ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 28 лютого 2015 р.

28.02.2015р. Б. / Коментар Апостола на Першу неділю Великого посту

1. Текст: Євр 11,24-26.32 – 12,2
11,24. Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона; 25. волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи, 26. бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту. […]
32. І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33. що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37. їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38. вони, яких світ був не вартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість.
Євр 12,1. Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2. вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри […].

2. Структура Послання до євреїв

Послання до євреїв, яке, по суті, не є листом, а гомілією, оскільки виявляє риси не епістолярного жанру, а промови-проповіді, складається з кількох блоків[1].

Після вступу (exordium) (1,1-4), перша частина представляє Ісуса Христа вищим від ангелів та первосвящеником, солідарним з людьми (1,5-2,18).

У другій частині (3,1-5,10) Ісус представлений як первосвященик: спочатку наголос покладений на необхідності віри в нього (3,1-4,14), далі підкреслюється, що він співчутливий до людей та Богом обраний (4,15-5,10).

Центральна третя частина (5,11-10,39) присвячена представленню Ісуса як первосвященика за чином Мелхіседека. У передмові (5,11-6,20) наголос покладений на важливість теми, яку автор збирається представити, а в наступних трьох підрозділах Ісус представлений:
– як священик на зразок Мелхіседека, якого священство перевищує служіння священиків з роду Арона (7,1-28);
– як той, хто є посередником Нового Завіту і приніс себе у єдину досконалу жертву, щоб знищити гріх (8,1-9,28);
– як той, хто є причиною вічного спасіння людей (10,1-18).

Закінчується центральна частина заохоченням до віри й витривалості у ній (10,19-39).

Четверта частина (11,1-12,13) зосереджується на представленні прикладів віри праведників Старого Завіту (11,1-40), які, разом з прикладом Ісуса Христа, мають бути заохоченням до витривалості у вірі християн – адресатів послання (12,1-13).

Остання, п’ята частина (12,14-13,18), містить вказівки, як жити у Божій благодаті та як будувати взаємини всередині спільноти.

Короткий підсумок (13,20-21) завершує цю старанно укладену гомілію, а епістолярне закінчення (у стилі листів апостола Павла) (13,19.22-25), не співмірне з жанром цілого твору, носить риси пізнішого додатку з метою уподібнити цю записану гомілію до апостольських послань.

3. Тема віри в Посланні до євреїв

У Посланні до євреїв тема віри (πίστις) присутня від самого початку до кінця, бо вже сама згадка про Боже об’явлення через пророків чи через Ісуса Христа передбачає віру адресатів твору, а останнє звертання до них містить правду про Христове воскресіння. Однак, тема віри в кількох місцях підкреслена виразно.

Сумна доля тих, які чули Боже слово під час мандрівки у пустині, але не поєдналися вірою з тими, які були йому слухняні (4,2; пор. 3,19) подана як пересторога, бо тільки ті, які увірували, увійдуть у Божий відпочинок (4,3; пор. 3,12). Тому потрібно наслідувати «тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці» (6,12). Ця остання фраза заповідає тему, яку автор розвиває згодом, після представлення своєї центральної думки про Ісуса Христа первосвященика. І справді, ціла четверта частина твору (11,1-12,13) присвячена темі віри і витривалості у ній. «Без віри – переконаний автор – неможливо подобатися Богу» (11,6).

Крім того, автор закликає наслідувати віру наставників (провідників громади) (13,7) і, передусім, вдивлятися пильно в Ісуса, «засновника і завершителя віри» (12,2).

Сам Христос названий вірним (πιστός) Богові архиєреєм (2,17; 3,2), і тим же словом підкреслено вірність Бога своїм обітницям (10,23; 11,11).

Крім того, автор звертає увагу на ісповідування, визнання віри (і надії) (3,1; 4,14; 10,23; а також 13,15).

Іншим наслідком віри є відвага, відвертість, довір’я, свобода дій (синоніми грецького слова παρρησία) (3,6; 4,16; 10,19.35), завдяки чому віруючі мають доступ до повної єдності з Богом.

4. Контекст уривка

Наше літургійне читання становить фрагмент частини Послання до євреїв, присвяченої темі віри та витривалості (11,1-12,13). Зазначення цієї теми у 6,11-12: «бажаємо,.. щоб ви наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці» – свідчить про добре продуману та упорядковану структуру твору.

Безпосереднім приготуванням до розвитку цієї теми є заклик до терпеливості у труднощах (10,36), подібної до тієї витривалості у переслідуваннях, яких адресати зазнали одразу після прийняття хрещення (10,32-34). Цей заклик до терпеливості автор твору завершує цитуванням уривку з Книги пророка Аввакума 2,3-4 (за грецьким перекладом т.зв. Сімдесятьох): «той, хто має прийти, прийде, не забариться. А праведник мій з віри буде жити, коли ж він відступить, моя душа не буде мати вподобання в ньому» (Євр 10,37б-38). Подальші слова: «Та ми не з тих, що відступають,.. а з тих, що вірують…» безпосередньо уводять тему розділу 11.

Будова розділу Євр 11 зосереджується в таких частинах:
– після короткого окреслення віри та її значення автор подає приклади віри Авеля, Еноха та Ноя (1-7);
– окремо підкреслюється віра Авраама, його дружини Сари та їхніх нащадків (8-22);
– іншою визначною особою є Мойсей і ті, які допомагали йому та продовжили його діло (23-31);
– заслуговують на згадку багато інших праведників та їхні героїчні вчинки і страждання задля віри, щоправда не вони, а визнавці Христа отримали повноту обіцяного (32-40).
Розділ Євр 12, відштовхуючись від цих прикладів віри, є закликом до витривалості:
– така велика кількість свідків віри, але передусім «засновник і завершитель віри» Ісус Христос мають додати християнам сил «бігти витривало до змагання» (1-3).
– зусилля не є занадто важкі, бо Бог поводиться з християнами, як із синами, виховуючи їх до святості.

5. Внутрішня будова уривка

Уривок, вибраний на літургійне читання першої неділі Посту (11,24-26.32-12,2), містить у собі приклади віри праведників Старого Завіту та заохочення до читачів/слухачів наслідувати таку їх поставу віри. Вибраний уривок не становить окремої замкненої одиниці в контексті Послання до євреїв, а складається з трьох частин:
– перша з них (11,24-26) є фрагментом з тексту послання, присвяченого особі Мойсея (11,23-29);
– друга (11,32-39) перераховує подвиги віри (32-35а) та витривалість у вірі, незважаючи на переслідування, (35б-38) представників ізраїльського народу, а також вказує на те, що не вони, оці герої віри, а адресати послання, християни, стали вповні учасниками Божих обітниць (39-40).
– остання частина літургійного читання (12,1-2а) є насправді початком іншої одиниці тексту (12,1-13), яка стисло пов’язана з попереднім розділом і є закликом до читачів бути витривалими у вірі.

6. Коментар[2]

6.1 Віра Мойсея (11,24-26)

11,24. Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона…

Цей та наступні вірші не є дослівним цитуванням розповіді з Книги Виходу, а переказом своїми словами, і за своїм характером подібні до інших творів того часу, які намагалися пояснити та наблизити до світу читача текст Писання, що став уже неторканним. Опускаючи попереднє речення, наш літургійний уривок звертає увагу на дії Мойсея уже дорослого, самостійного, відповідального за свої вчинки. Рішення Мойсея відмовитися від гідності, яку мав як прийомний син дочки фараона (Вих 2,10), є наслідком його віри, яка зростала з його віком.

25. волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи.

Вибір Мойсея має своє обґрунтування: він відчуває себе сином свого народу, але не тільки як суспільності, а як народу Божого. Слово λαός – «народ», «люди» здебільшого вживається в грецькій мові Нового Завіту там, де окреслює народ, вибраний Богом, на відміну від інших народів, для яких звичайним терміном є ἔθνος – «народ», ἔθνη – «чужі народи», «погани». Мойсей обирає страждання з народом, а не грішний, хоч і приємний, спосіб життя. Він діє як мудрець і є в цьому, у певному значенні, попередником Ісуса Христа «який, замість радості, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги» (12,2б). Підкреслення «дочасної втіхи» протиставляє такий спосіб життя вічному спасінню.

26. бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту.

В оригінальній мові знаходимо, що за більше багатство Мойсей вважав τὸν ὀνειδισμὸν τοῦ Χριστοῦ. Цей вираз може означати «Христову наругу», якщо це слово є власною назвою і має на увазі як помазаника (грецьке χριστός) Ісуса Христа. Або ж може означати «наругу помазаника», якщо цей термін є загальною назвою і відноситься до самого Мойсея або до народу. Наш переклад подає оце друге значення терміну, маючи на увазі, що мова тут про вибраний Богом народ (пор. Пс 89,51-52; 105,15). Уже раніше в цьому розділі автор Послання до євреїв замислюється над спонуками до віри і, на його думку: «хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають» (11,6). Яку нагороду бачив Мойсей, коли обрав «наругу помазаника», а не скарби Єгипту? Автор не говорить про це, бо пише до людей, які знають, яку нагороду очікують отримати вони за свою витривалість у вірі.

6.2. Герої віри у перемогах (11,32-35)

32. І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків.

Запитання на початку вірша відповідає нашому: Чи треба ще прикладів? «Часу не вистачить мені» – є частим зворотом у тогочасній літературі, який дозволяє, опустивши подальші докази, перейти до висновків. Перерахування шістьох осіб з періоду суддів та початку монархії в Ізраїлі є продовженням історичної лінії прикладів, а згадка про пророків переносить у ще ближчий до адресатів період історії ізраїльського народу.

33. що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали.

У цих двох віршах знаходимо дев’ять фраз, які упорядковані у три групи по три. Згадка про перемоги над царствами може відноситися до усіх п’яти перерахованих суддів і царя Давида. «Чинити справедливість» може означати не тільки виконувати суддівський уряд, але також бути справедливим, діяти справедливо. Осягнення обітниць не означає, що хтось із перерахованих мав особливі обітниці від Бога, які здійснилися, а радше означає успіхи цих провідників народу, осягнення перемог завдяки вірі.

Самсон і Давид мали справу з левами і їх перемагали, але тут мова передусім про Даниїла, який був у ямі з левами і залишився цілим. Згадка про погашення сили вогню відноситься до розповіді про трьох юнаків у вогненній печі. Уникнути вістря меча може означати не тільки збереження життя у битві, але і врятування життя від замаху, смертного вироку тощо.

Можна знайти більше прикладів людей, до яких відносяться і три останні окреслення.

35а. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали.

Тут мова про сина вдови із Сарепти, якого повернув до життя пророк Ілля, та сина жінки із Шунему, якого воскресив до життя Єлисей.

6.3. Герої віри у випробуваннях (11,35б-40)

35б. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння.

Мова про старця Єлеазара, який відмовився їсти заборонену законом свинину і прийняв добровільно смерть від переслідувачів (2 Мак 6,18-31). Згадка про воскресіння пригадує також про відвагу сімох юнаків та їх матері (2 Мак 7). Прикметник «краще» вжитий тут, можливо, для відрізнення воскресіння від порятунку від смерті або і від вищеподаних випадків повернення до земського життя.

36. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці.

Катування знову нагадують про страждання макавейських мучеників. Натомість кайдани і в’язниця – реальність, добре відома адресатам послання, можливо саме тому автор не забув згадати і про них.

37. їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені.

За одним з переказів, пророк Єремія був закиданий камінням після насильного переселення в Єгипет; згідно з апокрифами, пророка Ісаю вбили, перерізавши пилою; про вбивство мечем пророка Урії знаходимо опис в книзі Єремії (26,23). Особливий одяг пророків Іллі та Єлисея та необхідність Іллі втікати від переслідування довгими і виснажливими переходами може бути в основі слів «тинялися в овечих та козячих шкурах». Три останніх окреслення, найбільш загальні, є близькими також адресатам Послання до євреїв.

38. вони, яких світ був не вартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами.

Цінним є не тільки скарб віри, але і люди, які його бережуть та передають іншим. Згадка про блукання у важкопрохідних місцевостях може відноситися як до часу суддів, так і до пророків, як от Ілля, а також і до Юди Макавея та його побратимів.

6.4. Підсумок (11,39-40)

39. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість

Усі перераховані свідки віри не дожили до сповнення Божої обітниці, яка стала дійсністю в Ісусі Христі. Покоління сучасників автора Послання до євреїв (як і всі наступні) удостоїлося кращих дарів Божих, як ті, які були доступні перед Христовим приходом. Досконалість, тобто очищення сумління, освячення, прославлення в Бозі, можливі завдяки жертві Ісуса Христа, яка оправдує і тих, які вірують тепер, і ті попередні покоління, які жили вірою, очікуючи сповнення Божих обітниць.

6.5. Заклик до витривалості (12,1-2)

12,1. Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам.

Попередній розділ наводив приклади віри минулих поколінь святих. Тепер вони, закінчивши біг життя, є не тільки прикладом для нас, але і спостерігачами наших змагань. Вони є свідками віри, але також і тими, які є поряд з нами і підтримують нас у наших змаганнях. Епітет «хмара» є звичайним окресленням великої кількості, юрби.

Той, хто біжить на змаганнях, не бере на себе зайвої ваги і не прив’язує себе до нічого, інакше не осягне бажаного. Перешкодою у дорозі до Бога є передусім гріх, який «легко обмотує», але не так легко дає себе побороти, бо це вимагає зусилля і пильності.

2. вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри […].

Той, хто біжить, не дивиться надто по боках, але спрямований думкою і поглядом до мети. Заклик вдивлятися пильно в Ісуса, який є засновником і завершителем віри, вказує на цю мету. Але також приклад Ісуса Христа має додавати завзяття тим, які вірують у Нього.

7. Літургійний контекст

Перша неділя Великого посту відзначається як Неділя православ’я. У цей день 842 року урочистою процесією з іконами вулицями Константинополя остаточно було завершено довгий період переслідувань, який дістав назву іконоборства, і розпочато новий період у житті Церкви.

Торжество істинної віри, без домішки хибних вчень – єресей, та можливість почитання Бога у дусі і правді, таким, яким Він об’явив себе у Новому Завіті, – це зміст поняття «ортодоксія», більш-менш відповідно перекладеного у слов’янських мовах як «православ’я».

Вибраний для цієї неділі на читання Апостола уривок з Послання до євреїв має пригадати, що не тільки святі Старого Завіту багато вистраждали у своїй вірності Богові і заради віри були готові на багато відречень. Багато поколінь християн пережили не менше переслідувань за віру, утисків через те, що вони християни, образ із-за щирості своєї віри. Особливо жорстокими були переслідування тоді, коли при владі у державах, де проживали християни, були правителі або уряди з уявленнями про необхідність унітарної держави зі «слухняною» та вірнопідданою Церквою, підпорядкованою державній владі. Так було і при імператорах-єретиках Візантії, і в різних середньовічних та нового часу монархіях і республіках, і при багатьох мусульманських володарях, і при тоталітаризмах ХХ століття в Європі та в Азії. На жаль, переслідування за віру продовжуються і в наш час, як-от: вбивство християн-коптів у Лівії, репресії християн на Близькому Сході, гоніння та репресії релігійних меншин, які розпочала російська влада після анексії Криму.

8. Особистий контекст

Віра є скарбом, який потрібно берегти і, поширюючи, примножити; є завданням, яке Бог дає кожному для здійснення, воно не легке, але під силу людині, з допомогою Його благодаті.

Кожна людина має свій особистий досвід віри, в одних він багатий, у інших майже відсутній. Церква, як спільнота тих, які вірують в Бога, є вихователькою віри. У Церкві знаходимо ортодоксію – правильне розуміння віри і правильне визнавання і прославу Бога. У Церкві вчимося ортопраксії – щоденного життя вірою, особистого й у спільноті, на місці праці, у спілкуванні з іншими, у сім’ї, в громаді, у державі. У Церкві знаходимо «велику хмару свідків», якими є святі та праведні люди, які живуть вірою на щодень.

Нерідко люди, які практикують свою віру, бувають висміяні, зневажені та погорджені. І тільки придивившись ближче до їх життя, відкинувши неправдиве свідоцтво інших про них, давши їм можливість наблизитися до нашого життя, можемо зі здивуванням ствердити: світ таких висміює, тим часом «світ їх не вартий».

о. Діонісій Заведюк, ЧСВВ

[1]  Цей поділ запозичений у А. Вануа: A. Vanhoye, Structure and Message of the Epistle to the Hebrews (Subsidia Biblica, 12; Roma: Pontificio istituto biblico, 1989).
[2] Використано частково коментар: H. W. Attridge, The Epistle to the Hebrews. A Commentary on the Epistle to the Hebrews (Hermeneia; Fortress Press: Philadelphia), 1989.

пʼятниця, 27 лютого 2015 р.

27.02.2015р. Б. / Хресна Дорога за український народ


Вступ.

Настав час посту. Це час покаяння, очищення і навернення. Це школа покути, в якій можна поглибити свою віру, переглянути своє життя і на скільки це можливо змінитись. Примиритись з Богом і ближнім, побороти свої немочі, навчитись стриманості. Це є особлива нагода, коли ми можемо разом розважати над страстями Господніми, йти разом з Ісусом Хресною дорогою, з Ним вмерти і воскреснути до нового життя. Це нагода попросити прощення, бо Він постраждав за всіх нас, а нині кожного з нас, кличе до добра і любові. То ж відгукнімося на цей поклик, відкриймо наші зболені серця і разом з Ісусом ідімо цією Хресною дорогою.

Піст – це Божий заклик відчути біль інших, несправедливо скривджених війною, відкинутих суспільством і тих, які є цілком байдужі для інших.

Господи! Час посту — це також час роздуму над Твоїми страстями, над Твоїми стражданнями, що їх переніс з любові до нас. Ісусе, вірую, що Тобі в той час було дуже важко, але незважаючи на це, Ти сказав: “Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені, і Я заспокою вас”. Сьогодні, я прийшов до тебе, бо мені також не легко у моєму бурхливому молодечому житті. Сьогодні вся Україна приходить на Голгофську гору, схиляючись перед Твоїм зболеним святим тілом. На цій Хресній дорозі хочемо просити у Тебе допомоги, щоб могти перенести усі випробування, що чекають на нас. Проситимемо в Тебе сили, щоб вистояти у часі спокус. Проситимемо благодаті, щоб у серце кожного з нас прийшов мир. А особливо просимо у Тебе любові, щоб могти Тебе наслідувати до кінця. 
 
Стація I
“Ісуса Христа засуджують на смерть” 

Ісусе! Тебе засуджують на смерть. Ти є не винний. І я знаю, що Тебе несправедливо звинувачують. Однак, будучи невинним і знаючи коли, як і де ти помреш, Ти відважно прийняв свою долю.

Сьогодні весь український народ, приймає свою нелегку і гірку долю, простує своєю Хресною Дорогою, приймаючи важкий хрест війни, лихоліть та випробувань. Самотність тих, хто втратив близьких людей, стає невимовним болем одиноких сердець. На очах багатьох проступають гіркі сльози важких страждань. Здається, що ми самотньо простуємо стражденним шляхом. Нам важко, ми зі страхом дивимося у майбутнє, ми пригнічені.

Господи! Ти приймаєш нелюдські страждання задля нас. За мій гріх Ти береш на рамена важкий хрест. Ти прагнеш щоб я, і ми всі, дивилися не в майбутнє, а у твої очі повні любові. Ти промовляєш до нас мовчазливим розп’яттям у церкві: «Прийдіть до мене всі втомлені і обтяженні і я облегшу вас!»

Стація II
“Ісус бере на себе хрест”
 
Господи! Ти взяв на свої рамена важкий хрест, не нарікав, не осуджував, а прийняв з покорою цю чашу переповнену терпінь. Цей хрест – це гріхи цілого людства. Хто не любить хреста, не може стати Твоїм приятелем, тому що дорога до неба – дорога хресна. Я так часто нарікаю на свої щоденні хрести, якісь терпіння, хворобу, слабкість, забуваючи про братів і сестер, які опинилися без засобів для життя, юних хлопців, які померли чи стали каліками на полі бою. Ці великі страждання схожі з тим тягарем, який Ти Господи переносив. Але ми віримо: Там де є терпіння там і є воскресіння.

Ісусе! Допоможи мені полюбити терпіння, подай мені ласку, щоб я всі хрести, які мене обтяжують, завжди радо приймав і терпеливо зносив. Навчи в усьому годитися з Божою волею і усвідомити, що страждаючи з Тобою, разом з Тобою воскресну і прославлюся.

Стація III
“Ісус вперше падає під хрестом” 


Ісусе! Ти обкривавлений і зовсім безсилий падаєш під тягарем свого хреста. О наш Ісусе! Ти всесвіт тримаєш у своїх руках і ним все мудро управляєш. Ти мільярди людей підіймаєш, а нині Сам падаєш. Але Ти віднаходиш у собі сили, щоб встати і прямувати вперед.

Кожний з нас падає під тягарем своїх гріхів: неприязні до ближнього, гордості, заздрості, злості, пиятства, осуду і ще багато інших гріхів, які просто кидають нас додолу. Скільки зла приходить в суспільство через гріх, жадобу влади і слави? Як нам піднятися і йти вперед у цьому нелегкому житті?

Тільки ставши на коліна я зможу набратися Твоєї життєдайної сили, яка допоможе мені піднятися з моїх тягарів. Просвіти мене Господи, проведи мене до частої Святої Сповіді, щоб я каявся і зміцнений Святим Причастям уже більше ніколи їх не допускався. Наповни мене любов’ю, бо справжня любов це означає жити не для себе, а для іншого. Це виконувати чиюсь волю, а не свою. Це з довір’ям ставитись до ближнього, все терпеливо зносити і прощати. Так ми повинні свідчити свою любов до Всевишнього навіть тоді, коли є не так як ми хочемо. Це означає в усьому і завжди годитися з Божою волею.

Стація IV
“Ісус зустрічає свою страждаючу матір” 

На дорозі страждань Ти, Господи, зустрів свою матір і знайшов у неї співчуття та розуміння. Твоя мати, співчуваючи з Тобою, глибоко страждала.

Не одна матір, як і Ти Маріє, плаче над своїм сином покликаним на війну, пораненим або й мертвим. Не одне материнське серце переповнене жахливим болем. Мабуть, як ніколи раніше, ми відчуваємо біль Твого непорочного материнського серця.

На цій Хресній Дорозі, Ти прямуєш разом з нами, Ти простягаєш свої святі руки, щоб витерти сльозу з поморщеного материнського обличчя, Ти дивишся у втомлені очі солдата, Ти молишся із тими, хто на колінах і у сльозах випрошує миру для України.

Маріє, нам так потрібна твоя любов. Ми просимо, щоб Ти простягнула Свій святий Омофор над нашим багатостраждальним народом.

Стація V
“Симеон допомагає Ісусові нести хрест” 

Ісусе! Тебе жорстоко катують, гостре терня входить глибоко в Твоє тіло. Твій хрест настільки є важкий, що немає уже більше сил іти далі. Симеон допомагає Тобі. Так само і я повинен підставляти своє плече і допомагати іншим. Часто я не зауважую, що сьогодні так багато людей потребують моєї допомоги: бідні, знедолені, скривдженні, немічні, голодні, позбавленні прихистку рідного дому, ті, яких я зустрічаю щодня. Але чи беру я приклад від Симеона, чи згоджуюсь нести немочі інших, чи допомагаю я тим, хто потребує моєї допомоги та підтримки?

Стація VI
“Вероніка витирає Ісусові обличчя” 

О, яка велика любов і мужність! Вероніка не побоялась катів і їхніх ударів. Ставить себе під загрозу і підходить до Христа, щоби витерти Його закривавлене обличчя. За добре милосердне діло, на хустинці Вероніки залишився відбиток Ісусового найсвятішого обличчя. Цей відбиток повинен кожен з нас носити у своїй душі. Сьогодні я запитую себе, чи беру я цей образ Христа у своє життя, чи не встидаюся я визнати Ісуса в колі своїх друзів, або зробити на собі знамено Святого Хреста, чи часто я є в храмі Божому? Чи я є волонтером, через матеріальну, моральну чи духовну підтримку для потребуючих?

Ти дерево зелене! Даруй нам, щоб кожен з нас став Веронікою, яка витирає піт з Твого лиця та з обличчя кожного зраненого війною; щоб Твоє лице на наших іконах, адже кожна людина, то Твоя ікона, було нам дверима у вічність.

Стація VII
“Ісус другий раз падає під хрестом” 

Господи! Ти вже вдруге падаєш під хрестом. Цим Ти навчаєш мене, що і я стараючись вести добре життя, все ж таки відчуватиму утиски у світі, в якому так багато зла. Цим Ти вчиш мене, що і я буду відчувати тягар самотності, смутку, знеохоти, спокус. Однак, Ти також навчаєш, що незважаючи на такі перешкоди, я мушу прямувати вперед – до добра.

Незважаючи на біль наших сердець і на рани наших тіл, ми повинні наслідувати Спасителя і простувати дорогою правди, суспільної справедливості та чесності. Ми повинні знести великі терпіння, щоб побачити воскресіння Христове, воскресіння нашого народу і торжество правди.

Стація VIII
“Ісус промовляє до плачучих жінок”

“Дочки Єрусалимські, не плачте наді мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?” Цими словами Ти навчаєш мене, що я повинен плакати над своїми гріхами, яких так часто допускаюсь у своєму молодечому житті; що повинен задуматись над собою, бо зауважую, є ще так багато всього над чим би я мусів ще працювати.

Той, хто оздоровлював хворих, прокажених, воскрешав померлих сьогодні йде на Голгофу. А скільки добра зробив Ти для мене Господи? Скільки благословень Ти послав нашому народові? А сьогодні є й такі, що проклинають Тебе. З моїх очей також течуть сльози. Бо Ти таким був, так і я повинен чинити. Вже живу не я, а мій Господь – Ісус.

Стація IX
“Ісус третій раз падає під хрестом” 

Твоє третє падіння під хрестом показує мені, як Ти рішуче ішов до Своєї болючої мети. При кінці тієї дороги Ти бачив смерть, але також і вічне життя. Ти знав що на Тебе чекав відчай, але одночасно і велика надія. Ти знав, що на Тебе чекала ненависть, але Твоя любов все це перемогла. Визнаючи Тебе, у цьому світі я маю таку саму мету – вічне життя. Тільки прощаючи ворогам, попри всю біль у серці, так можу встати і простувати далі. У цьому Ти дав для нас приклад, Господи. Ти є наше життя, наша надія і наша любов. Я рішуче йтиму Твоїми слідами, йтиму до Тебе, щоби злучитися з Тобою, щоби прославити Тебе – Алилуя. Я прагну Тебе Господи!

Стація X
“З Ісуса здирають одяг” 

Ісусе! Твоя одежа прилипла до ран і її безжально віддирають від тіла. Ти цей біль переніс за гріхи нашої нечистоти і безсоромності, яких ми часто допускаємося через оглядання сороміцьких фільмів, читання злої літератури, відвідування непристойних зібрань, справляння забав у час такої великої скрути.

Господи! Допоможи нам уникати нагоди до нечистоти, не витрачати свою молодечу силу на марні і небезпечні спокуси. Дай нам сили завжди йти поруч з Тобою, та в усьому Тобі довіряти. Щоб ми з любові до Тебе не знеохочувалися, а завжди пам’ятали, що страждаючи з Тобою разом з Тобою воскреснемо і прославимося. Тож будь нам грішним Боже…

Стація XI
“Ісуса прибивають до хреста” 

Учителю! Я бачу як цвяхами прибивають Тебе до хресного дерева. У своєму житті я не раз надмірно прив’язувався до грошей, пиятства, телевізора, різних поганих розваг. Одним словом – погані нахили прив’язують мене до дерева самолюбства. Господи! Тебе прибили до хреста, але Ти переміг через Воскресіння. Відтепер мені потрібно часто роздумувати над Твоєю Хресною дорогою та йти за Тобою до кінця. І таким чином, я переможу свої закоренілі нахили і прив’язання. Завдяки Твоїм ласкам і Твоїй допомозі я все ж таки дійду до святості.

Ісусе! Ми бачимо, як інші розпинають нас, ми часто нарікаємо і зневірюємося, але також і каємося як другий розбійник: Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у Царство Твоє. Згадай про нашу стражденну Батьківщину, споглянь на нелюдські жахіття війни, зглянся над плачем сиріт.

Я нічого не знаю, нічого не розумію у цьому світі жаху. Але Ти йдеш до мене, відкривши обійми і серце, готове прийняти всіх нас. Одна Твоя присутність – стає нам раєм.

Стація XII
“Ісус вмирає на хресті” 

Ісусе! Твої тремтячі уста шепочуть останні слова: “Звершилося”! Твій прощальний погляд повен любові і милосердя. У страшних болях і терпіннях Ти віддаєш Свого Духа. Земля затряслася, і темрява настала по всьому світі, бо Син Божий довершив діло відкуплення.

Страждальна українська земля, приймає у своє лоно сотні померлих в ім’я правди, справедливості і любові до ближніх. Здається, що вся природа поринає у жалобний траур людської скорботи.

Жертва, яку приносять в ім’я любові до інших є також хресною жертвою. Тому Небеса відкриті, а звідти на всіх нас дивляться повні любові, співчуття та милосердя Отцівські очі. Ті очі, які дивилися на хресну жертву Христову, сьогодні дивляться на землю України скроплену кров’ю.

Небеса відкриті! З Отцівських очей течуть сльози. Бог плаче… Він плаче дивлячись у серця людей, які втратили своїх найрідніших. Він плаче, дивлячись на людей, серця яких переповненні злобою, неправдою та страшною жорстокістю. Він плаче…

Стація XIII
“Ісуса знімають з хреста” 

Твоє тіло Господи зняли з хреста. Воно так скатоване, що не має вже людського вигляду в собі. Багато людей в очікуванні чуда, розійшлися по своїх домівках розчарованими, бо мало було таких що увірували. Ти применшив себе самого, щоби прийняти вигляд слуги.

Видається, що і наше життя стає безнадійним. Ми опускаємо руки, втрачаємо останні проблиски радості, губимо мир і розчаровано простуємо своїм життям.

Ти стався людиною і прийняв смерть. Ти повноцінно віддався нам. Твоє святе тіло спочило на руках Пресвятої Богородиці. Сьогодні, ми за Твоїм прикладом віддаємо наші страждаючі тіла і зболені душі у руки Пресвятої Матері, в її обіймах знаходимо останню утіху, в її святих сльозах відчуваємо останню підтримку та утішення.

Стація XΙV
“Ісуса вкладають до гробу” 

Ісусе! Твоє тіло серед нічної тиші несуть у Гетсиманський сад, щоби там поховати у гробі. Сумною була Твоя смерть і вона для мене надзвичайно дорога. Бо через Твою смерть і погребення, прийшло воскресіння. Мої очі переповнені гарячими слізьми, жалю і любові, бо Твоє воскресіння принесло мені радість і надію на майбутнє життя. Твоє воскресіння Господи, це радість, надія, мир, світло і перемога добра над злом. Швидше чи пізніше, але вони прийдуть у цьому житті. Рано чи пізно все закінчиться, бо будь – яке зло має межу. А в майбутньому Ти чекаєш на мене, щоб обняти мене у вічній злуці з Тобою.

Дякую за все, що зробив Ти для мене і для всіх людей, дякую за Твою смерть на хресті, якою відкупив увесь людський рід. Дякую Тобі Господи, що Ти дав мені вічне життя. Усе пройде у цьому житті, але Ти той самий вчора, сьогодні і навіки. Ти завжди біля мене. Ти той, хто осяює моє життя світлом.

Дякуймо Богові за все і завжди, приймаючи усе, що Він нам дає, навіть тоді, коли обставини видаються безнадійними, а наше серце оповиває сум. Дякуймо і пам’ятаймо, що Бог є Любов, а любов не може бути джерелом зла. Тому все, що посилає нам Господь, є для нас добрим і корисним, хоч інколи нам і неприємно, а часом і нестерпно важко. В такі хвилини зневіри не думаймо, що Бог покинув нас… Він страждає разом з нами! Тож дякуймо Богові за все, а особливо за те, що Він ніколи не покине нас!

Матеріали: гурт «Gloria»
Івано-Франківська духовна семінарія

Джерело:    Духовні роздуми

четвер, 26 лютого 2015 р.

26.02.2015р. Б. / Культурна війна

Минулої суботи довелося відвідати Олеський замок. Мав за мету братові та племінникові показати нашу історичну спадщину, котра займає чільне місце в європейській історії. Натомість отримав серію розчарувань, чи, краще сказати, порцію брудної фальші, котрою годують туристів у наших історичних святинях.

Завше, коли навідуюся в будь-яке місце такого ґатунку, намагаюся, за можливості, примкнути до якоїсь групи, котра має свого екскурсовода. Бо кожен провідник в тім самім місці акцентує увагу туристів на різні моменти, подає різні оповіді, тому це завше цікаво і корисно. Так було і цього разу.

Перше, на що мусів звернути увагу гіда, це його трактування всевидячого ока. «На цьому полотні ми бачимо масонський знак як символ таємної організації котра контролює світ і за всім спостерігає» На моє озвучення християнської інтерпретації символу чоловік скоро так-сяк  викрутився і перейшов до єнчого експонату, збудивши інтерес публіки до напівмістичної масонської організації.

Далі замкова екскурсія мала продовжуватися оглядом приміщень у підземеллі, які відкривали пелену замкового побуту та були прототипом сучасних холодильників. Замкових підвалин, котрі зберегли на собі сліди землетрусів, замкової криниці, яка вражає своїми масштабами і має чимало цікавих історій та фактів. Натомість нам, за окрему плату, запропонували в підземеллях оглянути експозицію середньовічних знарядь тортур і, як бонус, «цікава розповідь» замкового екскурсовода. Дещо розчарувався в старті, але пішли, бодай з цікавості, шо там можуть запропонувати. Дешеві бутафорні пристрої для тортур і плюс розповідь молодої дівчини, котра щойно завчила текст: дуже виразно і дуже швидко виголошувала. Без коми чи будь-яких розділових знаків, без паузи між розповіддю про різні предмети. Але справа не про її дикцію, а про сам зміст її «промови»: «Ми з Вами маємо змогу оглянути знаряддя тортур, якими в середні віки католицька церква боролася з  грішниками, котрі не хотіли молитися, ходити до церкви, постити, чи пліткували або виявляли надмірну цікавість». Цей месидж в часі її розповіді проходив як головна вісь, на яку вішалися вигадані байки і злочини, котрими католики та інквізиція знущалися з народу. На мої заперечення панєнка дуже авторитетним тоном покликалася на то, шо про це «в інтернеті пише, можете прочитати». І ані слова про, направду, цікаве замкове підземелля.

З болем у серці покинув підземелля…

Наприкінці зайшли в сувенірну крамницю. На чільнім місці доволі великої вітрини красуються розмаїті матрьошки та підґжельні дерев’яні ложки. Спробував звернути увагу продавчині, шо то архиросійські символи, шо ми переживаємо військову агресію з боку Московії і що подібні сувеніри є недоречними в цей час. На що отримав тисячу і одне спростування, на кшталт: «та то не з Росії, то  роблять наші люди, а культура не має кордонів і т.д.

Отже, що ми маємо з Олеського замку?

В нинішній час, коли все суспільство консолідує сили на боротьбу з ворожою Московією, українські історики-практики плекають нам культуру народу агресора.  Дерев’яні іграшки «матрьошки», якими виховувалися покоління українофобних великоросів, на яких виросли путіни, гіркіни, мотороли, захарченки, з успіхом красуються на наших торговищах. Мені особисто, котрий бачив війну за Донбас не з монітора і не з екрана, – ці безрукі-безногі ляльки, виглядають як  символи «русскава міра» та нагадують наших скалічених героїв з відірваними кінцівками, відтятими вухами чи язиками, котрі тому «мірові» протиставили свій комфорт, здоров’я та навіть життя. Особливо важко дивитися на патріотично аморфних торгашів російським крамом, не лише культурним та не тільки в Олеську, котрі зовсім не чують смороду крові та смерті нашого народу на своїх прилавках.

У час, коли різні християнські спільноти одною потугою підтримують та годують військо та біженців, коли в зоні бойових дій капелан католик змінює на посту православного капелана, а протестант їм підвозить Біблії та літературу, псевдоісторики роздмухують іскри міжрелігійного конфлікту, на радість кривавого патріарха. Серце священика болить після таких експозицій.

У час, коли бачимо недолугість та неефективність світської влади в обороні нашої країни. У час, коли нам, як християнському суспільству, треба звертати свій голос до Бога – Творця неба і землі, Царя над царями, нам благоговійно накидають рабський трепет перед всевидючими масонами, котрі на свій розсуд керують світом. Протиставляючи батьківській любові Отця безвихідь перед окультними організаціями.

У нинішніх реаліях гібридної війни культурний та духовний фронти мають левову частку майбутньої перемоги в своїх руках. Шкода, що ці руки ще не усвідомили своєї значущості.

о. Віталій Барабаш

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 25 лютого 2015 р.

25.02.2015р. Б. / Глава УГКЦ висловив співчуття єпископатові, духовенству та всім вірним УАПЦ з приводу смерті її Предстоятеля Митрополита Мефодія

Завжди пам’ятатимемо Його любов до своєї Вітчизни й Церкви, простоту, яка походить із мудрості, товариськість і лагідну вдачу, а особливо – його готовність до самопожертви заради великої справи християнської єдності.

Він був справжнім духовним батьком, який завжди турбується про своїх дітей, незважаючи на умови і тілесні терпіння, що їх зазнавав в останні роки та мужньо і з християнським смиренням переносив.

Так пише у Листі-співчутті до єпископату, духовенства та всіх вірних Української Автокефальної Православної Церкви Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, з приводу смерті Предстоятеля УАПЦ Митрополита Мефодія.

Від імені Української Греко-Католицької Церкви Предстоятель УГКЦ висловив співчуття всій Українській Автокефальній Православній Церкві, зазначаючи, що із  відходом до вічності слуги Божого Митрополита Мефодія все українське суспільство та християни, незалежно від конфесійної належності, відчувають велику втрату.

«Висловлюємо вам братнє співчуття та єднаємося з вами в молитві за вічний спочинок покійного, щоб Всевишній прийняв свого вірного служителя в Царстві Небесному - там, де всі святі й праведні спочивають», - завершив Блаженніший Святослав.

вівторок, 24 лютого 2015 р.

24.02.2015р. Б. / «Справжніми героями є ті, котрі здобувають вічність, віддаючи дочасне», - Глава УГКЦ про Небесну сотню

22 лютого в соборі Святої Софії в Римі Блаженніший Святослав очолив Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди завершення паломництва єпископів Синоду УГКЦ з України до гробів верховних апостолів.

В цей день з нагоди першої річниці подій на Майдані ієрархи разом з українськими мігрантами молилися також за жертв Небесної сотні.

Звертаючись до присутніх на молитві, Глава УГКЦ пригадав, «що сьогодні ми згадуємо першу річницю Революції гідності і молимося за героїв Небесної сотні – тих, кого ми називаємо героями і тих, хто не вмирає. У своєму серці ці герої зберегли те, чого не можна вбити – це любов до своєї батьківщини і самопожертва за своїх ближніх».

За словами Блаженнішого Святослава, новітні герої України є також для нас прикладом любові до своєї батьківщини, адже «у цей трагічний час кожен з нас покликаний стати героєм на своєму місці, бо справжніми героями є ті, котрі здобувають вічність, віддаючи дочасне».

Після Літургії вірні процесійно вийшли з храму до пам’ятного хреста героїв Небесної сотні, спорудженого на стіні поруч із собором. Тут ієрархи УГКЦ разом з чисельною українською громадою молилися Панахиду та запалили свічку пам’яті за загиблих під час Революції гідності. Після молитви парафіяльна молодь провела поминальний реквієм, а наймолодші представники української громади Рима провели флешмоб із закликом до миру.

Додамо, що у богослужінні взяли участь десять єпископів різних єпархій та екзархатів в Україні, представники духовних інституцій Рима, семінаристи та монашество УГКЦ. На богослужінні була присутня також Тетяна Іжевська, посол України при Апостольському Престолі.

Прес-служба товариства «Свята Софія»

24.02.2015р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (15.02-22.02)

15 лютого Христова Церква святкувала Стрітення ГНІХ. В основу свята лягла подія зустрічі праведника Симеона та пророчиці Анни із Немовлятком Ісусом на сороковий день по Його народженні. У нашій церковній традиції цього дня прийнято йти до храму зі свічками та їх там освячувати. Про це розповідає владика Венедикт, голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

У день празника Стрітення Господнього:
У гарнізонному храму Святих апостолів Петра і Павла спільнота “Віра і світло” святкувала свято Світла. Саме так віросвітляни називають свято Стрітення Господнього, яке є для усіх учасників спільноти є храмовим святом. З нагоди святкування, у гарнізонному храмі відбулась Архиєрейська Божественна Літургія, яку звершив Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії. Після Літургії Архиєрей освятив присутнім стрітенські свічки.

Святкову Божественну Літургію в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі звершив Преосвященний Владика Ярослав (Приріз), правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви. Після євангельського читання владика Ярослав звернувся до присутніх на молитві з проповіддю.

16 лютого єпископи УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом, Патріархом УГКЦ, прибули до Риму з метою паломництва до гробів Верховних апостолів. Візит ієрархії УГКЦ до Вічного міста передбачає окрему аудієнцію у Святішого Отця, а також відвідування різних ватиканських міністерств-дикастерій. Окрім цього, українські єпископи молитимуться у найголовніших папських соборах Рима.

17 лютого єпископи Синоду УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом відвідали секцію Держсекретаріату Ватикану по відносинах з державами. Зустріч відбулася в рамках візиту ієрархії УГКЦ до Апостольської Столиці – Аd Limina. На зустрічі з Архієпископом Полем Річардом Галагером, очільником цієї державної установи Ватикану, Блаженніший Святослав розповів йому про ситуацію в Україні та душпастирські виклики, які стоять перед УГКЦ в умовах війни. Він, зокрема, ознайомив Архієпископа Галагера із «Зверенням Синоду єпископів до священиків про душпастирство в умовах війни».

Вранці 18 лютого єпископи Синоду УГКЦ зустрілися у Ватикані із кардиналом Куртом Кохом, Президентом Папської ради зі сприяння єдності християн та з кардиналом Леонардо Сандрі, Префектом Конгрегації у справах Східних Церков. На зустрічі з очільником ватиканської дикастерії, яка опікується Східними Церквами, єпископи УГКЦ  обговорили найактуальніші питання сучасної ситуації в Україні та служіння Церкви в умовах війни.


Пізніше  українські Владики відвідали Папську Колегію Покрови Пресвятої Богородиці. Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, від імені усіх присутніх Владик, подякував ректорату колегії за їхнє служіння для студентів нащої церкви, а студентам, за їх службу,в часі перебування Владик у Вічному Місті.  Звертаючись до студентів, Блаженніший їх закликав  поставити собі запитання: «Де є мій блок пост, на якому я перебуваю у цей не простий для України час? Яке моє на ньому завдання і яку місію я маю виконати?»

У четвер ввечері, 19 лютого, у Римі в приміщеннях Патріаршого двору, що на площі Мадонна дей Монті, єпископи Синоду УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом провели зустріч із душпастирями УГКЦ в Італії.

Також цього дня у Римі Посольство України при Святому Престолі, у співпраці з Посольством США, провело брифінг про ситуацію в Україні. У заході взяли участь посли ЄС, США, Канади, Японії, Австралії та Грузії,  а також члени Синоду єпископів УГКЦ та громадськість. Посол України Тетяна Іжевська, представляючи головного доповідача заходу – Главу УГКЦ Святослава (Шевчука), назвала війну на Сході України загальною трагедією та відзначила необхідність боротьби з пропагандою, яка викривляє факти та події у цьому конфлікті.

20 лютого о 17:00 єпископи Синоду УГКЦ молилися на гробі святого апостола Петра у Ватикані. Божественну Літургію за мир в Україні очолив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ. Богослужіння на гробі верховного апостола було центральною частиною паломництва єрархів УГКЦ до Вічного міста. Додамо, що вранці українські єпископи зустрілися із Святішим Отцем, наслідником апостола Петра.



Згодом у Римі в Папській Базиліці Санта Марія Маджоре відбулась Божественна Літургія, під час якої вшанували подвиг учасників Революції гідності. Богослужіння очолив Глава Української Греко-Католицької Церкви, Верховний Архієпископ Києво-Галицький Святослав (Шевчук) у співслужінні з Главою Конгрегації для Східних Церков Святого Престолу кардиналом Леонардо Сандрі та членами Синоду єпископів УГКЦ. На початку зустрічі Преосвященний владика Діонісій, Апостольський візитатор, подякував Главі та єпископам УГКЦ за надану можливість проведення зустрічі із священиками, які прибули до Рима з різних куточків Італії.



Вранці 21 лютого єпископи Синоду УГКЦ зустрілися у Ватикані з кардиналом П’єтром Пароліном, Держсекретарем Апостольського Престолу. Головною темою зустрічі було обговорення ситуації в Україні. Кардинал Паролін запевнив українських єпископів, що на міжнародному рівні Апостольський престіл вживає всі можливі дипломатичні інструменти для припинення війни в Україні та висловив сподівання, що Мінські домовленості будуть виконуватися. «Переконаний, що дотримання міжнародного права є неодмінною умовою на шляху подолання цієї кризи», – додав він.

Читайте також:

"У Бога немає інших рук, крім твоїх" – під таким гаслом вийшов другий випуск проекту «ТОП 10 УГКЦ» з темою: Служіння. В даному випуску команда проекту хоче показати наскільки є важливим служити своєму ближньому.  І що це є можливо кожному з нас, незалежно ні від віку чи статі .

Анонси:
У п’ятницю, 27 лютого, у Львові відбудеться молитовна зустріч «Тезе». Про це повідомила Комісія у справах молоді Львівської Архиєпархії УГКЦ. Молитва відбудеться в межах циклу «Паломництво довіри та любові».

З березня УНІВСЬКА ШКОЛА ДУХОВНОСТІ запрошує мирян віком 18-50 років взяти участь у Школі Духовності, яка відбуватиметься в Унівській Лаврі монахів Студійського Уставу.

Владика Венедикт: «Українці, звільнившись від своїх недоліків під час посту, стануть ближчими до Бога. А Він відкриє нам те, що маємо робити…» 23 лютого розпочався Великий піст – період, коли християни особливо роздумують над земним життя Ісуса Христа та Його страстями. Цьогорічний піст для України буде особливим. Владика Венедикт, голова Патріаршої Літургійної комісії УГКЦ, розповідає про те, як правильно провести великопісний час українцям.


Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 23 лютого 2015 р.

23.02.2015р. Б. / Владика Борис Ґудзяк: Коли відмовляємося від свободи, то тратимо свою подібність до Бога

Владика Борис Ґудзяк, єпископ УГКЦ, президент Українського католицького університету, єпарх для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії відповів на запитання ІА ZIK.

– Владико, минув рік після Майдану. Україну й весь світ потряс масовий розстріл людей у центрі столиці. Тепер відлік жертв пішов на тисячі... І як не страшно це звучить, але ми звикли до смерті. Як таке може бути?

– Тема смерті й нашого ставлення до неї – дуже суперечлива. У нас може бути одночасно кілька різних векторів думки – паралельних чи навіть протилежних.

Були в історії часи, коли кожна друга дитина помирала при народженні. При кожних четвертих-п’ятих пологах помирала жінка. Я можу згадати приклад свого батька, який був одним з десяти дітей. Мої дідо й баба поховали восьмеро дітей, а самі дожили до глибокої старості. Смерть є частиною нашого життя. Але з огляду на сучасну медицину, життя легко продовжити. І ми під впливом глобальної культури ізолюємо смерть. У західних країнах дуже розвинений погребальний сервіс, який займається мертвим тілом, готує його до поховання. І родичі майже не беруть участі в похоронах…

Ми втратили глибинне, таїнственне розуміння смерті, тому що ми захиталися у своїй вірі у вічне життя. Якщо смерть є абсолютним кінцем, то вона має один образ. Проте, якщо смерть – це є двері до вічного життя, то виглядає цілком по-іншому. Саме так – як народження до вічного життя – смерть сприймається у християнській традиції. Народження дитини відбувається через умертвляючі болі матері, але приносить життя. Так само й наше переставлення з цього життя до вічного в болях, у муках, на жаль, інколи в насиллі, не є абсолютною трагедією. Смерть болить, продовжує залишатися страшною, але ми розуміємо, що смерть є нормою. Усі мусять умерти. І коли ця смерть є близько, на наших очах, ми звикаємо до того, що вона є щоденним явищем. Смерть узагалі є щоденним явищем. Нічого більш певного немає в нашому житті, ніж те, що кожен з нас помре.

Але сучасна культура, яка не має основ віри, боїться смерті, вона забороняє говорити про неї, припудрює, парфумує, а взагалі найкраще, коли може її якось заховати чи заперечити.

…Криза змушує людей задуматися, пережити глибокі й таїнственні речі. Ми бачили і бачимо, як багато з наших співвітчизників ідуть добровільно на смерть. Ідуть, не щоб вбити себе чи когось, а щоб захищати життя, захищати Богом дану гідність, Богом дану свободу. Чи свідомо вони це роблять? У них у глибині душі є закодована свідомість того, що вони створені для вічного життя. Стоять перед великою правдою і з великою правдою, якою є Господь. Бо правда – це не абстракція, правда – це є особа. Ісус каже: Я є дорога правди і життя. Правда – це є не ідеологія. Правда – це стосунки.

Наші захисники йдуть з Богом, а Бог іде з ними. Вони для нас виглядають відчайдухами… але саме тут розкриваються правдиві речі, правдиве співвідношення.

Війна, убивство, смерті, це не є наше призначення. Але ми обираємо війну, смерть своїми вчинками. Бо смерть є результат гріха. Це не означає, що я вмираю обов’язково через свій гріх. Ти можеш мене вбити. Це є твій гріх, а моя смерть. Саме тому соціальний вимір нашої моралі є такий важливий, бо те, що ми робимо, – це як камінчик, кинутий на дзеркальне плесо ставка. Хвилі йдуть, ідуть до кінця дійсності. І всі ці камінчики, які ми кидаємо в город чужого, каменюки, які ми жбурляємо одні в одних, призводять до того парадоксального стану, який ми усвідомлюємо, коли вже дуже зле. І ми зараз місяцями перебуваємо в стані прозріння щодо проблем нашої сучасності, нашої особистої свідомості й тотожності.

– Владико, ще ніхто не говорить про наслідки, які матиме ця війна. Маємо не тільки тисячі вбитих, а й тисячі скалічених – як фізично, так і морально, ненароджених…

– Наслідки будуть дуже поважні. З недавньої американської історії знаємо, що більшість жертв серед американських солдатів у в’єтнамській війні була через самогубства у повоєнний час.

Гадаю, уже є десятки тисяч глибоко травмованих людей. Серед них не лише ті, що були чи є на війні, а й їхні родичі.

Моменти героїзму й драми з боїв у Донецькому аеропорту – це не казки. Це справжня боротьба зі злом. Це є та шалена боротьба між життям і смертю.

Без сумніву, наслідки будуть дуже великі й серйозні. Тому гріх тих, які довели до цієї війни, і того, хто її впроваджує, є смертельний.

У чому таємниця зла? Яке ваше пояснення, чому зло існує?

– Питання в тому, чому ми вибираємо зло. Воно могло собі існувати, а ми могли б ним нехтувати, тікати від нього. А воно нас манить.

Є три найбільші спокуси.

По-перше –інструменталізація іншої людини для своїх потреб і задоволення через секс.

Друга центральна спокуса і лукавство відбувається навколо грошей. Гроші не погані самі по собі. Це нейтральний інструмент. Вони навіть можуть бути дуже позитивні, коли використовуються належно.

А найбільші лукавства чиняться навколо третьої спокуси – влади. Тут є жадоба, яка походить від гордині, коли людина прагне панувати над іншими, а остаточно хоче панувати над Богом. Це моральне збочення, вивих природи, коли людина хоче не лише бути Богом, а й панувати над Богом, міняти Його закон, і тим доводить до катастрофи.

В осколках цієї катастрофи зазнають поранення багато невинних людей. Тому така велика вина Гітлера, тому така велика вина Сталіна, і тому таку велику вину стягує на себе Володимир Путін.

Минув рік після втечі Януковича. Прийшли до влади люди, котрі здавалося б, мають рвати й метати, щоб зробити життя кращим… Проте реформ нема, є тільки війна й економічна катастрофа… Чи не відчуваєте розчарування особисто ви?

– Розчарування є пов’язані з нашими очікуваннями. У перших своїх виступах на Майдані ще на початку грудня я старався акцентувати на одному: браття і сестри, ми починаємо довге паломництво. Воно буде тривалим, адже ми йдемо з країни страху і країни брутальної влади, яка століттями нищила наш народ. Система систематично вбивала. Найбільша проблема в нашому суспільстві, у тому, що ми не маємо належних стосунків між людьми, не маємо довіри. Система творила недовіру.

А та довіру, яка зародилася на Майдані, дає нам велику надію…

Вихід Ізраїлю з дому неволі тривав 40 років, два повні покоління. Наші навички, наш світогляд, наше ставлення до дрібниць і найважливіших речей ми отримуємо від батьків, отримуємо в контексті чогось. Ми не завжди вміємо плисти проти течії. І щоб та течія змінилася, потрібні тектонічні зміни. Сьогодні ми якраз переживаємо ці тектонічні зсуви.

Тому я заохочую: не розчаровуйтеся. Налагоджуйте очікування. Уже багато відбулося. Подивімося назад – де ми були п’ятнадцять місяців тому, у яку пітьму ми котилися.

Спокійні спостерігачі, котрі розуміють складність історії, можуть спокійно сказати: Україна рухається, Україна йде до гідності. Покоління молодих українців уже думає по-іншому. Інакше не було б такого зсуву, який за всіма політологічними аналізами був неможливий, непередбачуваний і абсолютно неправдоподібний. Він відбувся.

Відбувається консолідація України. За одне можна подякувати президентові Росії – він об’єднав українців. Як колись Сталін об’єднав територію України. Господь працює навіть через грішних людей. І навіть їхній гріх, їхнє лукавство може перетворюватися на благо. Тут просто потрібна віра.

Чи вистачить сил і розуміння в українського народу пережити «тимчасові незручності»?

– Нам потрібно вчитися. Якщо німці зуміли піднятися й стати соціально-економічною і політичною потугою, якщо японці могли встати з колін і розвинути свою економіку і своє новітнє життя, я не маю сумніву, що українці на це здатні. Не тому, що німці – це німці, японці – японці, а українці – це українці. А тому що кожна людина має Богом дану гідність. Нинішнє паломництво українців є складнішим за те, що проходили німці чи японці. Їхні системи, що породили війни, були короткотривалі.

Лише тепер ми прощаємося з Радянським Союзом, прощаємося зі столітнім тоталітаризмом, який устиг глибоко проникнути в людську свідомість.

Працюючи 20 років в системі освіти в незалежній Україні, я бачу по молодих людях, що вони є інші. Якось запитав першокурсників, чи вони знають, хто такий Щербицький. Відповіли, що не знають. Запитав, чи знають, хто така Леді Гага. Мені відповіли: «Усі знають, хто така Леді Гага». Я не тішуся популярністю Леді Гаги, але це є знак, наскільки міняється мислення в молодих людей.

У 88-му році я був в Україні як американський стажист, приходив на пошту дзвонити додому. Замовляв дзвінок і довго чекав. Запитував, чому так довго. А було лише 28 міжнародних ліній на всю тодішню Українську Республіку. Сьогодні коли я розповідаю це студентам, їм важко повірити, тому що кожен з них має мобільний телефон, з якого можна подзвонити в будь-яку точку світу.

Нині наші очікування є астрономічні. Чи колись ваша мама могла вибирати французький парфум, який захоче? Ні. Наші апетити дуже зросли. Ми стали більш нетерплячі, але зміни і рух є великі: політичні, соціальні, економічні.

Найважливіше питання, чи в нас буде зростання моральне. Бо можна багатіти економічно, але не духовно. І це є основний виклик, який постане перед нами.

Україна знову домовилася про так зване припинення вогню, і знову це не діє. Для російських терористів жодні правила не діють. На ваш погляд, чи можливе реальне вирішення конфлікту невоєнним шляхом?

– Це можливо, але не є гарантовано. З боку вільного демократичного світу є дуже потужні економічні важелі. Одним махом міжнародна спільнота може спаралізувати економіку Росії, відключивши систему SWIFT. Чи вона це зробить? Не відомо. Якщо вона це зробить, яка буде реакція Росії? Теж не відомо.

Але є дуже багато немілітарних інструментів, які можуть бути використані.

Як ви ставитеся до того, що молоді хлопці відкуповуються, тікають від мобілізації?

– Це тонке питання. Але остаточно воно просте. Питання в тому, чи готові ми жертвувати собою, чи ні. І воно стоїть перед кожним завжди. У час війни, коли воно загострене, і в час миру. Христос каже: бери свій хрест і йди.

Ми героїзуємо тих, хто віддає свої життя за нас, але це не означає, що ми готові віддати своє життя за той самий ідеал чи за когось іншого.

Інколи буває так, що не той, хто кричить: Господи, Господи, є спасенний, а той, хто чинить волю Господню. Можливо, не один російськомовний житель Донбасу сьогодні дає приклад декларативним патріотичним галичанам. Водночас мушу сказати, що маю велике натхнення від прикладу багатьох галичан, які в різний жертовний спосіб змагалися за гідність українців на Майдані, допомагають АТО чи роблять іншу волонтерську працю, без якої наш захист і взагалі функціонування нашої держави у 2014 році було б неможливе.

Підйом відповідальності великий. Але до загального почуття відповідальності нам ще треба доростати.

У недавно опублікованому Зверненні Глави нашої Церкви та єпископів України до священнослужителів у час війни підкреслено, що держава має право на мобілізацію, має високий обов’язок забезпечувати мобілізованих усім необхідним. Церква не може бути інструментом у мобілізації. А священики не сміють відмовляти від мобілізації.

В Українському католицькому університеті моїм наступником – ректором отцем Богданом Прахом проводиться чітка політика – університет у жоден спосіб не сприятиме втечі від мобілізації наших студентів.

– Як ви особисто долучаєтеся до боротьби України з агресором?

– Свій вклад я б оцінив дуже скромно. Я підвладна особа. Моє призначення – бути в Парижі, Страсбурзі, Швейцарії, Лондоні, а також у Північній Америці речником Блаженнішого Святослава, нашого єпископату, цілого нашого українського народу.

Мене поставили передовсім на фронті інформаційної війни. Це мене фізично не калічить, тому я з великим подивом ставлюся до єреїв, архієреїв і наших мирян, котрі є на фронті.

У Парижі наша громада проводить постійні зібрання. Є організація, яка організовує лікування поранених на Майдані і тепер наших солдатів.

Ми, душпастирі, покликані молитися й давати духовну розраду, відкриватися на Боже Слово і допомагати людям на нього відкритися. Бо лише в спілкуванні з Богом людина може вистояти перед такими екстремальними викликами. І ми бачимо, що стається. Ми бачимо, як Господь у останніх десятиліттях виводить наш народ з дому неволі. Завдання єпископів є наглядати, щоб у народі була любов, віра й надія. І сьогодні чеснота надії дуже важлива, коли є такі жахіття, є велика спокуса зневіри, смутку, які ніколи не приводять до добрих результатів

Україна несе великі людські жертви, виходячи з дому неволі. Хтось може сказати, навіщо це?

– Неволя вимагає набагато більших жертв. Час тоталітаризму в Україні в ХХ столітті з війнами вбив15 мільйонів людей.

Війни й тоталітаризм у ХХ столітті у світі забрали життя близько 180 мільйонів людей.

Ми не повинні сумніватися, що та свобода і та гідність, для якої ми створені, є не лише нашим правом, а й нашим обов’язком. І коли відмовляємося від цієї свободи, як це не раз бувало, то тратимо найважливіше – свою подібність до Бога, свою гідність. І це Україна в час Майдану зрозуміла. Цього розуміння треба цупко триматися.

Розмовляла Оксана Климончук, для ІА ZIK

Джерело:    Воїни Христа Царя

неділя, 22 лютого 2015 р.

22.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя сиропусна

Євангеліє
Мт. 6, 14–21
«Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам»

Так вже є фізіологічно, що наші очі звернені так, щоб бачити інших людей і те, що перед нами. Побачити себе тому є складніше, а без дзеркала повністю майже неможливо. Подібно і наші «духовні очі» – ми ними дуже добре бачимо інших, як вони живуть, де помиляються, чим ображають нас, але значно менше бачимо себе, щобільше – часто замість подивитися на себе в істині, ми здебільше ідеалізуємо себе.

Ми дуже вимогливі до ближніх, засуджуємо їх, немовби прокурори, але водночас дуже поблажливі до себе, оправдовуємо себе, як адвокати. Але перед Богом всі ми одинакові та рівні, незалежно від становища, в якому ми є. І хто правий, а хто помиляється, Бог бачить не залежно від того, як бачимо це ми.

Важливо, щоб кожен з нас був свідомим, що ми всі є подібними у своїй боротьбі з недоліками, вадами, проблемами і труднощами. Так як хтось переживає падіння, і я переживаю, так як я шукаю розуміння в очах інших, так само шукають ті, хто мене оточує. Стараймося ставитись до інших так, як ми хочемо, щоб інші ставились до нас, і в такому смиренні Бог нам, як в дзеркалі, покаже те, чого ми не можемо побачити самі.   


Апостол
Рим. 13, 11–14, 4
«Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла»

Апостол говорить категорично, щоб ми відкинули діла темряви. Якщо задуматись, то зрозуміємо, що кожне, навіть найменше, діло темряви віддаляє нас від світла! А часто ми дозволяємо собі двозначні вчинки, двозначні слова, не виконуємо домовленості, дозволяємо собі прогрішення, можливо, іноді й не такі великі, гріховні думки, слова. І це все нас підточує. Одна думка до іншої приходить і складає велику проблему, один вчинок допасується до другого і починаються  великі труднощі в нашому житті.

Ніколи і в ніякий спосіб не можемо погодитись на найменший гріх. Маємо одягнутись у зброю світла і завжди поступати за голосом Божим, за своєю совістю. Тільки так зможемо бути справжніми воїнами Божими

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя