ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 25 жовтня 2015 р.

25.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 21-а 

Євангеліє
Лк.8,5-15:  «Хто має вуха слухати, нехай слухає» 

 Усі добре знають цю притчу про сіяча. Зерна падають в різний ґрунт і по-різному проростають чи не проростають.

 Сіяч – це Господь, Який також сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти, все  наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, щоб проросло.

 І ми – ті, які або плодоносимо, які даємо, щоб зерно проростало, або ті, які не плодоносимо, не даємо, щоб проростало. Маємо завжди усвідомлювати, що коли Бог покликав нас до буття, то невипадково дав нам такий характер, темперамент, вдачу, таланти. Коли Він нас покликав, ми стали тим ґрунтом, на якому може щось прорости, а саме, щоб Бог проростав і проявлявся.

 Святі – це ті люди, які дали Богові можливість прорости та проявитися в собі якнайбільше. Отже й ми даваймо Богові діяти і проявлятися в нас!



Апостол
Гл.2,16–20:  «Живу вже не я, а живе Христос у мені»

Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого життя. Чи хтось з нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього!

Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господові виявлятися через нас.

Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли ми забуваємо про себе. А це не просто. Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати. Головне  цього прагнути і в Бозі все стане реальністю!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар