ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 4 квітня 2015 р.

04.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Субота шоста Великого Посту

Апостол
Євр. 12, 28–13, 8:  «Братня любов нехай перебуває!»

Часом здається, що є дуже мало хвилин у житті, коли ми відчуваємо цю братню любов. Усі ми шукаємо любові від інших, підтвердження, що ми комусь потрібні, важливі, цінні, варті того, щоб на нас витратити свій час. Але задумаймось, чи достатньо ми цінуємо інших людей.

Важко іншим дарувати свій час, своє співчуття, емоції, фізичну допомогу, а саме це є критерієм  нашого християнства, бо є виявом любові. Бог є любов, і де є любов, там є Бог. Якщо в наших стосунках є ці проблиски любові, то це є проблиски усвідомлення присутності Божої. Це найважливіше, за що маємо змагатися між собою за взаємну любов, за присутність Божу в нашому житті. Тож цінуймо любов, дбаймо і плекаймо її, і сам Господь перебуватиме між нами!



Євангеліє
Йо. 11, 1–45:   «Як будеш вірувати – побачиш славу Божу»

Коли ми вдивляємося у воскресіння Лазаря, то згідно з людською логікою, людським розумінням особа не тільки вже померла, а й її тіло розкладається. Бачимо, стається щось, що цілком суперечить законам природи, людській логіці – воскресіння, повернення до життя, яке дарує Господь.

Ми звикли жити в цьому світі внаслідок своєї людської логіки, маємо своє розуміння того, що відбувається. Але бачимо, що ця логіка часто має свою обмеженість.

І сьогоднішня подія показує нам, як може діяти Бог через віру людини. Через усе Євангеліє проходить, з одного боку – всемогутність Божа, а з іншого – віра людини. Тому наше життя в Бозі будуймо саме на тому – на нашій довірі до Нього. Кожен наш гріх – це відхід від Бога. Наша довіра – це слідування за Богом. Тому яким би складним нам не здавалось би життя, будьмо свідомі: завдяки нашій вірі Бог може багато зробити в нашому житті.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 3 квітня 2015 р.

03.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням

П’ятниця 6-го тижня Великого Посту

Бут. 49, 24: «Бог напевне навідається до вас і виведе вас з цього краю»

У життя кожного з нас приходять якісь зміни, труднощі, спокуси, клопоти. Іноді ми вміємо дати собі раду, але частіше самі не знаємо, як розв’язувати свої проблеми. Буває з якимись спокусами боремося навіть роками і не можемо їх подолати. Нас може сповнити знеохота, відчай, але маємо бути свідомі того, що Господь ніколи не дає спокуси понад нашу силу чи спроможність її перемогти.

Коли треба нас підтримати – Господь завжди одразу приходить і навідується до нас. Приходить і визволяє нас. Тому, які б темні, трудні чи тяжкі дні ми б не переживали, які б проблеми чи труднощі не з’являлися, завжди вміймо в молитві довіряти Богові, знати: якщо треба, то Він прийде і визволить нас.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

03.04.2015р. Б. / 17 фактів, пов’язаних з місцями Страстей Христових, про які ви, можливо, не знали

  1. Ще до тепер у Єрусалимі збереглися Золоті ворота, через які Ісус в’їжджав на осляті напередодні своєї Муки. У 1530 р. після Р. Хр. мусульмани замурували їх, оскільки існує єврейське передання, яке, до речі, сповнилось на Ісусові, що Месія в’їде у Єрусалим саме через ці ворота.

  2. Від того Храму, яким він був за часів Ісуса, збереглася тільки Західна стіна (Стіна плачу). До слова, ця стіна не була частиною самого Храму, на якому сповнилось пророцтво Ісуса, що від Храму не залишиться і каменя на камені, а лише платформою, на якій він був збудований.

  3. Верхня горниця, або Ценакул – місце, де Ісус з апостолами відбув Тайну вечерю,  ще є в Єрусалимі на горі Сіон. Це те ж приміщення, у якому Апостоли з Пречистою Дівою Марією і вірними відбули першу Дев’ятницю в очікувані приходу Святого Духа і де Дух зійшов на них. Цікаво, що це місце розташоване над гробом царя Давида. Неподалік є ще одне знакове місце – базиліка Успіння Пресвятої Богородиці. Її збудували над місцем Успіння Марії.

  4. Чаша, яку Ісус використовував на Тайній вечері, зберігається, за переданням, в катедрі Валенсії (Іспанія). Фахівці переконані в її автентичності, і вона дійсно відповідає вимогам пасхальних традицій Ісусового часу. Саме ця чаша стала об’єктом середньовічних легенд про Святий Грааль.  Пасхальну вечерю (Седер), за приписами, розпочинали читанням пасхальної гаґади (дещо переформатованої історії Виходу Ізраїлю з Єгипту), а потім ламали мацу – прісний хліб. Ймовірно саме в цьому часі Ісус і перетворив хліб у Своє Тіло. Також приписом пасхальної вечері є випивати чотири чаші вина, найймовірніше, Ісус саме останню чашу вина перетворив у Свою Кров.

  5. На Оливній горі й досі зберігається сад оливок, частина з яких ростуть там з часів Ісуса. У базиліці Народів, яка побудована в Гетсиманському саду, є камінь, на якому Ісус молився перед тим, як Його арештували слуги первосвященика. Справа від базиліки є купа каміння, біля якої, за переданням, Ісус залишив молитися Петра, Якова та Івана, а сам відійшов трохи далі…

  6. Неподалік базиліки Народів є базиліка Гробу Богородиці, а біля неї печера, у якій часто Ісус молився зі Своїми апостолами.

  7. Над місцем у підніжжі Сіону, де колись був розташований дім первосвященика Каяфи, збудували церкву Петрового відречення на згадку про терпіння Ісуса в домі первосвященика та Петрового відречення і покаяння. Поблизу церкви ще є залишки храмової тюрми, у якій Ісус провів ніч між судом Синедріону та судом Пилата.

  8. У колишньому внутрішньому дворі преторії, у якому бичували Ісуса, сьогодні є каплиця Христового бичування, а неподалік – Каплиця Засуду, де Пилат потвердив смертний вирок для Ісуса.

  9. Традиційна Хресна дорога Ісуса означена в Єрусалимі окремими капличками.

  10. Гору Голготу зараз можна побачити у базиліці Христового Воскресіння. Зокрема, тріщину, яка за переданням виникла в горі під  час Христової смерті. Вона йде поперек геологічних шарів, що суперечить законам геології і вважається чудом.

  11. Окрім цього, в базиліці Христового Воскресіння, є ще кілька важливих речей, пов’язаних з Ісусовими страстями. Там є залишки Гробу Господнього, місця, куди вірні учні склали мертве тіло Ісуса та одночасно місце Христового Воскресіння. У 1009 р. після Р. Хр. фатімідський халіф Абу Алі ал-Мансурал-Хакім знищив базиліку, збудовану за часів римського кесаря Костянтина Великого, і печеру Божого Гробу. Від Христового Гробу збереглося лише місце, на яке поклали мертве Христове тіло. Саме спроба цілковитого знищення Христового Гробу і стала причиною І Хрестового походу.

  12. Камінь, на який вірні учні поклали Христове мертве тіло, скинуте з Хреста, щоб намастити його пахучими рослинними оліями та загорнути у чисте полотно, згідно з поховальними традиціями євреїв того часу, до нині зберігся у цій же базиліці.

  13. Там є і низький стовп, до якого, за переданням, був прив’язаний Ісусу в часі бичування.

  14. У цій же святині є камінь, на якому, за переданням, сидів Ісусу в часі коли римські вояки з Нього збиткувалися.

  15. Місце, яке з давніх-давен почитають як гріб Адама – першої людини, також знайдемо у базиліці Христового Воскресіння, а точніше – в підніжжі Голготи.

  16. Неподалік Гробу Господнього у коптській каплиці є гріб св. Йосифа з Ариматеї.

  17. А під самою базилікою Христового Воскресіння зберігається римська цистерна, у якій мати св. Костянтина Великого, цариця св. Гелена (Олена), знайшла Христовий Хрест.

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 2 квітня 2015 р.

02.04.2015р. Б. / ВЕЛИКИЙ ТИЖДЕНЬ ТА ВЕЛИКДЕНЬ З ПАПОЮ ФРАНЦИСКОМ. РОЗКЛАД ТЕЛЕТРАНСЛЯЦІЙ НА EWTN

Трансляції літургії Великого Тижня та Святого Пасхального Тридення з Ватикану на Телебаченні Віковічного Слова та телеканалах України. 

2 квітня, Великий Четвер.
Свята Меса у Великий Четвер нагадує нам про муку, смерть та Воскресіння Христа. У цей день ми духовно переносимося на Тайну  Вечерю і пригадуємо встановлення Таїнства Євхаристії та Священства.

10:30 Меса мира з ватиканської базиліки під проводом Папи Франциска (EWTN).

18:30 Меса Господньої Вечері з римської в'язниці Rebibbia під проводом Папи Франциска (EWTN).

3 квітня, Велика П`ятниця. Целебрація Господніх Страстей.
Літургія цього дня передусім запрошує до роздумів над біблійним описом Муки Господньої та поклоніння Св. Хресту. Це підкреслює славу спасіння через хрест, а не приниження мукою.

18:00 Літургія Господніх Страстей з ватиканської базиліки під проводом Папи Франциска (EWTN).

Хресна Дорога.
Традицію проводити Хресну дорогу в день Страстей Христових у Колізеї - місці мученицької смерті багатьох перших християн - встановив ​​Папа Бенедикт XIV у 1750 році.

22:10 Хресна Дорога з Колізею під проводом Папи Франциска (EWTN, 1 Національний, 5 Канал).

4 квітня, Пасхальна Вігілія у Святу Ніч.
Цю найважливішу Вігілію в році Римський місал називає «Матір’ю всіх вігілій». У цю ніч «небо єднається з землею, справи Божі зі справами людськими» (пор. Екзультет).

Ця Літургія наповнена глибоким символізмом. Світло, слово, вода  вказують на нове життя, яке променіє у земній темряві.

21:30 Пасхальна Вігілія з ватиканської базиліки під проводом Папи Франциска (EWTN).

5 квітня Пасхальна Неділя – Воскресіння Господнє.
Пасхальну ніч освітив воскреслий Христос, Який перейшов від смерті до нового життя і смертю смерть переміг. Завдяки Йому ми вільні від темряви і страху.

11:15 Великодня Свята Меса з Ватикану під проводом Папи Франциска (EWTN, 1 Національний, 5 Канал).

Благословення «Urbi et Orbi»
Благословення Папи «Urbi et Orbi» пов'язане з індульгенцією, тобто з відпущенням Богом тимчасової кари за гріхи, провина за котрі вже знята. Це здійснюється за певних умов (яких віруючий має дотриматись) через дію Церкви, котра, розподіляючи плоди відкуплення, роздає прощення зі скарбниці заслуг Христа.

13:00 Благословення Папи Франциска "Urbi et Orbi" з площі святого Петра (EWTN, 1 Національний, 5 Канал).

середа, 1 квітня 2015 р.

01.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням

Середа 6-го тижня Великого Посту

Бут. 45, 4: «Я Йосиф, ваш брат, якого ви продали у Єгипет»

Сьогодні перед нами відкривається дуже зворушлива сцена – Йосиф відкриває себе своїм братам, які колись продали його в рабство. Брати вчинили дуже і дуже несправедливо. Продати рідного брата – це і страшне, і подиву гідне водночас. Але, з іншого боку, через їхній вчинок – немилосердний, жорстокий, грішний – Йосиф не лише потрапляє у неволю, але з часмо займає високе становище і рятує пізніше своїх братів і батька від голоду. Який дивний Божий промисел!

Часто ми в своєму житті хочемо знайти логіку, постійно вимагаємо справедливості, правди! Можливо, навіть маємо жаль не тільки до людей, але й до Бога, чому Він це допускає в нашому житті. Але на прикладі Йосифа можемо усвідомити собі, що навіть кривди, які ми переживаємо, труднощі, проблеми у майбутньому неодмінно для нас вийдуть на благо. Наш народ це давно спостеріг, коли сказав: «Нема зла, що б не вийшло на добро». Вміймо бачити за всім, що стається, не випадковість, а те, що дає нам все це Господь і що в майбутньому неминуче вийде нам на добро! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 31 березня 2015 р.

31.03.2015р. Б. / Пастирське послання Глави УГКЦ до священослужителів на Великий і Страсний четвер

Христос посеред нас – і є, і буде! Всесвітліші, всечесні та преподобні отці - дорогі співбрати в Христовому священстві! Любі брати-семінаристи!

Ось ми знову празнуємо Великий і Страсний четвер, коли наш Божественний Спаситель на Тайній вечері передав апостолам Безкровну жертву Нового Завіту, покликання чинити спомин Його спасительної смерті й воскресіння, і тим самим встановив святе таїнство Священства. Наша священича ідентичність обумовлена цієї подією. Наше служіння безпосередньо пов’язане з Його царським священством та Його жертвою. Бо, як ми пригадуємо собі щоразу, коли служимо Божественну Літургію, Христос-Бог є водночас Той, хто приносить жертву Отцеві, і Той, кого приносять; Той, хто приймає дари хліба й вина, і Той, кого роздають у Пресвятих Тайнах.

Цього року, оскільки наша Церква готується до Патріаршого Собору на тему «Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом», запрошую вас роздумати, що означає зустріти живого Христа, і звернути увагу на те, що це ми, священики, покликані бути тими, хто приносить живого Христа, чинить Його видимо присутнім у спільнотах, якими опікуємося та в яких служимо Святі Таїнства.

Христова Церква, як Тіло Христове, є продовженням у часі й просторі вчинків і навчання нашого Спасителя. Кожен християнин покликаний бути іконою Христа і всі християнські спільноти повинні бути місцем зустрічі з живим Христом. Однак покликання священика є особливим: воно полягає в тому, щоб через нас, через наше особисте життя та пастирське служіння живий Христос міг бути діяльно присутнім серед свого народу, щоб через нас кожний вірний зміг відчути люблячий дотик нашого Спасителя. Адже через Божественну благодать, яку ми отримали в рукоположенні, нам даровано водночас привілей і відповідальність бути знаряддям тієї зустрічі з Христом, незважаючи на нашу негідність.

Нас не повинно дивувати, що шість складових «Живої парафії» є так само основними рисами нашого священичого служіння, бо посланництво Церкви, відображене в згаданих складових, базується на посланництві самого нашого Господа. У цей нелегкий як для України, так і для всього світу час ми усвідомлюємо собі, що Христова присутність і сповнення Його місії потрібні як ніколи! Обдумуючи той шлях, який наша Церква обрала в останні кілька років, ми бачимо, як Святий Дух нас провадить, готуючи і до викликів сьогодення, і до тих, що попереду.

Покликаючи священика проповідувати Боже Слово і навчати вірних основних істин християнської віри, Христос-Учитель продовжує промовляти до спільноти вірних з такою самою живою силою, з якою Він промовляв упродовж свого учительського служіння тут, на землі. Чотири Євангелія, уривки з яких ми сьогодні ввечері читатимемо у Страсних Євангеліях, передають різні аспекти Христового вчення. Разом вони утворюють мозаїку Божественного вчення, найважливішим аспектом якого є те, що Бог - це наш Небесний Отець, котрий нас любить і прагне розділити з нами своє життя. У цьому сама суть Доброї Новини! Ми повинні передавати її не лише словами, а і своїм способом життя: лагідно, з любов’ю і повагою до кожної особи, яку зустрічаємо. Справжній священик вміє розпізнавати в кожній людині улюблену Божу дитину, котра прагне до божественної правди і покликана зростати у вірі щодня. Нашим завданням є надавати духовний провід та поживу на цій дорозі зростання.

Покликаючи священика до звершення Літургії та завдання творити і навчати людей молитви, присутній у своїй Церкві Христос-Первосвященик продовжує діяти як посередник між Богом-Отцем і людським родом. Силою Святого Духа ми покликані діяти від імені Господа як посередники, молитися за себе і за Божий люд та уділяти Боже благословення кожному. Зокрема, звершуючи Святі Таїнства, ми є тими, через кого Господня жертва, принесена раз і назавжди на хресті, стає сьогодні присутньою там, де ми живемо, і для тої спільноти, якій служимо. Окремо хочу наголосити і закликати вас, дорогі співбрати, до вірності у служінні Божественної Літургії та інших богослужінь Церкви, як рівно ж до молитви Часослова. Через ці богослужіння ми не лише освячуємося самі, а й даємо неповторну нагоду нашим вірним щоденно черпати з божественних джерел життєдайну воду благодаті на спасіння. Навпаки, занедбуючи цей обов’язок, ми провиняємося перед Богом і перед людом Божим і колись складатимемо важкий іспит перед Господом за нашу недбалість, яка може завдати непоправної духовної шкоди як нам самим, так і довіреним нашій душпастирській опіці вірним.

Покликаючи нас до милосердного служіння вбогим і потребуючим,  Христос прагне через нас прийти до наших ближніх як Лікар і Цілитель, який служить стражденним, відвідує хворих, утішає засмучених, годує голодних та одягає нагих. Ми не повинні вбачати в собі лише керівників, які організовують благодійну працю християнської спільноти; мусимо особисто брати участь у різних формах дияконії, бути готовими, як сказав Святіший Отець, просякнути «запахом своїх овець». Не слід чекати, поки Божий люд прийде до нас. Ми повинні йти до людей, особливо в тяжкий час і коли є потреба. У нас Христос має бути присутній для своїх людей, хоч би де вони були, в радості й смутку. Через нас Христос-Пастир піклується стадом свого Отця, даючи йому все необхідне для здоров’я і спасіння.

Це завдання стає особливо важливим сьогодні, коли нашу землю шматує підступний агресор, а до численних родин і парафіяльних спільнот вдирається смуток, страх, тривога і нужда. Сотні тисяч українців, позбавлених даху над головою, тисячі, що втратили своїх рідних внаслідок війни, а особливо діти, жінки та особи похилого віку, мільйони, які вимушено залишилися на тимчасово окупованих територіях, - усі вони сьогодні кричать до нашого сумління, благаючи допомоги, співчуття, підтримки і розради. Християнське серце не може залишатися байдужим до цього горя. Я з вдячністю стверджую, що наші парафіяльні спільноти активно чинять діла милосердя супроти потребуючих. Водночас усі ми розуміємо, що потреби перевищують те, що ми дотепер із Божою допомогою могли зробити. Тож закликаю вас, дорогі отці, підтримувати в собі та всіх наших вірних вогонь милосердної і діяльної любові до ближнього, щоб її силою ми могли гідно пережити цей час національного випробування.

Поручаючи нам відповідальність та управління дарами, сам Христос-Цар піклується та обдаровує своїх дітей, дбає про те,  щоб світ, в якому ми живемо, керувався Божими Заповідями, найважливіша з яких - Заповідь любові. Саме тому ми починаємо кожну Божественну Літургію словами «Благословенне Царство». Хоча, будучи священиками, ми покликані до лідерства в тих спільнотах, яким служимо, однак ми повинні виконувати цю роль як пастирі та добрі управителі, жертвуючи свій час, таланти та матеріальні блага на розбудову Божого Царства. Слід нам також розпізнати Богом дані духовні й матеріальні дари, які Він роздає кожному членові своєї Церкви. Як Христос був образом нашого Небесного Отця, так само й ми покликані керувати своїми спільнотами як батьки, котрі піклуються своїми дітьми в любові. Лише в такому значенні можемо прийняти звання «отців» від наших вірних.

Христос - Син Божий, котрий перебуває в досконалій єдності зі своїм Отцем, і котрий зісилає на нас свого Пресвятого Духа, покликає священика бути служителем цієї єдності-сопричастя, щоб і ми могли жити в досконалій єдності та злагоді з Богом і між собою. У світі, повному протистояння та поділів, ми, душпастирі, маємо бути особливими знаками єдності – у тому, як поводимося між собою, як живемо в наших родинах і громадах, як з любов’ю ставимося і до тих, що нас ненавидять. Коли же ми терпимо зневагу чи образу, Господні слова на хресті мають бути так само нашими словами: «Господи, прости їм, бо не знають, що роблять!».

Посилаючи апостолів у світ робити своїми учнями всіх людей, наш Спаситель вчинив нас відповідальними за плекання місійного духу в Церкві. Кожен священик за своїм покликанням є місіонером, який повинен познайомити із живим Христом тих людей, що Його ще не пізнали, – познайомити із Христом – Мандрівним Проповідником, котрий більшу частину свого служіння на землі провів, подорожуючи з одного місця на інше, з Галилеї через Самарію до Юдеї і далі, щоразу зустрічаючи нових людей, щоб звістити всім Добру Новину. Саме цей образ проповідника, мандрівника спонукає нас покидати рідний дім, своє село чи місто, де ми виросли, щоб принести Христа в кожен закуток нашого світу. Скільки людей сьогодні шукають Бога і є спраглими Христового Євангелія! Це наше завдання привести їх до Христа і відкрити їм двері життя вічного. При цьому пам’ятаймо, що найбільш дієвий спосіб проповідувати Євангеліє – це приклад власного життя, переміненого, преображеного силою Христового Євангелія. Про це нагадує нам сам Христос-Спаситель, закликаючи: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16).

Прагну особливими словами вдячності звернутися то тих співбратів у Христовому священстві, які, жертвуючи власним життям і здоров’ям, звершують капеланське служіння серед українських воїнів, що мужньо боронять нашу Батьківщину. Із вдячність схиляю голову перед тими, хто бере участь у координації волонтерського руху, допомагає пораненим, мобілізованим та їхнім родинам, дбає про переселенців та всіх постраждалих від війни. Сьогодні живий Христос присутній не лише в наших парафіях та монастирях, а й скрізь, де проливається кров і людські сльози, де терплять рани і злидні. Там сьогодні теж має бути і Христовий священик – жива ікона Доброго Пастиря, який життя своє кладе за своїх овець.

У цей святочний день, коли будемо тримати в наших руках Пречисте Тіло нашого Господа і причащатимемось Його Пресвятої Крові, пролитої в жертві за нас, молімося глибоко й щиро за наше священиче служіння, щоб ми його виконували у святості та з відновленим відчуттям духу служіння. Ми є священики нашого Господа Бога і Спасителя Ісуса Христа. Немає жодного покликання, благороднішого за наше, і немає відповідальності, страшнішої ніж та, яка покладена на нас.

Благословення Господнє на нас і через нас на Його люд.

† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у п’яту неділю Великого посту (Святої Марії Єгипетської),
29 березня (16 березня)
2015 року Божого

понеділок, 30 березня 2015 р.

30.03.2015р. Б. / ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ДО МОЛОДІ

Дай мені, сину, твоє серце, і очі твої нехай доріг моїх пильнують (Прип. 23, 26).

Дорога в Христі молоде!

Завжди з нетерпінням очікую Квітної неділі – дня славного в’їзду Христа до Єрусалима, щоб скористати з нагоди підтримати, благословити вас і звернутися до вас Божим словом.

Сьогодні ми переживаємо глибоку євангельську  подію – вхід Господній до Єрусалима. Це празник Христового торжества і слави, який відкриває двері до страждань і смерті, одного з найважливіших епізодів із Його життя. Люди зустрічають Ісуса Христа дуже піднесено, бо чутки про те, що Він повернув до життя Лазаря, блискавично поширилися по всьому краї. Бурхливі вітання Христа на в’їзді до міста – це вияв радості від зустрічі з тим, хто напередодні явив себе як життєдавець, «викликавши» до життя свого друга словами: «Лазарю, вийди сюди!». Наш Господь, ще до того як ступив на власну дорогу терпіння, смерті і воскресіння, плаче над своїм померлим другом і повертає його до життя. Бо життя, а не смерть, є покликанням людини!

З воскресінням Христа простір Його воскрешальної дії поширюється на кожного з нас. Ми отримуємо надію в Ісусі Христі, бо Він своїм життєдайним Словом може повернути нас до світла життя і повноти радості навіть із глибин смерті. Буквально через кілька днів Він навіть зійде до аду, щоб вивести звідти тих, які заснули з очікуванням на Спасителя. Долоні Христа завжди відкриті для наших рук, щоб, як на іконі «Зішестя в ад», Він підняв нас із колін. Доторк, потиск Його руки є життєдайним. Він сам є Життям.

Дорогі молоді люди! Упродовж минулого року ми мали можливість відчути і побачити, як швидко ви виросли, як ви подорослішали. Біда, що прийшла в Україну, змінила вас і поставила перед вами виклики, які зазвичай не відомі вашим ровесникам у багатьох країнах світу. Ви побачили багато смертей, переживали втрату своїх друзів і знайомих, наших воїнів, які, можливо, навіть молодші за вас.

Болісний досвід, який ви отримали, ще більше спонукає вас сьогодні ставити фундаментальні, глибокі й прямі запитання. Одне з таких я отримав під час зустрічі з молоддю в Зарваниці. Дівчина запитала: «Нам жити чи вмирати для України?» Мене вразила відкритість, глибина і мужність, які вміщені в цій фразі. Для України треба жити! Так я відповів тоді в Зарваниці, так кажу вам і сьогодні. Бо життя – це наше головне покликання.

Тисячі разів цього року ми чули гасло «Герої не вмирають». Ці слова мають глибокий християнський зміст, бо ми віримо, що смерть подолана. Іван Золотоустий писав: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти звалений. Воскрес Христос – і попадали демони. Воскрес Христос – і радіють ангели. Воскрес Христос – і життя вільно пливе». Прошу вас: пригадуйте собі ці слова протягом наступного тижня і в ті моменти, коли відчай та безсилля полонитимуть ваші душі в ці складні часи війни і кризи.

Отож моє послання сьогодні до вас: живіть для Бога і України! Виникає логічне запитання: як жити? Відома шведська акторка Ґрета Ґарбо якось сказала: «Життя було б таким прекрасним, якщо б ми тільки знали, що з ним робити». Це справді фундаментальне запитання, відповідь на яке шукає молодь усього світу. Закликаю вас до глибокого, правдивого, відповідального і відчайдушного пошуку. Запевняю, що Церква в цьому буде вашою провідницею і порадницею. Шукайте відповіді в Христовому Євангелії, слухаючи Боже Слово в сучасному контексті та в історії, яка багата на добрі приклади, що надихають і дозволяють мріяти та діяти сміливо.

Цього року наша Церква вшановує пам’ять і 150-річчя від народження великого князя Церкви - митрополита Андрея Шептицького. Він був мудрим провідником, що вів свій народ і Церкву через найбільші випробування ХХ століття. Митрополит Андрей часто звертався до молодих людей, допомагаючи їм долати замішання міжвоєнного часу, коли перед ними так само гостро, як і сьогодні перед вами, поставали складні життєві вибори.

Митрополит був, якщо вживати сучасні терміни, успішною людиною свого часу. Проте й сьогодні його порада щодо успішності – як жити – залишається актуальною. Зокрема, у посланні «Про виховання молоді» 1942 року він писав: «Але кожному з молодих безумовно треба ідеалу бути добрим, а то й великим християнином. До певної міри молодь мусить зрозуміти, що від того залежить успіх у досягненні інших ідеалів…». У час війни і тривог він звертав увагу молоді на найважливіше – бути добрими, великими християнами – це той ключ, який дає нам відповідь на запитання вищезгаданої акторки, що робити з цим життям.

Доповненням до слів нашого великого Митрополита слугує думка Папи Франциска, яку він висловив у цьогорічному посланні до молоді: «Дорогі хлопці і дівчата, у Христі ви знайдете сповнення вашого бажання добра і щастя. Лише Він може задовольнити ваші найглибші потреби, які так часто затуманені оманливими обіцянками світу». Він закликав молодь відважитися бути щасливою. Справді ж, істинне щастя потребує відваги!

Випробування породжують жертовність, а у вас, молодих людей, ще й невтомну творчість. Із глибокою повагою ставлюся до волонтерського молодіжного руху, що охопив наші спільноти й парафії. Ваша допомога воїнам, пораненим, вимушеним переселенцям із території конфлікту та всім, хто страждає від війни на Сході України, ваша відданість, винахідливість і щирість надихають усіх та є конкретною справою милосердя, про яку так часто говорить Господь в Євангелії. Не опускайте рук, допомагайте тим, до кого можете дотягнутися. І нехай із часом ваша жертовність не маліє, а навпаки, створюючи волонтерську молодіжну мережу, будує зв’язки, що стануть фундаментом для нових структур добра, яких так бракує Україні, і початком справжніх змін у суспільстві, що буде об’єднаним, міцним і справедливим в часи миру, котрий неодмінно настане.

Окремо хочу звернутися до молодих воїнів. Дорогі друзі і брати! Саме на вашу долю випало випробування і важке завдання боронити нашу Батьківщину від ворогів. Ви прийняли на себе цей виклик і виявляєте подиву гідну витривалість і самопосвяту. Тож коли ми сьогодні говоримо, що молоді люди «мають жити для України», то думаємо передусім про вас. Дивлячись на ваш подвиг, який здійснюєте з дня на день вірно і витривало, не можемо не визнати, що ви стали на дорогу повноти життя, бо повнота життя міститься в любові. А що таке любов? Наш Спаситель запевняє, що «ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Перефразовуючи Христа, можемо сказати, що ніхто не спроможний жити більшою повнотою життя, як той, хто готовий саме своє земне життя віддати в посвяту з любові до ближніх, з любові до рідної землі. Пам’ятайте, що Церква-мати неустанно молиться за вас, підтримує вас і разом із вашими земними матерями чекає на вас вдома.

Протягом цього року шукатиму всіх нагод, щоб якомога частіше слухати вас, дорогі молоді вірні нашої Церкви, надихатися вашою відчайдушністю і вчитися вашої сміливості. Разом із тим, бажаючи, щоб наші зустрічі мали систематичний характер, дам вам невеличке «домашнє завдання». Слідом за Папою Франциском хочу закликати вас частіше читати Святе Письмо: у ньому знайдете багато відповідей на запитання, які вже стоять перед вами і ще постануть у майбутньому.

Діліться одне з одним тим Божим словом, яке почуєте, роздумуючи над текстами Святого Письма, беручи участь у молитовному житті Церкви та власному досвіді духовного життя. Будьте відкритими на Божий поклик до священичого і монашого стану і ніколи не бійтеся зробити власний життєвий вибір на користь Бога та Його Істини. Користайте зі своїх творчих дарів, поширюйте християнську мудрість там, де ви є: у соціальних мережах та на веб-сайтах, на радіо і телебаченні, під час особистого спілкування та за інших нагод. Нехай Божа мудрість, за словами митрополита Андрея, стане потужною рушійною силою, яка поведе вас у майбутнє, – силою, яка преображатиме молоді уми, ваші і ваших ровесників. Саме ця Мудрість щоразу більше даватиме вам розуміння, що робити з власним життям, який його сенс. І воно стане прекрасним.

Благословення Господнє на вас!

         † СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при  Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в Акафістову суботу, 28 березня  2015 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 5 квітня цього року.

неділя, 29 березня 2015 р.

29.03.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

5-та неділя Великого Посту

Євангеліє
Мр. 10, 32–45: «Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам; і насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб'ють, Він же по трьох днях воскресне»

Важливо вчитуватись у ці рядки, замислюватись над їхнім значенням для нашого життя. Адже коли вдивляємося в життя нашого Спасителя, бачимо, що воно було наповнене різними моментами. Були приємні: Благовіщеня, Народження Христа, Його Преображення, Воскресіння. Але також було багато моментів трудних, коли його заарештували, бичували, плювали, насміхалися… І це все було в житті Христа, нашого Господа.

Подібно і в нашому житті – як каже апостол: «Хто з Христом страждав, той з Христом воскресне» – ми ніколи не зможемо обминути того, через що пройшов Христос. У нас в народі кажуть: «Христос терпів і нам велів». Так як Христос пройшов через зраду, глум, біль, зневагу  і навіть був вбитий, так і кожному з нас доводиться переживати щось з того, про що говорить сьогоднішнє Євангеліє.

Можливо, ми відчуваємо несправедливе ставлення, пониження, несприйняття, відкинення – то пам’ятаймо, це не є щось таке, чого б не мало бути в нашому житті. Ми часто сприймаємо такі моменти, як такі, яких би не мало існувати, але і це Бог допускає в нашому житті, значить недаремно. І коли ми вміємо то все прийняти, як з рук Божих, і з Христом пройти всі випробування, то так, як з Христом страждаємо, так і з Христом воскреснемо. 



Апостол
Євр. 9, 11–14:  «Власною кров’ю, – увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення»

Ми дуже рідко цінуємо себе і своє життя, інших людей, яких Бог дає нам на нашій життєвій дорозі, ті події, які стаються. Можливо, ми не навчені цінувати те, що ми маємо в житті, не вміємо відчути важливість цього. Кожен з нас, ми самі та наші ближні, дуже цінні для Бога і в очах Божих. За кожного з нас Бог віддав Своє життя, пролив Свою кров. 

Якщо ми куплені такою дорогою ціною – безцінною кров’ю Христа – то це свідчення нашої цінності. Тому коли ми не маємо в собі певності, пам’ятаймо, що Бог завжди має певність у нас, якщо віддав за нас Своє життя і пролив Свою кров, значить ми важливі для Нього.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя