ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 11 квітня 2015 р.

11.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Страсна субота

Євангелія
Мт. 28, 1–20: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа»

Ми знаємо, що смерть Христа, радше, Його терпіння, Хресна дорога, а потім смерть – це не кінець, бо  після цього було Воскресіння. І Воскресіння Христа не є щось далеке, що не стосується нас. Через прийняття християнства, хрещення, життя у Христі кожен з нас покликаний нести Христа цьому світові.

Людина завжди шукає Бога, чи вона цього свідома більше чи менше, але її дух спраглий за перебуванням зі своїм Творцем. Наше завдання – приносити Христа кожній людині, яку Бог ставить на нашій дорозі, щоб ми стали Його знаряддям і світлом для світу.

Вдумаймося у наше покликання – принесення Бога кожній людині! Ми є до цього спроможні. Бог вірить в нас, Бог знає, що ми можемо це робити. Тому Бог посилає кожного з нас нести Його усьому світу.



Апостол
Рим. 6, 3–11: «Бо якщо ми з’єднані з ним подобою його смерти, то будемо і подобою воскресіння»

Дивлячись на диявола, можна побачити в чому була його помилка: він думав, якщо Бог став людиною, він зможе знищити Його. Але обманувся. Так, він знищив людину, розп’яли Христа, Христос, як людина сходить до Аду, де не було Бога, але сходить, як Богочоловік, бо був Богом і людиною, чоловіком одночасно. Бог преображує, дає спасіння, воскресіння людини.

Знаючи це, маємо розуміти, що хто є з Богом, ніколи не вмре. І жодні диявольські підступи не зможуть нас відірвати від Божої любові. Якщо будемо над цим роздумувати, то зможемо зрозуміти, чому такими відважними були мученики, бо вони не боялися смерті, вони знали, що коли вони є з Богом, то хто їм що може зробити. Як відбере життя, то відбере життя земне, але не відбере цього буття з Богом, Життя Вічного. Тож якщо ми з Богом, то ми будемо з Богом не тільки наше земне життя, але будемо з Ним і в Вічності. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 10 квітня 2015 р.

10.04.2015р. Б. / Великоднє послання Блаженнішого Cвятослава

Високопреосвященним і Преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви.

Христос воскрес!

 На божественній сторожі
Богонатхненний Авакум хай стане з нами
І покаже світлоносця-ангела, що ясно звіщає:
Нині спасіння світові, бо воскрес Христос як всемогутній.
Пісня 4 Канону Пасхи

Дорогі в Христі!
Знову збираємося по всій Україні й на поселеннях, щоб привітати одне одного зі світлим празником Воскресіння Христового. Уже більше ніж рік ми проходимо особливу хресну дорогу  і, можливо, по-людськи нам зараз непросто говорити про радість. Однак радість пасхальна походить не від людей, а від Бога! Сьогодні весь всесвіт оспівує Христову перемогу, Його подолання зла і смерті. «Це день, що його сотворив Господь, тож радіймо і веселімся в нім»!

На божественній сторожі богонатхненний Авакум хай стане з нами!

Упродовж історії спасіння були різні моменти, коли Божий люд переходив важкі випробування. Один такий період був у час пророка Авакума, про якого згадуємо в Пасхальній Утрені. Він жив у перехідну пору, коли вавилонська імперія розросталася на руїнах ассирійської. Нова світова потуга виявилася такою самою жорстокою, як і попередня. Хоч змінилася влада, однак характерні імперські елементи залишилися незмінними: ідеологія власної «величі», жадоба слави, багатства й чужої території – і все це підсилене звичною брехнею і насильством.

Стояти на сторожі з пророком у цю пасхальну ніч серед людського розчарування та безсилля – означає витривало очікувати спасенної Божої дії, вияву Його перемоги над ворогом і насильником. Каже Авакум: «Я стану на моїй сторожі, стоятиму на моїй башті і виглядатиму, щоб подивитись, що Він мені скаже й що відповість з приводу моєї скарги» (Ав. 2, 1). І ми нині разом із пророком взиваємо до Бога: «Докіль, о Господи, буду взивати – і Ти не вислухаєш? Кричатиму до Тебе про насильство – і не врятуєш?» (Ав. 1, 2).

На цей клич страждання віруючого серця подається сьогодні всемогутня Божа відповідь: «Бог… приходить... Його велич небо окриває і земля повна Його слави. Сяйво Його немов світло денне, з рук у Нього блиск проміння; там – сховок Його сили!» (Ав. 3, 3–4). Провіщена Божа слава і велич, блиск і сяйво  – це світло Христового Воскресіння, яке випромінює тепер на нас так само, як і тоді, коли Христос розпорошив військову сторожу та переможно вийшов із запечатаного гробу. Пісня сторожі пророка Авакума здійснюється у благовісті «Христос воскрес!». Воскреслий Христос показує нам, що Бог вислуховує і наші благання, спішить із визволенням до тих, хто щоденно і витривало стоїть на сторожі молитви за Україну. У цю світлосяйну ніч свята Церква оспівує Божу перемогу і в молитовному чуванні пасхальних богослужінь разом із пророком Авакумом вказує на «світлоносця-ангела, що ясно звіщає: Нині спасіння світові…»!

Сьогодні на рідних землях наша Церква покликана видавати пророчий голос про неминучість перемоги над ідолопоклонством, брехнею і насильством. Воскреслий Господь розвіяв страх апостолів словами: «Мир вам, як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас» (Ів. 20, 21). Ці слова промовляють також до нас і дають нам сили не тільки встояти перед нападником, а й перемогти наше внутрішнє зло: зневіру, втому і страх. Революція гідності ще далеко не довершена, поки Христовий мир не запанував у наших серцях – тільки з Христом потрібно, за словами слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, подолати егоїстичну «отаманщину», корупцію та залишки безбожної системи в стосунках між державними інституціями і суспільством.

Мир Христовий сьогодні є під загрозою не тільки в Україні. Всюди, де справжні христяни ісповідують воскреслого Господа і живуть Його святим Євангелієм, відновлюються давні переслідування і постають нові виклики. Ми молимося за  навернення кожного, хто словами ісповідує Ісуса Христа, але ділами чинить зло і неправду, які ще так глибоко вкорінені в людських серцях. Особливо молимося за наших братів і сестер в українському Криму і Донбасі, а водночас за  переслідуваних до мучеництва братів-християн на Близькому Сході. Ми розуміємо, наскільки загрозливою для віри є самовпевнена споживацька культура Заходу, який призабув свої християнські корені й цінності. Нам може здаватися, що ми в нашій духовній боротьбі наче оточені звідусіль, і тому молитва до Господа пророка Авакума є також нашою молитвою: «Чи ж не почуєш? Чи ж не вислухаєш? Чи ж не врятуєш?» Сьогодні до нас, що взиваємо до Бога про насильство і неправду, до нас, що стоїмо на сторожі молитви, приходить світлоносний ангел і ясно звіщає про перемогу воскреслого Христа. Він несе втіху і мир тим, хто оплакує загиблих, дає впевненість Господньої перемоги над насиллям, агресією, злом і неправдою.

«Нині спасіння світові, бо воскрес Христос як всемогутній»

Святкувати Пасху серед війни – це вміти вже сьогодні бачити у воскреслому Христові нашу перемогу. Вона повинна передусім відбутися в наших душах і наповнити собою серце кожного, хто дійсно вірить, що Христос воістину воскрес! Ця віра в перемогу Воскреслого дозволяє тим, хто на передовій, стати перед обличчям смерті і мужньо та впевнено захищати свою землю. Ця сила Воскреслого дає нам можливість протиставитися ненависті до тих, які дали себе обманути ненаситною імперською ідеологією брехні та насильства. Ця перемога Христа як воскреслої Істини є певним успіхом кожного, хто говорить і свідчить правду про те, що відбувається в Україні. Ця Христова правда дозволяє кожному, хто вважає себе Його учнем, бути справжнім апостолом Благовісті миру й любові.

Наша перемога у воскреслому Спасителеві над видимим і невидимим супостатом,  можливо, настане не в одну мить, а наближатиметься поступово, з дня на день, щоб  об’явитися в усій своїй повноті. Отже, те, що пророк Авакум уже бачив, уже святкував, уже отримував як завдаток майбутнього, те і ми сьогодні святкуємо в усій повноті: Воскресіння Христа!

Дорогі в Христі! У цей світлий день Христового Воскресіння прагну поділитися з вами цією пасхальною радістю. З усього серця бажаю, щоб наше святкове вітання «Христос воскрес» покріпило нас у вірі, усунуло втому боротьби, дало радість надії в повноту перемоги і світле майбутнє України. Це побажання скеровую і до тих, що на поселеннях вболівають за своїх рідних і друзів на рідних землях, та допомагають, хто як може, молитовно і матеріально. Хоч би де ми жили, будьмо благовісниками справжньої Революції гідності, яка може основуватися тільки на постійному наверненні до воскреслого Господа та на втіленні Христової Благовісті в нашому житті.

Усім вам, в Україні та на поселеннях сущим, засилаю сердечні святкові вітання. Щиро зичу вам благословенних свят Воскресіння Господнього, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога-Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами.

Христос воскрес! – Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у Квітну неділю,
5 квітня (29 березня) 2015 року Божого


10.04.2015р. Б. / Через очищення душі – очищення тіла…

9 квітня у Великий Чистий Четвер у каплиці Збаразької ВК №63 відбулася Великодня Сповідь засуджених і здійснена Тайна Хрещення. 15 жінок виявили бажання очистити свою душу, через Святу Сповідь і Причастя. 

В’язничний капелан отець Омелян Колодчак привітав жінок з наступаючим Празником Світлого Христового Воскресіння, сказавши такі слова: «Сьогодні через Сповідь і Причастя Господь завітав до вашого серця, в оселю вашої душі. Він завітав туди, щоб очистити її від гріховного бруду. Ісус йде на хресну жертву, щоб нести разом з вами терпіння, щоб взяти на себе гріхи цілого світу і відкупити все людство своєю дорогоцінною кров’ю.  Господь людині допускає таке терпіння, яке вона може винести, решта бере на себе. Через смерть на хресті і воскресіння Ісус приносить спасіння. Іноді наші тягарі нам здаються такими великими, як камінь, яким був привалений вхід до гробу Господнього. Важкими були переживання жінок-мироносиць хто їм відкотить камінь від гробу. Але не журіться. Так як Ангел легко відвалив камінь від гробу і сповістив жінкам що Христос Воскрес, так і я хочу побажати вам відчути радість Христового Воскресіння. Господь прийшов в ваше серце, щоб там рай вчинити і дати вам можливість колись увійти в Його Царство, де Він перебуває у славі Отця, і Сина, і Святого Духа.»

10.04.2015р. Б. / Кількість віруючих Київського патріархату в Україні вдвічі більше, ніж Московського

Більшість населення України відносить себе переважно до православної церкви Київського патріархату – 44%; до православної церкви Московського патріархату віднесли себе 21%, до Української греко-католицької церкви – 11%, 8% є вірними інших релігій, а 9,5% – атеїсти, свідчать дані опитування на замовлення МЦПД.

Загалом по Україні підтримують ідею створення єдиної Помісної православної церкви 28%, виступають проти 14%, ставляться байдуже 35% і ще 23% певної думки не мають.

Щодо визнання якоїсь церкви, яка могла б претендувати на "єдину Церкву українського народу", то найбільший відсоток був відданий Українській православній церкві Київського патріархату – 37%. На Галичині "Церквою українського народу" вважають Українську греко-католицьку церкву. А от Українську православну церкву Московського патріархату "єдиною українською" не визнали у жодному з регіонів.

Загалом в Україні, при поділі віруючих між кількома християнськими церквами, немає значної упередженості у ставленні вірян до інших церков. Так, Українську православну церкву Київського патріархату "розкольницькою" вважають лише 7% українців, а Українську православну церкву Московського патріархату вважають "церквою держави-агресора" 19%.

У 2014 році число віруючих Київського патріархату (32%) в Україні перевищило кількість УПЦ Московського патріархату (25%).

Загальнонаціональне опитування було проведене Фондом "Демократичні ініціативи" спільно з соціологічною службою Ukrainian Sociology Service з 25 грудня 2014 року по 15 січня 2015 року на замовлення Міжнародного центру перспективних досліджень. Всього опитано 4413 респондентів.

четвер, 9 квітня 2015 р.

09.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Страсний четвер

1 Кор. 11, 23–32«Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин»

У нашому житті є особи, з якими нам приємно бути разом, з ними спілкуватися, проводити час у їхній присутності, а є ті, з якими ми не дуже хочемо бути разом. Однак Бог хоче завжди з нами перебувати, якими ми б не були. З цієї великої любові він створив людину, бо не хотів Сам в Собі тішитись цією любов’ю, хотів когось нею обдаровувати.

З цією великою любов’ю Бог приходить до людини, яка відпала через первородний гріх, через свого Сина Ісуса Христа. І коли приходить час Йому відійти, Він з любов’ю залишає нам Пресвяту Тайну Євхаристії – Тіло і Кров Господню. То ж коли ми приступаємо до Чаші Господньої, коли Причащаємось в Господа, то дотикаємося до Нього, стаємося причасниками цієї Божественної любові, безмежної, яка прагне вилитись і доторкнутись до кожного з нас. 



Мт.26,40: «Однак не як Я бажаю, лише – як Ти»

Сьогодні ми згадуємо зраду Юди. Годі ввійти у стан того, що він собі замислив, що думав, як дійшов до цього вчинку. Може, він і сам не сподівався цього від себе, але крок за кроком прийшов до цього. Знаємо, що ці кроки точно були, бо Євангеліє згадує, що він крав зі скарбнички.

І ми ніколи не приходимо до великих гріхів так одразу, в одну мить. Щось дозволимо собі в одному, потім в другому, в третьому, а потім приходить великий гріх. Так і з Юдою. Юда не став одразу зрадником, але в багатьох речах дозволяв, щоб до цього дійшло.

Також бачимо, що для Христа як для людини не було просто прийняти цю дорогу терпінь, страждань, тому Він і молився до Отця, щоб відвернув цю чашу. Але Ісус завершує свою молитву упованням на Бога: «Хай буде Твоя воля!». Подібно в нашому житті є багато ситуацій, обставин, подій, які ми не можемо відвернути. Дуже важливо приймати їх як такі, які Бог дав. Прийняти чиюсь зраду, чиюсь невірність, прийняти якусь кризу, непорозуміння, біль… Навіть якщо складно зрозуміти, для чого все діється, але я свідомий, що за всім стоїть Господь, і довіряю, що Він усе допускає для мого освячення і спасіння, то Божа воля буде пріоритетом мого життя.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 8 квітня 2015 р.

08.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм

Страсна середа

Мт. 26, 6–16: «Підійшла до Нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його Йому на голову»

Знаємо, що миро в ті часи було дуже дороге, і можна зрозуміти, чому навіть для найближчих апостолів Христа такий вчинок був дивним. З одного боку Господь служить бідним, потребуючим, з іншого – даремна втрата стількох коштів, грошей для цього вчинку. Але Христос її не тільки оправдує, але і вказує, що вона робить добре. Чому?

Погляньмо, яку найбільшу цінність ми маємо? Це наше життя тут на землі – це найбільша цінність. А в тому житті – це наш час. Але ми часто не усвідомлюємо того, що саме час, присвячений Богові, є дуже важливий. Ми часто можемо підсвідомо думати, що спілкування з Богом, а це молитва, навпаки, втрата часу.  Як учні думали, що виливати таке дорогоцінне миро – нераціонально.

Для нас виливання мира –  витрачання свого дорогоцінного часу для Бога. І як нам це непросто робити! Причиною може бути те, що ми до кінця не розуміємо, як важливо для нас є перебувати зі своїм Творцем, і ми думаємо, що це дарма втрачений час. А саме це перебування з Богом, наша молитва, «виливання мира» перемінює і сповнює нас, сповнює нас розумінням того, що і як ми маємо робити, як маємо чинити, як будувати стосунки з іншими. Наша молитва, а це перебування з Богом кладе відбиток на усе наше життя!  

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 7 квітня 2015 р.

07.04.2015р. Б. / Важкі питання. На якій біблійній підставі католики ділять гріхи на «смертні» і «повсякденні»?

ПИТАННЯ: На підставі чого католики ділять гріхи на «смертні» і «повсякденні»? Хіба не всі гріхи без винятку є смертними, відлучаючи від Бога? У Біблії немає такого розмежування. Написано у апостола Якова: «хто виконує весь  Закон, а згрішить в чомусь одному, той винним є у всьому»?

ВІДПОВІДЬ: Помилково вважати, що в Біблії немає розмежування між гріхами, які є смертними, і гріхами, які такими не є. Саме на основі Біблії ми проводимо таке розмежування. Воно присутнє вже в Старому Завіті, де значна частина гріхів означала також смертний вирок. Наведемо деякі цитати.

У Книзі Чисел говориться про гріхи, зроблені «зухвалою рукою», тобто при згоді волі: «буде винищена душа та з-посеред народу свого», - читаємо в 30 вірші 15 глави і далі. Серед смертних гріхів в Писанні перераховуються, наприклад, гріхи блуду (в 18 розділі Книги Левіта); ідолопоклонства і шанування інших богів. У цих випадках стверджується, що той, хто вчинив такі гріхи, повинен бути викорінений з народу або вбитий.

Але цим гріхам протиставляються інші, зокрема, вчинені через незнання. Вони прощалися через жертвопринесення. Подивимося, наприклад, як в Книзі Чисел гріхам, вчиненим «зухвалою рукою», протиставляються гріхи через незнання (15,22 і далі). Таким чином, вже тут наведена різниця між тими гріхами, які ведуть до смерті, і іншими.

Тому Церква завжди розрізняла між смертними гріхами і гріхами повсякденними. Можливо, ця термінологія -  «буденний», «повсякденний» - не найвдаліша, але її зміст полягає в тому, що такий гріх не руйнує Божої благодаті.

У Новому Завіті термін «смерть» у зв'язку з гріхом вводить євангелист Іван. Ось що він пише у своєму Першому посланні: «Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і Бог дасть йому життя. Є й гріх на смерть, не про нього кажу, щоб молився. Всяка неправда є гріх; Та є гріх не на смерть». Пояснюючи слова євангелиста Івана, можна сказати, що існують гріхи простимі, тобто ті, які прощаються через звичайні шляхи покаяння - піст, молитву, милостиню, - і гріхи тяжкі (смертні), прощення яких пов'язане з радикальною зміною власного життя, тобто з покаянням через Таїнство Сповіді.

Святий Яків також згадує про смертні гріхи, коли пише: «Хтивість, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть» (1,15). Зауважимо, що Яків особливо виділяє: «зроблений гріх», який веде до смерті.

Таким чином, розрізнення між смертним і буденним гріхом корениться в Святому Письмі. Смертний гріх - це гріх, який здійснюється з повною згодою волі, відбувається усвідомлено і стосується серйозної матерії. Візьмемо, наприклад, заповідь про шанування батьків. Майже в кожній родині трапляються сварки, перепалки, які викликані такими гріховними нахилами, як заздрість, гординя, жадібність, лінь і так далі. Якщо застосувати тут слова святого Якова, то ці людські пристрасті «зачинають» такі гріхи, як словесні перепалки, непослух, плітки, гнів і т.д. Ці гріхи не позбавляють Божественної благодаті, вони прощаються, якщо ми просимо вибачення у молитві і у того, кого скривдили, якщо проявляємо до батьків любов і т.д. Повсякденні гріхи прощаються і на Літургії, коли ми вимовляємо формулу сповідання гріхів. Але цієї формули недостатньо для тяжких гріхів проти тієї ж заповіді. Тяжким, смертним гріхом по відношенню до батьків буде, наприклад, серйозний конфлікт з бойкотом, словесні образи і навіть вербальна агресія, завзяте непрощення, відмова в наданні допомоги і т.д. Ці гріхи позбавляють дружби з Богом і не дозволяють приступати до Причастя. Для їх відпущення необхідний шлях покаяння, увінчаний Таїнством Примирення.

понеділок, 6 квітня 2015 р.

06.04.2015р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (30.03 – 05.04)

У вівторок, 31 березня, від імені Папи Франциска Державний Секретар Святої Столиці кардинал П’єро Паролін надіслав до Апостольських Нунціїв Перу та Чилі телеграми, висловлюючи молитовну близькість Святішого Отця. Папа молиться за жертви цього стихійного лиха, благаючи Господа утішити та підтримати всіх, кого воно заторкнуло.

Після інтенсивної роботи минулого тижня енцикліка Папи Франциска про захист навколишнього середовища готова. Над енциклікою Папа працював протягом року.  Франциск має намір оголосити її на Конференції ООН зі зміни клімату, яка відбудеться 30 листопада - 11 грудня цього року.

В середу, 1 квітня  2015 р., під час загальної аудієнції Папа Франциск вказав на суть таїнства Пасхи, присвятивши своє повчання Пасхальному Триденню, яке є спомином Христових страстей, смерті і воскресіння, «що є вершиною літургійного року та вершиною нашого християнського життя».

Стало відомо, що офіційне проголошення позачергового Ювілейного року відбудеться 11 квітня. Урочиста церемонія розпочнеться о 17:30 перед Святими дверима ватиканської базиліки. Під час неї будуть прочитані деякі уривки з відповідної булли, яку видасть Папа Франциск. Після цього Папа очолить першу Вечірню неділі Божого Милосердя, підкреслюючи, таким чином, що фундаментальною темою Року буде саме милосердя Бога.

Представник Апостольського Престолу при ООН архиєпископ Бернардіта Ауса, виступаючи на засіданні Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, засудив використання  дітей у війнах. Тільки в Сирії та Іраку цьому зловживанню піддалися близько 10 тис. неповнолітніх. Архиєпископ заявив, що виникає потреба у втручанні міжнародного співтовариства.

У Великий четвер, 2 квітня 2015 р., Церква спогадує встановлення Святих Тайн Священства та Євхаристії. Як і щороку, в цей день вранці в базиліці святого Петра у Ватикані Папа Франциск очолив відправу Святої Меси, в якій, брали участь кардинали, єпископи та священики, як дієцезальні, так і монахи, що виконують своє душпастирське служіння в Римі. Надвечір у Великий Четвер у Римо-Католицькій Церкві відправляється богослуження "На Господній вечері", під час якого згадується встановлення Пресвятої Євхаристії. Місцем богослуження цього року стала в'язниця «Ребіббія».

У місцевому храмі «Отче Наш» в'язниці «Ребіббія» святіший Отець  відслужив Святу Месу «На Господній вечері», під час якої здійснив обряд обмивання ніг дванадцятьом засудженим чоловікам та жінкам й одному дитяті.

Під час Святої Меси з посвяченням мира, яку Папа очолив в базиліці Святого Петра у Великий Четвер вранці,Святіший Отець заохотив священиків навчитися правильно і втомлюватись, і відпочивати. Крім того, під час цієї Євхаристійної молитви було посвячено богослужбові олії – Святе Миро та єлеї для намащення катехуменів та для Святої Тайни Оливопомазання.

3 квітня 2015 року, за григоріянським календарем – Велика або Страсна П'ятниця, день, у якому з душевним трепетом і поклонінням спогадуємо розп’яття і смерть Господа нашого Ісуса Христа, який на хресті віддав життя за спасіння усього людського роду. У Католицькій Церкві латинського обряду відправляються «Страждання Христові». Це богослуження зосереджене на адорації, поклонінню Святому Хрестові та роздумуванні над стражданнями Господа нашого Ісуса Христа. Особливою нагодою, щоб роздумувати над Христовими стражданнями і смертю є Хресна дорога, яка проходить ярусами Колізею, яку очолив Папа Франциск.

Префект Конгрегації у справах духовенства кардинал Беньяміно Стелла нагадав, що священики повинні бути пастирями, а не «функціонерами». Ватиканська газета «L'Osservatore Romano» опублікувала роздуми кардинала на тему священичої духовності, підготовані на підставі аналізу вчення Папи Франциска.

«Збільшення актів насильства, переслідування та вбивства, що скоюють бойовики «Боко Харам» у Нігерії, а також у Камеруні, Чаді та Нігері, є серйозним порушенням міжнародного права», – ствердив у Женеві постійний представник Святого Престолу при Організації Об'єднаних Націй. На спеціальній сесії Ради ООН з прав людини, присвяченій їхнім порушенням у Нігерії, архиєпископ Сільвано Томазі зазначив, що тут йдеться «про військові злочини проти людства. Це повинно викликати негайну та ефективну реакцію  урядів цих країн, при солідарності міжнародного співтовариства».

4 квітня 2015 року – за григоріанським календарем - це Велика Субота, день позначений глибокою тишею, день, в якому вірні, в очікуванні великої події Воскресіння, моляться і роздумують разом з Пречистою Дівою Марією. Увечері тиша, роздумування, взаємовибачення і поєднання переходять у Пасхальне чування.

В неділю, 5 квітня вранці, на площі перед базилікою святого Петра у Ватикані Вселенський Архиєрей відправив урочисту Пасхальну Святу Месу, яку радіо й телебачення розносять по всьому світу. Після цієї відправи Святіший Отець уділив традиційне благословення «Urbi et orbi” – (Містові, тобто Риму та всьому світові): http://catholicnews.org.ua/velikodnie-poslannya-papi-franciska-urbi-et-orbi-2015-roku

Пропонуємо до Вашої уваги:
Молитву папи Франциска на завершення хресної дороги в Колізеї 2015: http://catholicnews.org.ua/molitva-papi-franciska-na-zavershennya-hresnoyi-dorogi-v-kolizeyi-2015

Великоднє вітання Папи Франциска URBI ET ORBI  2015 року: http://catholicnews.org.ua/velikodnie-poslannya-papi-franciska-urbi-et-orbi-2015-roku

Найновішу статистику Католицької Церкви у світі: http://catholicnews.org.ua/naysvizhisha-statistika-katolickoyi-cerkvi-u-sviti

Папські молитовні намірення на квітень: загальне та євангелізаційне: «За те, щоб люди навчилися шанувати створений світ та оберігати його, як Божий дар» і «За те, щоб переслідувані християни відчували втішаючу присутність Воскреслого Господа та солідарність усієї Церкви»

Інтерв'ю кардинала Реймонда Берка, яке він  дав кореспонденту порталу новин «LifeSiteNews Paris» Жанні Сміт у Римі : «Непорозуміння серед католиків поширюється в «шалений спосіб» http://catholicnews.org.ua/kardinal-berk-neporozuminnya-sered-katolikiv-poshiryuietsya-v-shaleniy-sposib

Джерело:    Воїни Христа Царя

неділя, 5 квітня 2015 р.

05.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Квітна неділя

Євангеліє
Йо. 12, 1–8: «Осанна! Благословен Той, Хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!»

Євангеліє зберегло пам'ять про багато подій, коли Ісус творив чуда, проповідував, оздоровлював... Але поруч з тим є і моменти, коли Його не сприймали, ставились до Нього упереджено, по-різному Його називали.

Подія сьогоднішнього Євангелія входу Господнього до Єрусалиму – це вияв радості людської душі. Один з Отців Церкви каже, що кожна людина за своєю природою є християнською. Тому нарід в цьому епізоді відчув напевно не стільки свідомо, як внутрішньо інтуїтивно, що перед ними не просто пророк, а хтось більший.

Це радісне привітання, пошанування особи Христа, чому воно для нас є таке важливе? Щоб ми теж вміли не боятися показувати і не боятися в собі виявляти свої добрі риси душі. Але як часто нас ніби щось зв’язує і нам складно і прославляти відкрито Бога і зробити добро! Боїмося, а як інші сприймуть наші вчинки. А якщо ми виявимо свої християнські погляди, чи не засміють?! Тому це радісне вітання при входженні Христа до Єрусалиму, подає нам приклад того, як маємо мати відвагу ликувати, свідчити і показувати свою віру в Бога!



Апостол
Фил. 4, 4–9:  «Господь близько! Ні про що не журіться»

Кожного з нас постійно сповнюють різні турботи. Переживаємо про щось одне, а потім про інше, і так безперестанку. Господь вказує нам, щоб ми не журилися, щоб ми довіряли Йому, щоб ми покладались на Нього, Апостол ж вказує, що Бог, Господь є близько, поруч нас. Іноді ми забуваємо про присутність Божу, аж коли стаємо на молитву чи приходимо до храму, тоді пригадуємо.

А Бог завжди перебуває з нами. Лиш ми про нього забуваємо. Частіше усвідомлюймо собі присутність Божу, що вона є повсякчасною, що Бог завжди діє в нашому житті, Він є близько нас, Він розуміє нас краще, ніж ми самі себе розуміємо. Зупинімося, знайдімо хвилю часу відчути цю близьку присутність Господа. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

05.04.2015р. Б. / Коментар Апостола на Квітну Неділю. Вхід Господній у Єрусалим (Фил 4, 4-9)

4 Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! 5 Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько! 6 Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. 7 І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі. 8 Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи щобудь похвальне, - про те думайте! 9 Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені - те чиніте, і Бог миру буде з вами.

Контекст

Місто Филипи, назване на честь батька Олександра Македонського, в І ст. після Христа було невеликим, всього 10-15 тис. населення, розміщалося в провінції Македонії (сучасна Греція) на Віа Ігнаціа – дорозі, яка єднала Рим зі Сходом – і на відстані 15-20 км від порту Неаполь (не плутати з сучасним портовим містом в Італії). З 42 р. до Христа воно було перетворене на римську колонію, де оселилися ветерани римського війська. Статус колонії звільняв жителів від сплати податку, тому багато займались торгівлею. До 40 відсотків населення були римськими громадянами. Юдеїв-чоловіків у місті було менше десяти, бо не мали своєї синагоги. Але було кілька жінок, скоріш за все прозеліток, які вірили в Бога Ізраїля і збиралися на молитву біля річки.

Про заснування християнської громади Павлом, Силою і Тимотеєм в часі другої місійної подорожі (49-50 рр.) ми дізнаємося з 16-го розділу Діянь апостолів. Оскільки в Діяннях розповідь ведеться від першої особи множитни, то екзегети роблять висновок, що з ними був і Лука.

Послання Павла до Филип’ян належить до листів з ув’язнення: судячи з тексту, апостол перебуває під арештом і йому загрожує смертна кара. Традиційно вважалося, що це ув’язнення в Римі (60-62 рр.) або Кесарії. Тепер же більшість екзегетів схиляється, що це відбулося в Ефесі, в часі трирічного служіння там апостола (бл. 52-55 рр.). Хоч книга Діянь нічого про це не говорить, все ж з окремих натяків 1 і 2 послань до Коринтян можемо здогадуватися, що таке перебування в тюрмі було.

Послання апостола Павла до Филип’ян вирізняється з поміж інших особливою невимушеністю, фамільярністю. Дехто навіть назвав його «листом додому». Справді, між Павлом і християнською громадою у Филипах склалися особливі стосунки любові та довіри. Ці християни ніколи не завдавали апостолу прикростей. Більше того, тільки від них Павло дозволяв собі брати фінансову підтримку, в той час, як в інших громадах самостійно заробляв гроші на прожиток, щоб ніхто не міг йому дорікнути, що він проповідує Євангеліє для власного матеріального зиску.

Дізнавшись про скрутне становище апостола, филип’яни не тільки висилають кошти, але й Епафродита, який би прислуговував Павлу. Та той захворів. Після оздоровлення, Павло вирішує відправити його додому в Филипи, а при такій нагоді передати листа.

На відміну від багатьох інших листів, тут немає поділу на догматично-теоретичну та морально-практичну частину.

Пишучи до добрих друзів, Павло не турбується про послідовність чи план послання:
розповідає про себе та роздумує про своє становище (1,19-26; 3,4-14; 4,11-13);
підбадьорює християн в утисках (1,27-30);
закликає до стійкості та радості (1,27-28; 2,18; 3,1; 4,1.4);
закликає до єдності та лагідності (1,27; 2,1-4; 2,14-16; 3,15; 4,2-3);
закликає до покори, подаючи за приклад Христа (2,6-13);
готує спільноту до приходу Тимотея (2,19-23);
дякує їм за допомогу (2,25-30; 4,10-20);
застерігає перед різними баламутами – юдаїзуючими християнами (3,2-3; 3,18-19).

Таке різноманіття тем спонукало деяких екзегетів припустити, що це коротке послання може бути компіляцією кількох ще коротших листів до филип’ян, написаних в різний час та при різних нагодах: 1) 1,1–3,1; 4,2-9; 2) 4,10-20; 3) 3,2–4,1. Все ж більшість відзначує певну послідовність в переході з теми на тему та пізнішим поверненням до них.

Уривок, який подає Церква до читання в Квітну неділю, є завершальними настановами Павла до филип’ян, оскільки закінчує свій лист він подякою за допомогу (4,10-20). Це заклик до радості та миру в будь-яких обставинах.

Читання тексту

4. Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся!

Від прохань апостол раптово переходить до наказів. Павло неоразово говорив про свою власну радість (див. 1,4; 1,18; 2,2; 2,17) і закликав филип'ян радіти разом з ним (див. 1,25; 2,18; 2,28-29; 3,1). Але тут цей заклик звучить наполегливо, як заповідь, ще й повторюється двічі. Активна форма теперішнього часу дієслова «радіти» (χαίρετε – хайрете) вказує на постійність цього почуття. Це не веселість, яка виникає від почутого анекдоту, перегляду комедії, вживання алкоголю чи наркотиків. Це постійна духовна якість життя християнина, яка є плодом Духа Святого (пор. Гал. 5,22), основою якої є Сам Господь.

Радуйтеся завжди…

Пригадаймо, що Павло пише своє послання з ув’язнення, коли над ним нависла небезпека смертної кари, а у Филипах християнська громада терпить утиски ззовні та протистоїть небезпекам зсередини. І посеред терпінь, незважаючи на зовнішні обставини, апостол пише, що радіє і наказує радіти іншим. Бо ця радість виникає не від довколишніх обставин, а від стосунків з Господом!

5. Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. 

Грецьке слово επιεικεια (епіейкея) перекладається милість, доброзичливість, доброта, лагідність. В Септуагінті воно означає те відношення, з яким Бог терпить наші недоліки (напр. «Бо ти, о Господи, добрий і ласкавий (επιεικης), і повний милосердя до всіх, що Тебе прикликають» (Пс.86:5); в пастирських посланнях (1 Тим. 3,3; Тит. 3,2) вжито, як прикмету, протилежну до сварливості; а в книзі Мудрості вказує на рису лагідної терпеливості, яку безбожники випробовують у праведника (Випробуймо його зневагою й мукою, щоб ми пізнали його лагідність (επιεικειαν), і випробуймо його терпеливість (Мудр. 2,9) Цю ж рису відмічає Павло в Кор. 10,1 у Христа (пор. 1 Пт. 2,18). То що ж має бути відомим всім? Про яку ж якість ідеться? Це незлобливість, поблажливість, терпеливість і лагідність, як протилежність до самоутвердження, самовивищення і домагання своїх прав.

Іван Золотоустий так пояснює: «А оскільки було вірогідно, що (филип'яни) віднесуться недоброзичливо до злих (людей), то (апостол) і перестерігає, щоб вони, не маючи нічого спільного з такими, в той же час з великою лагідністю поводилися б не тільки з братами, але навіть з ворогами і недоброзичливцями» (Гомілії на Послання до Филип’ян, 14,1).

Господь близько!

«Ходи зо мною і будь бездоганний! (Бт. 17,1)», - такою була заповідь Бога Аврааму. Такою вона залишається і для нас – жити в Божій присутності, постійно перебувати з Богом. Водночас – радісно очікувати другий і славний прихід Ісуса Христа.

6. Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою.

В час, коли апостол писав листа, ще не було системних і організованих переслідувань християн. Та вже тоді, стаючи християнином, людина починала відрізнятися від інших своєю моральною поведінкою, зміною своїх звичок, неучастю у ідольських жертвоприношеннях та язичницьких святкуваннях. Відповідно, вчорашні друзі уникали спілкування з такими «диваками», знімали їх з державних посад, не вели з ними торгівлю, а часом влаштовували повні бойкоти. Тому християни терпіли утиски навіть без переслідувань. Також виникали проблеми у сім’ях, де один з по другів ставав християнином, а інший залишався поганином. І багато-багато іншого… Це спричиняло журбу і неспокій про завтрашній день, про роботу, про утримання сім’ї.

Апостол Павло пропонує лікарство від вбивчих турбот – молитва.

Поєднання молитви і подяки – це протиотрута від хвилювання і шлях до отримання миру. У молитві занепокоєння замінюється повною довірою до Бога. Все, що приносить тривогу, передається у руки люблячого Небесного Батька, який тримає цілий світ. А в подяці тривоги гасяться добровільним прийняттям всіх обставин, як чогось, що призначено мудрим, добрим і Всевишнім Богом. Проблеми не стають меншими, але з’являється усвідомлення, що Бог є більшим за ці проблеми. Перефразовуючи слова апостола, можемо сказати: щоб не журитися ні про що, треба молитися і дякувати за все.

7. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі.

Сполучник «і» на початку сьомого вірша дуже важливий, бо він вказує, що все це що сказане далі є наслідком молитви з подякою. Мир (євр. шалом) – це не стан без війни чи без конфліктів, а повнота і цілісність Божого благословення.

Апостол використовує військовий термін φρουρεω (фройрео) – охороняти, захищати. Филип’яни і всі інші жителі Римської імперії знали, що на захисті Pax Romana (римського миру) по містах розміщені військові гарнізони. Павло ж каже, сам Божий мир, тобто повнота благословення, стоятиме на сторожі наших сердець і наших думок, щоб захистити від турбот, страхів, сварок, розколів, щоб зберегти їх у Христі Ісусі.

8. Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи щобудь похвальне, - про те думайте!

Апостол перераховує чесноти, які глибоко цінилися в грецькій культурі. Тобто, Павло говорить на зрозумілій їм мові та пропонує не відкинути все, а прийняти всі позитивні цінності, переоцінивши їх у світлі Христа. Крім того, майже всі ці терміни знаходяться і в Біблії. Бог присутній і діяльний не тільки в Церкві, але і в світі. Всяке добро, яке є в світі, є плодом дії Божої. Водночас, не світ повинен диктувати Церкві норми моралі, поведінки та цінностей, а саме Церква, ведена Духом Святим, повинна правильно оцінити здобутки людської культури, відкинувши все, що є гріхом, а прийнявши на служіння Богові та людям все, що є добрим.

Про те думайте! Так влаштований людський мозок, що він не може не думати. Але ми своєю волею можемо диктувати йому, про що думати, заставити його не плисти за течією пристрастей, а скеровувати до освячення, «плекати у нас ті самі думки, що у Христі Ісусі» (див. 2,5). Думки ж будуть керувати словами і діями.

9. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені - те чиніте, і Бог миру буде з вами.

Попередній список 8-го вірша тепер Павло пропонує переглянути на прикладі свого власного життя. «Навчилися, прийняли»: це стосується того, що апостол навчав у час свого першого візиту. Слово «прийняли» (гр. παραλαμβανω – параламбано) є спеціальним терміном з юдаїзму та раннього християнства, що означає детальне і чітке сприйняття релігійного передання, яке апостол не видумав, а сам колись прийняв і незмінним передав филип’янам.

«Що почули та бачили в мені» – це два нероздільні способи навчання, або, краще сказати, єдиний спосіб у двох проявах: словом і власним прикладом. Филип’яни чули, що Павло проповідував, і бачили, як він жив, вони мали приклад до наслідування. Ми тепер, за дві тисячі років християнства, маємо багато більше прикладів життя святих людей давнини і сучасності. Всіх їх об’єднує одне: вони жили згідно віри, згідно переконання, згідно того, що навчилися і прийняли. Саме це ми маємо наслідувати.

І Бог миру буде з нами.

о. Захар Михасюта