає серце людини. Саме перед Богом постає грішник, сподіваючись на Боже милосердя. Якби розкаюваний не був упевнений в тому, що священик не може видати зміст сповіді, то не було б довіри, необхідної для сповідання гріху, - як відомо, сповідь смертних гріхів обов'язкова для примирення з Богом.

Священику забороняється видавати таємницю сповіді «словами або яким-небудь іншим способом і з якої б то не було причини», говорить канон 983. Відлучення від Церкви, якому автоматично піддається священик, який порушив цю таємницю, може зняти тільки Святий Престіл. Таємниця сповіді стосується не тільки тих випадків, коли гріхи були відпущені, а й усіх інших випадків: навіть коли священик не дав відпущення через нестачу каяття або з яких-небудь інших причин.

Конгрегація віровчення оприлюднила також спеціальну заяву 23 березня 1973. Її текст говорить: «Той, хто блюзнірськи записує Таїнство Сповіді - як істинне, так і симульоване, - використовуючи якийсь технічний засіб, або ж публікує його зміст, або ж поширює отримані таким способом відомості, так само як і ті, хто формально цьому сприяють, - відтепер піддаються відлученню latae sententiae» (тобто без необхідності особливого рішення церковного суду).

23 вересня 1989 Конгрегація віровчення видала ще один декрет з метою «захистити священний характер Таїнства Покаяння та захистити права священнослужителів і віруючих християн щодо печаті цього Таїнства та інших таємниць, пов'язаних зі сповіддю». Особливими повноваженнями верховного авторитету Церкви Конгрегація віровчення постановила, на додаток до сказаного в попередній заяві, що кожен, хто записує «сказане сповідником або тим, хто кається або поширює це через засоби соціальної  комунікації, піддається відлученню latae sententiae».

27.06.2015р. Б. / Важкі питання. Чи є гріхи, які Бог не прощає?

ПИТАННЯ: З одного боку, Бог може пробачити всі гріхи, а з іншого - в Біблії написано, що хула на Святого Духа не проститься. Чи є гріхи, які Бог не прощає?

ВІДПОВІДЬ: Перечитаємо уривок з Євангелія від Матея, глава 12: "Тому кажу вам: Усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься. 32 І коли хтось каже слово проти Сина Чоловічого, йому проститься. Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому."

При прочитанні цього уривку насправді виникає не одне питання, а кілька: що таке хула на Святого Духа, що означає гріх проти Святого Духа і що означає «гріх, який не проститься».

Ось що писав з цього приводу Блаженний Августин: «Велика неясність цього питання. Попросимо ж у Бога світла, щоб його прояснити. Зізнаюся вашій милості, що в усьому Святому Письмі, напевно, немає більш серйозної і більш важкої проблеми». Тобто це твердження, здавалося св. Августину, суперечить вічному і нескінченному милосердю Бога.

Святий Тома Аквінський пропонує три тлумачення цих слів. Перше належить Святим Отцям Церкви - Атаназію, Іларію, Амвросію, Ієронімові і Іванові Златоустому: гріхи проти Духа Святого - це ті гріхи, які вчинені безпосередньо проти Святого Духа як Бога, як Третьої Особи Пресвятої Трійці. Таким чином, робиться відмінність між хулою на Духа і хулою на Сина Людського, який  жив серед людей. Ті, хто зневажив Його, змішуючи Його справи зі справами Сатани, здійснював непростимий гріх: не тому, що Божественне милосердя не може його покрити, але через упертість у злі тих, хто здійснює цей гріх.

Авторитетний коментар до «Єрусалимської Біблії» говорить: «Людині прощається те, що вона обманюється щодо Божественної гідності Ісуса, прихованого за смиренним виглядом сина людського. Але їй не прощається, якщо вона закриває очі і серце на очевидні справи Духа. Заперечуючи їх, вона відкидає найвищий засіб, що дарується йому Богом, і виключає себе із спасіння ». Іншими словами, хула на Духа Святого - це коли людина не просто закриває очі на справи Бога, але вперто їх відкидає, приписуючи їх дияволу, бажаючи тим самим ототожнити Духа Святого з духом зла, як це робили фарисеї.

Друга інтерпретація гріха проти Святого Духа належить Блаженному Августину. Таким гріхом, на його переконання, є остаточне нерозкаяння. Грішить проти Святого Духа той, хто завжди перебуває в смертному гріху і не бажає встати і покаятися. Той, кому подобається цей стан гріха. Мова йде про гріх проти Святого Духа, тому що благодать відпущення гріхів дається Святим Духом.

Є й третя інтерпретація: французького містика 12 століття Рішара Сен-Вітторського. Проти Святого Духа грішить той, хто грішить проти блага - яке відповідає Святому Духу. Згідно Рішару Сен-Вітторському, Богу Отцю відповідає могутність, сила, а Синові - мудрість. Тому проти Отця грішить той, хто грішить по слабкості; проти Сина - той, хто грішить через незнання; а проти Святого Духа - той, хто грішить підступно, бажаючи зла як такого і зневажаючи засоби, даровані нам християнською надією, якими можна було б перешкодити цьому гріху.

Коли святий Тома Аквінський пише про гріхи проти Святого Духа, він використовує третю інтерпретацію і стверджує, що гріхів проти Святого Духа - стільки, скільки існує способів зневажити допомогу Бога, який утримує людину від гріха. Людина може утримуватися від зла за допомогою різних факторів. По-перше, вона віддаляється від зла, розмірковуючи про Божий Суд: її утримують з одного боку надія, з іншого - страх. У цьому сенсі гріхом проти Святого Духа є невіра в можливість порятунку, з одного боку, чи впевненість у порятунку без жодних зусиль - з іншого. Не вірити в можливість порятунку означає не вірити в милосердя Бога або думати, що наші гріхи – більше ніж Його милосердя. Або ж це означає не звертатися до милосердя Бога з гордині, як це сталося з Юдою: він розкаявся, але не попросив прощення у Господа. До речі, в одному з видінь Святої Катерини Сієнської Бог сказав про Юду: «Цей гріх не може бути прощений ні за життя, ні після смерті: людина відкинула, знехтувала Моїм милосердям. Тому в Моїх очах цей гріх важчий, ніж всі інші гріхи, які вона могла вчинити. Ось чому про розпач Юди я жалкую найбільше, і для Сина Мого це було важче, ніж сама його зрада. Ось на що засуджені своїм оманливим судженням люди, які вважають, що їх гріх більший ніж Моє милосердя, ось чому вони покарані разом з демонами і з ними засуджені на вічне страждання».

пʼятниця, 26 червня 2015 р.

26.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця  4 тижня по П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт. 12,1–8: «Я милосердя хочу, а не жертви»

Кожен з нас дізнається про Бога все більше і більше, але жодне наше знання про Бога, не замінить нам особистих стосунків з нашим Творцем. Бо лише в особистому пізнанні ми зможемо чинити те, що Йому миле в кожній конкретній ситуації.

Господь вказує, що хоче милосердя, це те на що ми здатні і що в наших зусиллях. Це не лише дотримуватись традицій, обов’язків, але проявляти милосердя до кожної людини, яку Господь послав нам у конкретних обставинах нашого життя.

Маємо завжди пам’ятати, що все, що ми посідаємо в нашому житті, і те, що Бог нам обіцяє у житті вічному, було б неможливим без Божого милосердя. Будьмо, отже, милосердними, як наш Небесний Отець!



Апостол
Рим. 11,25–36: «Все бо від Нього, через Нього і для Нього»

Наше життя дуже коротке, в когось менше – в когось більше, але все одно – декілька десятків років, це небагато. І було б великою помилкою той короткий час витратити на марні прив’язання до земних речей, які лишаться на землі, коли ми помремо.

Якщо б люди пам’ятали, що ми всі вийшли від Господа, то б не забували, що треба саме для Нього жити і до Нього прямувати. Тому найліпшим для кожної людини є намагатися виконувати Божу волю і своїм життям прямувати до Його Царства, а не прив’язуватись до скороминучих речей...

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 25 червня 2015 р.

25.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 4 тижня по П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт. 11,27–30: «Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим»

У своєму житті ми постійно прагнемо різних змін, хочемо досягати нових вершин у кар’єрі, навчанні, добробуті. І часто не можемо повірити, що те, що Господь уже послав в моє життя, це і є найкраще.

Найважче цього бути свідомим, коли настають різні труднощі, проблеми і клопоти. Саме про це сьогодні говорить Господь – взяти своє ярмо на себе, це значить прийняти життєву ситуацію, прийняти людину, прийняти подію, яку Господь послав. Прийняти? Бо повірити, що це дав Господь.

Коли зуміємо усе приймати, брати це ярмо на себе, то наше серце опанує мир. Якщо усвідомимо, що все стається не випадково, а за усім в нашому житті стоїть Господь, тоді будемо готові чинити Його волю у кожній хвилині свого життя. 



Апостол
Рим. 11,13–24: «А коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш корінь, а корінь тебе»

У своєму житті ми щось здобуваємо і осягаємо, щось завжди маємо, про що можемо сказати іншим, що ми цього досягнули. І ми живемо в свідомості та переконанні, що це є наша заслуга, наше досягнення. Ніхто цього в нас не відбирає і не відкидає. Але погляньмо, що були в нас би інші обставини, інші батьки, середовище, то ми не мали б того, що маємо, і не знати, ким ми б були.

 Якщо час від часу будемо роздумувати над тим, що все нам дає Господь, тоді побачимо, що дійсно нема нічого, чого б ми не одержали. Господь стоїть за усім нашим буттям, за нашим життям. Пам’ятаймо, що нема випадковостей, Бог дає сенс кожній нашій хвилині перебування на землі. Вміймо розпізнати за нашим життям і всім, що в ньому діється, Господа. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 24 червня 2015 р.

24.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 4 тижня по П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт. 11,20–26:  «Ти затаїв це від мудрих та розумних і відкрив це немовлятам»

Може здаватись дивним, як Господь може затаїти щось від когось, адже Він хоче кожну людину привести до Свого Царства, кожній відкрити правду про себе.

Однак, часто людина почувається самодостатньою, вважає, що сама може дати собі раду, і Господь тоді ніяк не може втрутитися в її життя, щоб допомогти. Лише, коли людина почувається безпомічною, слабкою і шукає допомоги, просить Бога про заступництво, пускає Його в своє життя, тоді Він може допомогти.



Апостол
Рим. 11,2–2:  «Отак і нині є останок, вибраний за благодаттю»

В історії Старого Завіту бачимо часто, як вибраний народ відходив від віри в єдиного Бога. Лишались віруючими не багато. Сучасний світ також для нас часто виглядає агресивним, зматеріалізованим, прагматичним, і на такому тлі ми не можемо усвідомити собі, що в світі є багато людей на різних становищах. Є бідні, є багаті, є люди, які, незалежно від соціального статусу, живуть вірою.

 Будьмо певні, що доки існуватиме світ, Вселена, доти люди будуть жити вірою в Бога. Ніколи не звертаймо увагу на обставини, які є навколо нас. Бо обставини є такі, які є. Але будьмо свідомі того, що як в історії Церкви були такі свідки віри, що у будь-яких обставинах завжди жили вірою, завжди уповали на Господа, то і в нас ніякі обставини цієї можливості не заберуть. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 23 червня 2015 р.

23.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 4 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт. 11,16–20: «Тоді Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше Його чуд, за те, що не покаялись»

На  прикладі багатьох людей, які не прийняли Ісуса, можемо побачити, що не усі і не завжди можуть розпізнати Божу присутність, Божі знаки, Божі чуда. Хоча Господь намагається об’явити Себе людям різними способами. Він посилає перед собою Івана Хрестителя, котрий був пустельником, аскетом, не їв, не пив, вдягався не як усі, але люди його його не прийняли. Прийшов Христос, котрий мав інший стиль життя, перебував з людьми, їв, пив, і вони також його не сприймали.

Господь постійно посилає різні події в нашому житті, дає тих чи інших людей, але ми не завжди розпізнаємо Його присутність. Бог промовляє через позитивні ситуації і через негативні, Він завжди нам говорить, завжди промовляє, лише ми могли б почути Його.



Апостол
Рим. 10,11–11,2: «Тож віра із слухання»

Бачимо, як горстка учеників Христових, Його апостолів, через свою проповідь розповсюдили Євангеліє так, що за 2000 років збереглось Слово Боже. Звичайно не всі це слово приймали, не всі, як читаємо у Святому Євангелії, хотіли слухати апостолів, але до багатьох це слово падало, як зерно і проростало.

Напевно, як тоді, так і тепер, нікого і ніколи не можемо насильно привести до Бога, примусити перемінитись і покаятись. Але якщо ми мало свідчимо, то теж не робимо того, що очікує від нас Господь і потребують люди. Тому наше завдання свідчити про Бога в будь-яких обставинах, говорити про Бога залишається актуальним повсякчас, не залежно від того, чи всі з нами погоджуються!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

23.06.2015р. Б. / Владика Венедикт: «Наше життя це є дар від Бога»

На цьому наголосив Преосвященний владика Венедикт єпископ-помічник Львівський під час свого візиту 21 червня 2015 року до собору Пресвятої Трійці (вул. Трускавецька 2, м. Дрогобич, Львівська обл.).

«Наше життя – це не набір випадковостей. Нічого не має випадкового, кожна людина, кожна подія, кожна ситуація – Богом послана. Наше життя це є Дар від Бога, але щоб розумітися як дати раду із тим життям, як поводитися у відносинах з людьми, немає нічого у порівнянні з тим, що каже Господь: Шукайте найперше Царства Небесного!» – запевнив Архієрей присутніх.

Додамо, що владика Венедикт під час відвідин звершив Архиєрейську Божественну Літургію та виголосив проповідь. По завершені парафіяльна спільнота на чолі із митр. прот. Мирославом Соболтою сотрудником парафії Пресвятої Трійці висловила слова вдячності єпископу та спільно із архиєреєм помолилася за мир і спокій у нашій державі.

понеділок, 22 червня 2015 р.

Святий Кирило Александрійський


Святий Кирило Олександрійський став 412 року патріархом Олександрії. Він врятував увесь християнський Схід від несторіянської схизми, очоливши 431 року в Ефесі III Вселенський Собор, який осудив єретика Несторія і його фальшиве вчення. Кирило написав багато творів, зокрема про Пресвяту Євхаристію, де наголошував на потребі частого св. Причастя. По небесну нагороду відійшов 444 року.


Джерело:    http://spasadrohobych.org.ua/

Святий Кирило Александрійський

"Якби ж то ти, Боже, знищив нечестивця, і відступили геть від мене кровожерні, що обговорюють тебе підступно й лукаво повстають на тебе! Хіба я, Господи, не ненавиджу тих, що тебе ненавидять? Хіба я не гидую тими, що повстають на тебе? Я їх страшною ненавистю ненавиджу, вони моїми ворогами стали. (Пс.139,19-22)"

Святий Кирило Александрійський був людиною щирої віри, глибоких наукових знань і… буйного характеру. «Ревність по Бозі з'їдає мене бо вороги мої зневажили слова Твої», — виправдовував Кирило словами псалмоспівця Давида свою поведінку (Псалтир, 118:139). Він перший в історії християнської Церкви організував єврейський погром у найбільшій діаспорі євреїв — місті Александрії й «очистив» її від «христовбивць»...


Джерела:  Українська Біблія Онлайн

uk.wikipedia.org

22.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 4-го тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє
Мт. 11,2–15: «Царство Небесне здобувається силою»

У своєму земному житті ми усвідомлюємо, аби чогось досягнути, мусимо неабияк працювати. Щоб здобути знання, щоб збудувати будинок, щоб досягти якогось професійного рівня, завжди потрібно працювати. Але коли йдеться про життя духовне, то нам здається, що все має бути легко. Помолився вранці, і відразу все вирішилось, прийшов до церкви, посповідався, запричащався, і все стало на свої місця. До всього потрібно докласти праці, а до духовного поступу, певно, ще більше, аніж до матеріального.

У народі кажуть, що молитва і труд все перетруть, тобто потрібні зусилля, а через молитву Господь посилає нам свою допомогу. Звичайно, Бог може змінити нас в один момент, бо для Нього нема нічого неможливого, але переважно до Царства Небесного треба йти крок за кроком.

Ісус сказав нам, що здобувати Небесне Царство треба нашими зусиллями, то трудімся і дасьтся нам.



Апостол
Рим. 9,18–33: «Їх назвуть синами Бога живого»

Останніми часами для людей стає популярно і важливо досліджувати свій родовід, шукати свої коріння. Але погляньмо, ким ми є в Христі. Ми є синами і доньками Бога живого. Всі ми називаємо Бога своїм Отцем кожного разу, як промовляємо молитву «Отче наш». А чи ми віримо в те, що Бог є Отцем, а ми є Його дітьми, а між собою є братами і сестрами?

 Будьмо свідомі і уважні, що ми промовляємо в цій молитві і чиїми ми є дітьми. Це – найважливіше знати, бо якщо Бог наш Батько, значить, нам належить все, що Він посідає. І найцінніше з того усього – життя вічне в Його Царстві Небеснім!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

неділя, 21 червня 2015 р.

21.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 3-тя після Зіслання Св. Духа 

Євангеліє
Мт. 6,22–34: «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле»

Яким дивним нам це не здавалось би, але те, як ми сприймаємо обставини, завжди є суб’єктивним. До прикладу, якщо кілька художників будуть змальовувати, скажімо, одну і ту ж церкву, то кожен з них зобразить її в інший спосіб. Якщо попросити трьох осіб, котрі були учасниками однієї події, розповісти про неї, кожен з них подасть її в інакший спосіб.

Знаючи нашу схильність до суб’єктивізму, Господь вказує нам на наше око. Наскільки ми стаємо чистіші від наших гріхів, настільки ми вміємо бачити все довкола чистішим і прозорішим, більш обєктивнішим. Наскільки ми самі занечищені, забруднені нашими гріхами, настільки в спотвореному, у викривленому вигляді бачимо все довкола.

Що більше ми преображаємось і перемінюємось, стаємо ближчі до Бога, то більше в Бозі, правильніше і по-Божому, все бачимо і на все вірно вміємо реагувати!



Апостол
Рим. 5,1–10: «Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками»

Коли ми робимо гріхи, то відчуваємо внутрішньо протест проти гріха, дискомфорт і бажання якнайшвидше стати перед Богом з покаянням, прийти до Св. Тайни Сповіді, позбутися того тягаря. Після Сповіді нам стає легше, миліше, приємніше, так ніби той тягар спав з плечей, але це, знову ж таки, наші відчуття.

Бо перед Богом ми однаково вартісні, і коли «грішні», і коли «праведні». Як каже в цьому посланні апостол, Бог відкупив людину і помер за людину, коли вона ще була грішною. Це важливо пам’ятати тоді, коли зневірюємось у власних можливостях жити в святості, коли падаємо під тим тягарем гріха. Божу любов і вірність ніщо не може похитнути. Бог є сталий і незмінний у своїй поставі до нас, Богові ми важливі. І то тільки ми зневірюємось у собі, а Бог ніколи не зневірюється нас! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя