ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 18 квітня 2015 р.

18.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Світла субота

Євангеліє
Йо. 3, 22–33: «Йому треба рости, мені ж – маліти»

Слова Йоана Предтечі вказують на його місію: він готував нарід до приходу Месії. Йоан був правдивим пророком – він не допускав, щоб людська увага зосереджувалась на ньому, всім своїм буттям він вказував на Особу Господа, робив усе, щоб якомога більше людей Його впізнали.

Подібно і в нашому житті: кожен з нас має якісь свої плани, прагнення, думки, наміри. Важливо не те, чи вони здійснюються, а те – чи вони співзвучні з Божою волею щодо нашого життя. Тому, окрім того, що ми маємо право мати свою думку, мусимо ще й завжди питати Бога: «Яка Твоя воля?» А Божа воля остаточно – це не те, що Бог просто хоче, а те, що Бог в Своїй Божественній любові приготував для нас, і це – для нас найкраще.

Хай нашою життєвою позицією буде позиція Йоана: «Йому треба рости, мені ж – маліти», щоб ми щораз більше жили не своїми ідеями чи планами, а пробували пізнавати цю Божу волю, що остаточно є найбільшим добром і найбільшою радістю для нас!



Апостол
Ді 3, 11–16: «Чому ви дивитесь на нас, немов би ми вчинили власною силою і (нашим) благочестям те, що оцей ходить?»

Ми часом захоплюємося іншими особами, їхнім життям чи їхніми вчинками, здібностями, але маємо повсякчас не забувати, що якою б людина не була обдарованою, є хтось, Хто її обдарував, Хтось дав їй ці таланти.

Так само і ми, які б не мали обдарування, досягнення, позитивні риси, але все це ми від Когось отримали. Тож погляньмо, який добрий Бог, які щедрі дари нам дав!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

18.04.2015р. Б. / Сім речей, у які католики не вірять, а інші думають, що це частина їхньої віри

1. Католики не вірять в те, що Папа Римський безгрішний. Католицька Церква вчить, що єпископ Риму, Папа Римський не може помилятися, коли навчає у справах віри і моралі, як пастир усіх християн. Тобто, тільки у випадках, коли він урочисто навчає правд віри, він не помиляється. В усіх інших речах він може помилятися, як і кожна людина.

2. Католики не поклоняють Богородиці й святим. Католики почитають Богородицю, просять Її про заступництво, але не поклоняються Їй. Поклоніння зарезервоване тільки Богові. Почитати означає шанувати, мати за приклад, але не поклонятися. Те ж саме стосується і святих – католики їх почитають, але не поклоняються їм.

3. Католики не вірять у спасіння через добрі діла. Католицька Церква вчить, що спасіння – незаслужений дар Божий, який людина має вірою прийняти, але ця віра мусить себе проявляти через співпрацю людини з Божою милістю, а та співпраця проявляє себе через добрі діла.

4. Католики не вірять, що усі церкви, які себе називають християнськими, однаково спасенні. Католицька Церква вчить, що Христова Церква у своїй повноті перебуває саме в Католицькій Церкві, а тим і Католицька Церква має повноту усіх засобів, які потрібні для того, щоб отримати спасіння і його осягнути. В інших церквах і християнських спільнотах, які не є членами Католицької Церкви в повноті Христова Церква перебуває тільки фрагментарно, не повно. А тим самим такі церкви і християнські спільноти не мають усіх середників для осягнення спасіння.

5. Католики не вірять, що усі віри однаково спасенні. Згідно з вченням Святого Письма, невіруючі в Христа, якщо живуть згідно своєї совісті, мають шанс спастися (див. Рим. 2,13-16), але нехристиянські релігії й вірування є серйозною перепоною до осягнення спасіння.

6. Католики не вірять, що у Сповіді безумовно прощаються гріхи. Католицька Церква ставить п’ять умов для того, щоб у Таїнстві Покаяння – Сповіді людина отримала прощення гріхів: іспит совісті (перед Сповіддю пригадати собі свої гріхи), щирий жаль за гріхи та дійсна постанова поправити своє життя і уникати гріха (дійсно жаліти за скоєні гріхи), визнати усі гріхи перед священиком, нічого не замовчавши, виконати накладену покуту (молитву, піст чи якесь добре діло).

7. Католики не вірять, що прощення гріхів можна купити. В Католицькій Церкві дійсно існують індульгенції, але вони не продаються. Індульгенції – це не прощення гріхів, а відпущення покарань, які людина заслужила за свої гріхи. Таке прощення можна отримати за умов, що людина не знаходиться у стані тяжкого гріха, приступила до святого Причастя та відбула певну побожну практику, яка приписана – певне паломництво, помолилася певну молитву, відбула побожність Хресної Дороги і т.п.

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 17 квітня 2015 р.

17.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Світла п’ятниця

Євангеліє
Йо. 2, 12–22: «Зруйнуйте храм цей, а Я його за три дні поставлю»

Знаємо, що Господь говорить не про храм, як споруду, а про Своє Воскресіння: євреї Його вб’ють, але Він воскресне. Бачимо, що Ісус поступово відкривав цей спасительний Божий задум своїм учням. Бо незважаючи на своє покликання, вони були людьми, які мали і страхи, і слабкості. Тому потрібна була велика Божа мудрість і сила Святого Духа, щоб вони зрозуміли і прийняли таку страшну подію. А щобільше – потім і самі сміливо йшли на смерть за свою віру.

Погляньмо на наше життя. Як часто ми маємо страхи навіть перед тим, що нам завдають якихось кривд, несправедливо до нас ставляться, ображають, обманюють, вже не кажучи про смерть за свою віру. Як нам непросто переносити щоденні труднощі!

Але Святе Писання нам каже: «Хто з Христом не терпів, той з Христом не воскресне». Так само Господь деколи допускає, щоб ми переходили через ті терпіння, страждання, невигоди, труднощі, проблеми нашого життя, бо саме вони провадять нас до перемін, остаточно до преображення, до воскресіння з Христом!



Апостол
Ді. 3, 1–8 «Що ж маю, те тобі даю»

 Бачимо, що цей бідний чоловік, кривий від лона матері, не міг дати собі ради сам, не міг працювати, тому його приносили до дверей храму, щоб він збирав милостиню. Він був упокорений своїм фізичним станом, був залежним від інших людей, просив на прожиття… 

 Апостол Петро, бачачи його фізичне каліцтво, не дає йому матеріальних речей, а дає щось значно більше. І не лише, як би це нам здавалося, що дає йому просто здоров’я, ні, дає те, чого він потребує.

Ми часто просимо щось, звертаємось до Бога, і Він дає нам згідно нашої нужди і потреби. Маємо також розуміти, що як Бог дає нам те, що нам правдиво потрібне для нашого добра, так і ми маємо давати людям щось більше, ніж лише матеріальне. Треба допомагати, звичайно, іншим людям і у матеріальних справах, але пам’ятати, що людина хоче більшого. Людина хоче Бога, духовного життя, хоче жити в правді і в мирі, то ж найголовніше стараймося  давати людям Бога. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 16 квітня 2015 р.

16.04.2015р. Б. / 25 квітня відбудеться Четверта Всецерковна проща «Дорогою зцілення» (+програма прощі)

Рух УГКЦ «За тверезість життя» збирає усіх небайдужих до подолання в Україні алкоголізму, наркоманії, залежності від азартних ігор на Четверту Всецерковну прощу «Дорогою зцілення» до Унівської Святоуспенської лаври. Захід є загальноукраїнським. Запрошуються учасники Руху тверезості, узалежнені та їх рідні, родичі військових, молодь, яка плекає чесноту тверезості.  Цього року прощу очолить кир Тарас Сеньків, єпарх Стрийський.

В Унівській Святоуспенській лаврі спочивають останки митрополита Михайла Левицького, який ще у 1844 р. видав звернення до священиків з детальною інструкцією про те, як  засновувати товариства тверезості та вести книги тверезості.

Запрошуємо представників мас-медіа до співпраці для висвітлення належним чином цієї події, щоб наше суспільство було поінформоване про необхідність подолання загальнонаціонального лиха спільними зусиллями.

Програма прощі:

1100       – Літургія;
1330       – чин малого освячення води;
              – благословення свяченою водою;
              – перенесення ікони «Невичерпна Чаша» до храму;
              – панахида на місці поховання Митрополити Михайла Левицького;
              – мируванння в храмі;

Перерва на обід;

Спілкування в групах (тривалістю до 2-х годин) за потребою:
  1. Залежні;
  2. Рідні та близькі залежних;
  3. Молодь;
Складання присяги та запис в Золоту книгу тверезості;

Молебень до Пресвятої Богородиці перед іконою «Невичерпна Чаша»

Для працівників ЗМІ буде можливість особистого спілкування з відповідальним за розвиток і координацію Руху «За тверезість життя» в УГКЦ.

Джерело:    Воїни Христа Царя

16.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Світлий четвер

Євангеліє
Йо. 3, 1–15: «Що народжується від тіла – тіло, а що народжується від Духа – дух»

Коли подивимося на батьків і дітей, часто побачимо подібні фізичні риси, навіть те, що вони подібні характерами. Діти набираються від батьків багато, переймають те людське. І це нормально і закономірно. Часто в стосунках одні з одними, коли говоримо про когось, – Степан, Василь, Анна, Олена – ми цю особу ідентифікуємо з її тілом. Але ж знаємо, що це лише тіло. Так само, як ми народжуємося тілом від наших батьків, Господь кличе нас, щоб ми народжувались і жили для духовного життя – в Дусі, з Богом.

Тому ми маємо самі відкривати у собі ті наші духовні властивості, розуміти, що наше тіло – це частина нашого буття, а є сфера нашого буття, яка, може, і не розвинута, і нам мало знайома, – це сфера нашого духа. Цю сферу нашого духа ми маємо щораз більше пізнавати і відкривати. Коли ми будемо відкривати наше духовне «я», то будемо відкривати нашу здатність до цього життя в Дусі, до народження, до життя в Царстві Небесному.



Апостол
Ді. 2, 38–43«Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й  молитвах»

Ми чуємо дуже важливу річ для нас християн: заклик мати постійність. Зі свого життя  бачимо скільки багато маємо різних намірів, ідей, захоплень. Але і бачимо, як не легко витримати в постійності. У духовному світі одним з найважливіших чинників є постійність. Може, не багато, може, невеликі кроки чи подвиги, але чинити їх стало і повсякчас.

Читаємо з Діянь апостолів, що апостоли  постійно перебували в апостольській науці, пізнавали про Бога, постійно перебували в спільноті. Значить не самі лиш пізнавали, але ділились. Слухали інших досвід про Бога, що вони здобули і що вони знають. На ламанні хліба і на молитві. На ламанні хліба – на Євхаристії, причащались в Христа, постійно молились. Коли в наше життя прийде постійність, результат неминуче виявиться у духовному житті, пізніше чи раніше. А як не буде постійності, годі сподіватись на результат. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 15 квітня 2015 р.

15.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Світла середа

Євангеліє
Йо. 1, 35–51: «Ходіть і подивіться!» і «Прийди і подивись!»

Два рази в одному уривку Христос звертається подібно: «Прийди!» Це запрошення стосується кожного з нас, які у своєму житті намагаємося боротися зі своїми недоліками, вадами, проблемами, пристрастями, розібратись в собі, пізнати себе. В якийсь момент нам, може, здається, що ми побороли наші пристрасті, пізнали себе, і знову, немов хвиля, накочується щось нове. Нагору виходять ще інші проблеми.

Ми ніколи не зможемо в собі повністю розібратись і не можемо бути певні себе, а це запрошення Христа: «Ходіть і подивіться!», означає запрошення прийти до Господа. Бо як Христос проходив через замкнені двері, так Він може пройти через замкнені двері нашої душі, через всі наші проблеми, кризи, труднощі, зранення… Прийти – і оздоровити нас! Тому маймо відвагу завжди приходити до Господа, і будьмо певні: саме зустріч з Ним змінює кожного з нас! 



Апостол
Ді. 2, 22–36«Оцього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки»

Апостоли, які дістали безпосередній досвід Бога, цей досвід, цю добру вістку, понесли по цілій Вселеній. Бачимо, де б вони не приходили, вони навертали людей. Навертали, бо несли в собі цю певність, бо були свідками чогось. І в нашому житті ми бачимо, що велике враження на нас робить той, хто дає свідчення, свідчить про щось, що сталось у його житті. Ми одразу вловлюємо, коли хтось гарно говорить теоретично, чи він говорить з досвіду, свідчить те, що пережив.

Завдання наше дуже просте, подібно до того завдання, що було в апостолів – досвідчити Бога, пізнати Бога, а потім цей досвід передавати іншим. Тому маємо пізнавати Господа щораз більше. Лише коли пізнаємо Бога, досвідчимо, ми стаємо здатні свідчити Його іншим. Лише пізнавши Бога, ми стаємо здатні це передати іншим людям.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 14 квітня 2015 р.

14.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Світлий вівторок

Євангеліє
Лк. 24, 12–25: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас..?»

Бачимо, що подія Воскресіння так вплинула на всіх, що вони були приголомшені та повністю перейнялися нею. Двоє учеників, які йшли до Емаусу і так емоційно про розмовляли  – що ж сталось? Їхні емоції настільки «затуляли» їм очі, що вони не зуміли впізнати Христа, Який прийшов до них.

Як це подібно до кожного з нас! Часто станеться якась подія в нашому житті, якась ситуація в Церкві, в суспільстві, тоді ми починаємо говорити: «Чи ти бачив, як то було, як то сталось, як він сказав, як він повівся?» Як емоційно ми це переживаємо! Саме тому ми не готові побачити Господа, який стоїть за тим. Дуже важливо придивитися і запитати себе: «Що цією подією, цією ситуацією Бог хотів до мене сказати?» Бо ж Бог промовляє до нас кожною ситуацією і кожною подією в нашому житті. Спробуймо відкинути свої емоції і вслухатись, що Бог говорить нам через це? 


Апостол
Ді. 2, 14–21«Я виллю мого Духа на всяке тіло»

Життєві обставини показують, що ми в одних ситуаціях можемо дати собі раду, в інших не можемо. В одних ситуаціях тримаємо себе в руках, а в інших безпомічно падаємо. Бачимо скільки разів ми робили різні постанови, наміри щось змінити, досягнути, але бачимо, як нам це не є легко. А все тому, що часто ми уповаємо лише на себе і на свої сили і не розуміємо, що «без Бога ні до порога».

Без Божої помочі, без сповнення силою Духа Святого не можемо творити щось добре, щось божественне. Тому завжди звертаймось до Господа, щоб давав нам Духа, молімося, щоб сповняв нас Духом Святим. І тоді в Бозі нічого не є неможливим. Дух Святий сповнює людину силою і міццю до великих речей, які на перший погляд здавалися б неможливими. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 13 квітня 2015 р.

13.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок Світлого тижня

Євангеліє
Йо. 1, 18–28: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – Той об'явив»

Напевне, нам, християнам, до кінця годі усвідомити цю революційну подію, яка сталася в особі Христа: Бог являє себе людям. І прагнення Бога, пошук Бога, який завжди був і буде в кожній людині, може втамувати лише особиста зустріч з Ним.  

В особі Христа Бог показує себе, являє себе. Показує, яким Він був відвічно і який Він тепер є. Тому особа Христа – єдина, яка нас провадить до Бога, вказує Його нам. Якщо зустрічаємося з Христом – зустрічаємося з нашим Господом. І ми, як християни, мусимо бути свідомі, що нам Бог подарував, що ми вже маємо, що ми отримали. Ми отримали самого Господа в людському тілі!


Апостол
Ді. 1, 12–17, 21–26«Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві»

Читаючи Євангелію і твори Отців, Катехизм, ми для себе відкрили багато про Бога і це є дуже важливо для нас. Але дуже важливо не тільки знати про Бога, але самому пізнавати Бога. А це відбувається лише в нашій молитві.

Святе Євангеліє, твори Отців чи Катехизм це розповідь когось про Господа, це їхній досвід Бога, який вони передають. Молитва – це місце, де ми самі з Богом зустрічаємось, де ми здобуваємо свій досвід Господа. Якщо молитва стоїть на гідному місці, цей досвід Бога ми будемо мати. Якщо ми занедбуємо молитву, скільки книжок ми б не читали, скільки не чули б лекцій на богословські тематики, але ми будемо лише знати про Бога, але не будемо знати Його особисто.  

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

неділя, 12 квітня 2015 р.

12.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Воскресіння

Євангеліє
Йо. 1, 1–17«Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які в ім'я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися»

У часі Воскресіння ми завершуємо спів воскресного тропаря словами: «… і нам дарував життя вічне!» Це слова, які ми повторюємо з року в рік, але чи ми віримо в те, що Господь нам ДАРУВАВ життя вічне? Що воно нам вже ПОДАРОВАНЕ, воно вже є наше? 

І тепер цей дар вічного життя ми маємо лише прийняти і ним жити. Якщо ми цього не зробили, то, напевно, головна причина того, що ми надто заглиблені у наших земних справах, проблемах, бажаннях, пошуках, здобутках... Що ми цілковито несвідомі того, що маємо найважливіший дар, який на нас чекає – життя вічне.

Вічне життя – це не лише той момент, який настає після смерті. Кожна молитва і читання Євангелія – це зустріч з Богом, кожне Святе Причастя – це початок життя вічного, початок Божого Царства. І наш клопіт є в тому, що ми цього не переживаємо, цього не  усвідомлюємо. Але якщо будемо цього свідомі, то не тільки в молитві чи в таїнствах Церкви здобудемо здатність ставати учасниками Божого Царства. Бож будемо спроможні ставатимемо причасниками цього життя вічного кожної миті нашого життя. Якщо ми зустрічаємося з Богом, то вже причащаємося цією вічністю, яка на нас чекає і якою Бог вже нас обдарував.


Апостол
Ді. 1, 1–8«Будете моїми свідками»

Все, що стається в бутті людства, житті кожного з нас, стається тому, що Бог хоче добра кожній людині. Так і в події Воскресіння Бог хоче добра кожній людині, хоче, щоб ми стали учасниками життя вічного. Але Бог не тільки хоче, щоб ми були учасниками життя вічного, але, щоб були свідками цього життя для інших людей. Всі ми одні для одних маємо бути свідками Бога.

Кожен  з нас час від часу переживає трудні хвилі, але одні одних  маємо підтримувати і маємо вказувати шлях до Вічності. Наше покликання свідчити про Бога, про Воскреслого Христа для кожної людини, яку Бог посилає в життя кожного з нас. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

12.04.2015р. Б. / «Хресний хід на Голготу». Фільм про арешт ієрархії УГКЦ 11 квітня 1945 року (+VIDEO)

11 квітня 2015 року минає 70 річниця трагічних подій початку ліквідації УГКЦ. Саме цього весняного дня у 1945 році, за наказом сталінського режиму, було заарештовано митрополита Йосифа (Сліпого) та всіх греко-католицьких єпископів у Львові та Станіславові.

Пропонуємо переглянути документальну стрічку про ці події, зняту Прес-бюро УГКЦ у 1995 році.

В основі фільму рідкісні спогади патріарха Йосифа (Сліпого), інтерв’ю репресованих священиків о. Володимира Мороза та о. Миколи Пристая, архівні матеріали з історії ліквідації УГКЦ та пастирське слово Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського. Оповідачем у фільмі виступає тоді архимандрит Любомир (Гузар).

Фільм Прес-бюро УГКЦ 1995 року. Автор сценарію – Орися Потупа. Опубліковано в квітні 2015 року для Медіаресурсу УГКЦ.