ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 16 травня 2015 р.

16.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 5-го тижня

Євангеліє
Йо. 10, 17–28: «Дії, що чиню їх в ім'я Отця Мого, – вони свідчать за Мене»

У християнському житті якось так виходить, що ми мало уваги звертаємо на діла. Так, ми говоримо, що треба знати Євангеліє, Катехизм, молитви. І це дуже важливо, щоб пізнати правду про Бога, про Боже Об’явлення. Але наша віра завжди і неминуче реалізується в нашому житті.

Бо навіть, якщо все знаємо, а згідно з тим не живемо, не робимо діл віри, то не даємо плодів. Саме наше життя, поведінка у критичних ситуаціях, діла – це саме те, що виявляє, показує, в що ми віримо і якою є наша віра.

Апостол Яків пише, що віра без  діл мертва, як тіло без духа. Отже, за нашими ділами пізнають хто є нашим Богом.



Апостол
Ді. 15, 35–41:  «І виникла гостра суперечка, так, що вони розстались»

Бачимо непорозуміння між Павлом та Варнавою. Кожен бачить по-своєму, куди він мав би йти проповідувати, кого мав би брати з собою, і так доходить до незгоди. Навіть серед апостолів не все було ідеально, хоч Бог їх покликав нести Добру Новину, але поза тим вони лишались грішними людьми, тому часом виражалась їхня людська обмеженість. Але не зважаючи на те, бачимо, що Бог діяв.

Сьогодні Бог той самий, і Він діє, незважаючи на обмеженість членів Церкви, на обмеженість кожного з нас. Не зважаймо на нашу обмеженість, слабкість, а то й гріховність, дозволяймо Духові Святому діяти. Ніколи не знеохочуймось у часі своїх падінь чи невдач, але стараймося далі служити Господові. Незважаючи на різні непорозуміння чи труднощі, які можуть виникати навіть в Церкві, ніколи не переставаймо свідчити про Бога, свідчити Добру новину, свідчити Євангеліє. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 15 травня 2015 р.

15.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 5 тижня

Євангеліє
Йо. 10, 17–28: «Дії, що чиню їх в ім'я Отця Мого, – вони свідчать за Мене»

У християнському житті якось так виходить, що ми мало уваги звертаємо на діла. Так, ми говоримо, що треба знати Євангеліє, Катехизм, молитви. І це дуже важливо, щоб пізнати правду про Бога, про Боже Об’явлення. Але наша віра завжди і неминуче реалізується в нашому житті.

Бо навіть, якщо все знаємо, а згідно з тим не живемо, не робимо діл віри, то не даємо плодів. Саме наше життя, поведінка у критичних ситуаціях, діла – це саме те, що виявляє, показує, в що ми віримо і якою є наша віра.

Апостол Яків пише, що віра без  діл мертва, як тіло без духа. Отже, за нашими ділами пізнають хто є нашим Богом.



Апостол
Ді.  15, 5–34:  «І серцевідець  Бог засвідчив їм»

У наших стосунках з іншими для нас найчастіше найважливішим є добре виглядати для людей, щоби люди про нас добре думали, добре говорили. Ми часто дуже багато на це звертаємо увагу. Як також не маємо завдавати один одному ран чи болів, відноситись до інших з повагою і пошаною, звичайно така позиція важлива. Але ми часто забуваємо про важливість чистоти серця, не думаємо, що Бог знає наші серця.

Бог знає до чого схиляються наші серця, як ми поводимось з цією людиною, а як ставимось до неї, які думки, які стремління носимо. Тому дбаймо не лише про зовнішнє, але й про чистоту наших думок і про чистоту наших сердець. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 14 травня 2015 р.

14.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 5-го тижня

Євангеліє
Йо. 9, 39–10, 9: «А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним»

Ми знаємо, що добрий пастух – той, хто пасе вівці, корови, –  турбується про цих тварин за будь-яких обставин, бігає довкола, зганяє докупи, щоб вони десь не розбрелись, не загубились, не втрапили до хижої тварини, старається, щоб вони разом тримались.

Коли роздумувати над іншим окресленням цієї функції – не пастуха, а пастиря, то Євангеліє вказує, що Пастир – це Той, хто веде за собою, а всі інші тягнуться за ним. Він іде і вказує дорогу, а всі інші, потягнуті його прикладом, його життям, стараються наслідувати його.

Тому й наше покликання бути для інших більше пастирями, аніж пастухами, тобто не підганяти, примушувати когось жити по-християнськи, а своїми вчинками і поведінкою вказувати напрямок, показувати приклад, який би старалися наслідувати. Тож будьмо кожен з нас добрими пастирями, які вказують шлях для інших людей своїм власним життям! 



Апостол
Ді. 14, 20–27:  «Через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже»

Коли у наше життя приходять різні випробування, труднощі, страждання, проблеми, клопоти, то найчастіше ми якомога швидше хочемо їх позбутись, уникнути, хочемо, щоб того чи іншого, що заважає нам у спокої жити не було. Але часто ці страждання і труднощі Бог посилає, бо вони є частиною нашого спасіння, частиною нашого духовного життя, через яке нас Господь провадить до спасіння, провадить через ці труднощі і обставини, де нас освячує і перемінює.

Не спішімо лиш уникати випробувань, проблем і труднощів, але найперше зуміймо їх побачити не як випадковість, але як дані нам Богом, дані, щоб через них освятитися, наблизитися до Бога і спастися!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 13 травня 2015 р.

13.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 5-го тижня

Євангеліє
Йо. 6, 5–14: «Є тут один хлопчина; він має п'ять ячмінних хлібів ще й дві риби. Та що це на таку многоту!»

Дуже часто ми чуємося безпорадні в тих чи інших ситуаціях, наприклад, не віримо, що можемо якось суттєво вплинути на ситуацію політичну, економічну, суспільну. В багатьох ділянках нашого життя настають моменти, коли наші сили відповідно до проблеми такі ж мізерні, як п’ять хлібів і дві риби на многоту народу.

Сьогодні Євангеліє показує нам щось дуже важливе. Господь, звичайно, зміг би чинити чуда навіть без цих п’яти хлібів і двох риб, але він потребував, якщо можемо так сказати, щоб саме через них створити щось велике, якесь чудо.

Так само у нашому житті: Бог не очікує від нас якихось великих речей, знамень, того, що нам не під силу, а лише того, що ми можемо зробити і дати Богові. Кожен з нас може дати Богові свої хліби чи свої риби, які, на перший погляд, нічого не можуть суттєво змінити в ситуації. Тою кількістю на людський погляд нагодувати тих всіх людей нереально. Але через ті наші маленькі діла, маленькі зусилля Бог творить великі речі.



Апостол
Ді. 13, 13 – 24: «Йоан перед його приходом проповідував усьому ізраїльському народові хрещення і покаяння»

Господь наш Ісус Христос через свою смерть і воскресіння робить нас учасниками життя вічного. Це життя нам дано, але чому ж ми часто не живемо свідомістю цього?  Бо ж ми маємо гріховну, зіпсуту природу, саме  вона не дає нам жити цим життям. Тому покаяння, про яке сьогодні згадуємо, є важливим кроком до того, щоб почати жити справжнім життям у його повноті.

Тільки навернення, наша особиста переміна, те, скільки ми працюємо над собою, визначає те, що ми стаємо готові особисто прийняти Бога. Бог завжди готовий жити і перебувати в нас, але ми не готові. Перемінюймось і Бог все більше буде перемінювати і сповнювати нас! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 12 травня 2015 р.

12.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 5-го тижня після Воскресіння

Євангеліє
Йо. 8, 51–59: «Хто Моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти»

Ми сприймаємо слова Євангелія як авторитет, як правду, яку промовив Господь. Але коли вдуматися в зміст, то все ж звучить дивно, як це людина не пізнає, не побачить смерті? А про це ж сьогодні двічі повторюється в Євангелії.

Якраз це непізнання смерті, відсутність страху перед нею, відвагу бачимо в наших мучеників. В історії християнства завжди були ці люди, які не боялися смерті, їх не лякали страждання, терпіння, переслідування, вони вміли це все прийняти, як з рук Божих.

Не мати страху перед смертю можемо лише тоді, коли будемо твердо переконані: якщо ми є з Богом, то ніхто від нас Бога не може відібрати. Хто береже слово Боже, хто живе Богом, того ніхто не може знищити, бо Бог перебуває в ньому, а він в Бозі. І земна смерть – це лише перехід у Вічність з Богом. Біймося, радше, гріха, бо то кожен наш гріх веде до смерті, а буття в Господі сповнює нас повнотою життя на віки віків.



Апостол
Ді.12, 25–13,12:  «Вони служили Господеві та постили»

Ми розуміємо важливість добрих діл, часто кажемо, що жити духовним життям означає відповідно діяти, робити діла віри. Так само розуміємо, що молитва дає нам силу жити і робити кожне добре діло. У молитві ми зустрічаємось з Богом, сповнюємось цією силою! Але разом з тим не треба забувати, що великою допомогою у духовному житті є піст.

Що є піст? Бачимо, що багато що нас прив‘язує до себе. Багатьом речам, людям, подіям ми віддаємо надто багато свого часу і зусиль, а тому не маємо часу і зусиль на Господа. Тому піст в християнському розумінні – це обмеження себе від того, що нас віддаляє від Бога, що нам не дає бути з Господом. Постити – не просто не їсти, а не надавати забагато значення земному на стільки, щоб через це забувати про небесне.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

12.05.2015р. Б. / «Змізернення віри є великою небезпекою навіть тоді, коли йдемо на маленькі компроміси зі злом», – владика Тарас Сеньків у Неділю самарянки

В неділю, 10 травня 2015 року, Преосвященний владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, очолив Божественну Літургію в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці, що у Стрию, в часі якої здійснив чин пресвітерського рукоположення і звернувся до вірних зі словом навчання.

У проповіді Владика Тарас, роздумуючи над євангельською розповіддю про самарянку, зазначив, що спрага людини попереджує її про небезпеку для життя, але вона також є виразом туги людини за вічністю, яку може втамувати тільки Христос: «Спрага є невід’ємною частиною людського життя. Вона вказує, що людина потребує води аби жити, але одночасно і відкриває в людській душі приспану тугу за водою, яка нищить страх, спрагу, наповнює життя досконалістю, вічністю, повнотою. І на цю тугу відповідає Христос».

Єпископ зауважив, що для того аби здобути дійсне і вічне щастя, потрібно залишити задоволення оманні і тимчасові, зрозуміти своє справжнє покликання: «Розповідь про самарянку є викликом для всіх нас, щоб ми відкрили у своїй душі спрагу за Богом. А щоб ці слова стали співзвучними з реаліями нашого життя, потрібно подолати страх втратити тимчасові, мізерні, у різний спосіб здобуті насолоди нашого туземного обмеженого життя. Відкрити, що покликання людини є більшим, ніж просто народитися, їсти, пити і померти, а що її покликанням є – Жити. Та правдиве Життя – не від харчів земних, а, як каже Христос: "Моєю стравою є чинити волю мого Отця"».

Наостанок Архиєрей вказав, що сьогоднішня євангельська історія часто відображає і драму нашого християнського життя: «Цей біблійний приклад, можливо алегорично, відображає реальність життя нас, християн, котрі маємо доступ до Живої води Христа, але своєю поведінкою шукаємо альтернативних джерел, котрі би засмакували нашому язикові, нашому "хочу". Так народжується новий "самарянський народ", котрий витворює собі свої святині, свої способи богопочитання, свою культуру, чужу Богу і самій людській природі. Така атмосфера змізернення віри є великою небезпекою навіть тоді, коли йдемо на маленькі компроміси зі злом».

понеділок, 11 травня 2015 р.

11.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 5-го тижня після Воскресіння

Євангеліє
Йо. 8, 42–51: «Був би Бог ваш Отець, любили б ви Мене»

Знаємо, що діти подібні на своїх батьків: на маму, на тата. Іноді, навіть дивлячись на дітей можемо впізнавати, хто їхні батьки. І подібна річ, мала би бути з нами, християнами: «По ваших ділах пізнають, чиї ви діти».

Саме наше життя, а як каже сьогодні Євангеліє, наша любов, яку ми маємо до інших показує, наскільки ми близькі до свого Бога, наскільки ми носимо Його в собі. Те, наскільки ми маємо любов у собі: любов до кожної людини в кожній ситуації, показує, наскільки це божественне життя наповнює нас.

Постараймось усвідомити, що у всіх наших життєвих ситуаціях Бог потребує, щоб ми виявляли і давали людям любов, а, остаточно, несли їм Бога!   



Апостол
Ді. 12, 12–17:  «Господь вивів його з в’язниці»

Як часто в нашому житті кажемо, що добре, що мені пощастило в тій чи іншій ситуації, добре, що так склалися обставини, добре, що з тією людиною зустрівся. Але маємо бути свідомі, як християни, що ніщо не діється випадково. Все діється в свій час, за Божою волею і з любові Божої.

І тому дуже важливо бачити за всім, що діється, присутність Господню, лише тоді нас сповнить велика радість і великий мир, ми зрозуміємо, наскільки Бог завжди близький в житті кожного з нас. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

11.05.2015р. Б. / Владика Венедикт зустрівся з учасниками прощі на Святу Землю 2014 (+VIDEO)

9 травня, у Львові, в приміщені храму Климентія Шептицького, відбулася зустріч паломників, котрі відвідали Святу Землю у 2014 році. Духовним провідником прощі був Преосвященний владика Венедикт, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ.

Після молитви у храмі, присутні зібрались на теплу розмову-ділення плодами тих прохань до Господа, які вони складали на Святій Землі.

Звертаючись до учасників прощі, владика Венедикт наголосив на важливості зустрічі. «Кожен носить свій досвід, свої переконання, відчуття, а коли ми зустрічаємося разом, ми ті свої досвіди, здобутки робимо спільними. Коли ми зустрічаємося, то немовби приносимо свій «пазл» у спільну картину на той момент зустрічі і чимось збагачуємо себе».

«Бути на Святій Землі – це немовби прочитати п’ятого євангелиста, написати Євангеліє в самому собі», - сказав владика Венедикт і додав, що досвід пережиття Бога ніколи не забувається і ми носимо його в собі. «Сьогодні ми зустрілися разом, щоб поділитися, що за рік відбулося, повернутися думками до тих наших пережиттів, щоби знову зустрітися, щоби знов бути разом», - додав духівник прощі.

Під час спільної трапези учасники  поділилися своїми пережиттями прощі та подіями, котрі сталися в їхньому житті рік опісля паломницва.

«Ми все чекаємо, що має відбутися чудо, як якийсь спалах у фотоапараті, а воно все просто так приходить  і тебе просвічує, і ти знаєш: це – чудо».

«За цей рік я дізналася, що немає нічого неможливого в Бога. Божа відповідь може бути: не зараз, або тобі того не треба. На все решту Він завжди каже: «Так». Бажаю вам відчути той голос».

«Рік тому я стояла перед страшним діагнозом онкозахворювання. Рік минув - і я стою перед вами, Богу дякувати. Є ласка Божа і на мене. Отримала чудо зцілення».

«Моє життя змінилося. Я ходжу до церкви, слухаю проповіді, проектую на слово Євангелія те, що побачила там, – і це, звичайно, зовсім інакше. Молюся тепер набагато щиріше, ніж раніше».

«Така зустріч дуже потрібна, бо ми звільнились від всього того, що нашарувалось у буденному житті. Тут нас об’єднали спільні пережиття. Така зустріч незабутня. Там, на Святій Землі, ми мали ті скарби, які складали у скарбниці сім днів. А тепер ми це все добуваємо, коли слухаємо читання Святого Письма».

«Приїхавши з прощі додому, у мене було величезне бажання донести Христа до людей. Я зібрала своїх рідних, друзів, сусідів - і свідчила. За той рік  я відірвалася від роботи, яку виконувала з-під палки, і була її рабом».

«Є духовні речі, які є дуже важливими. Не потрібно було зайвих слів, наук, просто йти поруч, чути, що хтось відчуває краще за мене, і цей хтось є сіллю усієї прощі.  Так для себе я викристалізувала особу владики Венедикта. Це сіль – чиста, без домішок». 

«Коли приїхав на Святу Землю - ніяких представлень собі не робив. Не думав про те, що я маю там почути, чи побачити. Я просто хотів там бути. Від кожної людини, з котрою побував на Святій Землі, я щось почерпнув, і це мені пригоджується в житті, це я використовую і згадую».
З уст кожного паломника водноголос звучали подяки  владиці Венедикту за ту благодать і дар Духа Святого, яка виходила від нього і спонукала зосереджуватись на основному. «Бути на Святій Землі, молитися до Бога,  мати такого провідника – яка це велика радість, яке це фантастичне пережиття», - засвідчив один із учасників прощі.

Іванна Рижан


Джерело:    Воїни Христа Царя

неділя, 10 травня 2015 р.

10.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя Самарянки

Євангеліє
Йо. 4, 5–42:  «Віруємо не з-за самого твого оповідання - самі бо чули й знаємо, що направду він - світу Спаситель»

Коли роздумуємо над зустріччю Ісуса Христа з самарянкою, то виникає кілька різних аспектів. По-перше, жінка приходить за водою в обідню пору. У цей час життя у цьому континенті вирувало або вранці або ввечері, вдень була спека. Ніхто не робив тяжкої роботи і не приходив за водою.

І вона приходить, сподіваючись, що нікого не зустріне, бо всі знали її і як вона живе.  Але вона зустрічає там людину, і не просто людину а Бога. І бачимо, що ця зустріч з Христом, цей діалог з Христом, який почався, як звичайний, переходить у пізнання того, хто є Христос.

Так і наше пізнання Бога є  поступовим: лише крок за кроком з розумінням і довірою можемо пізнати Його. Бог має велику педагогіку, яку застосовує до нас, і ніколи не тисне на нас, щоб ми відразу змінились, так як тоді не примушував самарянку. Він поволі відкриває нам правди про життя, правди про себе. Вміймо бути терплячі й до себе в тривалості своїх змін. Не біймося, коли не можемо змінитися одразу. Будьмо витриваліші, бо Бог також потребує часу, щоб працювати над нами.



Апостол
Ді. 11,19–26, 29–30: «Тож учні, кожний з них за спроможністю, ухвалили послати братам»

Бачимо наскільки була великою солідарність між її членами, від самих початків Христової Церкви. Коли одна частина Церкви знає, що інша частина перебуває в потребі, то відразу робить все, що в її силах, щоб допомогти. Кожному з нас важливо також цього не забувати, що ми є єдині в Церкві. То ж маємо усвідомлювати, що є люди навколо нас, які в потребі. Так ми не можемо всім допомогти, однак це лише на перший погляд. Бо якщо не можемо допомогти фінансово, то можемо допомогти своєю працею, увагою, молитвою.

У кожній ситуації, яку нам дає Бог, Він знає, на що ми здатні і не очікує від нас того, що не є в наших силах і спроможностях. Завжди запитуймо себе, чого Бог хоче, в який спосіб я маю простягнути руку допомоги людям, які навколо мене.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя