ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 20 червня 2015 р.

20.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота третього тижня після П’ятидесятниці

Євангеліє
Мт. 7,24–8,4: «Кожний, хто слухає ці Мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі»

Як часто у своєму житті ми знаємо, як би мало бути, але живемо інакше. Ми свідомі того, як би мали поводитись, але поводимось по-іншому, розуміємо, як треба відповісти, а так не говоримо, знаємо, що віра без діл мертва, але залишаємось на рівні «слухачів закону», далеких від виконання.

Мусимо усвідомити, що бути християнином – це не однохвилинна процедура, це не самі тайни Хрещення і Миропомазання, а також на Першому Святому Причасті християнство не закінчується, це постійне зростання в Христі.

Важливо, щоб не лише здобували знання про Бога і правду про себе, але застосовували усе в нашому житті. Бо слово, яке Бог нам промовив в молитві, в читанні Святого Письма, живе і діяльне, його потрібно одразу втілювати у своє життя. Бог може промовити Своє слово через сучасні засоби комунікації, через Інтернет, через газету, радіо. Вслухаймось в ці слова, які Бог сіє, і робімо усе, щоб вони оживали в нашому житті. Бо лише коли так будемо діяти, збудуємо добру основу, збудуємо свій дім на скелі. І коли прийдуть життєві клопоти, ми зможемо встояти на скелі, якою є Бог!



Апостол
Рим. 3,28–4,3: «Повірив Авраам Богові, і це йому було пораховано за оправдання»

На перший погляд нас може здивувати, як самої віри було достатньо для того, щоб Авраам виправдався. Однак, бачимо, те свідчення і доказ віри, які дав Богові Авраам, визначальне у всій історії спасіння, бо Авраам не мав прикладів інших осіб, не мав спільноти, яка б його підтримувала, лише слухав Бога і вірив Йому. І доказами віри були якраз його вчинки.

Наше життя показує, якою є наша віра. Якщо наша віра в Бога є глибокою і ми уповаємо на Господа, покладаємося на Нього, це неминуче виявляється в нашому житті. Якщо наша віра слабенька, то таким є і наше життя. Тому будуймо фундамент свого життя на вірі. Якщо він буде міцним, то і вся будівля, яку збудуємо згодом у випробуваннях і клопотах, вистоїть!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 19 червня 2015 р.

19.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця третього тижня після П’ятидесятниці

Євангеліє
Мт. 10,32: «Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем небесним»

Можливо, ми хотіли жити так, щоб не мусіти визнавати свою ввіру, свідчити про Господа своїм життя, проповідувати Його іншим, але тоді побачимо, що саме життя, а точніше наш Творець, ставить нас в такі обставини, в яких ми маємо визнати свою віру в Нього.

Визнавати свою віру – це жити життям християнина щодня, щохвилини. Це не обов’язково означає, як ми собі можемо уявляти, що християнина ведуть на муки, примушують зректися Хреста, а він стоїть у своїй вірі навіть ціною життя. Це є свідчення мучеників, яке є дуже важливе для Церкви, але не всі до нього покликані.

Для більшості християн свідченням має бути не один момент їхнього життя, а кожна хвилина їхніх буднів. Прості ситуації, коли маємо виявити своє прошення, зауважити чиюсь потребу, виявити до когось любов, милосердя, свідчать про те, ким ми є. Саме це є визнанням нашої віри в Бога!



Апостол
Рим. 9,6–19: «Воно не так, щоб слово Боже впало на марно»

Ми, люди сучасного світу, дуже часто хочемо швидких результатів, зміни самого себе, ми хочемо швидко щоб мінялися люди навколо нас. Це особливо видно в неофітів, хто лише навернувся до Бога, вони дуже хочуть всіх навернути і привести до Бога в одну мить. Але ми не знаємо як Бог діє, наймовірніше, що в кожному випадку і з кожною людиною в свій спосіб.

Нашим завданням є завжди сіяти Боже Слово, завжди промовляти про Бога: і словами, і своїм життям. А результат, то вже Божа справа! Вірмо, що ті зерна пізніше чи раніше проростуть.  Знаймо, що Бог вірний і жодне Його слово на марно не впаде!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 18 червня 2015 р.

18.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер третього тижня після П’ятидесятниці

Євангеліє
Мт. 10,23–31: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть»

Часто в житті люди створюють нам неприємності, нерідко маємо терпіти якісь неприємні  обставини, а можливо, і несправедливість, біль, образи, кривду, прикрощі. Спілкуючись щодень з іншими людьми,  ми переживаємо чимало різних страхів, носимо в собі неспокій і остерігаємося майбутнього.

І Господь не дармо каже нам того не боятись. Він знає, які почуття переповнюють наші серця, однак наголошує, щоб ми не мали страху. Христос нам власним прикладом показує, що боятися не варто, бо усе в Божих руках.

Погляньмо на Христа, на Його Страсну Дорогу, на Його терпіння і страждання. Він не мав страху, що зроблять з Ним люди. Він знав, що вони нічого не зможуть зробити окрім того, що допустить Отець. Тому Ісус каже, радше, боятися того, що вбиває нашу душу, тобто того, що віддаляє нас від Бога і приводить до гріха. Не маймо страху перед будь-якими обставинами. Біймося грішити і віддалятися від Бога! 



Апостол
Рим. 8,22–27: «Все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках»

Гріх Адама і Єви є найпереконливішою ілюстрацією, що жоден гріх не буває приватним, тобто таким, що несе шкоду лише тій людині, яка згрішила. Аж до нині людство пожинає наслідки того гріха: він  відбився на усю людську природу, а ще далі – на усю Вселенну, на всі створіння. Тому всі створіння, вся Вселенна очікує примирення людини з Богом. Коли людство буде примирятися з Богом, то це умиротворення, порозуміння буде входити у природу.

Це ми добре бачимо в житті святих, які були близько до Господа, і вся природа, птиці, звірі ставали близькі та гармонійні в стосунках з людиною. Примирюємося й ми, і навколо нас будуть примирюватися інші люди і уся Вселенна!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

18.06.2015р. Б. / Чудо живої парафії на Сході

У далекому Кривому Розі вже тривалий час живе спільнота УГКЦ. Вжила слово живе, бо життя прихожан, не закінчується у храмі. Розумію, що для парафіяльних спільнот Галичини це звичне. А тут, я вважаю, справжнє чудо! І, можливо, це і є та жива парафія, про яку так багато говорять останніми роками. Бо переносити те, що чуєш і бачиш у храмі десь у Львові чи в Тернополі у своє щоденне життя значно легше, ніж у Кривому Розі.

Чесно кажучи, коли розмовляла з парохом парафії Пресвятої Трійці о. Ігорем Дмитришиним, то хотіла написати простий банальний прес-реліз. Але, коли поспілкувалася зі священиком, то усвідомила, що не маю права просто написати пару сухих речень про життя ще однієї парафіяльної спільноти на Сході. Читайте і робіть висновки самі.

Отче Ігорю, то як Ви опинилися на цих теренах?

Тут я служу вже 14-й рік. А взагалі-то ця парафія заснована дуже давно. Я би сказав, що вона одна з найстаріших в екзархаті. Звичайно, після першопроходця на цих теренах греко-католицької парафії Дніпродзержинська. Тодішній отець був «піонером», відкриваючи такі осередки, де міг. 1998-го року була заснована ця парафія і тут служили два священики. З часом трохи все це розпалося, коли душпастирі переїхали до Луцького екзархату. Довший час вірні не мали духовної опіки. Потім тут душпастирював молодий священик з Івано-Франківська, близько двох років. А вже з літа 2002-го я почав тут служити. Щиро кажучи, спочатку тут нічого не було, крім священичого будинку. А зараз, дякувати Богові, у Кривому Розі діють дві парафії: Святих рівноапостольних Володимира та Ольги і Пресвятої Трійці.

То, виходить, що храму УГКЦ тут ще не збудували?

Будинок для священика ми адаптували під храм. Так, наша церква Пресвятої Трійці має вигляд будинку з куполом. Єдиний недолік в тому, що наш храм невеликий. Він вміщає максимально сотню прихожан. Із цієї причини в іншій – парафії Святих рівноапостольних Ольги та Володимира – ми звели капличку і плануємо на її місці збудувати храм. Капличку ми звели фактично своїми силами. Наш єпископ був здивований, що на вигляд вона така маленька, а в ній розміщено навіть комплекс катехитичного класу. Додам, багато було перепон щодо виділення місцевою владою земельної ділянки під храм. Тож ми її просто-напросто придбали.

Отче, а чим живуть Ваші парафії?

У нас діють повноцінно два катехитичні класи при парафії Пресвятої Трійці. Дітей не дуже багато. Однак є така молодь, яка змалку приходила до церкви, і ми з ними працювали. То ж вони самі тепер катехизують дітей. А, головне, мають бажання це робити. Найбільші спільноти, які діють – «Матерів в молитві» та вівтарна дружина. Двоє хлопців із моєї парафії вступили в Київську Трьохсвятительську семінарію. Цього року готується до вступу ще один.

А на якій мові спілкуються парафіяни?

Усі вони україномовні, бо в основному це покоління тих, які були  депортовані до Сибіру. Після повернення вони оселилися у Кривому Розі. Але є багато й місцевих.

Мені цікаво, чим живуть парафіяни поза стінами храму? Чи ходять на каву один до одного?

Знаєте ще давніше, років 10 тому, до нас завітав владика Степан і був здивований, що парафіяни так добре знають один одного. Коли ми мали спільну трапезу, то всі вільно спілкувалися. А  тепер наша спільнота – одна велика християнська родина. Мені немає потреби телефонувати до того, хто був відсутній на молитві у храмі. Парафіяни одразу мене повідомляють про те, що хтось захворів чи потребує допомоги. Було якось, що в жінки, росіянки за походженням, яка продає в нас у храмі свічки, тяжко захворіла донька. Парафіяни зібрали дуже велику фінансову допомогу – вона, дякуючи, плакала й казала, що попри те, що люди зараз самі грошей не мають, а так допомагають. І, знаєте, ті, хто вперше до нас приходять на богослужіння, бачачи таке спільнотне життя, не хочуть вже далі йти з духовними пошуками.
Молодь… Наша парафіяльна молодь щотижня збирається, щоби прогулятися парком. А ще юнаки та дівчата гуртуються в парафіяльному приміщенні і вивчають англійську мову.

Я бачу, як люди не тільки живуть своїми проблемами, а й проблемами один одних. Разом їх легко долати. Бо Господь творить направду величні чудеса, коли люди спільно моляться. Пам’ятаю, парафіяни довго молилися за онкохвору, в якої вже пішли метастази. Як з'ясувалося, повторні аналізи хвороби не показували більше ускладнень. Фактично людина зцілилася. Але, зауважу, це була не просто молитва, до якої я закликав як священик. А парафіяни направду перейнялися горем тієї людини і самі збиралися на молитву у храмі.

Які барви привнесла ця війна у спільнотне життя парафії?

Спочатку людям було важко прийняти цю дійсність. І, щиро кажучи, вони відкрито говорили про свою ненависть до окупантів. Я ж старався їх навчати тому, що так не можна. Бо якщо народжується ненависть, то тяжко тоді ділитися тим, що божественне. Ми почали більше молитися за окремих наших воїнів та мир.

Руслана Ткаченко, прес-служба Донецького екзархату УГКЦ

середа, 17 червня 2015 р.

17.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа третього тижня після П’ятидесятниці

Євангеліє
Мт. 10,15–22: «І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити, ─  дано буде вам на той час, що маєте говорити»

Кожна ситуація нашого життя, кожна подія, кожна обставина є унікальна і неповторна.  Як би ми не готувались до якоїсь зустрічі чи справи, ми не можемо врахувати всього. Часто багато ситуацій складаються випадково, їх неможливо проконтролювати, тому не має можливості підготуватися до всього заздалегідь. Деякі важливі події нашого життя настають дуже неочікувано.

Господь сьогодні каже, щоб ми не мали страху. Коли ми є з Ним через молитву, через участь у святих тайнах, коли Божий Дух все більше сповнює нас, в кожній ситуації, якою б складною вона не виглядала, Бог покладе нам на серце, як ми маємо поводитись, що маємо казати.

Тому в тих життєвих ситуаціях, найбільш непередбачуваних, вміймо вслухатися в Господа. Коли будемо уважні, то почуємо голос Божий, Господь промовить до нас. Будьмо уважні до нашого життя. Бог завжди промовляє і каже нам усе, що нам потрібно почути!



Апостол
Рим. 8,2–13: «Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас»

Можемо зауважити в своєму житті, що дуже часто буваємо під різними впливами. Ми ж, ті самі люди, в один момент повні благородства, прощення, любові, в інші моменти свого життя – хитрі підступні, несправедливі. Все залежить від того, якому духові ми дозволяємо діяти в собі.

Бог дав людині розум і свобідну волю, і саме ця свобідна воля сама вирішує, кому піддатися. Чи своїм пристрастям, через які діє злий дух, диявол, чи піддатися дії Бога. З часом, якщо поставимо собі за мету розрізняти і будемо стежити за поривами свого духа, то побачимо: злий дух завжди настирливий, накидається людині, пропонує себе, а Божий Дух завжди діє в мирі та спокої. Але лише від нас залежить, кому ми дозволимо діяти в собі та через себе!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

17.06.2015р. Б. / Глава УГКЦ: «Очікуємо, що Польща буде нашим стратегічним партнером і адвокатом у ЄС»

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав висловив побажання, аби новообраний Президент Польщі Анджей Дуда підтримував дружні, добросусідські відносини з Україною.

Про це Предстоятель Церкви сказав в інтерв’ю Католицькій інформаційній агенції, яке він дав під час свого візиту до Польщі 8‒9 червня цього року.

«Очікуємо, – сказав Блаженніший, – що Польща буде нашим стратегічним партнером і адвокатом у Європейському Союзі».

«Сильний біль наповнив наші серця, коли в 2010 році сталася авіакатастрофа у Смоленську, в якій загинули представники польської еліти разом із президентом Лехом Качинським. Дуже важливо довідатися всю правду щодо цієї катастрофи. Також мусимо сказати всю правду про те, що відбувається в Україні. Тільки правда може зцілити й об'єднати нас», – відзначив Глава Церкви.

Предстоятель УГКЦ запросив пана Президента якомога швидше відвідати Україну. «Цього року Єпископські конференції Польщі та Німеччини відзначатимуть 50-річчя обміну посланнями примирення і прощення між двома країнами. У контексті цієї історичної події ми повинні дивитися і на польсько-українські відносини», – вважає Блаженніший Святослав.

«Ми повинні, – продовжив Глава УГКЦ, – дивитися не тільки на минуле, а й будувати майбутнє. Мусимо в цьому дусі зробити в Польщі та Україні черговий крок вперед, щоби справа примирення була не лише ініціативою кількох єпископів із двох боків, а й пробудила в наших відносинах "спільний рух", аби ми зрозуміли, що вільна Україна має вирішальне значення для вільної Польщі й навпаки. Сьогодні йдеться про нашу і вашу свободу!».

вівторок, 16 червня 2015 р.

16.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок третього тижня після П’ятидесятниці

Євангеліє
Мт. 10,9–15:  «Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, ─ бо робітник вартий утримання свого»

Часто у своєму житті ми ділимо життя на дві половини: перша – наше церковне життя, в якому  ми ходимо до храму, сповідаємось, причащаємось, вдома молимось, друга – це наше щоденне життя, наші стосунки в родині, наші обов’язки, наша праця, навчання. І бачимо, що дуже часто ці дві половини нашого життя співіснують разом, як паралельні світи.

Це свідчить про те, наскільки ми далеко від правдивої віри в Бога і від того, щоб називатися християнами. Бо християни вірять в Бога не лише у церкві, але покладаються на Нього в найменших деталях свого життя, у буденних клопотах, у щоденних потребах, але також не забувають про Господа в радісні моменти свого життя.

І коли наша довіра до Господа зростає, то й усе наше життя преображається, бо ми знаємо, що Бог усе дає в свій час, коли ми готові прийняти, і прояснює, коли ми готові зрозуміти. Якщо ми є вірні робітники для Господа, то Він дасть нам Свою поміч у всіх обставинах нашого життя. 



Апостол
Рим. 7,14–8,2: «Я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю»

Бачимо скільки в нашому житті є різних добрих намірів, думок і рішень. Але й бачимо, як часто це все залишається невтіленим у нашому житті. Гріховна людська природа дає про себе знати, а ще часто нам бракує наполегливості та рішучості. Погляньмо на життя святих, особливо мучеників, наскільки вони були категоричні у виконування заповідей Божих. Наскільки вони були тверді в бажаннях слідувати за Богом.

Хтось може думати, що святі були з іншого тіста, ніж ми, однак вони посідали таку ж гріховну природу, мали схильність до гріха, як кожен з нас. В них завжди лишався вибір. Однак вони мали сильне бажання дотримуватись заповідей Божих і жити у святості. Коли ми маємо такі сильні стремління, то Бог неминуче дасть нам свою благодать для цього!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 15 червня 2015 р.

15.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок третього тижня після П’ятидесятниці

Євангеліє
Мт. 9,36–10,8: «Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте»

Коли читаємо Діяння апостолів, історію первісної Церкви, можемо  побачити, наскільки апостоли, Христові учні, через свій досвід пізнання Бога і через віру в Бога  були спроможні творити  величезні речі. Але не тому, що вони здобули якийсь спеціальний вишкіл чи стали особливо одухотворені, а через їхню віру або, як казав апостол Павло: «Вже не я живу, а живе Христос у мені». Саме тому Христос міг легко і свобідно діяти через своїх учнів.

Як Господь воскрешав колись, так і надалі може воскрешати через своїх учнів, як Він виганяв злих духів, так і тепер може це ж саме робити через людей, котрі довіряють і вірять в Нього.

Чим ми, сучасники, відрізняємось від апостолів? Тільки тим, що ми не маємо цієї довіри, уповання на Господа, яку мали його апостоли. Ті слова, які Христос колись сказав до своїх учнів, звучать сьогодні до нас: «По вірі вашій дасться вам». Чому ми не творимо тих знаків, які заповів Господь? Бо не маємо довіри, уповання на Господа. Тож вірмо і по нашій вірі Господь буде творити великі знаки!



Апостол
Рим. 7,1–13: «Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові»

У нашому житті ми ухвалюємо рішення, постанови, правила і закони. І це є важливо, бо вони допомагають нам впорядковувати наше життя. Але поруч з цим є ще важливіша річ – закон є загальний, а кожна життєва ситуація є інакшою. І Господь очікує, щоб ми саме в цій конкретній ситуації, в якій ми є, приносили плід.

Тож стараймося менше нарікати, менше бути невдоволеними, а розуміти, що Бог хоче, щоб я в цьому місці, де Він послав мене, плодоносив. І якщо Він цю ситуацію допускає, то знає, що я це зможу! І сам Бог зробить все, щоб нам допомогти, але ми мусимо самі цього хотіти!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

неділя, 14 червня 2015 р.

14.06.2015р. Б. / Коментар Апостола та Євангелії на 2-гу Неділю після Зіслання Святого Духа

Коментар Апостола на 2-гу Неділю після Зіслання Святого Духа (Рм 2, 10-16)


1. Текст Рм 2,10–16

[1. Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; 2. ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять. 3. Чи думаєш про те, о чоловіче, - який судиш тих, що таке чинять, а сам таке робиш, - що ти суду Божого уникнеш? 4. Або погорджуєш багатством його доброти, поблажливости і довготерпеливости, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння? 5. Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в день гніву, коли об'явиться правдивий суд Бога, 6. що віддасть кожному за його вчинками: 7. тим, що витривалістю в добрім ділі шукають слави, чести і нетління - життя вічне; 8. а сварливим та неслухняним правді, але слухняним кривді - гнів та обурення. 9. Горе й утиск на всяку душу людську, що чинить зло: на юдея перше, потім грека;]

10. слава ж і честь, і мир усякому, хто чинить добро: юдеєві перше, а потім грекові, 11. бо Бог не вважає на особу. 12. Бо ті, що згрішили поза законом, поза законом і згинуть; а ті, що згрішили під законом, будуть суджені законом. 13. Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються. 14. Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши закону, самі собі закон; 15. вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, – 16. в день, коли Бог, згідно з моєю Євангелією, судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа.

2. Контекст уривку та основні ідеї послання до Римлян

В цих днях в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб прояснити значення цього унікального послання, нижче, перед коротким аналізом уривку, який читається в цю неділю (Рм 2:10-16), подаю стислий вступ, який служитиме ключем до головних ідей послання до Римлян.

На відміну від більшості  Павлових послань, послання до Римлян  не було викликано терміновою необхідністю, й тому  являє собою спокійний виклад основ благовісті, яку апостол проповідував. Однак, оскільки римські християни вже були навернені, апостол не викладає їм всієї  Благовісті; він зосередився на головному, що хотів сказати про себе й свою проповідь церкві, яку він не засновував і  яку ще навіть не відвідував. Павло пояснює римлянам сенс своєї апостольської діяльності, а також викладає перед християнами Риму своє ставлення до юдаїзму й дає певні поради та заохоти до духовного життя в заключній частині.

Послання до Римлян умовно можна розділити на дві основні частини: доктринальну (Рим 1–11) і практичну (Рим 12–16).

Після вступу й подяки Богові за віру римських християн (1:8–15), Павло коротко викладає суть благовісті: “Бо я не соромлюся Євангелії вона бо – сила Божа на спасіння кожному,  хто  вірує: перше юдеєві, а потім грекові, – 17. Справедливість (праведність) бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: “Праведник з віри буде жити” (1:16–17). Ці вірші були (і залишаються) предметом дискусій богословів багатьох поколінь. За браком місця я не буду вдаватися в деталі та історію цього складного питання, але відзначу тільки найважливіше: вислів “з віри” (ἐκ πίστεως) в Рим 1:17а вказує на Божу вірність, эсхатологічно (в останніх часах) явлену в Євангелії йдеться, насамперед, про Божу відповідальність за Своє творіння та Його вірність Союзові з Авраамом; звідси вислів “ з віри у віру” (ἐκ πίστεως εἰς πίστιν) означає “від (Божої) вірності до (нашої) віри.”

Центральна тема цього послання  включає дві головні тези:  Праведність – вільний дар Божий; Віра в Ісуса Христа – єдиний шлях до спасіння, – як для язичників, так і для юдеїв. 

Доктринальна частина послання (Рм 1–11) включає три блоки інформації:

I) Рм 1 – 4: Праведність / справедливість Бога, відкрита  через  Благовість (це т. зв. частина про Оправдання вірою). Всю аргументацію Павла в цій частині послання можна згрупувати під двома головними тезами:
  1. Божий гнів та гріхи язичників і юдеїв (1:18 – 3: 20).
  2. Оправдання вірою незалежно від Закону (3:21 – 4: 25).
Тобто, спочатку Павло хоче пояснити, що всі мають потребу в праведності (це поняття має широке значення, однак в даному випадку йдеться про потребу правильних стосунків з Богом та людьми – 1:18–3:20). Увесь світ відійшов від Бога й перебуває під осудом Бога: язичники не жили за голосом сумління й винні в ідолопоклонстві й багатьох інших гріхах (1:18–32); юдеї не кращі, тому що не відповідають тим міркам, які пропонує Закон Мойсея (2:1–3:20). Закон, нажаль лише збільшує свідомість гріха (3:20), але не дає сили його подолати.

Тому, Бог виправдав винних через відкуплення й жертовне діяння Христа, “якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх” (3:25). Таким чином, Божа праведність (тут цей термін означає: Божий задум відносно світу, Божу вірність Союзові, Боже спасіння)  проявляється двояко: в осуді гріха та прощенні усім, хто готовий через віру прийняти дар відкуплення, який здійснив Христос. Звертаючись до Старого Завіту, Павло приводить з Писання доказ того, що Авраам був оправданий вірою, а не ділами (Бут 15:6). Апостол проголошує: всі хто поділяє віру Аврама, належать до Божого народу, який не можна звести тільки до однієї етнічної групи (4:1–25).

II) Другий блок доктринальної частини (Рм 111), включає чотири наступні глави:  Рм 5 – 8, які більшість богословів окреслюють спільною назвою “Життя у Христі.”     Тобто, віруючі примирені з Богом через Ісуса Христа (Рм 5), й тому звільнені від гріха (Рм 6) та звільнені від прокляття закону (Рм 7), живуть життям нового творіння під проводом Св. Духа (Рм 8).        Трохи детальніше богослов’я Рм 5 – 8 можна представити наступним чином:

Наслідками оправдання через віру в Христа є мир, радість та впевненість у відкупленні, які гарантує Св. Дух, якого отримали віруючі (5:1–11). Говорячи про Адама, як представника людства без благовістя (до Христа) Павло проводить контраст (5:19): “Бо як через непослух одного чоловіка [Адама]  багато людей стали грішниками, так через послух одного [Христа]  багато людей стане праведними.

Далі апостол розглядає та відкидає три заперечення, які можна висунути проти навчання про те, що спасіння людини залежить від діяння Христа й отримується тільки через віру[i]:

1) Перше заперечення: це навчання схиляє людей грішити якомога більше (щоб божественне прощення стало якомога більшою милістю). Павло відповідає: все є якраз навпаки, оскільки віра в Христа включає єднання з Ним та участь в Його праведному житті (6:1–14).

2) Друге заперечення:  ідея Павла про свободу від Старозавітного Закону звільняє людину від моральної відповідальності.  Павло відповідає: віруючий приймає на себе нові та більш високі обов’язки – через вірність Христові, – а тому буде сповнювати Божу волю  (6:15–7:6).

3) Третє заперечення: навчання Павла перетворює в зло сам Закон Божий, оскільки Закон не тільки дозволяє нам усвідомити гріх (пор. Гал 3:19), але й великою мірою  схиляє нас до гріха (пояснюючи, що ми не повинні робити). Павло відповідає: Закон не може спасти не тому, що він поганий, а тому що ми грішні й не здатіні його виконувати (7:7–25).

В заключній восьмій главі цього блоку (Рм 5 – 8) Павло описує впевненість та внутрішній спокій “тих хто у Христі Ісусі.” Через єднання з Христом віруючі стали дітьми Божими й є керовані Св. Духом. Тому їм “немає осуду”, й ніщо ні в цьому світі, ні в майбутньому не здатне відлучити їх від Христової любові (8:1–39).

IIIВ третьому блоці доктринальної частини (Рм 9 – 11), Павло розглядає проблему: як сталося так, що юдеї відкидають те, що він вважає навчанням їх власних Писань, – тобто йдеться про Божу справедливість та проблему спасіння народу Ізраїлю “по плоті”. Як сталося, що Ізраїль відкинув Обіцяного? Відповідь на це питання можна представити наступним чином:
  1. Бог обдумано вибрав Ізраїль, і знав, що станеться в майбутньому.
  2. Відкинувши Месію та Євангеліє, Ізраїль вчинив так, як неодноразово поводився в історії (Рм 9:30–10:21). Юдеї не шукали праведності у вірі, тому й не знайшли її. Вони оснували свою праведність на Законі, й тому їх власний Месія став для них каменем спотикання (Рм 9:30–33).
  3. “Залишок” Ізраїлю вже повірив у Євангелію, й очевидно, що ввесь Ізраїль також повірить. Бог не назавжди відкинув Ізраїль.
  4. Так як відкинення Ізраїлю стало благословенням для язичників, яких включили в Царство, так само і їх навернення у великих кількостях, буде подібне воскресінню з мертвих (Рм 11: 17–36).
Після доктринальної частини слідує так звана Практична частина (настанови / заохоти / паренеза) Рм 12 – 15, 13, яку відповідно до змісту можна розділити на дві частини. В 1-й ч. (Рм 1213) Павло дає поради для християнського життя. Життя християнина, на думку Павла, це по суті відповідь на Боже милосердя. Дуже багато повчань у цій частині є подібними до повчань, які апостол рік перед тим (послання до Римлян написане з Коринту близько 57–58 рр.) виклав в Першому посланні до Коринтян, як рівнож можна побачити окремі думки, які зближують Павла з авторами літератури Премудрості та думками в Мт 22:38–40.

В 2-й ч. (Рм 14:1–15:13) Павло говорить про стосунки серед різних членів християнської спільноти – сильні повинні любити немічних: хоч Павло не окреслює прямо хто ж є тими сильними чи немічними, виглядає, що мова йде про християн які походили з язичників (сильні) та християн, які виокремилися з юдаїзму (т.зв. юдеохристияни – немічні). Християнська свобода від окремих старозавітніх приписів (стосовно їжі наприклад), не повинна спричиняти напруги чи непорозумінь в спільноті, якщо окремим юдеохристиянам в силу традиції до цього було важко звикнути.

Павло завершує послання двома заключними розділами: в 1-му (15:14–33) він розповідає про свої плани відвідати Іспанію, а в 2-му (16:1–27) передає привітання численним римським друзям.     

Читання цієї неділі (Рм 2:10–16) належить до першого блоку доктринальної частини Рм 1– 4 (Праведність / справедливість Бога, відкрита через  Благовість – це т. зв. частина про Оправдання вірою), який служить для нього ширшим контекстом. Після вступу, привітання та короткого представлення Благовісті, спасіння й Божої справедливості (1:1–17), Павло пише про гнів Божий на гріхи язичників (1:18–32). Після цього, в довшому наративі (2:1–3:8) стверджує, що й євреї не кращі, оскльки маючи Закон все ж його порушували. Саме текст Рм 2:1–3:8 служить вужчим контекстом для нашого уривку. Для того, щоб краще зрозуміти навчання та аргументацію Павла про те, як Бог відноситься до вчинків євреїв та язичників, розглянемо значення уривку Рм 2:10–16 в трошки ширшому контексті Рм 2:1–16.

3. Коментар на текст Рм 2:116 [ii]

Бог є добрим, однак не просто в сенсі “добродушності”, але в сенсі справжнього піклування та розуміння, пошуку кращих шляхів для кожної людини. Якщо б це було не так, якщо б скажімо Бог чіплявся до кожного нашого прогрішення, – нас би вже давно не було на цій планеті. Однак Бог є терпеливий. Знову й знову Він дає людям шанс виправитися, навернутися до Нього в покаянні та довір’ї, наповнити своє життя справжнім змістом. Але що ж тоді, коли це не діє? Павло каже (2:4–5), що такі люди зробили себе ще більш вартими майбутнього Суду.

Даний уривок послання до Римлян – найбільш детальний опис Останнього Суду в Павла. Інколи можна почути, що суд це “старозавітна” ідея, а Новий Завіт говорить тільки про милосердя. Однак це не відповідає дійсності. Так, дійсно, Новий Завіт підкреслює вражаючу (майже не правдоподібну) любов Бога, явлену в хресній смерті Ісуса. Сам Павло трохи пізніше скаже про це в своєму посланні. Однак, якщо люди вперто відкидають Божу любов (а любов завжди може бути відкинута!), нічого не вдієш. Власне тому що Бог є добрий (благий) та люблячий Творець, Він повинен навести в світі порядок. В тому числі і серед людей. Тому Павло говорить, що люди, які відійшли від поведінки, яка не личить людині, стоять перед загрозою катастрофи. Закоренілі нечестивці, яким були дані всі шанси, самі напрошуються на неї. Ніяких альтернатив тут не існує. Картина Суду, змальована Павлом, нікому не дає підстав для моральної переваги.

Сучасники Павла також роздумували над моральними питаннями. Гарним прикладом може послужити Сенека. Він глибоко роздумував над моральними та філософськими питаннями, дистанціюючись від того, що вважав поширеною аморальністю. Проте його друзі інколи відзначали, що він сам не завжди слідує за власними правилами. Він та інші філософи античності дивувалися: чому людина часто знає, яка поведінка є правильною, але не виконує цього?

Уривок Рм 2:1–16 починається з того, що Павло вказує власне на цю прогалину в броні високого язичницького мораліста. Подібні люди могли б йому заперечити: “Звичайно, я згідний з вашими звинуваченнями, й з тим що мораль жахлива. Я й сам в неменшому шокові  та жахові ніж ви. Але не вже ж ви не бачите, що не можна всіх стригти під один гребінець? Що і я, й люди, подібні до мене ведемо себе інакше? Якщо людина має деяку освіту й володіє силою волі, вона вповні може піднестись над звичайним сірим рівнем й жити благочестивим життям з якого інші будуть брати приклад?” Нічого подібного, сказав би на це Павло: “Ніяких вибачень у вас немає. Ви з презирством ставитесь до цих грішних бідолах, а самі потайки чините подібні речі.”

Зрозуміло, Павло не думав, що кожен язичницький мораліст був винним у всіх пороках, котрі він описав в другій половині Рм 1. Однак моральний закон подібний до шматочка скла.  Якщо він розбитий то розбитий. Всі справжні мудреці, починаючи від Сократа, прекрасно знали, що знову й знову будуть його порушувати. Греко-римська релігія та філософія не знали про концепцію Останнього Суду. Однак в юдаїзмі він займав центральне місце, й тут Павло впевнено висуває його на противагу язичницьким уявленням. Існує Бог-Творець, котрий відповідає за світ та котрий наведе в ньому порядок. При цьому Він буде абсолютно безпристрасний та безсторонній. Як християнський богослов, Павло жодним чином не відмовляється від цього важливого для юдаїзму вчення. Відбудеться Останній Суд, й на ньому постане людина з усім життям, яке вона вела.

Інколи, деякі християни думають, що навчання Павла про “оправдання вірою” (особливо Рм 3–4) відміняє суд на основі діл. Але Павло нічого такого не говорить. Його богослов’я більш відважне ніж можна побачити відповідно до деяких перекладів. Він реалістично дивиться на світ та говорить про Боже правосуддя.

Оскільки Павло оголосив, що Божий суд цілком безпристрасний, здавалося б виникає аналогічна проблема. Хіба не дав Бог євреям певну “фору”? Хіба не дав їм Закон? Хіба це не означає, що євреям значно легше сповнити Його волю? Якщо так, то хіба це чесно? До цієї проблеми в посланні до Римлян Павло повертається кілька разів, розглядаючи її під різними кутами. Скажімо, в наступному уривку він детальніше говоритиме про євреїв: на його думку, євреї дійсно володіють певною перевагою (у вигляді Закону), однак від цього мало толку, оскільки як відзначали пророки, Ізраїль в цілому неодноразово порушував Закон. Щоб зрозуміти міркування Павла, важливо засвоїти, що під “Законом” Павло має на увазі єврейський Закон, Тору, котру Бог дав на Синаї Мойсеєві, щоб вона служила дороговказом для людей, звільнених в часі Виходу.

Тора адресована саме Ізраїлеві. В даному уривку, логіка Павла будується на тому, що язичники (тобто неєврейські народи) не володіють нею. Деякі екзегети вважають, що Павло під поняттям “Закон” має на увазі не тільки єврейський Закон, але й увесь загальнолюдський моральний закон, який зв’язує всіх людей. Але це не є вірний підхід. З послань до Римлян та Галатів чітко видно, що мова йде про конкретну історичну подію: дарування Закону Ізраїлеві через Мойсея, багато років потому, після обітниць Авраамові.

Є інший момент, який часто викликає трудність у читачів. Інколи особливо акцентують на “оправдання вірою”, а інші важливі аспекти вчення Павла нехтують. Оправдання вірою (про це йтиме мова в наступній главі) означає: ті хто вірить, що воскреслий Ісус є Володарем світу, на основі цієї віри оголошуються приналежними до Божого народу. Вони вже ввійшли в народ, котрого гріхи є прощені. Вони формують нову спільноту Союзу, котру Бог творить для сповнення Своїх давніх обітниць. Віра а не діла! Дивовижна, звільняюча, славетна істина! Однак люди часто забувають (хоч у Павла про це сказано максимально ясно), що “оправдання вірою” істина, яка стосується теперішнього часу. Вона пов’язана з тим, як тепер, до майбутнього Суду, визначити, хто належить до Божого народу (й в той сам час дізнатись, що ти сам належиш до цього народу, що твої гріхи прощені). Однак коли Павло говорить про майбутній день Суду (тема даного уривку), він не менш чітко пояснює: цей Суд проходитиме у відповідності до того, як людина прожила все своє життя. Про це Павло говорить також в Рм 2:7–10. До цього він також повернеться в Рм 14:10. Деякі екзегети намагаються оминути це виведення. На їхню думку Павло описує тільки теоретичну можливість, яку потім сам оголосить нереальною. В їхньому розумінні Павло говорить приблизно наступне: “В принципі, Бог хотів би судити всіх людей відповідно до їх діл, але оскільки такого суду ніхто не витримає, Бог придумав інший варіант.” Однак таке тлумачення суперечить словам самого Павла (не тільки тут, але й в Рим 14:10–12; 2 Кор 5:10; Еф 6:8; 2 Тим 4:1). Контраст між Судом по ділах і оправданням через віру – це не контраст між сценарієм, котрий Бог хотів би вибрати, й сценарієм котрий Він вибрав. Це контраст між майбутнім Судом (по ділах) й нинішнім випередженням цього вердикту, котрий виноситься на основі віри (в наступній главі Павло пояснить це більш детально).            Поки ж він говорить про майбутній Суд, але вводить важливий термін, який згодом буде вживати дуже часто: “оправдані”. Як це можна легко побачити з контексту, термін має юридичне, судове значення. Відповідно до слів Павла (2:16), Бог буде судити всіх людей (в тому числі тайни їх сердець) через царя Ісуса (Завдяки таким текстам як Пс 2 та Іс 11 уявлення про Месію, як прийдешнього суддю, було дуже поширене в дохристиянському юдаїзмі).

В обставинах суду “оправдувати” – це те, що робить суддя в кінці судового процесу: він оголошує, що одна з сторін “права”. Відбувся судовий розгляд і суддя вирішив на користь даної сторони. В результаті судового рішення оправдана сторона отримує новий статус. Це подібне до того, як після вінчання молода пара творить вже інший статус, іншу реальність. Так само й тут, коли суддя оголошує підсудного невинним чи оголошує позивача правим, ця заява творить новий стан справ, при якому оправданий отримує новий статус. Він “оправданий”. Це – “оправдання”. Тільки розібравшись з цим, ми зможемо зрозуміти значення уривку. Отож Павло пише про майбутній Суд та що Бог не має упередженості. Саме тому Бог буде судити людей у відповідності до того де вони знаходяться, а не у відповідності з тим де вони не знаходяться. Люди, які жили не під Законом (язичники) так і будуть суджені; люди, які жили під Законом (євреї) будуть суджені у відповідності до закону, котрий посідають. Роль відіграє не стільки те чи є в людини Закон, скільки те чи вона його виконує.

Що ж буде з язичниками? Відповідаючи на це питання (Рм 2:14–15), Павло пише дещо таке, що віддавна створювало складність для уважних читачів. Відповідно до одного тлумачення, Павло хоче сказати: “Йдучи за своїм сумлінням, язичники роблять багато речей, котрі вимагає єврейський Закон”. Це не виключено (хоча Павлові й в голову б не прийшло, що такі люди можуть жити таким святим і безгрішним життям, яке можливе тільки при повному дотриманні Закону).

Згідно іншого тлумачення, Павло натякає на дещо інше, до чого він повернеться в 2:26–29 і далі: благовість творить нову категорію язичників, в яких Закон Божий записаний Св. Духом в серці, а тому вони по-новому дізнаються про вимоги Закону. Це також не виключено (хоча в світлі уривків на зразок Рим 8:31–39 дещо дивно, що Павло очікує, що християни прийдуть на Суд з суперечливими думками, звинувачуючими  та вибачаючими).

В кожному разі вірші в Рм 2:14–15 залишаються загадкою. Втім, в головному значенні уривку не доводиться сумніватися, й він вселяє глибоку потіху. Світом не керує ні сліпий випадок, ні капризний Бог, котрий потурає улюбленцям та викликає в людей почуття, подібні до того, котрі відчуваєш після незадовільного судового слухання. Люди прагнуть справжнього правосуддя, моляться за нього, стремлять до нього – й вони отримують його. Справжнє правосуддя буде виявлене в такий спосіб, що всі його побачать і пізнають. Бог буде судити людей і тайни їх сердець через Месію Ісуса. Це добра новина для світу, в якому досі не легко знайти справжнє правосуддя.

4. Запитання для роздумів

Наскільки ми вміємо (здатні) в щоденних випробуваннях життя,  віддавати все на Божий Суд, а не шукати тимчасових людських розв’язок?

В посланні до Галатів 5:14 Св. Павло закликає: “Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого“. Ще трохи далі каже: “Носіть тягарі один одного й таким чином виконаєте закон Христа” (6:2). Наскільки серйозно я сприйняв (- ла) ці заповіді великого Апостола?

Чи  я свідомий (- ма), що власними силами виконати Божі заповіді не можливо, однак ми все можемо у Христі, який нас укріпляє (пор.Флп 4:13)? Що роблю кожного дня, для тіснішого єднання з Христом?
о. д-р Юрій Щурко, УКУ


[i] Аргументацію взято з Мецгер Б. М. Новый Завет. Контекст, формирование, содержание / Пер. с англ. (Серия «Современная библеистика»). — М.: Библейско- богословский институт св. апостола Андрея, 2006, 249.
[ii] Коментар взятий з  Райт Н. Т. ПАВЕЛ. ПОСЛАНИЕ К РИМЛЯНАМ. Популярный комментарий / Пер. с англ. (Серия «Читая Библию»). — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2009, 23-29.




Коментар Євангелія на другу неділю по Зісланню Святого Духа (Мт 4, 18-23)

18А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: 19«Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей». 20І ті негайно кинули сіті й пішли за ним. 21Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. 22Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним. 23І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі. 

1. Приготування

1.1  Прочитати уривок Мт 4, 18-23
1.2  Прочитати: Мк 1, 16-20; Лк 5, 1-11
1.3  Зробити аналіз:
-          Де відбуваються події?
-          Хто є головними героями?
-          Визначити сцени відносно подій та героїв.
1.4  Контекст: 4, 12-25
Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

2.   Нарис

2.1  Повідомлення із контексту

Після отримання звістки про ув’язнення Івана, Ісус повертається у Галилею, де він і розпочинає свою діяльність, проголошуючи наближення Небесного Царства. Своїм осідком обирає місто Капернаум, яке знаходилося на узбережжі Генезаретського озера. Через це місто проходили також і торгівельні шляхи. Тому воно більше, ніж Назарет, підходило Ісусові для виконання його завдання.

Ісус проповідує те, що проповідував Іван Хреститель, але між тими проповідями є й відмінність досить суттєва. На відміну від Івана, який пророкував про наближення Небесного Царства, Ісус не пророкує, але робить пророцтво дійсністю.

Матей ще раз дає читачеві побачити виконання пророцтв (Ісаї) щодо Месії, які сповнюються в особі Ісуса з Назарету.

Ісус зображений великим світлом для людей, що сиділи в темряві смерті, тому зрозумілим стає наслідування його тими, кого він покликав. Світло, що себе явило людині, стає для неї проводирем у темряві.

Євангелист зображує покликання перших чотирьох учнів за допомогою двох паралельних ліній, кожна з яких вміщає чотири кроки (побачив, покликав, залишили все, пішли слідом). Два перших кроки стосуються особи Ісуса, два інших –  людей.

Коли людина вирішила наслідувати Христа, вона тим самим стає його учнем. Тому Матей одразу по описанні сцени покликання учнів зображує Ісуса як того, хто дає моральний кодекс життя, яке мають вести його учні (Мт 5, 1-12).

2.2  Читання тексту

18 А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив:

Євангелист Матей зображує Ісуса як такого, що сидить та навчає (Мт 5, 1; 13, 1) так і такого, що перебуває у русі, навчаючи своїм життям. Дієслово сидіти – відображає мати владу, бо сидять, навчаючи, ті, які мають владу (Мт 23, 2), Ісус же навчає як повновладний (Мт 7, 29). Але Ісус не лише сидить, він ходить, він прокладає дорогу, по якій мають іти його учні. Мало того, він себе ототожнює з дорогою, що веде до Отця (Йо 14, 6).

Ісус іде попри море. Грецьке слово θάλασσα (thalassa) означає море і вживається вже при описанні сотворення світу (Бут 1, 10). Після потопу море, велике зібрання води, виглядало людині як щось жахливе, з безодні якого немає вороття.

Морська бездна розумілася як місце, де знаходяться істоти найбільш віддалені від Бога. Туди кидаються нечисті духи, яких вигнав з людей Ісус (Мт 8, 32). Ісус же є той, хто може панувати над розбурханою стихією бездни (Мт 8, 26). Він може ступати по поверхні моря і воно не може його поглинути, з волі Ісуса і, маючи віру, також і людина може робити так само (Мт 14, 25-33).

Ісус прийшов, щоб звільнити людину від рабства гріха, звільнити її з-під влади диявола. Тому проходження попри море може виглядати як натяк на нове творіння або на новий вихід.

Ісус побачив. Що означає побачити? Це означає доконану дію від дивитися пильно, шукати. Можна сказати, що погляд біжить туди, коли його направляє думка і приносить їй те, в напрямку чого він біжить.

Бог коли творив світ також дивився і бачив, що все створене ним було добре. Він створив людину на свій образ (Бут 1, 27) і хоче бачити її на свою подобу (Бут 1, 26). Людина ж відійшла від Бога і почала ховатися від нього (Бут 3, 8), а Творець шукає її, його погляд біжить до людини, шукаючи своєї подоби. Він шукає зустрічі з поглядом людини, і коли два погляди зустрінуться, то означатиме, що людина побачила свій Зразок, до якого вона хоче уподібнюватися. При зустрічі двох поглядів без перешкод “ми будемо до нього подібні, бо ми побачимо його, як є” (1Йо 3, 2). Тепер людині важко побачити ясно лице Боже, але прийде хвиля коли його побачимо чітко (пізнаємо його) так як ми є ним бачені (1Кр 13, 12).

Ісус, знаходячись на суші біля моря, побачив двох братів. У цих кількох віршах 4 рази зустрічається слово брат. Син Божий бачить людей як братів. Інакше бути не може, бо людина носить образ Божий, а Син Божий носить на собі людську природу.

Ці люди знаходяться на морі, займаючись такою справою, яка підкреслює ким вони є. А є вони рибалками. Займаючись своєю працею, вони знаходяться на човні, що їх рятує від того, щоб не бути поглиненими безоднею морською.

19 «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей».

Ісус кличе за собою. Він пропонує вийти на дорогу, якою він сам є. Той, хто перебуває на ній, навіть коли навколо розбурхане море, може по ньому ходити і бездна не може захопити його у свої обійми. Для того щоб перебувати на цій дорозі, треба вірити. Віра є тим чинником, що визначає приналежність до Ісусових учнів, приналежність до нього самого, це є діло Боже (Йо 6, 29). Людина, що виконує діло Боже покликана бути рибалками людей. Бути рибалкою означає знати як витягати живі морські творіння із бездни морської. Бути рибалками людей означає працювати так, щоб витягати з бездни людей, для яких вона не є призначена, тобто рятувати їх від її полону.

20 І ті негайно кинули сіті й пішли за ним.

Підкреслюється невідкладність відповіді. Кожне рішення приходить у якусь певну хвилю, коли людина рішуче робить перший крок. Ця дорога, на яку вивій перший крок людину, ще буде мати різні перешкоди (сумніви і зневіру), але по ній розпочався рух.

Залишили сіті, тобто залишили те, що було для них дуже важливим, до хвилі, коли вирішили йти за Ісусом. Рибалка, який не мав сітей, не міг навіть мріяти про те, щоб упіймати велику кількість риби. Учні залишили ці засоби, які давали їм можливість жити фізично, лише задля того, що знайшли щось краще, знайшли джерело води живої і хліб життя вічного.

Людина перестала бути втікачем перед Господом. Розпочинається новий період: людина починає наслідувати Слово Боже, починає крокувати за ним, отже, розпочинає чинити за Словом Божим. Ця хвиля коли людина вирішує наслідувати Слово, що вийшло від Господа, стає початком будування себе на подобу того, хто її створив. Той, хто наслідує Ісуса, може це робити лише з любові. Бо наслідування Ісуса є відповіддю на Божу любов, якою Отець так полюбив людей, що свого єдинородного Сина послав у світ (Йо 3, 16). Син Божий, що прийшов у світ «полюбив своїх, тих, що були у світі, полюбив їх до кінця» (Йо 13, 1). Ісус звертається до своїх: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте один одного!» (Йо 13, 34).

Тому учень Ісуса є пов’язаний вузами любові зі своїм учителем і братами. Стати досконалим у любові – це означає наслідувати Ісуса, що веде до воскресіння і вічного життя.  Для цього необхідно прикласти багато зусиль, щоб досягти мети (Флп 3, 12), щоб відкрити себе повністю для Бога, який є любов, і могти сказати, що Христос живе у мені, як це казав апостол Павло (Гл 2, 20).

21 Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав.

Знову два брати. Тепер число тих, кого покликав Ісус є чотири. Гурт із чотирьох осіб, у якому кожен має брата і кожен має нагоду, вже відоме почуття до братських відносин, розширити на тих, хто є братом у Бозі.

Число чотири є числом, яке вказує на світову цілісність (чотири головних напрямки: північ, південь, захід, схід; чотири пори року; за грецькою філософією світ складався з чотирьох первнів: вода, земля, повітря, вогонь).

У Старому Завіті вживається число чотири також. З Едему витікала ріка, яка зрошувала сад і тоді розділялася на чотири течії (Бут 2, 10). Єзикиїл бачить видіння чогось, що було подібне до чотирьох тварин, що нагадували людські подоби. У кожного такого створіння було чотири обличчя, і в кожного було четверо крил (Єз 1, 4-14). Згадується про чотири сторони світу (Єз 7, 2), та про чотири небесні вітри (Дан 11, 4).

В одкровенні згадується про чотирьох істот, що знаходяться всередині та навколо престолу (Откр 4, 6), що знаходився на небі, і на якому сидить той, кому складають славу всі, що там знаходяться.

Після другого приходу Сина Чоловічого він пошле своїх ангелів і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба (Мт 24, 31).

22 Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним.

Як і при покликанні двох перших братів, тут також ставиться наголос на миттєвій, невідкладній відповіді. Вони залишають човна, той засіб, який не дозволяв бездні поглинути людину і до якоїсь міри панувати над силами моря. Залишають також свого батька, що звався Заведей (від еврейського הידבז – зевадейаг, що складається з двох слів: דבז (звд) – дарувати, дарунок, та  скорочення הי (йг) від імені божого הוהי (йгвг)). Залишають Дарунок Бога, що був їм таким дорогим, задля того, хто дав їм цей Дарунок.

23 І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.

Ісус зображений у постійному русі. Він перебуває у пошуках людини, що потребує допомоги. Бо він для того і прийшов у світ, щоб спасти тих, що загинули (Мт 18, 11).

У час написання цього вірша вже сталося відокремлення християнської спільноти від юдейської, тому вживається особовий займенник їхніх, що вказує на синагоги.

Діяльність Ісуса проходила у двох напрямках: навчання словом та чинення оздоровчих дій, що підтверджували правоту навчання. За допомогою цих двох чинників звіщалося Добру Новину про прихід Божого Царства (Мт 12, 28).


3.    Матеріал для читання:   Чис 9, 15-23;  Мт 13, 44-52; Еф 1, 3-14; 4, 11-16; Кл 1, 12-23.

4 .   Молитва уривком


Ввідна молитва
Читання уривку
4.2.1 Тиша
4.2.2 Ділення словом  чи віршем, що справили враження
Друге читання того ж уривку
4.3.1 Тиша
4.3.2 Ділення особистою звісткою Бога
Третє читання
4.4.1 Тиша
4.4.2 Ділення спонтанною молитвою на Боже слово

Джерело:   Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ