ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 30 травня 2015 р.

30.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 7-го тижня після Воскресіння

Євангеліє
Ів. 21, 15–25: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більше, ніж оці!»
 
Здавалося б дивним, що Христос кілька разів перепитує Петра, чи він Його любить. Господь зосереджує на цьому увагу,  бо це є фундаментальним. Бог є любов. Коли між нами існує любов, то поміж нами перебуває Бог. А коли Бог перебуває між нами, то Він показує нам, де ми.

Коли перебуваємо в любові, коли маємо в собі любов, то маємо в собі Бога, Який діє через нас. Дуже важливо питати себе, чи ми маємо любов. Що значить любов? Любов – це готовність простити, довіряти людині, готовність бути відкритим, вслухатися в кожну людину, акцентувати увагу на кожній людині.

Коли маємо в собі любов, Божого Духа, то наше життя цілком інакше складається. Коли Бог перебуває серед нас і є для нас основою життя, все інше набирає правдивого смаку і цінності. Нині Христос звертає увагу на найголовніше: «Чи любиш мене?»



Апостол
Ді. 28, 1–44: «Серце цього народу затовстіло, й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили»

Павло докоряє юдеям про те, що вони, хоч були виховані вірі в єдиного Бога і чекали приходу Месії, не були готові це побачити і зрозуміти. І для нас дуже важливо мати добрий слух, мати серце чутливим до Господа, щоб не пропустити Його приходу в наше життя.

Немає ні однієї миті, жодної життєвої ситуації, де би Бог не промовляв. Немає ні однієї обставини, де би Бог не намагався нам сказати щось. Бог завжди нам промовляє, навіть і через якусь нашу помилку, навіть через хворобу, через якийсь здобуток чи падіння. Вміймо розпізнавати Божу волю щодо нас, вміймо розпізнавати цю Господню волю щодо інших. Якщо будемо мати бажання, що є найголовніше, поволі в цьому все більше і більше будемо вправлятися.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 29 травня 2015 р.

29.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 7-го тижня після Воскресіння

Євангеліє
Ів.17, 18 – 26: «Як послав єси мене у світ, так послав і Я їх у світ»

Виглядає, що ми не часто задумуємось про сенс нашого життя, а остаточно про наше буття. Це видно по тому, що все, що маємо, сприймаємо як закономірне, ніби ми заслужили це все, і воно так мало бути. Але забуваємо, що наше життя – не є набір випадковостей, я  є тут і зараз, бо мене послав Бог. Саме Бог хотів, щоб я народився у цій нації, у цьому історичному періоді, саме в таких політичних обставинах, з таким рівнем достатку, з такими, а не іншими дарами і талантами.

З одного боку, це свідчить нам, що Бог має певність, що я зможу дати собі раду в цих обставинах, Він довіряє мені й саме в цих обставинах хоче мене бачити Його дитиною. З іншого ж – маємо розуміти, що цей Божий план на наше життя є для нас великим даром, і тільки реалізуючи його можемо бути справді щасливими.

Задумаймось, чи ми ходимо в такій довірі до Бога, яку Він має до нас, чи ми приймаємо все, як дар, чи ми хочемо сповнити Божий план в своєму житті?



Апостол
Ді. 27, 1–44: «Чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. Тому прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок»

Бачимо, що керівник корабля не послухався Павла і пустився в таку небезпечну подорож. Почався штурм і море почалось хвилюватись, корабель, немов би тріска у морі, і не було ніякої певності, страх і відчай в часі цього шторму опанували людей. І тоді Павло звертається до них, щоб вони покріпились. Звичайно, це покріплення виглядало людським, тілесним, а для нас покріплення в часі труднощів і проблем – це наша зустріч з Христом.

Наше найбільше покріплення Тілом і Кров’ю Христа, це покріплення в Євхаристії. Тому в наших труднощах, клопотах і бідах в часі наших штормів, часто зустрічаймося і покріплюймось Богом в нашій молитві, а особливо – приступаючи і споживаючи Його Тіло і Кров. Христос нам дає тоді силу і міць переходити через ці бурі та шторми нашого життя. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

29.05.2015р. Б. / Папа: є християни, які віддаляють інших від Ісуса, і ті, які допомагають їм наблизитись до Нього

Є християни, які віддаляють інших людей від Ісуса. Причиною може бути егоїзм, оскільки такі християни думають виключно про свій особистий стосунок з Господом, або зісвідчення, бажання особистої користі чи надмірна суворість. А є християни, які уважні на волання людей, які справді мають потребу у Господі Бозі. Це була провідна думка Папи Франциска у проповіді під час Святої Меси у каплиці ватиканської резиденції «Дім Святої Марти» у четвер, 28 травня 2015 року.

Вселенський Архиєрей прокоментував євангельський уривок про сліпця, який кричав за Ісусом, просячи оздоровлення, і на адресу якого було скеровано чимало критики зі сторони учнів Спасителя, мовляв, нехай не галасує, хай замовкне. Ця поведінка Христових учнів дозволила Святішому Отцеві виокремити три групи християн. До першої належать ті, які дбають виключно про свій особистий стосунок з Ісусом, що є замкнутим та егоїстичним. Такі учні є глухими на крик інших осіб. Також і сьогодні, такі християни-егоїсти не чують голосу своїх ближніх, які справді потребують Ісуса, які потребують Його спасіння. Потопаючи в егоїзмі, вони живуть виключно для себе, а через це, не здатні почути голос Ісуса Христа.

«Потім, – вів далі Святіший Отець, – є ті, які чують волання, що взиває про допомогу, але бажають змусити його замовкнути». Подібно, як учні відганяли дітей від Учителя, щоб ці Йому не заважали. Вони вважали, що Ісус є їхнім, що Він є для них, а не для усіх. Такі учні віддаляють інших осіб, які справді мають потребу в Ісусі, у Його спасінні. Серед таких є ділки, які перебувають у Церкві, які видаються релігійними, але вони схожі на тих, яких Ісус прогнав із храму, бо вони займалися бізнесом у Божому домі. Вони не бажають чути волання про допомогу ближніх, а віддають перевагу займатися своїми приватними справами, використовуючи при цьому Божий народ та Церкву. До цієї групи належать християни, які не дають доброго свідчення християнського життя. Вони є християнами лише з назви, а так насправді вони зовсім не християни. Якщо людина декларує себе християнином, але живе по-світськи, то відганяє своєю поведінкою інших людей від Ісуса. До того середовища належать теж і ті, які надмірно суворі щодо ближніх. Спаситель таких перестерігав, щоб не накладали надмірних тягарів на інших людей, називаючи їх лицемірами.

Третьою групою є християни, які допомагають іншим людям наблизитись до Спасителя. Вони є послідовними: їхня поведінка, їхня життя відображає їхню віру у Христа. Вони чують волання ближніх, які кличуть про допомогу, про спасіння, і сприяють їхньому наближенню до Месії.

На закінчення Папа Франциск запросив усіх зробити іспит сумління, щоб зрозуміти чи ми належимо до тих, які віддаляють людей від Ісуса, чи ми є тими, які чують волання ближніх про спасіння і допомагають їм зустріти і наблизитись до Нього. 

четвер, 28 травня 2015 р.

28.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 7- го тижня після Воскресіння

Євангеліє
Мт. 15, 12–21:  «Лишіть їх: це сліпі проводарі сліпих!»

Маленькі діти навіть у своїх іграх, у своїй поведінці часто копіюють батьків. Так як зовні можемо зауважити в дітей риси, які вони перейняли від своїх мами і тата, так і поведінка дітей дуже добре відображає поведінку тих, з кого вони беруть приклад.

Ми, як християни, покликані завжди показувати добрий приклад, впливати добре, вказувати іншим правильний шлях. Тому, якщо ми хочемо називатись християнами, маємо завжди бути такими проводирями, які іншим показують Бога і те, яким би мало бути християнське життя.

Через це християнин має завжди знати, куди він йде і для чого, а тоді буде добрим проводирем для інших. Бо люди завжди шукають когось, хто був би для них взірцем, і дуже часто йдуть за тими, хто сам не свідомий того, куди йде. Будьмо зрячими проводирями, тими, що ведуть до Ісуса, бо самі йдуть за Ним!



Апостол
Ді. 25, 13–19: «Первосвященики й старші юдейські зробили скаргу, домагаючись його засуду»

Дивно, здавалося б, Павло, який не мав ні впливу в середовищі, не мав ні кадрів, ні структури, виявляв таку загрозу для первосвящеників, для старших юдейських. Чому ж вони так боялись його? Якщо б первосвященики мали віру і довіру до Господа, вони не мали б страхатися, бо зрозуміли б, якщо Павло щось проповідує недобре, воно і так пройде.

Так і в нашому житті бува. А іноді ми можемо боятись когось чи чогось, бо забуваємо: Боже буде завжди тривати, воно незнищенне! Бачимо, як через всю історію Церкви багато разів Церква була переслідувана, нищена, але знову воскресала. Чому? Бо люди боролися з Богом, а Бога не можемо перемогти. Як людина не могла знищити Бога, коли розпинала Його на хресті, так і людина не може знищити Бога тепер, який перебуває в Церкві. Тому, коли ми є з Богом, ніколи не біймося! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 27 травня 2015 р.

27.05.2015р. Б. / УГКЦ і МЗС України співпрацюватимуть у міжнародних відносинах

26 травня в Римі відбулась зустріч Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ, з Павлом Клімкіним, Міністром закордонних справ України. Зустріч відбулась в рамках візиту очільника зовнішнього відомства України до Святого Престолу.

На зустрічі Глава УГКЦ та Міністр домовилися про співпрацю УГКЦ та МЗС України в сфері міжнародних відносин. Йшлося, зокрема, про координацію діяльності між Міжнародним відділом УГКЦ та головним зовнішнім відомством України.

Ввечері Павло Клімкін відвідав собор Святої Софії, головну святиню УГКЦ за кордоном. Молитву за Україну очолив Блаженніший  Святослав. Після богослужіння Предстоятель УГКЦ привітав Міністра закордонних справ на “українській землі у Вічному місті”. Він також ознайомив гостя з історією та діяльністю цього українського духовного і культурного центру в Римі.

Прес-служба Товариства “Свята Софія”

вівторок, 26 травня 2015 р.

26.05.2015р. Б. / У Патріаршому соборі відбудуться нічні чування за мир

Увечері 31 травня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві проводитимуться нічні чування за мир та зцілення українського народу від гріховних ран. Початок о 22.00.

У програмі чувань передбачені: посилена молитва про Зішестя Святого Духа, Божественна Літургія, Утреня, Молитва на вервиці, Акафіст, Ісусова молитва, духовні науки та пісні, молитви за різні потреби. Участь у молитві можуть взяти всі охочі.

понеділок, 25 травня 2015 р.

25.05.2015р. Б. / Папа: Церква народилася вселенською, відкритою для всіх людей

Нашою місією є під проводом Святого Духа передавати ближнім Божу милосердну любов. Про це пригадав Папа Франциск, промовляючи опівдні, у неділю 24 травня 2015 р., перед проказуванням Богородичної молитви «Царице Неба». Звертаючись до паломників, які заповнили площу Святого Петра у Ватикані, він зазначив, що свято П’ятидесятниці дає нам змогу «наново пережити початки Церкви».

У Діяннях Апостолів розповідається про те, як п’ятдесятого дня після Пасхи, у горниці, в якій перебували учні Ісуса, зненацька здійнявся «з неба шум, неначе подув буйного вітру, ... і всі вони сповнились Святим». Ця подія перемінила апостолів, «на місце страху прийшла сміливість, замкненість поступилася місцем звіщенню, а будь-який сумнів прогнаний вірою, повною любові». І ця подія відразу ж мала наслідки і для зовнішнього світу.

«У дійсності, – пояснив Святіший Отець, – ці двері, які протягом 50 днів були зачинені, врешті розкриті навстіж, а перша християнська громада, вже не зосереджена на собі самій, починає промовляти до натовпу різного походження про великі діла, які Бог учинив, тобто, про Воскресіння Ісуса розп’ятого. А кожен з присутніх почув слова учнів своєю мовою. Дар Святого Духа відновляє гармонію мов, втрачену у Вавилоні, та проображує вселенський вимір місії Апостолів». Як зауважив Наступник святого Петра, Церква від самого початку народжується вселенською, «відкритою на всіх». Перед ніким вона не закриває своїх дверей, навіть перед грішниками, а все – завдяки силі і благодаті Святого Духа.

Таким чином, вилиття Святого Духа стало початком нової пори – пори свідчення і братерства, яка сходить з висоти, «немов вогняні язики, які осіли на кожному з учнів». За словами Папи, це було «полум’я любові», яке випалює будь-яку нерівність», мова Євангелія, яка переступає через «межі, встановлені людиною», заторкує серця багатьох людей, «без огляду на мову, расу чи національність». «Як того дня П’ятидесятниці, – додав він, – Святий Дух також і сьогодні безперервно сходить на Церкву і на кожного з нас, для того, щоб ви залишили посередність та замкненість і звіщали всьому світові милосердну Господню любов. Звіщати милосердну Господню любов – ось якою є наша місія».

«Ввіряємося материнському заступництву Пресвятої Марії, що, як Мати, була присутньою у горниці між учнями. Вона – Мати Церкви, Мати Ісуса стала Матір’ю Церкви. Ввіряймося Їй, щоб Святий Дух щедро сходив на Церкву нашого часу, наповнював серця всіх вірних, запалюючи в них полум’я Своєї любові», – закликав Святіший Отець.

неділя, 24 травня 2015 р.

24.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 7-ма після Воскресіння
Святих Отців 1-го Вселенського Собору в Нікеї

Євангеліє
Ів. 17, 1–13: «Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав»

Хоча ми знаємо про те, що Христос об’явив  правду про Бога, про Отця, Бог явив нам Отця, але й знаємо, що людина завжди здатна дивитись на  правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа час від часу трактували по-своєму, з’являлися єресі, кожен претендував на власну правду.

Отці Першого Вселенського Собору, яким присвячена Сьогоднішня неділя, проголосили певні догми, а це Символ віри, цю його першу частину, щоб окреслити нашу віру. Те, що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, те, що ми маємо правдиву віру, яку Христос нам передав – це чистота віри, це віра незатемнена, неперекручена.

Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти її в чистоті передавати іншим поколінням, цю віру, яку явив нам Христос від Отця, цю віру, яку досвідчили апостоли і передали іншим ученикам, а ті іншим поколінням. Вміймо цю віру Церкви пізнавати, щоб могти її в чистоті передати іншим!



Апостол
Ді. 20, 16–18, 28, 36:  «Більше щастя давати, ніж брати»

Для нас дуже мило і приємно, коли про нас інші пам’ятають, телефонують і турбуються нами. Нам є приємно отримувати якісь подарунки, мило, що не забувають про нас. І нам боляче, коли цього немає. Але, напевно, ми не раз досвідчували, коли ми щось отримуємо, ця радість триває якийсь час, поки ми це посідаємо – кілька хвилин чи годин. Потім же зауважуємо, що воно не приносить нам цієї радості, на яку ми сподівались, коли прагнули цього.

У житті кожний з нас мав більший чи менший досвід того, коли ми не тільки щось отримали, а комусь іншому давали. Звичайно, нам непросто це робити, бо ми не є глибоко і добре навчені це робити. Однак добре пам’ятаємо, як відчували тоді радість, милість і приємність, коли когось чимось нагороджували, коли комусь щось давали. Тож вміймо завжди і повсякчас не стільки очікувати і шукати від когось іншого, шукати різних нагород і дарів, а вміймо дарувати. Чим більше будемо дарувати, розпоряджуватись тими добрами, які маємо, то більше Бог нас буде нагороджувати цими добрами, щоб ми і далі могли обдаровувати інших, давати іншим.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя