ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 16 серпня 2015 р.

16.08.2015р. Б. / Коментар Апостола на 11-ту Неділю після Зіслання Святого Духа (1 Кор 9, 2-12)

2 Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства. 3 Ось моя оборона перед тими, що мене судять. 4 Хіба ми не маємо права їсти й пити? 5 Хіба ми не маємо права водити (з собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні, і Кифа? 6 Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати? 7 Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник, і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада? 8 Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього? 9 Таж у законі Мойсея написано: «Не зав’язуй рота волові, як молотить.» Чи Бог турбується про волів? 10 Чи, може, ради нас говорить? Бож ради нас написано, що, хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, -молотить теж у надії, що матиме щось із того. 11 Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнем ваше тілесне? 12 І коли інші мають це право над вами, чому радше не ми? Однак, ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій.

 1.        Контекст уривка

Уривок 1 Кор 9,2-12 знаходиться у другій частині Послання до коринтян (1 Кор 7,1 – 15,58).
Друга частина листа присвячена запитанням, що виникали у спільноті і передавалися до роз’яснення безпосередньо апостолові Павлові як засновникові. Перша частини листа була написана на підставі інформації, отриманої апостолом Павлом від людей Хлої (1Кор 1,11). Друга частина листа розпочинається словами «А відносно того, що ви мені писали …(1Кор 7,1). У ній Павло даєвідповіді на ті запитання, що вже накопичилися. Уривок, що читається на літургії, не відповідає закінченню теми, яку Павло висвітлює у девʼятій главі листа, і, тим самим, представляє два запитання:
-          Чи є Павло апостолом?
-        Чи можна людині, яка служить для спільноти, користати із матеріальних благ спільноти?

 2.        Коментар

2Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства.

Із початком дев’ятої глави апостол Павло розпочинає відповідати на запитання, що стосується його особисто, а радше його статусу апостола. Тому він з першого вірша ставить низку запитань. Всі вони розпочинаються із заперечної частки не οὐ (у). У грецькій мові така конструкція речення передбачає, що той, хто поставив запитання, очікує позитивної відповіді. Тобто, Павло, ставлячи запитанням в такий спосіб, вже дає зрозуміти, що він очікує від коринтян позитивної відповіді: «Так, ти – вільний; так, ти – апостол; так, ти бачив Ісуса, Господа нашого».

У другому ж вірші Павло чітко розрізняє спільноту Коринта як таку та всіх «інших», що тимчасово перебували у спільноті і вносили сумніви стосовно його апостольства. Він немов би хоче сказати їм: «Ті, хто приходили до вас і говорили вам, що я ніякий не апостол, це є ті інші, чужі вам, але є ви, для яких я є апостолом, адже ви самі є відбитком, печаттю мого апостольства».

Що розуміємо під терміном апостол?

У церковному мовленні, особливо в екуменічних відносинах, цей термін має досить чіткі риси, на відміну від вжитку його у позацерковній літературі, де терміном апостол можуть характеризувати будь-якого запеклого прихильника якоїсь певної ідеї.

У католицькій церкві  під терміном апостол можна розуміти як більш загальне поняття, так і конкретно визначене. Деколи ним окреслюється кожного християнина для виявлення обовʼязку бути апостолом і проповідувати Євангеліє. Проте, більш частіше цей термін вживається для окреслення служіння єпископів та папи як наслідників у неперервній лінії дванадцяти учнів-апостолів, що їх вибрав Ісус як авторитетних зберігачів та тлумачів первинної апостольської традиції, та поставив Петра верховодити між ними.

В час написання текстів Нового завіту у грецькомовному світі використовувалося дієслово ἀποστέλλω (апостелло) із загальним значенням посилати. Воно відрізнялося від синоніма πέμπω (пемпо). Між ними розумілася відмінність: перше дієслово ἀποστέλλω (апостелло) виявляло також і відносини, що утворювалися між тим, хто посилав, і тим, хто був посланий, і тим самим отримував повноваження бути представником того, хто його послав; друге ж πέμπω (пемпо) лише виявляло сам акт як такий – бути посланим.

Термінἀπόστολος (апостолос) зустрічався досить рідко, він вживався вже в іменниковій формі переважно у морському грецькомовному середовищі для окреслення човна або флотилії, що посилалися, або навіть і командира чи колонізаторів. Геродот перший раз поєднує цей термін з іменником оповісник (керікс), вказуючи на окрему людину із повноваженнями посланого представника.

У Йосифа Флавія ἀπόστολος (апостолос) апостол зустрічається тільки один раз, коли він описує групу-делегацію юдеїв, що після смерті Ірода Великого прямувала з Єрусалима до Рима для виголошення промови на захист прав юдеїв, щоб вони могли вільно жити згідно їхніх законів.

У Септуагінті близько 700 разів дієсловом ἀποστέλλω (апостелло) перекладено єврейське дієслово шалаг, яке вибрали на противагу до πέμπω (пемпо), тому що єврейський відповідникшалаг  виявляє не лишень власне посилання від себе, але вказує також і на доручення, місію, чи повноваження особи.

Ісус є названий апостолом (Євр 3, 1), бо він про себе говорив, що його послав Отець.

Учні Ісусові є апостолами, бо він їх посилав відповідно до того, як Отець послав його самого: «Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ» Ів 17,18.

Ісус прийшов у світ, щоб чинити волю Отця. Так і ті, кого він послав, чинять волю Ісуса, а тим самим, і волю Отця небесного.

Ті ж, хто приймає посланого, приймає також і того, хто його послав (Мк 9,37). Так і слова, що їх проповідує апостол, сприймаються як слова того, хто його послав. Тому апостол Павло чітко підкреслює: «… дякуємо Богові безперестанку за те, що ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є насправді – як Боже слово, що й діє у вас віруючих» (Сол 2,13).

3Ось моя оборона перед тими, що мене судять.

Цим віршем Павло хоче поставити остаточну крапку стосовно сумнівів його апостольства. Адже всі ті, що спробували його судити, прийшли до спільноти у Коринті вже після того, як вона була сформована Павлом, і він працював з нею 18 місяців. Тепер сама спільнота зі свого особистого досвіду здатна дати відповідь про Павла як апостола Ісуса Христа, якого він їм проповідував (1Кор 1,22; 2, 2), в імʼя якого вони були охрещені (1Кор 1,11-18), і якого Павло поклав як основу для Церкви у Коринті (1Кор 3,11).

4Хіба ми не маємо права їсти й пити? 5 Хіба ми не маємо права водити (з собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні, і Кифа? 6 Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати?

 Четвертим віршем Павло розпочинає давати відповіді стосовно прав, які мали апостоли-проповідники у первинній Церкві. Павло, вживаючи займенник першої особи множини,  говорить про права людей, до числа яких включає і себе,і Варнаву.Мова йдепро прово їсти і пити за рахунок спільноти, право мати біля себе жінку-християнку, яка могла б поменшувати матеріальні проблеми. Павло ставить у приклад такої практики інших апостолів, братів Господа (про них згадується у Мк 6,3) і Кифу як провідника серед усіх них, якого коринтяни знали особисто, бо він проповідував у Коринті (1Кор 1,12; 3,22). Вже із життя Ісуса з Назарета знаємо, бо про це описують євангелисти, що його супроводжували жінки, його учениці, які служили йому і допомагали зі своїх маєтків (Лк 8,1-4). У перекладах пʼятого вірша виявляється подвійне розуміння грецького варіанта (віруюча жінка/дружина-християнка). У будь-якому випадку, одружені апостоли, у тому числі Кифа (Петро), звичайно брали зі собою своїх дружин.

Серед співпрацівниць Павла були також жінки, які проповідували (Ді 18,26; Флп 4,2), а також і ті, якідопомагали матеріально зі своїх маєтків, надаючи свої будинки для життя проповідникам та для діяльності спільноти (Ді 16,14-15. 40; Рм 16,15; Флм 1-2).

Проте, перебуваючи в Коринті, Павло відмовлявся від користування цим правом.

Із текстів Нового завіту невідомо, як коринтянимогли знати Варнаву. Павло та Варнава були разом в часі першої місійної подорожі, після чого вони розійшлися: Варнава з Марком відплили до Кіпру, а Павло із Силою пішли у Сирію та Киликію (Ді 15,39-41). Очевидно, що картина діяльності проповідників є набагато складнішою, ніж та, що представлена у Діяннях апостолів та в іншихтекстах Нового завіту. Але якщо Павло ставить Варнаву у приклад, то очевидно, що він мав би бути відомий спільноті.

 7Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник, і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада? 8 Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього? 9 Таж у законі Мойсея написано: «Не зав’язуй рота волові, як молотить.» Чи Бог турбується про волів?

 Павло пише у спосіб жорсткої критики.  Він наводить для кращого розуміння три приклади, взяті із життєвого простору того часу: солдат, виноградар, пастух. Для описаннязарплати солдата Павло використовує технічний термін плата за гріх, тобто плата за вбивство людей, адже саме в цьому полягає «ремесло» солдата.

До звичайного природного розуміння, яке формується із життєвого досвіду, Павло додає ще й авторитет Закону (Втор 25,4).  Для нього це було самозрозумілим: людина, яка витрачає час для будування спільноти, має матеріальні потреби, як і будь-яка інша людина.  Тому, продовжуючи цю думку, у першому листі до ТимотеяПавло наголошує: «Пресвітери, що добре головують, гідні подвійної пошани, перед усім ті, що працюють словом та навчанням. Бо писання говорить: “Не завʼязуй рота волові, що молотить”» (1Тм 5,17-18).

Поставивши риторичне запитання: «Хіба за волів Бог турбується?», Павло не зупиняється, але сам же ж і відповідає.

 10 Чи, може, ради нас говорить? Бож ради нас написано, що, хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, -молотить теж у надії, що матиме щось із того. 11 Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнем ваше тілесне?

  Павло не завжди відмовлявся користатися цим правом. Спільнота у Коринті про це знала, адже він перебував вісімнадцять місяців у місті Коринт. Про це він пригадує коринтянам, виділяючи працю для них як особливу: «Коли я був у вас і терпів нестачу, я не був тягарем нікому, бо мені в моїй нестачі допомагали брати, що прийшли з Македонії» (2Кор 11,9). Інший приклад Павло наводить у листі до Филипʼян: «Бо й у Солунь ви раз і вдруге висилали були мені на потреби» (Флп 4,16).

12І коли інші мають це право над вами, чому радше не ми? Однак, ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій.

Чому ж Павло відкидав це право, коли стосувалося спільноти у Коринті. Незрозумілим є його пояснення: аби перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили. Чи як він підкреслює, що не хотів бути для них тягарем (2Кор 12,12-15).  Звідси ж і видно, що причиною є батьківське ставлення до спільноти, адже батьки збирають для дітей, а не діти для батьків. Проте таке судження стає дивним для інших спільнот, що їх також заснував Павло, але вони утримували його. Мабуть, Павло як батько по-особливому бачив свою дитину-спільноту міста Коринт у співставленні із іншими дітьми-спільнотами інших міст. Він мабуть відчував, що будь-яка потреба матеріального від них могла б стати перешкодою між ним та спільнотою.

Друга причина розкрита трохи далі у 1Кор 9,15-18. Відмовляючись від матеріальної підтримки, він отримує нагоду «хвалитися» тим, що проповідує Євангеліє без огляду на матеріальне забезпечення. Адже для нього проповідування є на першому місці, саме задля цього він добровільно став рабом Євангелія. Проповідуючи безкорисливо коринтянам, він хоче в особливий спосіб підкреслити те, що Божа ласка є для всіх, є безкорисливою. Павло, в якійсь мірі, ламає стереотип: автентичний апостол – це той, що приймає утримання спільноти. Будучи апостолом для коринтян, він для них проповідує, але не приймає жодної матеріальної допомоги.

Думаю, що першочерговою причиною було викорінити надуживання матеріальним забезпеченням.

 о. Євген Станішевський

Немає коментарів:

Дописати коментар