ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 25 квітня 2015 р.

25.04.2015р. Б. / Коментар Святих Отців Церкви на Неділю мироносиць

У неділю третю після Пасхи Господньої читається фрагмент Євангелія від Марка, в якому розповідається про те, як Йосиф Ариматейський, попросивши у Пилата тіло Ісуса, поховав його у власній гробниці. Євангельський фрагмент розповідає також про жінок, які рано-вранці, першого дня тижня, прийшли з миром до гробу, щоб намастити тіло Учителя, однак побачили камінь, відвалений від гробу, і юнака, який сповістив їм про те, що Ісус воскрес (15,42-16,8).

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців Церкви та ранньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

42. Коли настав уже вечір, – тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою.

Заколення Агнця

Вчора заколювався агнець і помазувалися одвірки, і Єгипет оплакував первенців, і губитель пройшов повз нас (пор. Вих 12,1-30), і жертовний ніж вселяв страх і повагу, і ми відгородилися чесною кров’ю. Сьогодні ми остаточно покинули Єгипет і жорстокого гонителя фараона, і тяжких наглядачів та звільнилися від глини і виготовлення цеглин (пор. Вих 5). Ніхто не завадить нам святкувати Господеві Богу нашому свято Виходу і святкувати не зі старою закваскою злоби і лукавства, але в опрісноках щирості й істини... Вчора я розпинався разом з Христом, сьогодні прославляюсь з Ним. Вчора разом з Ним я умертвлявся, сьогодні оживотворяюся з Ним. Вчора я погребався з Христом, сьогодні воскресаю разом з Ним.

Святитель Григорій Назіанзький, На святу Пасху

Три дні

Писання свідчить, що це були не повні три дні: від першого дня обчислена друга половина; від третього дня – перша; середній, тобто другий день – абсолютно повністю, тобто двадцять чотири години, дванадцять вночі і дванадцять вдень. Розп’ятий Він спочатку голосами юдеїв в третій годині шостого дня, перед суботою; на самий хрест піднятий в шостій годині і віддав духа в дев’ятий годині (пор. Мт 27,23-50).

Святитель Августин Іппонський, Про Тройцю

43. Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса.

Послідовність подій

О шостій годині Він був розп’ятий, о дев’ятій віддав духа, до заходу сонця був похований. Протягом суботи Він залишається у гробі, де поклав Його Йосиф Ариматейський (пор. Мт 27,57-60; Лк 23,50-53; Йо 19,38-42).

Святитель Ігнатій Антіохійський, Послання

Сміливість Йосифа

Це був той Йосиф, який раніше скривався, а тепер, після смерті Христової, проявив велику сміливість. Адже він не був незнаний і не з непомітних, але один з ради і вельми знатний. Звідси особливо можна усвідомити його мужність (пор. Лк 23,50). Адже він видавав себе на смерть, накликаючи загальну ворожнечу своєю відданістю Ісусові: тим, що і тіло попросити наважився, і не відступився, поки не домігся свого. До того ж він не тільки отримав тіло Ісуса, не тільки славно поховав, але і поклав його у власній новій гробниці, чим проявив свою любов і мужність (пор. Мт 27,60; Mp 15,46; Лк 23,53).

Святитель Йоан Золотоустий,  Гомілії на Євангеліє від Матея

44. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер.

Незвичайна смерть

Як каже Євангеліє, присутні біля хреста дуже здивувалися, коли Він, скрикнувши сильним голосом, який був образом нашого гріха, відразу ж віддав духа. Розп’яті на хресті помирали довгою болісною смертю, тому розбійникам були перебиті гомілки, щоб вони померли і були зняті з хреста до суботи (пор. Йо 19,31-32). Дивно те, що Він був виявлений вже померлим. Ми читаємо, що і Пилат здивувався, коли у нього попросили тіло Господа для погребення.

Святитель Августин Іппонський, Про Тройцю

45. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; 46. а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу;

Скромне погребення

Скромне погребення Господа є осудженням суєтності багатих, які і в могилах не можуть обійтися без багатств... Звідси походить церковний звичай, згідно з яким жертва на вівтарі приноситься не так на шовку або на квітчастій тканині, але на лляній, подібно до того, як тіло Господа було поховано в чистому полотні (пор. Мт 27,59; Лк 23,53; Йо 17,40).

Беда Преподобний, Виклад Євангелія від Марка

Тіло Ісуса і зішестя в ад

Нерозумно стверджують ті, які кажуть, ніби Слово перетворилося в кість і плоть. Якщо би було так, то не потрібна була б гробниця, тому що тіло само собою зійшло б на проповідь будучим в аді духам. А нині Слово зійшло проповідувати, тіло ж зберіг на Голгофі Йосиф, обвивши його плащаницею (пор. Мт 27,59-60; Лк 23,53; Йо 19,40-41). І кожному стало ясно, що Слово не було тілом, але що тіло належало Слову.

Святитель Атанасій Александрійський, Послання до Епіктета

47. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено.
1. Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його.

Субота і неділя

У давні часи людьми шанована була субота, проте Господь переніс святкування суботи на День Господній [тобто на неділю]. Не по своїй волі ми нехтуємо суботою, а й пророк відкидає її, кажучи: Від новомісяччів ваших та святкувань [субот] ваших відвертається душа моя (Іс 1,14; пор. Ос 2,11). До тих пір, поки чинені були діла, гідні закону, до тих пір, поки не прийшов Учитель, діяли постанови вихователя. Коли ж прийшов Учитель, вихователь став непотрібен, і коли зійшло сонце, світильник перестав освітлювати.

Святитель Атанасій Александрійський, Гомілія про сіяння

Жінки і апостоли

Жінки йдуть прислуговувати Христові, апостоли Христа приймають страждання. Перші несуть аромати, другі приймають побої. Перші входять в гробницю, другі – у в’язницю. Перші поспішають до послуху, другі прагнуть до кайданів. Жінки проливають єлей, апостоли проливають кров. Жінки дивуються смерті, апостоли йдуть на смерть.
Святитель Петро Хризолог, Зібрання проповідей

2. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце.

Світанок

Лука каже: Рано-вранці, а Йоан: Ранесенько, як ще не розвиднілось, Марко ж: Рано-вранці, як сходило сонце, тобто коли небо на сході вже світлішало, що і буває перед сходом сонця (пор. Мт 28,1; Лк 24,1; Йо 20,1). Це і є те сяйво, яке звичайно зветься Авророю – ранковою зорею. Так що Марко не суперечить євангелисту, який каже: Ранесенько, як ще не розвиднілось (Йо 20,1). З настанням дня залишки темряви тим швидше зникають, чим швидше сходить сонце.

Святитель Августин Іппонський, Про згідність євангелистів

Сенс ранньої години

Ця сама священна ніч вшанована була славою перемоги Господа над смертю; а на кінець ночі, коли зароджувався новий день, вірні Христові жінки приступали прислуговувати Йому (пор. Мт 28,1; Лк 24,1). Адже Господь – Творець і Розпорядник часів, воскреснувши в останню частину ночі, всю її світлом Свого воскресення зробив святковою і промінною.

Беда Преподобний, Гомілії на Євангелія

Про послідовність подій

У євангельському тексті сказано, що праведні жінки прийшли поглянути на гріб після вечора суботи, коли вже світало, в перший день тижня. Це треба розуміти так, що вони готувалися ввечері і на світанку першого дня тижня прийшли туди; тобто ввечері вони приготували пахощі, якими хотіли помазати тіло Господа, але принесли приготовані аромати до гробу вранці. Що Матей внаслідок стислості викладу передав не так ясно (пор. Мт 28,1), інші євангелисти вказали більш чітко, в якому порядку все було зроблено (пор. Mp 16,1-2; Лк 24,1). Після того як Господь був похований в шостий день, жінки, що повернулися від гробу, готували пахощі та миро, доки можна було працювати; з настанням же суботи вони відпочивали, згідно зі заповіддю (пор. Вих 12,16; 20,8-10), про що Лука говорить прямо (пор. Лк 23,56). Коли пройшла субота і настав вечір, знову можна було працювати, і жінки, в благоговінні своєму перебуваючи, купили невистачаючих ароматів, як згадує Марко (пор. Мр 16,1), щоб піти та намастити Його тіло. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу.

Беда Преподобний, Гомілії на Євангелія

3. Та й говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?»

Невіра жінок

Від дверей гробу чи від серця? Від гробу чи від очей? Жінки, сковане серце ваше, очі ваші закриті – тому не бачите славу відчиненого гробу. Єлей ваш не так на тіло Господа, як на очі душі вашої ізлийте, якщо хочете бачити. Світлом віри ви побачите те, що скривається в темряві вашої невіри (пор. Од 3,18).

Святитель Петро Хризолог, Зібрання проповідей

Поступове запевнення учеників

Без сумніву, Господь наш і Відкупитель славу Свого воскресення відкривав ученикам поступово, протягом часу, тому що велич цього чуда слабкі серця смертних людей відразу прийняти не в змозі. Рахуючись зі слабкістю тих, хто шукає Його і які першими приходять до гробу, Він показує відвалений камінь як жінкам, палаючим любов’ю до Нього, так і чоловікам (пор. Мт 28,2; Лк 24,2; Йо 20,1). І оскільки тіло Його було відсутнє, Він показує їм плащаницю (пор. Лк 24,12; Йо 20,3-7), в яку воно було загорнуте, коли лежало там одне. Жінкам, які старанно Його шукали і яких побачене привело в жах, Він потім посилає видіння ангелів (пор. Мт 28,1-5; Лк 24,1-10). І вони сповістили, що Він воскрес. Після того як поширилася чутка про Його воскресення як те, що вже звершилося, Господь сил і Цар слави (пор. Пс 23,10) з’явився і показав, з якою владою смерть, яку Він скуштував лише ненадовго, була подолана.

Беда Преподобний, Гомілії на Євангелія

4. Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, – був бо дуже великий.

Камінь як знак і свідоцтво

Ангел відвалив камінь не для того, щоб відкрити дорогу Господеві, але щоб дати людям знак про те, що Він вже вийшов із гробу. Якщо Він, як смертний, через закрите лоно Діви зміг, народившись, увійти у світ, то, поза всяким сумнівом, уже як безсмертний, Він, воскреснувши, зміг піти з цього світу через закритий гріб.

Беда Преподобний, Гомілії на Євангелія

5. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, – і вжахнулись.

Два ангела чи один?

Марко каже, що вони, увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, – і вжахнулись. Як нам це зрозуміти? Або Матей промовчав про цього ангела, якого бачили ті, що входили, або Марко промовчав про того ангела, якого бачили сидячим на камені (пор. Мт 28,2). У такому випадку вони бачили двох ангелів і від двох ангелів чули вістки про Ісуса.

Святитель Августин Іппонський, Про згідність євангелистів

Опис гробу Господнього

Щоб не уявити собі ненароком гріб Господній, що викликає любов і людей, і ангелів, як звичайне захоронення, ми скористаємося достовірними відомостями тих, хто в наш час бував в Єрусалимі і після повернення залишив нам записи про побачене. Отже, гробниця була круглою, вирубаною в скелі; висота її така, що людина, яка стоїть посередині, рукою дістає до стелі. Вхід розташовувався на схід, його закривав великий камінь, про якого розповідають Євангелія. Направо від входу для упокоєння тіла Господа приготовлено було спеціальне місце довжиною сім футів [біля 2 м] на виступі висотою в три долоні від підлоги. Вхід був зроблений не як звичайно – зверху, а збоку; через нього можна було внести тіло.

Святитель Беда Преподобний, Гомілії на Євангелія

Чому юнак?

Воскресення мертвих, як каже апостол, буде в звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа (Еф 4,13), тобто в пору молодості, якій вже не потрібно розвиватися і яка позбавлена вад, досконала у всіх відношеннях, повна і сильна.

Святитель Ісидор Севільський, Сентенції

Сенс явлення ангела

Слід звернути увагу на значення того, що ангела бачать сидячим по праву сторону. Що означає ліва сторона як не життя теперішнє, а права – життя вічне? ... Так от, оскільки Відкупитель наш вже подолав тлінність життя теперішнього, ангел, що прийшов сповістити про Його життя вічне, сидів, як і личить, по правій стороні. Він з’явився одягненим в білу одежу, сповіщаючи цим радість нашого торжества.

Святитель Григорій Великий, Гомілії на Євангелія

Священиче і царське служіння Ісуса

Справедливо те, що згідно з повідомленням Марка, оповісник воскресення Ісуса, пророкуючи, що Він подолає князя світу цього, був в сидячому положенні. Сидячи, він зображував Того, Хто переміг творця смерті і вже зійшов на трон вічного Царства... Возсідати на троні – справа царя, стояти біля жертовника – справа Первосвященика. Бо наш Відкупитель удостоїв нас честі бути нам одночасно Царем і Священиком: Священиком, щоб очистити нас від гріха жертвою Свого страждання; Царем, щоб дарувати нам Царство Вічне. Ангели, які возвіщають Його воскресення, постають сидячими, позначаючи те, що перемігши смерть, Він відправився зайняти Своє місце в Царстві Небесному. Вони також постають стоячими (пор. Лк 24,4), показуючи, що в таїнствах Отця Він як Первосвященик виступає заступником за нас.

Беда Преподобний, Гомілії на Євангелія

6. А він до них промовив: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. 7. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам». 8. І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.

Хрест як знамення

Ми поклоняємося зображенню чесного і животворящого хреста, навіть якщо він зроблений з іншого, ніж дерево, матеріалу; поклоняємось, шануючи не матеріал (хай так не буде!), але зображення як символ Христа. Бо, даючи заповіт Своїм ученикам, Він говорив: Тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого (Мт 24,30), розуміючи хрест. Тому й ангел воскресення говорив жінкам: Ви шукаєте Ісуса розп’ятого (Мт 28,6); і апостол: Ми проповідуємо Христа розп’ятого (1 Кр 1,23). Бо багато христів та ісусів, але один Розп’ятий. Він не сказав «пробитого списом», але розп’ятого. Тому потрібно поклонятися знаменню Христовому, бо де буде знамення, там буде і Він Сам. Матеріалові ж, з якого складається знак хреста, хоча б це було золото або дорогоцінні камені, нам не личить поклонятися.

Преподобний Йоан Дамаскин, Виклад віри

Свідоцтва з Писання

Ми віримо у воскресення тому, що воскрес Господь. Бо Він воскресив Лазаря на четвертий день після його смерті (пор. Йо 11,1-44) і дочку Яіра (пор. Mp 5,21-43), і сина вдови (пор. Лк 7,11-15); і Сам встав [із гробу] за велінням Отця, пробудившись через три дні після смерті. Він є запорукою нашого воскресення. Я, – говорить Господь, – воскресіння і життя (Йо 11,25). Тóму, хто по закінченні трьох днів вивів Йону із утроби кита живим і неушкодженим (пор. Йона 2,1-10) і трьох отроків із пащі вавилонської (пор. Дан 3,1-30), і Даниїла з пащі левів (пор. Дан 6,1-28), стане сил воскресити і нас.

Апостольські постанови

Смерть смерті

Спаситель помер, але смерть повалив; в Собі Він покінчив з тим, чого ми боялися. Він взяв її на Себе і звергнув її. Як найкращий мисливець, Він зловив лева і вбив його (пор. 1 Цар 17,34-36). Де смерть? Шукай її у Христі, бо її вже немає: вона була, але в Ньому померла. О життя – смерть смерті! Майте добро в душі і смерть також у вас помре. Що відбулося в голові, відбудеться і в частинах тіла: помре і в нас смерть. Але коли? Наприкінці світу, у воскресенні мертвих, в яке ми віримо і в якому не сумніваємося.

Святитель Августин Іппонський, Проповіді

Хрещення як шлях до воскресення

Сам Христос сходить в ад, плоттю приманюючи ад, силою Божества палаци його царські руйнує і закону давнє рукописання миттєво роздирає, щоб людей на небеса возвести. Небеса – місце від смерті вільне, пристановище нетління, майстерня праведности. Для цих благ і хрещений ти, новопросвічений. Запорукою воскресення для тебе, новопросвіченого, стало благодаті посвячення; твоє хрещення – завдаток проживання на небесах. Уподібнився ти зішестю Владики у гріб, але ти вийшов звідти, передше всіх чудес споглядаючи чудеса воскресення... Благодать Духа невимовним чином діє в купелі, але не піддайся омані в цьому чуді через властивість твого єства: з-за необхідності прислуговує вода, але творить відродження благодать. Немов в утробі, відтворює вона занурюваного в купелі; немов в плавильні, того, що сходить у купіль, вона виплавляє заново у воді. Подає йому безсмертя таїнства, дарує воскресення печать. Символи цих чудес несе і одежа твоя, новопросвічений. Поглянь на себе самого, несучого образи цих благ. Бо світла і прозора одежа твоя образно описує символи нетління. Плаття у тебе біле, як і діадема на голові твоїй, возвіщаючи свободу. У руці, що перемогла диявола, всі наклепи його утримані. Христос явив тебе воскресаючим нині в символах, а незабаром явить і на ділі, якщо не забруднимо ми гріхами хітон віри, якщо не загасимо недоречними діяннями світильник благодаті, якщо збережемо вінець Духа. Тоді ясним образом закличе з небес Владика страшним і чоловіколюбним гласом: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу (Мт 25,34). Йому слава і влада на віки віків. Амінь.

Святитель Василій Селевкійский, Гомілія на Святу Пасху

25.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 2-го тижня

Євангеліє
Йо. 6, 14–27:  «Це – Я, не лякайтесь!»

Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про те, як апостоли пливли в човні серед неспокою природних сил, розбурханого моря і сильного вітру, і мали острах і пережиття. У в такій ситуації до них приходить Христос. Яка це гарна наука для нас! У нашому житті ми  також маємо різні неспокої, різні проблеми, труднощі, бурі. Вважливо пам’ятати, що за цими бурями, за всім стоїть Бог.

Важливо побачити Бога, зустрітися з Ним, стишитися. Ми кажемо на Літургії: «В мирі Господеві помолімся!». Якщо зуміємо у мирі поглянути на все, що нас оточує, то зуміємо побачити і зустрітися з Богом. Бо в кожній бурі, в кожній біді, в кожній трудності приходить до нас Христос і так само промовляє до кожного з нас: «Не бійтеся!» 



Апостол
Ді. 5, 21–33:  «Вони удосвіта ввійшли у храм і почали навчати»

Годі сказати чому, але в Церкві склалось таке розуміння, що навчати про Бога, говорити про Бога – це завдання і покликання лише священиків. Це, звичайно, неправда. Завдання говорити про Бога є покликанням кожного з нас, кожного, хто називається християнином. Християнин – це той, хто для себе відкрив, що Господь є важливим і цінним в його житті, і він завжди цією Доброю Новиною хоче ділитись з іншими.

Проповідувати про Бога може бути нелегко тоді, коли ми не віримо в те, що Бог нам відкрив цю Добру Новину, що вона є добра і радісна для нас особисто. Якщо я в цьому переконаний, цим живу, я неминуче прагну і бажаю ділитись цим з іншим, проповідувати іншим. І це є криза нашого проповідування: нам нема що сказати, бо ми глибоко самі цього не досвідчили і не пережили. Тому, коли ми боїмось проповідувати, перегляньмо своє життя, свої стосунки з Богом, можливо, найперше нам треба самим Його запізнати!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 24 квітня 2015 р.

24.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 2 тижня

Євангеліє
Йо. 5, 30–6, 2: «Шукаю я не Своєї волі, лише волі Того, Хто послав мене»

Христос в різних випадках вказував на те, що Він не прийшов чинити власну волю, але волю Отця. Христос нам показує Отця, являє Отця, є іконою Отця, сповнює волю Отця.

Так кожен з нас, хто хоче називатись християнином, покликаний пізнавати волю Божу і чинити її, як це робив Христос. Тому, що Господь покликав нас до життя, у своїй любові до нас. І в цьому Бозі, який є нашим Творцем, Тим, Хто надав нам життя, можемо відкривати і пізнавати, що є правдивим добром, правдивим щастям, правдивим життям.

Але це не є питання якогось примусу, що ми маємо чинити, бо так Бог хоче. Бог є любов і те, «що Він хоче» – найкраще, що може бути для нас. І часто у своєму житті бачимо, що бували плани і справи, на які ми витратили багато зусиль намарно. Тільки Бог знає і показує нам, що є правдивим добром для нас. Спробуймо шукати, пізнавати, молитися до Бога, щоб дав нам жити цією його волею, бо це найкраще добро для нас!



Апостол
Ді. 5, 1–11: «І страх великий огорнув усіх тих, що чули те»

Бачимо, що чоловік Ананій з своєю дружиною Сафірою вирішили обдурити апостолів. Хоча майно й було їхнє і ніхто їх не змушував його продавати і жертвувати на Церкву. Однак факт, що входячи у християнську спільноту, вони допустилися брехні, не були до кінця відверті, свідчить про те, що вони не до кінця довіряли Богові, а все ж покладались на себе і своє багатство.

Цей приклад показує кожному з нас, що дуже легко перевірити себе, на кого ми уповаємо: на Бога, на себе, на друзів, на посаду, на гроші, на маєтки... Однак довіряти Богові завжди виплатиться, бо всі люди – не всемогутні, а все багатство – тлінне. І коли ми більше починаємо довіряти Йому, то все більше починаємо розуміти, що саме Бог є Господом і володарем Вселенної та усього нашого життя!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 23 квітня 2015 р.

23.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 2-го тижня

Євангеліє
Йо. 5, 24–30: «Хто слухає моє слово й у Того вірує, Хто послав Мене, – живе життям вічним»

Бачимо, що Господь вказує людині перспективу, про яку вона навіть не може мріяти і уявляти, – дарує їй вічність. Люди сучасного світу, які мають достатки, багатства, маєтки, хотіли б жити вічно, насолоджуватись тим, що вони мають. Але знаємо, що незалежно від багатства людини, її освіченості, статусу приходить час, коли вона мусить відійти. Однак Господь каже, що ми можемо мати життя вічне в Ньому.

Що ж значить слухати Боже слово, щоб мати вічне життя? Це не тільки слухати Євангеліє, але цим Євангелієм жити, тобто вірувати, впроваджувати його в своє життя. І коли через хрещення ми стаємося тими, які у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися, а Бог є вічний; які через святі Тайни причащаються Бога, як каже апостол Павло: «Вже не я живу, а живе в мені Христос»; через молитву ми доторкаємось Бога у вічності, в Його Царстві – тоді ми починаємо жити Богом і Бог починає жити в нас і ми починаємо жити тим вічним життям. Це Боже життя перебуває в нас, ми вже стаємо учасниками вічності тут, на землі. Тоді наша земна смерть – це лише припечатання, потвердження того, що ми вибрали на вічність – життя з Богом. Через наше повноцінне життя в Церкві ми спосібні удостоїться і стати учасниками життя вічного.



Апостол
Ді. 4, 23–31:  «Господи, споглянь на їхні погрози й дай Твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати Твоє слово»

Від самого початку, коли Господь приніс Добру новину, Церкву завжди, більше чи менше, переслідували або не сприймали у суспільстві. Церква завжди мала випробування і терпіння, тому  маємо так багато мучеників, свідків віри. Але в усіх обставинах Бог завжди сповняв силою і мужністю своїх апостолів, учеників, своїх свідків, щоби були сильними і мужніми.

Тому ніколи не варто зважати на обставини, щоб чинити Божу волю, бо вони завжди є такими, як є. І в будь-яких обставинах Бог очікує від нас свідчення. Якщо Бог допустив ці обставини, то вірмо, що і дасть нам силу проповідувати Його! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

23.04.2015р. Б. / Глава УГКЦ висловив солідарність з вірменським народом

Напередодні вшанування сотої річниці масового вбивства вірмен в Османській імперії, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав висловив слова солідарності та молитовної підтримки очільникам вірменських християн – Його Святості Католикосу всіх вірмен Гарегіну ІІ, Главі Вірменської Апостольської Церкви, та Його Блаженству Патріарху Нерсесу Бедросу XIX Тармуні, Главі Вірменської Католицької Церкви. Про це повідомили в канцелярії Курії Верховного Архиєпископа.

У листі Блаженнішого Святослава до Його Святості Католикоса всіх вірмен Гарегін ІІ, Глави Вірменської Апостольської Церкви, зокрема, йдеться:

«Ваша Святосте! 24 квітня увесь світ з’єднається в солідарності з вірменською спільнотою, щоб пом’янути масові вбивства півтора мільйона вірмен, які загинули в Османській імперії рівно сто років тому. Від імені Української Греко-Католицької Церкви хочу висловити наші слова солідарності та запевнити Вашу Святість у наших молитвах за цих невинних жертв «Великого злочину», синів і дочок вірменського народу.

ХХ століття було одним із найжахливіших в історії людства, коли мішенню ненависті ставали незахищені і невинні люди. Жертвами ідеологій ненависті в минулому столітті стали мільйони людей вбитих нацистським та комуністичним режимами та масові вбивства вірмен.

Папа Римський Франциск справедливо назвав цю трагедію "першим геноцидом XX століття". Винищення 1,5-мільйонної вірмен змінило релігійну карту цієї частини світу, де колись християнство процвітало. Також під час переслідувань було знищено назавжди величезну кількість пам’ятників християнської культури. Нас болить, що переслідування християн на Близькому Сході продовжуються і сьогодні, зокрема вірменська спільнота продовжує страждати в Сирії та Іраку.  Підносимо наші молитви до Небесного Отця за усіх мучеників ХХ століття і за тих, хто продовжує страждати за християнську віру.

Ми, українці, дуже добре розуміємо біль і страждання вірменського народу. Болісні травми минулого і невинні жертви об’єднують наші спільноти і можуть стати фундаментом для більшого зближення задля взаємного визнання страждань завданих нашим народам.

Одним з місць, де українська і вірменська спільноти не просто співіснують, а щиро служать одні одним, є Львів. Я завжди з теплотою згадую відвідини Вірменської катедри у Львові, де під час спільних молитов наша християнська  єдність стає більш видимою.

Перед нашими Церквами і народами велике майбутнє,  адже історія мучеництва показує, що це насіння дає багатий добрий плід. Бажаю, щоб наші народи ставали гідними спадкоємцями великої жертви невинно убієнних предків і з відповідальністю перед ними будували майбутнє наших суспільств на фундаменті християнських цінностей.

Об’єднаний  молитвою у воскреслому Господі»

середа, 22 квітня 2015 р.

22.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа ІІ-го тижня

Євангеліє
Йо. 5, 17–24: «Отець мій творить аж по цю пору, тож і Я творю» 

Хоч ми і називаємося християнами, віримо у Бога, але часто не навчені побачити Його у нашому житті. Навіть не зважаючи на те, що Христос став для нас людиною, а ми причащаємося Його Тілом і Кров’ю, Бог часто у нас віддалений від нашого життя, від обставин, в яких ми перебуваємо. Але дуже важливо вміти бачити Бога в нашому житті, бачити Його в кожній ситуації.

Маємо вправлятися в тому, щоб шукати Бога. Як діти грають в хованки і шукають щось що є, але заховане. Там і ми маємо вчитися знайти Його, бо Він є присутній повсякчас, навіть коли нам здається, що Він далеко і лишив нас самих зі своїми проблемами. У молитві «Царю Небесний» ми самі про це кажемо: «всюди єси і все наповняєш». Бог повсякчас присутній в нашому житті, діє повсякчас, як каже Святе Письмо, ми у Ньому живемо і дихаємо, ходимо в Бозі. Спробуймо навчатись досвідчувати і пізнавати Бога, який постійно присутній в нашому житті. 



Апостол
Ді. 4, 13–22: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати» 
 
Живучи в суспільстві, маємо шанувати порядки, закони, звичаї і традиції цього суспільства, вони дають в певній мірі, якнайкраще функціонувати суспільству, людям. Поруч з цим маємо розуміти, що Божі закони стоять вище, аніж людські, суспільні закони. Різні держави можуть ухвалювати різні закони, одні – захищають добро людини, інші – шкодять їй. Однак Божі Закони, навіть ті, яких ми не розуміємо, завжди діють нам на добро.

Господь створив Вселенну, яка існує за Божими законами, і той, хто опирається їм, не може бути щасливим.  Саме тому той, хто розуміє вищість Божих законів над людськими примхами, які їм суперечать, ніколи не буде противитись Богові. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.04.2015р. Б. / З історії УГКЦ: о. Володимир Мороз про Патріарха Йосифа (Сліпого) і владику Микиту (Будку) (+VIDEO)

Пропонуємо переглянути інтерв'ю о. Володимира Мороза, який у поселенні Косью, в Комі АРСР, перебував на засланні разом з Главою УГКЦ Йосифом (Сліпим).

Отець пригадує, як у 1951 році Глава УГКЦ доручив перевезти до Львова понад 500 листів від священиків, а також чашу і дискос Блаженнішого Йосифа, які він використовував для Літургії в таборах. У 1987 році цей літургійний посуд потрапив до Риму і нині зберігається у музеї Патріарха Йосифа біля собору Святої Софії.

У іншій частині інтерв’ю о. Володимир Мороз коротко розповідає про свого односельчанина, нині блаженного священомученика, єпископа Никиту (Будку).


Довідка:
Отець Володимир Мороз народився у 1913 році в с. Добромірка, Збаразького повіту на Тернопільщині. У 1932-1937 рр. навчався в Богословській академії у Львові. В час першої більшовицької окупації був арештований і не зміг отримати рукоположення у священики. Протягом 1939-1945 рр. був в’язнем радянських таборів на Печорі, Комі АРСР; до 1958 року перебував там на засланні. У поселенні Косью кількаразово зустрічався з Патріархом Йосифом, виконував його доручення.

У 1958 році повернувся до Львова, працював у Будівельному управлінні облспоживспілки. Після виходу Церкви з підпілля був рукоположений на священика у 1991 році. Служив у м. Винники біля Львова, де й упокоївся в Бозі у 1996 році.

Відео Прес-бюро УГКЦ 1995 року. Інтерв’ю записане для фільму «Хресний шлях на Голготу». Опубліковано в квітні 2015 року у 70 річницю арешту ієрархії УГКЦ. Відеомонтаж Тараса Бабенчука.

22.04.2015р. Б. / Важкі питання. Як розуміти слова Бога про те, що Він карає дітей за провину батьків до третього і четвертого покоління?

ПИТАННЯ: Як розуміти слова Бога про те, що Він карає дітей за провину батьків до третього і четвертого покоління?

ВІДПОВІДЬ: У Книзі Виходу є такі слова: «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять мене,  і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої.»(Вих 20,5 ). Бог збирається вручити Мойсеєві Десять заповідей і просить їх дотримуватися. Саме в такому контексті і звучать Його слова про «третє і четверте» покоління.

З усією очевидністю, термінологія покарання і нагороди наділена алегоричним змістом. Словами про покарання нащадків за провину предків Господь хоче нагадати, що подібно до того, як діти є найціннішим благом для батьків, які готові самі постраждати, щоб захистити дітей, так само і порушення Божественних заповідей позбавляє людину найдорожчого блага, тобто її приналежності  Богові.

Тим не менш, колись тлумачили ці слова не тільки в алегоричному сенсі. У них укладений і інший зміст. По-перше, не треба забувати про те, що в Старому Завіті поняття коліна, роду мало дуже велике значення. У суспільстві, де не було поняття соціального статусу, що гарантує мінімум благ всім його членам, приналежність до клану, до сімейства забезпечувала захист і заступництво.

Згадаймо також, що в ту епоху панував закон помсти: око за око, зуб за зуб. Смертна кара застосовувалася з великою легкістю, і навіть богохульство або порушення суботнього відпочинку могло стати причиною смертного вироку. Смертна кара була катастрофою для сімейного клану, і її наслідки давали про себе знати протягом довгого часу. Ось чому тут йдеться про покарання до третього і четвертого роду.

Насправді, мова йде не про покарання Бога, а про самопокарання народу. У кожному разі, буквальне значення сказаного у Святому Письмі слід тлумачити в старозавітному контексті.

Проте, залишається фактом, що часто діти несуть на собі наслідки батьківських гріхів. Це підтверджується і медициною: іноді захворювання пояснюються способом життя батьків. Досить навести такі незаперечні приклади, як алкоголізм та СНІД, але насправді цей список дуже великий, не кажучи вже про психологічні наслідки батьківських гріхів, які можуть зруйнувати життя дітей і «розтягнутися» на кілька поколінь. Так що в біблійних словах міститься глибока істина. У них ми можемо і сьогодні побачити вказівку на зв'язок між усіма людьми, в добрі і злі, залежно від того, чи живуть люди в Божій благодаті чи позбавлені її. Це той самий закон солідарності, про який писав святий Іван Павло II в апостольському зверненні Reconciliatio et paenitentia: «Визнавати, що в силу людської солідарності, настільки таємничої і невловимої, наскільки реальної і конкретної, гріх кожного якимось чином відбивається на інших: це - інша сторона солідарності, яка на релігійному рівні зростає в глибокій і прекрасній таємниці спілкування святих, завдяки якому можливо говорити, що всяка  душа, що підноситься, звеличує світ. Цьому закону сходження, на жаль, відповідає закон падіння, так що можна говорити і про спілкування в грісі, через яке всяка  душа, що падає, разом з собою опускає і Церкву, а в якійсь мірі і весь світ. Іншими словами, немає такого гріха, навіть самого найпотаємнішого, навіть суто особистого, який би стосувався тільки того, хто його здійснює. Кожен гріх більшою чи меншою мірою, з більшою чи меншою шкодою відбивається на всій структурі Церкви і на всій людській сім'ї. Згідно з цим першим значенням, кожному гріху можна безперечно приписати характер гріха соціального»(16).

Разом з тим не треба забувати і про продовження біблійної фрази: «Творить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді». Обіцяна милість виливається на людство в тисячі разів рясніше, ніж «покарання».

вівторок, 21 квітня 2015 р.

21.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок ІІ-го тижня після Великодня

Євангеліє
Йо. 3, 16–21: «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним світ спасти»

Дуже часто ми, охрещені люди, які ходимо до храму Божого, молимося вранці та ввечері, сповідаємося, причащаємося. Та однак мало свідомі, мало розуміємо те, що Бог провадить нас до найголовнішого, а це до нашого освячення до нашого спасіння. Саме цього маємо найбільше прагнути і бажати в своєму житті. 

Через Христову смерть і Воскресіння ми сталися учасниками Його Царства і отримали дар спасіння. І участь у Його Царстві для нас починається вже під час нашого земного життя. Лише мусимо це розуміти і більше шукати Бога у кожній ситуації свого життя. Бо сам Бог обдарував нас спасінням, але питання в тому, чи ми цього свідомі і чи ми цього бажаємо?



Апостол
Ді. 4, 1–10:  «Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?»

Кожен з нас може пригадати випадки, коли щось сказав чи зробив настільки несподіване для себе, розуміючи, що лише з Божою поміччю це стало можливе. Чому так? Тому, що в якийсь момент ми стали відкриті на Бога. Бог вміє діяти через нас. Але чи ми вміємо завжди приймати Його силу?

Чому апостоли були такі сильні в проповідуванні Слова Божого? Це ж були звичайні люди, рибалки. На сучасний лад можемо сказати, що це були селяни, робітники, але вони діяли силою Св. Духа. Діяли, бо Господь давав їм цю силу, а вони приймали її. Через всю історію Церкви люди були слабкі, немічні, безпорадні перед сильними світу цього, але Божою силою могли робити великі речі! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 20 квітня 2015 р.

20.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 2-го тижня після Великодня

Євангеліє
Йо. 2, 1–11: «Ще не прийшов час Мій»

Дуже часто у своєму житті ми щось заплануємо собі, а потім мучимо самі себе та інших, щоб ці наші плани реалізувались. Однак бачимо, що з часом усе стає на свої місця. Можливо, не тоді, коли ми думали, але точно у властивий для нас час, час Божий.

Греки говорять, що chronos – це час, в якому ми живемо, а kairos – це Божий час. Так як Господь прийшов у свій час, явився у Своєму Сині, так Він приходить до кожного з нас у нашому житті. Але ми, люди сучасного світу і сучасної ментальності, хочемо, щоб все відбувалося швидко, одразу. Певно, це є наслідком того, що ми звикли застосовувати мобільні засоби зв’язку, Інтернет, пересуватися сучасним транспортом.

Мусимо зрозуміти, що в Бога є свій час на кожну подію в нашому житті, як каже українська приказка: «Божі млини мелють поволі». Отож маємо вміти вичікувати цей час, а для цього треба довіряти і вірити Богові. Тож довіряймо Богові, і Він явить себе в нашому житті і розв’яже всі проблеми, роз’яснить усі питання, які маємо!



Апостол
Ді. 3, 19–26:  «Покайтесь і  наверніться, щоб ваші гріхи були стерті»

Прагнемо ми Бога свідомо чи менш свідомо, шукаємо Його, стараємось жити за заповідями Божими, але часто разом з тим лишаємось в своїх пристрастях, гріхах і не хочемо перемінитись. Сьогоднішнє читання каже, що лише покаявшись, усвідомивши, що таке гріх і зло, і навернувшись від гріхів, ми дійсно лише тоді можемо навернутись до Бога.

Ми завжди є повернуті лицем до когось і спиною до когось. Якщо повернені лицем до гріха, як його чинимо, то спиною повернені до Бога. Лиш тоді, коли ми стаємо лицем до Бога, навертаємось, ми стаємо спиною до гріха. Погляньмо скільки часу упродовж години, дня, місяця, року ми повернені до Бога, скільки часу ми відвернуті від Господа!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

неділя, 19 квітня 2015 р.

19.04.2015р. Б. / Томина неділя. Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Томина Провідна неділя

Євангеліє
Йо. 20, 19–31: «Господь мій і Бог мій!»

Коли ми чуємо це Євангеліє про Тому, то в нас одразу, майже автоматично, з’являється свого роду осудження Томи. Навіть маємо певний «титул», яким його називаємо – Невіруючий Тома. Однак питання не в тому, чи Тома був віруючий чи не віруючий – це був лише один момент його життя. В інший момент він визнає свого Спасителя Господом і Богом. Але ця ситуація показує, що Тома в своїй поставі перед Богом був правдивий. Коли він в силу свого розуміння, в силу ситуації, в якій опинився, бо не був з апостолами, то сумнівався і висловив те, що мав на серці. І саме ця правдивість була важлива.

Господь очікує від нас, щоб ми не грали роль. Адже Тома міг легко погодитись з тим, що сказали апостоли, прийняти їхню думку, але він не побоявся сказати те, що насправді він думав.

Це дуже важливо для нас – не грати роль! Висловлювати Богові те, що ми переживаємо. Саме тоді Бог явить нам те, що потрібне, аби ми могли сказати, як Тома:  «Господь мій і Бог мій!» Ці слова виявляють, що Тома носив в собі віру в те, ким є Христос – Господом і Богом. Тому не біймося жити в правді! Бог  хоче, щоб ми жили в правді, бо лише тоді Він може прийти до нас і промовити!


Апостол
Ді. 5, 12–20: «Усі вони перебували  однодушно»

Коли придивитися до нашого життя, бачимо, як часто бракує нам цієї однодушності, однодумності. Щоб бути однодумцями з іншими, треба вміти визнавати чиюсь правоту і свої помилки. А як часто ми претендуємо на те, що наша думка правильна, не слухаючи іншого? Однак маємо розуміти, що будь-яка думка завжди є суб’єктивна, така, що зазнала впливу обставин, виховання, темпераменту….

Щоб пізнавати правду, щоб бачити щось об’єктивне, дуже важливо дивитись з різних сторін, з різних позицій, з різних середовищ. І саме це завжди збагачує нас, чийсь погляд, чийсь підхід чи розуміння. Тому не біймося інших позицій, інших думок, інших переконань. Вони дають нам побачити ситуацію чіткіше, доповнити своє розуміння того, що відбувається. І в цьому полягає однодушність. Не у тому, що всі починають думати однаково, а в тому, що єдність урізноманітнює. Коли ми сприймаємо одні одних, то все більше доходимо до цієї правди, якою є Господь. І в цій Божій правді всі ми стаємо однодумні, однодушні та єдині! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя