ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 15 березня 2015 р.

15.03.2015р. Б. / Коментар Апостола на 3-тю Неділю Великого посту

Неділя 3-тя Великого Посту, Хрестопоклонна

Послання апостола Павла до євреїв 4,14-5,6

Текст

14Маючи, отже, великого архиєрея, що пройшов небо, – Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. 15Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам; Він-бо зазнав усього, подібно, як і ми, крім гріха. 16Приступімо, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милість і знайти благодать для своєчасної помочі.

1Кожен-бо архиєрей, узятий з-між людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи, 2щоб міг співчувати нетямущим і тим, що заблудили, бо й сам він весь у немочах 3і тому має як за людей, так і за себе самого приносити жертви за гріхи. 4Честі ж цієї ніхто не бере собі сам, а її має той, хто покликаний Богом, як Арон.

Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм – вона від того, який мовив до Нього: Ти син мій, Я сьогодні народив тебе. 6Як і в іншому місці каже:Ти священик навіки за чином Мелхіседека.

Вступ

Усе Богослужіння Церкви пронизане тематикою Хреста, що становить осердя її духовності. Водночас Хрест позначає і щоденність кожного віруючого, який усвідомлює собі, що  має іти за Ісусом, несучи свій хрест аж до кінця. Цим кінцем, однак, є не смерть, а воскресіння й слава дітей Божих.

На відміну від Свята Воздвиження Чесного Хреста, яке святкуємо 14 (27) вересня, що прийшло до нас з Єрусалиму ще з найдавніших часів, святкування Хрестопоклонної неділі, що походить з Константиполя, пізніше. Слід, однак, пам’ятати про тісні зв’язки між цими двома святами: йдеться не тільки про подібності у змісті богослужбових текстів, але зокрема  й про їхній вплив на  увесь церковний рік: Церква чинить спомин Хреста кожної середи - разом зі спомином Богородиці, - і кожної п’ятниці.

Євангеліє від Марка 8,34-9,1,  читають як у Хрестопоклонну неділю,  так і в Неділю по Воздвиженні. На Воздвиження  євангельське читання «впроваджує» уривок із Послання до галатів 2,16-20, в якому святий апостол Павло підкреслює, що людина оправдовується вірою в Христа, а не ділами закону (див. Гал 2,16). Крім того Павло стверджує, що він - «розп’ятий з Христом» (Гал 2,19) і що «Христос живе у ньому» (див. Гал 2,20). Імовірно саме так Павло розумів Христові слова: «Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною» (Мр 8,34).

Сьогоднішній «коментар» до Євангелія з Послання до євреїв (4,14-5,6) дуже відрізняється від такого «особистісного» розуміння спасіння, яке даруєтьсяе у вірі та докорінно  змінює все життя людини. Наше Апостольське читання більше наголошує на священичій ролі Христа як посередника між Богом і людиною. Нелегко знайти прямий зв’язок між сьогоднішніми читаннями Євангелія та Апостола, ба, навіть і самою Хрестопоклонною неділею, оскільки в уривку з Послання до євреїв не знаходимо навіть головного символу свята – хреста.

Коментар

Друга (3,1-5,10) з п’яти частин Послання до євреїв (див. Коментар Апостола на Першу неділю Великого посту), в якій Ісуса  показано як первосвященика, у свою чергу ділиться на дві частини: 1) 3,1-4,14 наголошує на необхідності віри в Нього, а 2) 4,15-5,10 підкреслює, що Він – співчутливий до людей та вибраний Богом. Наше Апостольське читання поєднує ці дві частини, починаючи з заохочення «триматися твердо віровизнання», (4,14), яким закінчується перша частина, та продовжуючи представленням великого Архиєрея «за чином Мелхиседека» (5,6).

 14Маючи, отже, великого архиєрея, що пройшов небо, – Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання.

«Ми», тобто Божа Церква, так як і єврейські священики,  які прийняли християнство, і до яких звертається Послання, маємо «Великого Архиєрея», Первосвященика, що «пройшов небо». Його ім’я - «Ісус, Син Божий». З ним Церква себе  й ідентіфікує: вона була Ним заснована, коли Він «пройшов небо», а Він - це людина Ісус й одночасно вічний Син Божий.

Великий Архиєрей «проходить», тобто входить «в Небеса». «Небо», чи «небеса» є метафорою, яка часто вживається у Святому Письмі, коли йде мова про Бога. Христос  чинить саме те, що символічно  звершував єврейський первосвященик, коли входив у Святая Святих, щоб принести жертву за власні гріхи, за гріхи своїх співбратів-священиків і весь народ. Цей покутний обряд відбувався лише один раз на рік - у день великого відпусту (Йом Кіппур), опис якого подає нам розділ 16 книги Левіт. У той день Господь дарував прощення гріхів. Однак, оскільки обряд повторювався щороку, він не був  повністю ефективним і не приносив повного відкуплення. Натомість повне відкуплення дарує Первосвященик Нового Союзу – Ісус Христос, Син Божий, – який своєю кров’ю може увійти «у Небеса», у небесну Святиню. Цією небесною святинею є сам Отець Небесний. Таким чином  Христос раз і назавжди знищив гріхи людей і разом із Собою приніс в жертву Отцеві також всіх «освячених» (див. Євр 10,5-14).

Вірш 14 закінчується закликом «триматися твердо віровизнання». Однак тут  віровизнання  або сповідування (грецькою –  ὁμολογία) не є  суто людським актом віри, яку сповідують перед Богом і перед людьми. Натомість оце «віровизнання» є даром,  адже першим правдивим «віровизнанням» було саме те, яке Син Божий раз і назавжди  склав перед Отцем на користь усіх відкуплених. Цей дар «віровизнання» треба прийняти, і без страху та вагання  визнавати Господа перед світом.

15Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам; Він-бо зазнав усього, подібно, як і ми, крім гріха.

Вірш 15 подає нам переконливу підставу для «твердого віровизнання». Первосвященик, якого ми маємо,  абсолютно спроможний співчувати нашим смертельним недугам через те, що Він сам зазнав всякого роду спокус – як і кожен з нас – окрім гріха.

16Приступімо, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милість і знайти благодать для своєчасної помочі.

У вірші 16 знаходимо ще один  заклик: приступити до «престолу благодаті». «Небо», «престол благодаті» - це ще один символ величі Отця. Небесний Отець, як Цар усіх благ, чекає на своєму престолі, щоб його діти нарешті  приступили до нього. А Син, як Первосвященик, відкрив нам  цей «доступ» до Отця. Згадавши про цей «вільний вступ до святині»  (Євр. 10,19), апостол Павло закликає ще раз приступити до нього «зі щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісті й омивши тіло чистою водою» (Євр 10,22).

Завдяки цьому «доступу» до Царя, Судді і Бога, вірні отримують милосердя і знаходять благодать, яких вони ніколи до того не мали через власні гріхи. Тепер же вони отримують «для своєчасної помочі» милість,  яку дає їм Отець через Сина. Божий Син «вчасно» (“Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, – пришлю його до вас”, Йо16, 7) повернувся до Отця після  того, як відкупив усіх людей.

1Кожен-бо архиєрей, узятий з-між людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи, 2щоб міг співчувати нетямущим 3і тим, що заблудили, бо й сам він весь у немочах і тому має як за людей, так і за себе самого приносити жертви за гріхи.

Ісус Христос, Син Божий,  має унікальну гідність месіанського священика, помазаного Святим Духом (див. Ді 10,38 і Лк 4,18-19, що цитує Іс 61,1-3). Ця гідність походить з гідності священства Старого Завіту. Священик – це людина, вибрана і взята з-поміж численних інших братів і поставлена на користь людей у справах, що стосуються Бога. Йдеться  про Божі справи, а не  про іншіважливі справи  – політику, виховання молоді, судочинство тощо, – хоча священича діяльність впливає на усе життя народу, як політичне, так і соціальне. Священик, повинен приносити Богові мирні жертви  за людей,  і, зокрема, за їхні гріхи. У Старому Завіті існує цілий ряд норм стосовно жертвоприношень, зокрема у книзі Левіт  1-7 і 16.  У будь-якому разі священик повинен уміти «співчувати», тобто зайняти активну і позитивну позицію на користь вірних, які грішать  через незнання, або які заблудили.  Адже він сам, як людина, охоплений немочами у його існуванні (5,2).

Через цю свою слабкість священик  є наче «боржником» жертвоприношень не лише  за народ, але також і  за власні гріхи.  Достатньо згадати молитву приношення по поставленні Чесних Дарів на святу трапезу  під час Літургії свт. Івана Золотоустого: «Господи Боже Вседержителю, єдиний святий, Ти приймаєш жертву хваління від тих, що призивають Тебе всім серцем, прийми моління і нас грішних, і принеси до святого Твого жертовника, і вчини нас здатними приносити Тобі дари і жертви духовні за наші гріхи і людські невідання, і сподоби нас знайти благодать перед Тобою, щоб була Тобі приємна жертва наша, та щоб вселився Дух благодаті Твоєї благий в нас і на цих дарах, що перед нами, і на всіх людях Твоїх».

4Честі ж цієї ніхто не бере собі сам, а її має той, хто покликаний Богом, як Арон.

У ділі спасіння Старого Завіту ніхто, не має права привласнити собі таку «честь», тобто таку гідність і надзвичайну роль серед народу. Очевидно, що існували порушення, але вони відразу  ж каралися. Можна згадати випадок царя Саула («Він почекав сім день, до строку, який Самуїл був призначив, та Самуїл не приходив у Гілгал, тим часом як народ розбігавсь від нього. Тоді Саул повелів: Принесіть сюди, що на всепалення й на мирні жертви. І приніс усепалення. Ледве скінчив приносити всепалення, аж ось і Самуїл надходить. Саул вийшов йому назустріч, щоб його привітати.  Самуїл спитав: Що ти зробив? А Саул відповів: Бачив я, що військо розбігається від мене, і що ти призначеного дня не прибуваєш, а філістимляни зібрались у Міхмасі, і я сказав сам до себе: Оце двигнуться на мене філістимляни у Гілгал, а я ще не просив помочі від Господа! Тому я осмілився й приніс усепалення». 1 Сам 13,8–12). Проти цього «самовільного» жертвоприношення жорстоко виступає пророк і суддя Самуїл: «Ти вчинив по-дурному!» (в. 13а). Зрештою через цей вчинок  Господь позбавить Саула престолу (вв.13б–14) і віддасть його Давидові (див. 16,1–13). Ще страшніша кара спіткала священика Кораха, який зібрав групу людей під проводом Датана і Авірама. Вони захотіли увійти в офіційне священство, але були поглинуті землею (Числ 16).

Справжній священик  має отримати покликання  лише від Бога, так як це сталося з Ароном. Перший розділ книги Чисел подає нам перелік усіх боєздатних з 12 племен Ізраїлю, зберігаючи, однак, плем’я Леві для священичого служіння довкола святині (1,47-54). Автор Послання до євреїв показує, що дуже добре знає про всі ці призначення, як також і про всі обов’язки священиків і левітів,  які дуже детально описує Числ 3-4.

5Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм – вона від того, який мовив до Нього: Ти син мій, Я сьогодні народив тебе. 6Як і в іншому місці каже: Ти священик навіки за чином Мелхіседека. Подібно до Арона, Христос не присвоїв собі славу  архиєрея, а був покликаний Отцем стати Первосвящеником. Він не  вимагав для себе самого стати Первосвящеником, але це сталося  через точний вибір і призначення Отця, Який посвятив Його своїм потужним словом:

  А) для месіанського синівства: «Ти син мій, Я сьогодні народив тебе» (Пс 2,7),  адже лише народжений Син може бути помазаним Царем (Пс 2,2) і «Священиком Отця»;
  Б) для месіанського священства: «Ти священик навіки за чином Мелхіседека».

Лише Син пов’язаний з Отцем союзом отцівства-синівства:–  «Сину мій» вимагає відповіді «Отче мій». Отож, лише Він може бути вибраним і посвяченим священиком. А «священиком», у повному значенні цього слова,  може бути лише Син.

Цитатою з Пс 2,7 «Син мій єси, я сьогодні породив тебе» автор Послання до євреїв вже в 1,5 випередив тему Божого синівства Ісуса. Повторюючи ту саму цитату в 5,5-6 автор  ніби підсумовує всю тему Ісусового синівства, кажучи що воно є одночасно і його священством. Однак священством «за чином Мелхіседека».

Про Мелхіседека Послання до євреїв ще говоритиме в 7,1-10. Сам Мелхіседек  походив із Салему, і  був  таємничою постаттю, яка несподівано з’явилася в житті Авраама. Він виносить хліб і вино як жертву прослави і подяки за нього (Бут 14,18-20),  а потім так само несподівано зникає зі Старого Завіту.. У Євр 7,1 згадується, що він був «священиком Всевишнього Бога, … якому Авраам відділив десятину з усього… без батька, без матері, без родоводу» (вв. 2-3) і тому «не має ні початку днів, ні кінця життя» (в. 3). Він – досконала постать, яку можна прирівняти до Господа Ісуса. Авраам вшанував його, відділивши десятину з усього.  Точніше кажучи, Авраам вшанував самого Христа і зрадів,  бо побачив день Христа (див. Йо 8,56). Підтвердженням цього є слова самого Господа, який каже: «Істинно, істинно кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є» (Йо 8, 58). Цей «Я є» –  і є Господом з Вих 3,14.

Син Божий, Бог і Людина, Первосвященик Отця і чудесний Літург, Христос Господь наново відкрив «доступ до Отця»  всім людям, які, уподібнившись до Нього в лагідності, послуху, й покірності, йдуть за Ним, куди б Він не йшов і де б Він не був.

Висновок

Два свята присвячені Хресту Господньому - Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста й Хрестопоклонна Неділя – а також всі середи і п’ятниці  церковного року визначають ритм не тільки тижня чи року, але й усого життя вірних. Хрест Господній вказує на  дійсність, яка знаходиться за ним - Воскресіння. Співаючи сьогодні: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і Святе Воскресіння Твоє славимо» ми  дивимось на Хрест і бачимо Воскресіння!

 Якщо у сьогоднішньому Євангелії Христос закликає нас взяти свій хрест і йти слідом за Ним, Послання до Євреїв дозволяє нам  подивитися наперед і побачити, куди Ісус іде сам і веде нас: у милосердні та люблячі обійми Отця!  На цій дорозі Христос дбає про нас, розуміє наші слабкості й не «виривається вперед» як Первосвященик, не покидає нас, грішних, а супроводжує, підтримує, підіймає й навіть носить нас.

Якщо Христос як Первосвященик  співчуває нам, а Його священство – це і є Його синівство, то й ми, покликані бути Божими дітьми, повинні бути співчутливими до інших.

Минулої неділі ми були покликані «стати ангелами» для інших, щоб послужити їм і привести їх до Господа. Сьогодні ж Хрестопоклонна Неділя закликає нас взяти на себе «Хрест Сина» і разом з нашими сестрами і братами у Христі приступити до «престолу благодаті» Отця.

Немає коментарів:

Дописати коментар