ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 21 лютого 2015 р.

21.02.2015р. Б. / Коментар апостола на Неділю сиропусну

Неділя Сиропусна

Послання апостола Павла до Римлян 13,11-14,4

1. Текст Рим 13,11-14,4

13.11 Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. 12. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отче, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. 13. Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та в розпусті, не у сварні та заздрощах; 14. але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей.

14.1 Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. 2. Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. 3. Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. 4. Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його.

2. Головні теми Послання до Римлян

Послання до Римлян, яке написав Апостол Павло є архитвором його богословської думки, в якому подане особисте визнання віри у воскреслого Господа та бажання показати як римській християнській спільноті так і всьому християнському світу, що це є дар спасіння, хто нас спасає від вічного засуду, як це відбулося і як кожна віруюча людина може бути спасенною.

Послання до Римлян складається з двох частин: доктринальної (1-11 розділи) та морально-заохочувальної (12-15 розділи). В ньому Павло аналізує життя всього людського роду в контексті цілої історії спасіння починаючи від стану гріха і аж до стану оправдання, яке настає для людства через прихід Христа на землю, Його терпіння, розп’яття та воскресіння. Для того щоб краще подати основи християнської віри Апостол робить виклад трьох великих тематик:
  1. Оправдання через віру – людина спасається своєю вірою в Ісуса Христа та Його прийняттям як свого Спасителя. Спасіння – це є дар, який людина отримує задурно через заслуги смерті та воскресіння Господа. Людина стає праведною перед Богом не через виконання діл, які приписує закон, але через віру.
  2. Людина під законом – старозавітній закон був добрий та необхідний до певного історичного моменту, до приходу Месії, а тепер Господь дає людству новий закон, записаний вже не на кам’яних таблицях, а в людських серцях. Таким чином в Новому Завіті охрещені, які живуть, діють та перебувають в Христовому Тілі (Церкві) під проводом Святого Духа, вже не потребують дотримування закону Мойсея.
  3. Життя в Святому Дусі – у Таїнстві Хрещення через дію Святого Духа віруючий отримує прощення всіх гріхів та дар бути спасенним; у ньому настає цілковита переміна з старої людини на нову, яка полягає в залишенні життя в егоїзмі, в злих вчинках і в бажанні та прагненні жити в правді, любові, радо сповняючи волю Божу; він розпочинає шлях, на якому, звичайно, будуть різні випробовування та спокуси, проте який в надії веде до остаточного спасіння, а це є воскресіння з мертвих та участь в царстві небесному.   
3. Контекст 13 і 14 розділів Послання до Римлян

Даний уривок 13,11-14,4 знаходиться вкінці Послання до Римлян, в морально-заохочувальній частині (12,1-15,13). Апостол після представлення християнам у Римі свого визнання віри на завершення послання закликає усіх до прояву християнської віри на практиці, а саме до життя у взаємній любові на щодень. І тут він говорить про жертвоприношення Богові, яке всі християни мають приносити насамперед в духовний спосіб через жертвування самих себе для служіння ближнім і в такий спосіб будуть будувати Тіло Христове, яким є Церква (12,1-21). У цьому контексті важливими є наступні слова: «Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші [тобто це означає вас самих] як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну» (12,1). Павло каже, що є необхідно з огляду Бога мати послух законній владі (13,1-7): як для юдеїв так і для новонавернених християн юдейського походження виникало питання чи платити податки Римській владі та чи мати до неї послух, коли рідна земля знаходиться під їхньою окупацією. Апостол на основі новозавітної благовісті та приймаючи помірковану думку єврейських учителів мудрості говорить: «Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом» (13,1). Далі Павло закликає до взаємної братерської любові (13,8-10) – «Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любові» (13,8); «Любов, отже, – виконання закону» (13,10); до моральної поведінки в житті на зразок синів світла (праведники), а не темряви (життя в гріхах) (13,11-14); до прийняття та зрозуміння інших братів, які є слабші у вірі та дуже легко піддаються на згіршення (14,1-23). Вкінці в 15 розділі Апостол подає приклад самого Ісуса Христа, Який є найвищим взірцем життя у любові (15,1-13): «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. Бо й Христос не собі догоджав…» (15,1-3).

4. Структура уривку Рим 13,11-14,4

Уривок Рим 13,11-14,4 охоплює частину 13 та 14 розділів. З контексту  видно, що тут не потрібно шукати якийсь певний та чіткий поділ тексту щодо структури, бо в 13 розділі  лише останні вірші є взяті до даного уривку, а в 14 розділі розгляд тематики щодо обов’язку любові «сильних» християн у вірі до «слабких» в спільноті не завершується першими чотирма віршами. У даному випадку краще розглядати 2 тематики, які є складовою апостольського читання на сиропусну неділю:
  1. Есхатологічний заклик Павла до християнського життя в повній готовності на прихід Господа  (13,11-14). В розумінні Апостола другий прихід Христа на землю не мав би бути дуже віддаленим у часі (Рим 7,24; 8,23; 1Сол 4,14-18), і тому він закликає жити цією новою реальністю, яка полягає в «одягнутися в Христа», тобто все робити на зразок Господа та полишити чинити діла згідно з пожаданнями плоті.
  2. Голос сумління та правила поведінки до «слабких» у вірі християн (14,1-4). Ранні християнські спільноти були мішаного типу. Першими, хто приймав християнську віру, це були юдеї, яким було важко і непросто залишити усі попередні практики закону Мойсея, натомість новонавернені погани могли набагато легше і простіше входити в життя Церкви. Через це Апостол подає «сильним» (християнам з поганства) правила поведінки щодо «слабких» християн у вірі (юдео-християни) стосовно прийняття рішень згідно власного сумління, щодо споживання їжі при спільних трапезах та дотримання постів, а також святкування різних свят приписаних старозавітнім законом.    
5. Пояснення окремих віршів Рим 13,11-14,4

13.11: Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. У цьому вірші потрібно звернути увагу на те, що Павло вживає слово час (kairo,j) яким бажає показати, що християни Риму, як рівно ж усі інші, знаходяться в новій історичній та часовій дійсності. Термін «кайрос» біблійною мовою означає певний період часу, певну історичну добу, в якій Бог щось творить. Власне, з приходом Христа на землю, а також через Його терпіння, хрест, воскресіння з мертвих та вознесіння на небо для людства розпочалася нова історична доба, новий час, і це є час спасіння. Перші християни з великим нетерпінням чекали на прихід Господа у славі, на сповнення всіх месіанських обітниць в останніх часах – воскресіння з мертвих та участь в царстві небесному. Тому Апостол висловлює це напружене чекання так званою сотеріологічною формулою «вже і ще ні»: через Таїнство Хрещення християни вже є спасенні, але кожного моменту мають небезпеку впасти в гріх, і тому ще не є спасенні. З початком нового історичного періоду (кайрос) християни є покликані поводитися згідно їх великого покликання, як діти Божі: жити та показувати свою віру через конкретні діла любові. Павло наголошує на тому, що спасіння є близьке, але воно ще не настало, тому християни мають постійно чувати.

12: Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отче, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. Слова 12 вірша продовжують далі думку висловлену в 11 вірші та показують глибокі переконання Павла в тому, що час є дуже близький, який відділяє християн від їхнього есхатологічного призначення. В 1 Посланні Івана Богослова знаходимо подібний опис щодо останньої години життя у цьому світі: «…бо темрява проминає, і правдиве світло вже світить» (2,8) та «Дітоньки, остання це година!» (2,18).

Поняття «ніч», «темрява» – дані образи показують епоху життя людей в грісі та смерті, які занечищували людське буття, і Апостол називає такий спосіб життя як «вчинки темряви», тобто діла, які робились під покриттям ночі, тобто в грісі. Натомість, новий час, есхатологічний є охарактеризований, як час світла. Протиставлення між днем та ніччю, світлом і темрявою є символами за допомогою яких Павло говорить про добро і зло, показує людину в стані благодаті та гріха. Таке протиставлення також знаходимо в 1Сол 5,5-8: «…бо всі ви – сини світла й сини дня. Ми не належимо ні ночі, ані темряві…». Після заклику відкинути «вчинки темряви», тобто полишити грішне життя, Апостол подає позитивний образ «одягнутись у зброю світла». З 1Сол 5,8 можна зрозуміти більш детальніше про що йде мова: «Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверезі, надягнувши броню віри та любови й шолом надії на спасіння». Охрещений, який має одягнутись у «зброю світла», означає має прагнути прикрасити своє життя християнськими чеснотами.

13-14: Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та в розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей. У 13 вірші Павло, бажаючи наголосити на недопустимості життя у гріхах для християнина, подає перелік вчинків темряви. 14 вірш, який є продовженням речення з 13 вірша, містить конкретний та фінальний заклик: «але вдягніться у Господа Ісуса Христа». Через Таїнство Хрещення віруючий «одягається у Христа» – «Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися» (Гал 3,27) і стає «новою людиною» (Кол 3,10; Еф 4,24).   Це Таїнство є для християнина і зброєю, і небесним одягом, і через нього охрещений стає «другим Христом». Це означає, згідно логіки Павла, що таке ототожнення з Христом настає тільки тоді, коли християнин приносить «плоди» (діла) в конкретне життя. Апостол закликає християн Риму до чим раз тим глибшого усвідомлення гідності власного покликання, які в свою чергу розуміючи це, мають щораз тим далі віддалятися від гріха та грішного життя. Від Хрещення християнин вже живе в Христі, повністю наслідує Його в своєму житті: «Живу вже не я, як каже Павло в Посланні до Галатів 2,20, а живе Христос у мені».

            Далі Апостол уточнює як саме потрібно жити з Господом: «і не дбайте про тіло задля похотей». Тут Павло вживає на означення тіла слово не sw/ma (тіло), а sa,rx (плоть), термін який в його посланнях означає цілу людину, яка є віддалена від Бога, означає «стару людину», яка противиться дії Святого Духа. Християнин через дію Святого Духа, через освячення власної особи в Святих Таїнствах приборкує та віддаляє від себе злі пожадливості старої людини і живе новим життям: «Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити» (Гал 5,16).

14.1-2: Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. В 14 главі Апостол керуючись найголовнішим мотивом християнського життя, яке висловив в 13,8 «Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любови, бо той, то любить другого, виконав закон», безпосередньо звертається до «сильних» у вірі християн поганського походження, щоб вони з братерською любов’ю ставилися до «слабких» у вірі (християни юдейського походження) всередині в спільноті. Тут він розглядає безпосередньо конкретні питання, наприклад, як споживати м’ясо, пити вино, дотримуватися постів, святкувати старозавітні свята і т.д.

            В першому вірші Павло наголошує, що навіть якщо деякі особи, які були юдеями і стали християнами, проте не до кінця зрозуміли: оправдання приходить через віру, а не через діла і, бажаючи мати гарантію свого спасіння, ще дотримуються окремих старозавітніх практик, також і вони мають бути прийнятими спільнотою, бо вже сам Господь їх прийняв: «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних» (Рим 15,1); «Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких» (1Кор 8,9).

            Вислів «один вірить» слід розуміти, що тут не йде мова про питання віри як такої, а радше тут потрібно розуміти, що «сильні» християни відчувають себе впевнено і вільно споживають різну їжу, натомість «слабкі» з огляду їхнього сумління, не маючи твердих переконань, дотримуються певних заборон щодо харчування.

3-4: Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його. У цих віршах Апостол бажає показати, що дана проблематика, яка повстала в римській християнській спільноті, як рівно ж подібні випадки були і в інших громадах, не заторкує і не змінює суті християнської віри, головною засадою якої є насамперед обов’язок взаємної любові. Питання щодо споживання чи не споживання окремих видів їжі – це суперечливі питання, і ці суперечки не становлять ідеал християнського життя, бо поведінка одних не має доводити інших до згіршення та критики: «Ти ж чого судиш брата твого? Чого погорджуєш твоїм братом?» (Рим 14,10; порівняй 1Кор 10,25-27). Згідно пропозиції Павла в християнській спільноті має бути місце як для одних так і для інших. Пишучи слова, що «бо Бог його прийняв» Апостол подає основну відповідь щодо поведінки в даній ситуації: Бог прийняв в свою родину як «слабких» і «сильних» тому і подібно мають поступати й самі християни.

В 4 вірші Павло за допомогою образу слуги та господаря дому бажає показати, що той, хто засуджує свого ближнього, незаконно бере на себе право, яке є зарезервоване лише Богу, який є правдивим господарем дому. Тільки Бог буде оцінювати життя і вчинки кожного або позитивно, або негативно. І, власне, також від Нього походить прийняття «слабкого» та позиції «сильного». «Сильні» християни мають відноситися з відповідальністю в спільноті до «слабких», бо й вони мають право на свій спосіб життя, на повагу і на прийняття в любові.

6. Життя спільноти у святості та любові в очікуванні приходу Спасителя

Кожна християнська спільнота (як ми називаємо зараз парафія), як колись за часів Павла так і тепер живе постійним очікуванням приходу Спасителя. Це чекання завжди має бути активним, живим та будуючим для інших. Нас не стільки має цікавити питання коли саме прийде Христос, як бажати цього приходу і добре до нього готуватися, бо це є для нас спасіння, докорінна зміна і перехід від одного способу життя до іншого, до постійної прослави Бога в царстві небесному.

Очікуючи цієї повної та остаточної зустрічі з нашим Творцем, ми в християнській спільноті приймаємо один одного в любові з огляду Бога, Який нас перший прийняв та простив нам наші гріхи. Рівно ж з огляду Бога ми прощаємо один одному немочі, недосконалості та гріхи, у цю неділю прощення і бажаємо творити одну родину, одну велику спільноту, яка живе та діє різними дарами для взаємного добра.

У цій спільноті Господь не відкидає нікого, ні слабкого, ні сильного, а хто вірить у Нього, дарує йому запоруку спасіння. Також і ми, беручи приклад Спасителя, одягнувши зброю світла, «вдягнувшись в Христа», приймаємо нашого співбрата у вірі на цій дорозі життя та бажаємо у відношенні до нього мати хіба що тільки борг взаємної любові.

 о. д-р Іван Січкарик

21.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота сиропусного тижня

Євангеліє
Мт.6,1-13
«Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі»

Людина посідає в собі тіло, душу і духа. У цій людській, тілесній, сфері ми, начебто, вміємо собі зарадити, усе суспільство нас цього навчило. І дуже часто, коли ми говоримо про людину, то ідентифікуємо її з тілом, а на духовне життя, життя духа, звертаємо дуже мало уваги.

 Коли Євангеліє сьогодні нам згадує про те, що людина щось робить, то йдеться про те, що ми нерідко стараємось це щось робити так, щоб це виглядало гарно назовні. Ми часто не є свідомі того, що наша християнська постава, наші добрі діла завжди спочатку зароджуються всередині нас, щоб потім виявитися назовні.

Пам’ятаймо, що носимо найважливіше те, що носимо в собі. Бо навіть коли ми цього не реалізуємо ззовні, коли його ніхто ззовні не побачить, то перед Богом все стане явним. Лише тоді наші діла будуть сповнені справжньої доброти, коли найперше будемо дбати про те, щоб Богові подобатися у всіх своїх думках, переживаннях і планах.


Апостол
Рим. 14, 19–23
«Дбаймо, отже, запопадливо  про те, що веде до миру та до взаємного збудування»

У наших взаємних стосунках ми завжди свідомо чи не свідомо завдаємо одні одним болю, ран, прикростей. Ми маємо тих чи інших осіб, які нас підтримують, підпирають, а потім з часом відкриваємо для себе їхні слабкості, їхні недобрі сторони. Наші друзі часом стають невірні нашій дружбі. І тоді впускаємо у своє серце розчарування, яке нам не дає приносити плоди.

Маємо розуміти, що кожна людина є уражена гріхом. Ніколи не маємо знеохотитись, коли відкриваються якісь недоліки чи вади іншого. Навпаки, маємо розвивати в собі спосібність до тих людей, які нам прикрі, немилі, виявляти добро. Це нас буде будувати, скріплювати.

Завжди є легко побачити недоліки інших, вони немов би самі нагору лізуть. Але варто зауважити плюси одні в одних. І ці плюси, ці позитивні сторони розвивати і цими нашими добрими якостями ми всі будемо збагачуватися на славу Божу! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 20 лютого 2015 р.

20.02.2015р. Б. / Не будьте байдужими до страждань українського народу, — єпископи у Ватикані

Святослав Шевчук у Ватикані
Триває візит «до Апостольських порогів» українських єпископів РКЦ та УГКЦ.
 
У рамках візиту ad Limina до Апостольської Столиці 18 лютого відбулася зустріч Синоду Єпископів УГКЦ з кардиналом Леонардо Сандрі, префектом Конгрегації у справах Східних Церков.
 
На зустрічі з очільником ватиканської дикастерії, яка опікується Східними Церквами, єпископи УГКЦ  обговорили найактуальніші питання сучасної ситуації в Україні та служіння Церкви в умовах війни. 

У своєму зверненні до кардинала Сандрі Блаженніший Святослав наголосив, що «в Україні немає громадянської війни. Ідея про громадянську війну є частиною російської пропаганди, яка намагається переконати Захід у тому, що на Сході України воюють сепаратисти проти української держави». Предстоятель УГКЦ також вказав на проблему гуманітарної катастрофи в Україні, яка «з часів Другої світової війни є найбільшою в історії українського народу»

Окрім цього, Блаженніший Святослав вручив кардиналу Сандрі плід багаторічної роботи Синоду Єпископів УГКЦ – апробовані ad experimentum терміном на три роки Канони Партикулярного права УГКЦ. «Це також є свідченням єдності нашої Церкви не лише на території України, а й у всьому світі», — наголосив Глава УГКЦ. На зустрічі обговорили тему утворення нових структур УГКЦ та їх необхідності в душпастирському служінні Церкви. З окремим словом на цю тему виступив владика Йосиф, Єпископ-помічник Київської архиєпархії та керівник Пасторально-місійного відділу УГКЦ. На зустрічі був також присутній архиєпископ Циріл, Секретар Конгрегації для Східних Церков. 

Увечері 18 лютого єпископи УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом, Главою УГКЦ, молилися Архиєрейську Божественну Літургію на гробі святого апостола Павла в соборі на честь його імені в Римі. 

У четвер, 19 лютого, єпископи Синоду УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом відвідали Конгрегацію католицької освіти у Ватикані. На зустрічі із монсеньйором Анджело Вінченцо Дзані, Генеральним секретарем цієї дикастерії, єпископи УГКЦ обговорили найактуальніші проблеми в освітній сфері УГКЦ. 

У вступному слові до працівників Конгрегації Блаженніший Святослав зазначив, що «для УГКЦ питання католицької освіти є надзвичайно важливим. Ще в 90-х роках, коли наша Церква тільки вийшла з підпілля, наші єпископи зрозуміли, що інвестиції у виховання майбутнього покоління є пріоритетним завданням». Однак на цьому шляху, за словами Глави УГКЦ, Церква неодноразово зустрічалася з перешкодами державного законодавства. «У нас було відчуття, що ми ще знаходимося в сфері комуністичної освіти», — додав він і вказав на позитивне значення нещодавньої освітньої реформи. 

Окремою темою дискусії було питання нострифікації та визнання дипломів другого і третього рівня, здобуті у папських університетах, зокрема в Римі.  Як один із можливих способів вирішення цієї проблеми Глава УГКЦ вказав на підписання окремого договору між Апостольською Столицею та Україною про взаємовизнання дипломів та наукових ступенів. 

Учасники зустрічі також обговорили питання розвитку філософсько-богословського факультету Українського католицького університету. «Для нас є надзвичайно важливим отримати акредитацію цього факультету не тільки ad experimentum. Ми переконані, що на сучасному етапі цей факультет дозрів до того, щоб отримати повноцінне визнання Апостольської Столиці»”, — наголосив Блаженніший Святослав. 

Ввечері, 19 лютого, відбулася Архиєрейська Божественна Літургія в папській базиліці Санта Марія Маджоре. 

Під час проповіді Глава УГКЦ наголосив, що «якщо світова спільнота буде байдужою до подій в Україні, завтра це може трапитися у будь-якій іншій країні». «Біль України є початком болю всього людства. Якщо людство сьогодні не зуміє зупинити вбивчу руку агресора, завтра вона може посягнути на будь-яку іншу державу», – зазначив Предстоятель УГКЦ. 

На завершення своєї проповіді Блаженніший Святослав висловив переконання, що «Україна є і Україна буде» і від імені УГКЦ закликав усіх «не бути байдужими до страждання українського народу». 

На богослужінні також був кардинал Леонардо Сандрі, префект Конгрегації для Східних Церков. У своєму зверненні до української спільноти він запевнив про підтримку з боку Апостольської Столиці у «ці важкі часи випробування для українського народу» і додав, що «жоден камінь людського гробу, який несе в собі гнів, ненависть і розколи, не повинен закривати наші серця для надії». 

У Літургії взяли участь також представники «Мігрантесу» Єпископської Конференції Італії та Римського вікаріату, Єпископ-помічник Римської єпархії Маттео Дзуппі, ректори та настоятелі українських духовних інституцій, чинів та згромаджень, студенти, священики-капелани з різних регіонів Італії. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ  

Джерело:    КРЕДО 

четвер, 19 лютого 2015 р.

19.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер сиропусного тижня

Євангеліє
Лк. 23, 1–34, 44–56
«І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніше бо ворогували»

Бачимо у сьогоднішньому Євангелії унікальну річ: як Христова присутність змінює життя людей і стосунки поміж ними. Двоє людей, які були далекими від Бога і не шукали за Його посередництвом змін у своєму житті, від короткотривалої присутності Христа поміж ними «стали приятелями».

Поки Христа водили від Ірода до Пилата, оскільки Пилат не мав бажання віддавати Його на страту, а Ірод не мав права цього зробити, бо карати на смерть було дозволено лише римській владі, минуло небагато часу. Але вороги стають приятелями.

Сам Ісус терпить і страждає від них, а зрештою – вони віддають Його на смерть, однак сама присутність Христа-Бога приносить порозуміння між Іродом і Пилатом і показує нам, що Бог діє завжди і повсякчас. Так і наше покликання – не зважати, які обставини є навколо нас, трудні чи легкі для нас, але у всі ситуації приносити Бога.    



Апостол
Юди 1, 11–25
«Тих, що вагаються, старайтеся переконати, інших рятуйте,… до інших майте повне страху милосердя»

Бог, який є любов'ю шукає що б в різний спосіб спасти кожну людину. Він завжди діє в нашому житті. Ніколи не перестає діяти. Посилає нам тих чи інших людей, створює ті чи інші ситуації, дає почути ті чи інші фрази, читати ті чи інші книги. І так само ми в своїй поставі до інших людей завжди є для когось або спасінням від Бога, або ж джерелом якоїсь проблеми.

Ніколи на комусь не ставмо хрест. Стараймось завжди в якийсь спосіб до людини промовляти, потягати до Бога. Якщо не можемо щось зробити зовні, то молитися за неї ніколи не можемо перестати. Маймо ті почуття, що були в Христі Ісусі! І як Бог хоче спасіння кожної людини, так само і ми прагнім вічного життя для кожної людської особи.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 18 лютого 2015 р.

18.02.2015р. Б. / Глава УГКЦ: «Жертва Героїв Небесної сотні є пасхальною жертвою» (+VIDEO)

У розстрілах на Майдані християни повинні побачити пасхальну жертву Небесної сотні. Про це сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своєму відеоблозі до Дня Героїв Небесної сотні, який, згідно з Указом Президента «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної сотні», відзначають щороку 20 лютого.

Предстоятель УГКЦ відзначив, що, переживаючи першу річницю перемоги Революції гідності, різні люди бачать у цій річниці різний зміст, тому, можливо, цей день будуть і по-різному називати. «Хтось згадуватиме жертв Майдану, хтось говоритиме про розстріл Майдану… А ми, християни, розуміємо тут щось набагато глибше. Ми говоримо про пасхальну жертву Небесної сотні», – зауважив Блаженніший Святослав.

Глава Церкви зазначив: аби збагнути, що розуміє християнське серце, коли говорить про пасхальну жертву, варто поглянути на пасхальну жертву нашого Спасителя Ісуса Христа. «Що бачили й розуміли свідки цієї події? Хтось бачив екзекуцію злочинця, якого було засуджено тогочасною римської владою з подачі синедріону. Хтось бачив трагедію смерті праведника. Але насправді це була пасхальна жертва. Син Божий приніс себе в жертву за спасіння світу. У цій жертві все людство отримало вічне життя. Смерть Спасителя на хресті стала початком воскресіння, перемоги життя над смертю, мандрівкою людства від темряви до світла і від землі до небес», – вважає Предстоятель Церкви.

«Тож ми, християни, – продовжив він, – коли говоримо про річницю пасхальної жертви Небесної сотні, бачимо тут добровільну жертву віддання власного життя за краще майбутнє рідного народу. Тому ця жертва стала початком переміни. І ми сьогодні справді з перспективи року бачимо, як Україна почала змінюватися. У болях народжується нове суспільство, нова держава. Усвідомлюється вартість бути свобідною людиною».

«Ця свята кров Героїв Небесної сотні окропила волю України. Вона є нашим скарбом. Є моментом звільнення. Моментом переходу від рабства до свободи. Тому ця жертва є початком життя. Смерть, яка є животворящою», – наголосив Глава УГКЦ.

Ісус Христос каже: якщо зернятко не вмре, то не принесе плоду, а якщо вмре, тоді постане нове життя. «Ми, християни, сьогодні згадуємо річницю пасхальної жертви, яка дає і дасть плоди, котрі вповні ми зможемо оцінити лише з перспективи часу. Історія нової України щораз глибше розкриватиме зміст пасхальної жертви Революції гідності», – вважає Блаженніший Святослав.



вівторок, 17 лютого 2015 р.

17.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок сиропусного тижня

Євангеліє
Лк. 22, 39–42; 45–23, 1
«Тільки хай не Моя, а Твоя буде воля»

Деколи в нашому християнському житті ми зберігаємо ту ж саму поставу, яку маємо в світі, де ми часто навчаємося грати ролі: керівника на підприємстві, роль батька-матері, члена якоїсь організації. І тоді ми приходимо до церкви, де замість спілкування і зустрічі з Богом так само починаємо грати якусь роль: доброго християнина або грішника. Але Бог дивиться на серце людини, Він добре знає нас і не потребує, щоб ми себе обливали болотом або щоб ми себе відбілювали. Бог чекає, щоб ми жили в правді, тоді наше духовне життя буде ефективним.

Бачимо, що Христос без страху говорить Отцеві те, що в Нього на серці: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від мене цю чашу!» Значить, каже: «Отче, якщо хочеш», з готовністю прийняти, що воля Отця може бути інша. Але Ісус возносить Богові це прохання без страху, що Отець про Нього подумає. Так і ми в своєму житті не повинні мати страху просити Бога, подякувати Богові, не біймось зауважити свої недоліки, вади, пристрасті… Все, що нас турбує. Бог не потребує, щоб ми грали перед ним роль, але очікує щоб ми стали перед ним такими, як ми є.


Апостол
Юди 1, 1–10
«Згодом віддав на погибель тих, які не вірували»

Нас може дивувати, як Бог може віддавати когось на погибель. Звичайно в Старому Заповіті і на початку Нового дуже сильно плекалася свідомість віри в єдиного Бога. Було глибоке розуміння, що без Бога нічого не стається. Бог стоїть за кожною подією нашого життя. Коли ми кажемо, що Бог когось віддав на погибель, то не тому, що Бог засудив і віддав, але дозволив, бо людина сама прийняла таке рішення, так жити, так чинити.

Бог не зважаючи на Свою всемогутність завжди залишає нам свободу. І коли ми вибираємо зло і відходимо від Бога, це падіння позбавляє нас не тільки буття з Богом, але й позбавляє нас радості життя людського, земного. Бачимо, якщо людина відходить від Бога, яка вона стає в своєму людському житті, спілкуванні, людина деградує. Лише з Богом людина може ставати повноцінною, правдивою людиною.

Тому Бог нам допускає різні ситуації, часом трудні, коли ми віддаляємось від Бога, щоб вони нас трохи збудили, коли ідемо на погибель, коли ми опиняємося в ситуації богозалишеності. Кожен з нас в якісь мірі посмакував життя без Бога через свої прогрішення і гріхи. Тепер маємо цей досвід врахувати і ніколи не повертатися до того найтяжчого з можливих станів – життя без Бога!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 16 лютого 2015 р.

16.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок сиропусного тижня

Євангеліє
Лк. 19, 29–40; 22,7–39
«Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння»

У сучасному християнському церковному світі дуже багато говоримо про євангелізацію, про нову євангелізацію, про нашу місію – нести Добру Новину людям, які ще її не пізнали. Часто ми активно  обговорюємо тих багато різних можливостей як людей приводити до Бога, а сьогоднішнє Євангеліє якраз нам каже, що ж є преважливе у євангелізації.

Бачимо, що коли Господь входить до Єрусалиму, то люди вітають його викликами, привітами, з радості кидають йому гілки під ноги, стелять одежу. Ця внутрішня радість, яку вони пережили, виявляється ззовні. Подібно є з нашою вірою. Коли ми самі не досвідчимо Бога, не здобудемо свій  досвід спілкування з Богом, то ми ніяк не зможемо Його зовнішньо виявляти. Будуть лише слова, заклики, але це не буде те, що ми досвідчили, пережили, не буде тим, що запалює, оживляє, дає надію для інших.

Саме зустріч з Богом дає нам опісля силу про Нього свідчити, особиста зустріч з Господом дає певність про нього говорити. Ми не можемо говорити про того, кого ми не зустріли, кого не досвідчили. Отже, щоб бути християнином, успішним у євангелізації  треба, найперше, самому наближатися до Бога!



Апостол
3 Ів. 1, 1–15
«Любий, наслідуй не зло, а добро»

У нашому житті ми постійно когось наслідуємо, хтось нас наслідує. Дуже яскраво це видно по дітях, як вони часто копіюють своїх батьків. Це також яскраво видно, як молодь шукає свої ідеали, шукає взірці поведінки, кого б наслідувати.

Апостол каже, що кожен приклад злий чи добрий є наслідуваний. Будьмо свідомі, що кожен наш вчинок не лишається без наслідку, ми даємо приклад. Деколи думаємо, що тих чи інших наших вчинків і думок хтось не бачить. Але це нам здається, що їх не видно. У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш. У якійсь ситуації ми покажемо свою натуру, хто ми є, і шило вилізе нагору. Тому будьмо певні, що ми завжди даємо для когось приклад. Але який приклад, добрий чи злий?

Якщо ми християни, то якоюсь мірою репрезентуємо нашого Творця, тому маємо дбати про те, щоб своїм прикладом вказували на нашого Господа. Живімо так, щоб кожен, хто нас зустріне, проймався любовю до Бога і ставав Його учнем!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

16.02.2015р. Б. / Програма візиту українських єпископів «до Апостольських порогів»

Ватикан
Сьогодні, 16 лютого, римо- та греко-католицькі єпископи України розпочинаєть візит до Ватикану «ad limina Apostolorum». Візит триватиме до 21 лютого.
 
У цей тривожний для України час єпископи разом із паломниками у святих місцях особливо молитимуться за мир в Україні. 

Під час візиту єпископи зустрінуться з Папою та молитимуться біля гробу св. Апостола Петра і св. Апостола Павла. 

Єпископи Римо-Католицької Церкви в Україні відправлятимуть Святі Меси за таким розпорядком:
 
У понеділок, 16 лютого о 16:00 римського часу — в базиліці святого Петра у Ватикані на гробі святого Йоана Павла ІІ 

У вівторок, 17 лютого, о 7:30 год. — над гробом святого Петра у Ватиканській базиліці. 

У середу, 18 лютого, о 7:45 год. — в Папській базиліці святого Павла мурами. 

У четвер, 19 лютого, о 16:00 год. — в Папській базиліці святого Йоана на Латерані. 

У п’ятницю, 20 лютого, о 16:00 год. — в базиліці Святого Хреста Єрусалимського. 

У суботу, 21 лютого, о 7:30 год. — в Папській базиліці святої Марії Більшої (Santa Maria Maggiore). 

Греко-католицькі владики відслужать Божественні Літургії за таким розпорядком:
 
У вівторок, 17 лютого, о 16:00 год. — в базиліці святого Йоана на Латерані. 

У середу, 18 лютого —  в базиліці святого Павла за мурами. 

У четвер, 19 лютого, о 15:30 год. — в Папській базиліці Святої Марії Більшої. На цю Архиєрейську Божественну Літургію, яку очолить Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук у співслужінні з усіма єпископами України та численними священиками, запрошуються вірні не тільки з Риму та околиць, але, за можливістю, з інших місцевостей Італії. 

У п’ятницю, 20 лютого, о 17:00 год. — над гробом святого апостола Петра у Ватикані. 

У неділю о 10:00 Архиєрейська Божественна Літургія буде відслужена в прокатедральному соборі святої Софії в Римі. 

За матеріалами: Радіо Ваткиану 

Джерело:    КРЕДО 

неділя, 15 лютого 2015 р.

15.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя м 'ясопусна

Євангеліє
Мт. 25, 31–46
«Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили»

Те, що Бог себе порівнює з найменшими, зазвичай для людини незбагненна тайна, складна для розуміння і усвідомлення. І ми часто можемо про це багато розказувати іншим, проповідувати, а от усвідомити собі, що Бог принизив себе до людського буття, що Господь є присутній в кожній людині – це для нас справді велика тайна. Адже коли ми побачимо Божу присутність в іншій особі – це справді велике чудо.

Позаяк інша особа створена за образом Божим, то для нас надважливо розуміти, що наше ставлення до Бога, наша віра в Нього виявляється в тому, як ми ставимося до людей. Якщо ми благоговіємо перед Богом, то це благоговіння виявляється і перед людьми, які носять цей образ Божий. Якщо ж не маємо любові до людей, яких бачимо, то цілковито так само ми ставимося і до Бога. Бо саме в щоденних ситуаціях і стосунках з людьми виявляється те, ким ми насправді є, і те, чи дійсно ми маємо страх перед Богом – тобто, чи боїмося образити Його навіть найменшим гріхом і непослухом.  


Апостол
1 Кор. 8, 8–9, 2
«Страва не зближує нас до Бога»

Через первородний гріх людини, гріх непослуху Адама і Єви ввійшов і у людство, у кожну людину. Коли придивитися до буття нашої вселенної, то цей гріх увійшов лише в людину, він не ввійшов у природу, не ввійшов у речі, вони є нейтральні. Все залежить від того, як людина своєю волею, своїми вчинками, поступками з цими речами поведеться.

Свобідна воля людини призводить до того, що одна і та ж сама річ може бути використана як для гріха, так і для добра. Знаємо, що ножем можна вбити, а можна нарізати хліб і нагодувати голодного. Так само і страви, які ми вживаємо, можуть сприяти нашому фізичному скріпленню, а можуть робити з нас розманіжених черевоугодників.

Стараймося ставитися і до страв, і до всіх речей в нашому житі з позиції, що до Бога наближає, приймати, а все, що віддаляє, відкидати. Тоді істинно до Нього наблизимось!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя