ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 14 червня 2015 р.

14.06.2015р. Б. / Коментар Апостола та Євангелії на 2-гу Неділю після Зіслання Святого Духа

Коментар Апостола на 2-гу Неділю після Зіслання Святого Духа (Рм 2, 10-16)


1. Текст Рм 2,10–16

[1. Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; 2. ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять. 3. Чи думаєш про те, о чоловіче, - який судиш тих, що таке чинять, а сам таке робиш, - що ти суду Божого уникнеш? 4. Або погорджуєш багатством його доброти, поблажливости і довготерпеливости, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння? 5. Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в день гніву, коли об'явиться правдивий суд Бога, 6. що віддасть кожному за його вчинками: 7. тим, що витривалістю в добрім ділі шукають слави, чести і нетління - життя вічне; 8. а сварливим та неслухняним правді, але слухняним кривді - гнів та обурення. 9. Горе й утиск на всяку душу людську, що чинить зло: на юдея перше, потім грека;]

10. слава ж і честь, і мир усякому, хто чинить добро: юдеєві перше, а потім грекові, 11. бо Бог не вважає на особу. 12. Бо ті, що згрішили поза законом, поза законом і згинуть; а ті, що згрішили під законом, будуть суджені законом. 13. Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються. 14. Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши закону, самі собі закон; 15. вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, – 16. в день, коли Бог, згідно з моєю Євангелією, судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа.

2. Контекст уривку та основні ідеї послання до Римлян

В цих днях в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб прояснити значення цього унікального послання, нижче, перед коротким аналізом уривку, який читається в цю неділю (Рм 2:10-16), подаю стислий вступ, який служитиме ключем до головних ідей послання до Римлян.

На відміну від більшості  Павлових послань, послання до Римлян  не було викликано терміновою необхідністю, й тому  являє собою спокійний виклад основ благовісті, яку апостол проповідував. Однак, оскільки римські християни вже були навернені, апостол не викладає їм всієї  Благовісті; він зосередився на головному, що хотів сказати про себе й свою проповідь церкві, яку він не засновував і  яку ще навіть не відвідував. Павло пояснює римлянам сенс своєї апостольської діяльності, а також викладає перед християнами Риму своє ставлення до юдаїзму й дає певні поради та заохоти до духовного життя в заключній частині.

Послання до Римлян умовно можна розділити на дві основні частини: доктринальну (Рим 1–11) і практичну (Рим 12–16).

Після вступу й подяки Богові за віру римських християн (1:8–15), Павло коротко викладає суть благовісті: “Бо я не соромлюся Євангелії вона бо – сила Божа на спасіння кожному,  хто  вірує: перше юдеєві, а потім грекові, – 17. Справедливість (праведність) бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: “Праведник з віри буде жити” (1:16–17). Ці вірші були (і залишаються) предметом дискусій богословів багатьох поколінь. За браком місця я не буду вдаватися в деталі та історію цього складного питання, але відзначу тільки найважливіше: вислів “з віри” (ἐκ πίστεως) в Рим 1:17а вказує на Божу вірність, эсхатологічно (в останніх часах) явлену в Євангелії йдеться, насамперед, про Божу відповідальність за Своє творіння та Його вірність Союзові з Авраамом; звідси вислів “ з віри у віру” (ἐκ πίστεως εἰς πίστιν) означає “від (Божої) вірності до (нашої) віри.”

Центральна тема цього послання  включає дві головні тези:  Праведність – вільний дар Божий; Віра в Ісуса Христа – єдиний шлях до спасіння, – як для язичників, так і для юдеїв. 

Доктринальна частина послання (Рм 1–11) включає три блоки інформації:

I) Рм 1 – 4: Праведність / справедливість Бога, відкрита  через  Благовість (це т. зв. частина про Оправдання вірою). Всю аргументацію Павла в цій частині послання можна згрупувати під двома головними тезами:
  1. Божий гнів та гріхи язичників і юдеїв (1:18 – 3: 20).
  2. Оправдання вірою незалежно від Закону (3:21 – 4: 25).
Тобто, спочатку Павло хоче пояснити, що всі мають потребу в праведності (це поняття має широке значення, однак в даному випадку йдеться про потребу правильних стосунків з Богом та людьми – 1:18–3:20). Увесь світ відійшов від Бога й перебуває під осудом Бога: язичники не жили за голосом сумління й винні в ідолопоклонстві й багатьох інших гріхах (1:18–32); юдеї не кращі, тому що не відповідають тим міркам, які пропонує Закон Мойсея (2:1–3:20). Закон, нажаль лише збільшує свідомість гріха (3:20), але не дає сили його подолати.

Тому, Бог виправдав винних через відкуплення й жертовне діяння Христа, “якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх” (3:25). Таким чином, Божа праведність (тут цей термін означає: Божий задум відносно світу, Божу вірність Союзові, Боже спасіння)  проявляється двояко: в осуді гріха та прощенні усім, хто готовий через віру прийняти дар відкуплення, який здійснив Христос. Звертаючись до Старого Завіту, Павло приводить з Писання доказ того, що Авраам був оправданий вірою, а не ділами (Бут 15:6). Апостол проголошує: всі хто поділяє віру Аврама, належать до Божого народу, який не можна звести тільки до однієї етнічної групи (4:1–25).

II) Другий блок доктринальної частини (Рм 111), включає чотири наступні глави:  Рм 5 – 8, які більшість богословів окреслюють спільною назвою “Життя у Христі.”     Тобто, віруючі примирені з Богом через Ісуса Христа (Рм 5), й тому звільнені від гріха (Рм 6) та звільнені від прокляття закону (Рм 7), живуть життям нового творіння під проводом Св. Духа (Рм 8).        Трохи детальніше богослов’я Рм 5 – 8 можна представити наступним чином:

Наслідками оправдання через віру в Христа є мир, радість та впевненість у відкупленні, які гарантує Св. Дух, якого отримали віруючі (5:1–11). Говорячи про Адама, як представника людства без благовістя (до Христа) Павло проводить контраст (5:19): “Бо як через непослух одного чоловіка [Адама]  багато людей стали грішниками, так через послух одного [Христа]  багато людей стане праведними.

Далі апостол розглядає та відкидає три заперечення, які можна висунути проти навчання про те, що спасіння людини залежить від діяння Христа й отримується тільки через віру[i]:

1) Перше заперечення: це навчання схиляє людей грішити якомога більше (щоб божественне прощення стало якомога більшою милістю). Павло відповідає: все є якраз навпаки, оскільки віра в Христа включає єднання з Ним та участь в Його праведному житті (6:1–14).

2) Друге заперечення:  ідея Павла про свободу від Старозавітного Закону звільняє людину від моральної відповідальності.  Павло відповідає: віруючий приймає на себе нові та більш високі обов’язки – через вірність Христові, – а тому буде сповнювати Божу волю  (6:15–7:6).

3) Третє заперечення: навчання Павла перетворює в зло сам Закон Божий, оскільки Закон не тільки дозволяє нам усвідомити гріх (пор. Гал 3:19), але й великою мірою  схиляє нас до гріха (пояснюючи, що ми не повинні робити). Павло відповідає: Закон не може спасти не тому, що він поганий, а тому що ми грішні й не здатіні його виконувати (7:7–25).

В заключній восьмій главі цього блоку (Рм 5 – 8) Павло описує впевненість та внутрішній спокій “тих хто у Христі Ісусі.” Через єднання з Христом віруючі стали дітьми Божими й є керовані Св. Духом. Тому їм “немає осуду”, й ніщо ні в цьому світі, ні в майбутньому не здатне відлучити їх від Христової любові (8:1–39).

IIIВ третьому блоці доктринальної частини (Рм 9 – 11), Павло розглядає проблему: як сталося так, що юдеї відкидають те, що він вважає навчанням їх власних Писань, – тобто йдеться про Божу справедливість та проблему спасіння народу Ізраїлю “по плоті”. Як сталося, що Ізраїль відкинув Обіцяного? Відповідь на це питання можна представити наступним чином:
  1. Бог обдумано вибрав Ізраїль, і знав, що станеться в майбутньому.
  2. Відкинувши Месію та Євангеліє, Ізраїль вчинив так, як неодноразово поводився в історії (Рм 9:30–10:21). Юдеї не шукали праведності у вірі, тому й не знайшли її. Вони оснували свою праведність на Законі, й тому їх власний Месія став для них каменем спотикання (Рм 9:30–33).
  3. “Залишок” Ізраїлю вже повірив у Євангелію, й очевидно, що ввесь Ізраїль також повірить. Бог не назавжди відкинув Ізраїль.
  4. Так як відкинення Ізраїлю стало благословенням для язичників, яких включили в Царство, так само і їх навернення у великих кількостях, буде подібне воскресінню з мертвих (Рм 11: 17–36).
Після доктринальної частини слідує так звана Практична частина (настанови / заохоти / паренеза) Рм 12 – 15, 13, яку відповідно до змісту можна розділити на дві частини. В 1-й ч. (Рм 1213) Павло дає поради для християнського життя. Життя християнина, на думку Павла, це по суті відповідь на Боже милосердя. Дуже багато повчань у цій частині є подібними до повчань, які апостол рік перед тим (послання до Римлян написане з Коринту близько 57–58 рр.) виклав в Першому посланні до Коринтян, як рівнож можна побачити окремі думки, які зближують Павла з авторами літератури Премудрості та думками в Мт 22:38–40.

В 2-й ч. (Рм 14:1–15:13) Павло говорить про стосунки серед різних членів християнської спільноти – сильні повинні любити немічних: хоч Павло не окреслює прямо хто ж є тими сильними чи немічними, виглядає, що мова йде про християн які походили з язичників (сильні) та християн, які виокремилися з юдаїзму (т.зв. юдеохристияни – немічні). Християнська свобода від окремих старозавітніх приписів (стосовно їжі наприклад), не повинна спричиняти напруги чи непорозумінь в спільноті, якщо окремим юдеохристиянам в силу традиції до цього було важко звикнути.

Павло завершує послання двома заключними розділами: в 1-му (15:14–33) він розповідає про свої плани відвідати Іспанію, а в 2-му (16:1–27) передає привітання численним римським друзям.     

Читання цієї неділі (Рм 2:10–16) належить до першого блоку доктринальної частини Рм 1– 4 (Праведність / справедливість Бога, відкрита через  Благовість – це т. зв. частина про Оправдання вірою), який служить для нього ширшим контекстом. Після вступу, привітання та короткого представлення Благовісті, спасіння й Божої справедливості (1:1–17), Павло пише про гнів Божий на гріхи язичників (1:18–32). Після цього, в довшому наративі (2:1–3:8) стверджує, що й євреї не кращі, оскльки маючи Закон все ж його порушували. Саме текст Рм 2:1–3:8 служить вужчим контекстом для нашого уривку. Для того, щоб краще зрозуміти навчання та аргументацію Павла про те, як Бог відноситься до вчинків євреїв та язичників, розглянемо значення уривку Рм 2:10–16 в трошки ширшому контексті Рм 2:1–16.

3. Коментар на текст Рм 2:116 [ii]

Бог є добрим, однак не просто в сенсі “добродушності”, але в сенсі справжнього піклування та розуміння, пошуку кращих шляхів для кожної людини. Якщо б це було не так, якщо б скажімо Бог чіплявся до кожного нашого прогрішення, – нас би вже давно не було на цій планеті. Однак Бог є терпеливий. Знову й знову Він дає людям шанс виправитися, навернутися до Нього в покаянні та довір’ї, наповнити своє життя справжнім змістом. Але що ж тоді, коли це не діє? Павло каже (2:4–5), що такі люди зробили себе ще більш вартими майбутнього Суду.

Даний уривок послання до Римлян – найбільш детальний опис Останнього Суду в Павла. Інколи можна почути, що суд це “старозавітна” ідея, а Новий Завіт говорить тільки про милосердя. Однак це не відповідає дійсності. Так, дійсно, Новий Завіт підкреслює вражаючу (майже не правдоподібну) любов Бога, явлену в хресній смерті Ісуса. Сам Павло трохи пізніше скаже про це в своєму посланні. Однак, якщо люди вперто відкидають Божу любов (а любов завжди може бути відкинута!), нічого не вдієш. Власне тому що Бог є добрий (благий) та люблячий Творець, Він повинен навести в світі порядок. В тому числі і серед людей. Тому Павло говорить, що люди, які відійшли від поведінки, яка не личить людині, стоять перед загрозою катастрофи. Закоренілі нечестивці, яким були дані всі шанси, самі напрошуються на неї. Ніяких альтернатив тут не існує. Картина Суду, змальована Павлом, нікому не дає підстав для моральної переваги.

Сучасники Павла також роздумували над моральними питаннями. Гарним прикладом може послужити Сенека. Він глибоко роздумував над моральними та філософськими питаннями, дистанціюючись від того, що вважав поширеною аморальністю. Проте його друзі інколи відзначали, що він сам не завжди слідує за власними правилами. Він та інші філософи античності дивувалися: чому людина часто знає, яка поведінка є правильною, але не виконує цього?

Уривок Рм 2:1–16 починається з того, що Павло вказує власне на цю прогалину в броні високого язичницького мораліста. Подібні люди могли б йому заперечити: “Звичайно, я згідний з вашими звинуваченнями, й з тим що мораль жахлива. Я й сам в неменшому шокові  та жахові ніж ви. Але не вже ж ви не бачите, що не можна всіх стригти під один гребінець? Що і я, й люди, подібні до мене ведемо себе інакше? Якщо людина має деяку освіту й володіє силою волі, вона вповні може піднестись над звичайним сірим рівнем й жити благочестивим життям з якого інші будуть брати приклад?” Нічого подібного, сказав би на це Павло: “Ніяких вибачень у вас немає. Ви з презирством ставитесь до цих грішних бідолах, а самі потайки чините подібні речі.”

Зрозуміло, Павло не думав, що кожен язичницький мораліст був винним у всіх пороках, котрі він описав в другій половині Рм 1. Однак моральний закон подібний до шматочка скла.  Якщо він розбитий то розбитий. Всі справжні мудреці, починаючи від Сократа, прекрасно знали, що знову й знову будуть його порушувати. Греко-римська релігія та філософія не знали про концепцію Останнього Суду. Однак в юдаїзмі він займав центральне місце, й тут Павло впевнено висуває його на противагу язичницьким уявленням. Існує Бог-Творець, котрий відповідає за світ та котрий наведе в ньому порядок. При цьому Він буде абсолютно безпристрасний та безсторонній. Як християнський богослов, Павло жодним чином не відмовляється від цього важливого для юдаїзму вчення. Відбудеться Останній Суд, й на ньому постане людина з усім життям, яке вона вела.

Інколи, деякі християни думають, що навчання Павла про “оправдання вірою” (особливо Рм 3–4) відміняє суд на основі діл. Але Павло нічого такого не говорить. Його богослов’я більш відважне ніж можна побачити відповідно до деяких перекладів. Він реалістично дивиться на світ та говорить про Боже правосуддя.

Оскільки Павло оголосив, що Божий суд цілком безпристрасний, здавалося б виникає аналогічна проблема. Хіба не дав Бог євреям певну “фору”? Хіба не дав їм Закон? Хіба це не означає, що євреям значно легше сповнити Його волю? Якщо так, то хіба це чесно? До цієї проблеми в посланні до Римлян Павло повертається кілька разів, розглядаючи її під різними кутами. Скажімо, в наступному уривку він детальніше говоритиме про євреїв: на його думку, євреї дійсно володіють певною перевагою (у вигляді Закону), однак від цього мало толку, оскільки як відзначали пророки, Ізраїль в цілому неодноразово порушував Закон. Щоб зрозуміти міркування Павла, важливо засвоїти, що під “Законом” Павло має на увазі єврейський Закон, Тору, котру Бог дав на Синаї Мойсеєві, щоб вона служила дороговказом для людей, звільнених в часі Виходу.

Тора адресована саме Ізраїлеві. В даному уривку, логіка Павла будується на тому, що язичники (тобто неєврейські народи) не володіють нею. Деякі екзегети вважають, що Павло під поняттям “Закон” має на увазі не тільки єврейський Закон, але й увесь загальнолюдський моральний закон, який зв’язує всіх людей. Але це не є вірний підхід. З послань до Римлян та Галатів чітко видно, що мова йде про конкретну історичну подію: дарування Закону Ізраїлеві через Мойсея, багато років потому, після обітниць Авраамові.

Є інший момент, який часто викликає трудність у читачів. Інколи особливо акцентують на “оправдання вірою”, а інші важливі аспекти вчення Павла нехтують. Оправдання вірою (про це йтиме мова в наступній главі) означає: ті хто вірить, що воскреслий Ісус є Володарем світу, на основі цієї віри оголошуються приналежними до Божого народу. Вони вже ввійшли в народ, котрого гріхи є прощені. Вони формують нову спільноту Союзу, котру Бог творить для сповнення Своїх давніх обітниць. Віра а не діла! Дивовижна, звільняюча, славетна істина! Однак люди часто забувають (хоч у Павла про це сказано максимально ясно), що “оправдання вірою” істина, яка стосується теперішнього часу. Вона пов’язана з тим, як тепер, до майбутнього Суду, визначити, хто належить до Божого народу (й в той сам час дізнатись, що ти сам належиш до цього народу, що твої гріхи прощені). Однак коли Павло говорить про майбутній день Суду (тема даного уривку), він не менш чітко пояснює: цей Суд проходитиме у відповідності до того, як людина прожила все своє життя. Про це Павло говорить також в Рм 2:7–10. До цього він також повернеться в Рм 14:10. Деякі екзегети намагаються оминути це виведення. На їхню думку Павло описує тільки теоретичну можливість, яку потім сам оголосить нереальною. В їхньому розумінні Павло говорить приблизно наступне: “В принципі, Бог хотів би судити всіх людей відповідно до їх діл, але оскільки такого суду ніхто не витримає, Бог придумав інший варіант.” Однак таке тлумачення суперечить словам самого Павла (не тільки тут, але й в Рим 14:10–12; 2 Кор 5:10; Еф 6:8; 2 Тим 4:1). Контраст між Судом по ділах і оправданням через віру – це не контраст між сценарієм, котрий Бог хотів би вибрати, й сценарієм котрий Він вибрав. Це контраст між майбутнім Судом (по ділах) й нинішнім випередженням цього вердикту, котрий виноситься на основі віри (в наступній главі Павло пояснить це більш детально).            Поки ж він говорить про майбутній Суд, але вводить важливий термін, який згодом буде вживати дуже часто: “оправдані”. Як це можна легко побачити з контексту, термін має юридичне, судове значення. Відповідно до слів Павла (2:16), Бог буде судити всіх людей (в тому числі тайни їх сердець) через царя Ісуса (Завдяки таким текстам як Пс 2 та Іс 11 уявлення про Месію, як прийдешнього суддю, було дуже поширене в дохристиянському юдаїзмі).

В обставинах суду “оправдувати” – це те, що робить суддя в кінці судового процесу: він оголошує, що одна з сторін “права”. Відбувся судовий розгляд і суддя вирішив на користь даної сторони. В результаті судового рішення оправдана сторона отримує новий статус. Це подібне до того, як після вінчання молода пара творить вже інший статус, іншу реальність. Так само й тут, коли суддя оголошує підсудного невинним чи оголошує позивача правим, ця заява творить новий стан справ, при якому оправданий отримує новий статус. Він “оправданий”. Це – “оправдання”. Тільки розібравшись з цим, ми зможемо зрозуміти значення уривку. Отож Павло пише про майбутній Суд та що Бог не має упередженості. Саме тому Бог буде судити людей у відповідності до того де вони знаходяться, а не у відповідності з тим де вони не знаходяться. Люди, які жили не під Законом (язичники) так і будуть суджені; люди, які жили під Законом (євреї) будуть суджені у відповідності до закону, котрий посідають. Роль відіграє не стільки те чи є в людини Закон, скільки те чи вона його виконує.

Що ж буде з язичниками? Відповідаючи на це питання (Рм 2:14–15), Павло пише дещо таке, що віддавна створювало складність для уважних читачів. Відповідно до одного тлумачення, Павло хоче сказати: “Йдучи за своїм сумлінням, язичники роблять багато речей, котрі вимагає єврейський Закон”. Це не виключено (хоча Павлові й в голову б не прийшло, що такі люди можуть жити таким святим і безгрішним життям, яке можливе тільки при повному дотриманні Закону).

Згідно іншого тлумачення, Павло натякає на дещо інше, до чого він повернеться в 2:26–29 і далі: благовість творить нову категорію язичників, в яких Закон Божий записаний Св. Духом в серці, а тому вони по-новому дізнаються про вимоги Закону. Це також не виключено (хоча в світлі уривків на зразок Рим 8:31–39 дещо дивно, що Павло очікує, що християни прийдуть на Суд з суперечливими думками, звинувачуючими  та вибачаючими).

В кожному разі вірші в Рм 2:14–15 залишаються загадкою. Втім, в головному значенні уривку не доводиться сумніватися, й він вселяє глибоку потіху. Світом не керує ні сліпий випадок, ні капризний Бог, котрий потурає улюбленцям та викликає в людей почуття, подібні до того, котрі відчуваєш після незадовільного судового слухання. Люди прагнуть справжнього правосуддя, моляться за нього, стремлять до нього – й вони отримують його. Справжнє правосуддя буде виявлене в такий спосіб, що всі його побачать і пізнають. Бог буде судити людей і тайни їх сердець через Месію Ісуса. Це добра новина для світу, в якому досі не легко знайти справжнє правосуддя.

4. Запитання для роздумів

Наскільки ми вміємо (здатні) в щоденних випробуваннях життя,  віддавати все на Божий Суд, а не шукати тимчасових людських розв’язок?

В посланні до Галатів 5:14 Св. Павло закликає: “Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого“. Ще трохи далі каже: “Носіть тягарі один одного й таким чином виконаєте закон Христа” (6:2). Наскільки серйозно я сприйняв (- ла) ці заповіді великого Апостола?

Чи  я свідомий (- ма), що власними силами виконати Божі заповіді не можливо, однак ми все можемо у Христі, який нас укріпляє (пор.Флп 4:13)? Що роблю кожного дня, для тіснішого єднання з Христом?
о. д-р Юрій Щурко, УКУ


[i] Аргументацію взято з Мецгер Б. М. Новый Завет. Контекст, формирование, содержание / Пер. с англ. (Серия «Современная библеистика»). — М.: Библейско- богословский институт св. апостола Андрея, 2006, 249.
[ii] Коментар взятий з  Райт Н. Т. ПАВЕЛ. ПОСЛАНИЕ К РИМЛЯНАМ. Популярный комментарий / Пер. с англ. (Серия «Читая Библию»). — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2009, 23-29.




Коментар Євангелія на другу неділю по Зісланню Святого Духа (Мт 4, 18-23)

18А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: 19«Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей». 20І ті негайно кинули сіті й пішли за ним. 21Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. 22Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним. 23І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі. 

1. Приготування

1.1  Прочитати уривок Мт 4, 18-23
1.2  Прочитати: Мк 1, 16-20; Лк 5, 1-11
1.3  Зробити аналіз:
-          Де відбуваються події?
-          Хто є головними героями?
-          Визначити сцени відносно подій та героїв.
1.4  Контекст: 4, 12-25
Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

2.   Нарис

2.1  Повідомлення із контексту

Після отримання звістки про ув’язнення Івана, Ісус повертається у Галилею, де він і розпочинає свою діяльність, проголошуючи наближення Небесного Царства. Своїм осідком обирає місто Капернаум, яке знаходилося на узбережжі Генезаретського озера. Через це місто проходили також і торгівельні шляхи. Тому воно більше, ніж Назарет, підходило Ісусові для виконання його завдання.

Ісус проповідує те, що проповідував Іван Хреститель, але між тими проповідями є й відмінність досить суттєва. На відміну від Івана, який пророкував про наближення Небесного Царства, Ісус не пророкує, але робить пророцтво дійсністю.

Матей ще раз дає читачеві побачити виконання пророцтв (Ісаї) щодо Месії, які сповнюються в особі Ісуса з Назарету.

Ісус зображений великим світлом для людей, що сиділи в темряві смерті, тому зрозумілим стає наслідування його тими, кого він покликав. Світло, що себе явило людині, стає для неї проводирем у темряві.

Євангелист зображує покликання перших чотирьох учнів за допомогою двох паралельних ліній, кожна з яких вміщає чотири кроки (побачив, покликав, залишили все, пішли слідом). Два перших кроки стосуються особи Ісуса, два інших –  людей.

Коли людина вирішила наслідувати Христа, вона тим самим стає його учнем. Тому Матей одразу по описанні сцени покликання учнів зображує Ісуса як того, хто дає моральний кодекс життя, яке мають вести його учні (Мт 5, 1-12).

2.2  Читання тексту

18 А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив:

Євангелист Матей зображує Ісуса як такого, що сидить та навчає (Мт 5, 1; 13, 1) так і такого, що перебуває у русі, навчаючи своїм життям. Дієслово сидіти – відображає мати владу, бо сидять, навчаючи, ті, які мають владу (Мт 23, 2), Ісус же навчає як повновладний (Мт 7, 29). Але Ісус не лише сидить, він ходить, він прокладає дорогу, по якій мають іти його учні. Мало того, він себе ототожнює з дорогою, що веде до Отця (Йо 14, 6).

Ісус іде попри море. Грецьке слово θάλασσα (thalassa) означає море і вживається вже при описанні сотворення світу (Бут 1, 10). Після потопу море, велике зібрання води, виглядало людині як щось жахливе, з безодні якого немає вороття.

Морська бездна розумілася як місце, де знаходяться істоти найбільш віддалені від Бога. Туди кидаються нечисті духи, яких вигнав з людей Ісус (Мт 8, 32). Ісус же є той, хто може панувати над розбурханою стихією бездни (Мт 8, 26). Він може ступати по поверхні моря і воно не може його поглинути, з волі Ісуса і, маючи віру, також і людина може робити так само (Мт 14, 25-33).

Ісус прийшов, щоб звільнити людину від рабства гріха, звільнити її з-під влади диявола. Тому проходження попри море може виглядати як натяк на нове творіння або на новий вихід.

Ісус побачив. Що означає побачити? Це означає доконану дію від дивитися пильно, шукати. Можна сказати, що погляд біжить туди, коли його направляє думка і приносить їй те, в напрямку чого він біжить.

Бог коли творив світ також дивився і бачив, що все створене ним було добре. Він створив людину на свій образ (Бут 1, 27) і хоче бачити її на свою подобу (Бут 1, 26). Людина ж відійшла від Бога і почала ховатися від нього (Бут 3, 8), а Творець шукає її, його погляд біжить до людини, шукаючи своєї подоби. Він шукає зустрічі з поглядом людини, і коли два погляди зустрінуться, то означатиме, що людина побачила свій Зразок, до якого вона хоче уподібнюватися. При зустрічі двох поглядів без перешкод “ми будемо до нього подібні, бо ми побачимо його, як є” (1Йо 3, 2). Тепер людині важко побачити ясно лице Боже, але прийде хвиля коли його побачимо чітко (пізнаємо його) так як ми є ним бачені (1Кр 13, 12).

Ісус, знаходячись на суші біля моря, побачив двох братів. У цих кількох віршах 4 рази зустрічається слово брат. Син Божий бачить людей як братів. Інакше бути не може, бо людина носить образ Божий, а Син Божий носить на собі людську природу.

Ці люди знаходяться на морі, займаючись такою справою, яка підкреслює ким вони є. А є вони рибалками. Займаючись своєю працею, вони знаходяться на човні, що їх рятує від того, щоб не бути поглиненими безоднею морською.

19 «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей».

Ісус кличе за собою. Він пропонує вийти на дорогу, якою він сам є. Той, хто перебуває на ній, навіть коли навколо розбурхане море, може по ньому ходити і бездна не може захопити його у свої обійми. Для того щоб перебувати на цій дорозі, треба вірити. Віра є тим чинником, що визначає приналежність до Ісусових учнів, приналежність до нього самого, це є діло Боже (Йо 6, 29). Людина, що виконує діло Боже покликана бути рибалками людей. Бути рибалкою означає знати як витягати живі морські творіння із бездни морської. Бути рибалками людей означає працювати так, щоб витягати з бездни людей, для яких вона не є призначена, тобто рятувати їх від її полону.

20 І ті негайно кинули сіті й пішли за ним.

Підкреслюється невідкладність відповіді. Кожне рішення приходить у якусь певну хвилю, коли людина рішуче робить перший крок. Ця дорога, на яку вивій перший крок людину, ще буде мати різні перешкоди (сумніви і зневіру), але по ній розпочався рух.

Залишили сіті, тобто залишили те, що було для них дуже важливим, до хвилі, коли вирішили йти за Ісусом. Рибалка, який не мав сітей, не міг навіть мріяти про те, щоб упіймати велику кількість риби. Учні залишили ці засоби, які давали їм можливість жити фізично, лише задля того, що знайшли щось краще, знайшли джерело води живої і хліб життя вічного.

Людина перестала бути втікачем перед Господом. Розпочинається новий період: людина починає наслідувати Слово Боже, починає крокувати за ним, отже, розпочинає чинити за Словом Божим. Ця хвиля коли людина вирішує наслідувати Слово, що вийшло від Господа, стає початком будування себе на подобу того, хто її створив. Той, хто наслідує Ісуса, може це робити лише з любові. Бо наслідування Ісуса є відповіддю на Божу любов, якою Отець так полюбив людей, що свого єдинородного Сина послав у світ (Йо 3, 16). Син Божий, що прийшов у світ «полюбив своїх, тих, що були у світі, полюбив їх до кінця» (Йо 13, 1). Ісус звертається до своїх: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте один одного!» (Йо 13, 34).

Тому учень Ісуса є пов’язаний вузами любові зі своїм учителем і братами. Стати досконалим у любові – це означає наслідувати Ісуса, що веде до воскресіння і вічного життя.  Для цього необхідно прикласти багато зусиль, щоб досягти мети (Флп 3, 12), щоб відкрити себе повністю для Бога, який є любов, і могти сказати, що Христос живе у мені, як це казав апостол Павло (Гл 2, 20).

21 Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав.

Знову два брати. Тепер число тих, кого покликав Ісус є чотири. Гурт із чотирьох осіб, у якому кожен має брата і кожен має нагоду, вже відоме почуття до братських відносин, розширити на тих, хто є братом у Бозі.

Число чотири є числом, яке вказує на світову цілісність (чотири головних напрямки: північ, південь, захід, схід; чотири пори року; за грецькою філософією світ складався з чотирьох первнів: вода, земля, повітря, вогонь).

У Старому Завіті вживається число чотири також. З Едему витікала ріка, яка зрошувала сад і тоді розділялася на чотири течії (Бут 2, 10). Єзикиїл бачить видіння чогось, що було подібне до чотирьох тварин, що нагадували людські подоби. У кожного такого створіння було чотири обличчя, і в кожного було четверо крил (Єз 1, 4-14). Згадується про чотири сторони світу (Єз 7, 2), та про чотири небесні вітри (Дан 11, 4).

В одкровенні згадується про чотирьох істот, що знаходяться всередині та навколо престолу (Откр 4, 6), що знаходився на небі, і на якому сидить той, кому складають славу всі, що там знаходяться.

Після другого приходу Сина Чоловічого він пошле своїх ангелів і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба (Мт 24, 31).

22 Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним.

Як і при покликанні двох перших братів, тут також ставиться наголос на миттєвій, невідкладній відповіді. Вони залишають човна, той засіб, який не дозволяв бездні поглинути людину і до якоїсь міри панувати над силами моря. Залишають також свого батька, що звався Заведей (від еврейського הידבז – зевадейаг, що складається з двох слів: דבז (звд) – дарувати, дарунок, та  скорочення הי (йг) від імені божого הוהי (йгвг)). Залишають Дарунок Бога, що був їм таким дорогим, задля того, хто дав їм цей Дарунок.

23 І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.

Ісус зображений у постійному русі. Він перебуває у пошуках людини, що потребує допомоги. Бо він для того і прийшов у світ, щоб спасти тих, що загинули (Мт 18, 11).

У час написання цього вірша вже сталося відокремлення християнської спільноти від юдейської, тому вживається особовий займенник їхніх, що вказує на синагоги.

Діяльність Ісуса проходила у двох напрямках: навчання словом та чинення оздоровчих дій, що підтверджували правоту навчання. За допомогою цих двох чинників звіщалося Добру Новину про прихід Божого Царства (Мт 12, 28).


3.    Матеріал для читання:   Чис 9, 15-23;  Мт 13, 44-52; Еф 1, 3-14; 4, 11-16; Кл 1, 12-23.

4 .   Молитва уривком


Ввідна молитва
Читання уривку
4.2.1 Тиша
4.2.2 Ділення словом  чи віршем, що справили враження
Друге читання того ж уривку
4.3.1 Тиша
4.3.2 Ділення особистою звісткою Бога
Третє читання
4.4.1 Тиша
4.4.2 Ділення спонтанною молитвою на Боже слово

Джерело:   Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ

Немає коментарів:

Дописати коментар