ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 26 лютого 2015 р.

26.02.2015р. Б. / Культурна війна

Минулої суботи довелося відвідати Олеський замок. Мав за мету братові та племінникові показати нашу історичну спадщину, котра займає чільне місце в європейській історії. Натомість отримав серію розчарувань, чи, краще сказати, порцію брудної фальші, котрою годують туристів у наших історичних святинях.

Завше, коли навідуюся в будь-яке місце такого ґатунку, намагаюся, за можливості, примкнути до якоїсь групи, котра має свого екскурсовода. Бо кожен провідник в тім самім місці акцентує увагу туристів на різні моменти, подає різні оповіді, тому це завше цікаво і корисно. Так було і цього разу.

Перше, на що мусів звернути увагу гіда, це його трактування всевидячого ока. «На цьому полотні ми бачимо масонський знак як символ таємної організації котра контролює світ і за всім спостерігає» На моє озвучення християнської інтерпретації символу чоловік скоро так-сяк  викрутився і перейшов до єнчого експонату, збудивши інтерес публіки до напівмістичної масонської організації.

Далі замкова екскурсія мала продовжуватися оглядом приміщень у підземеллі, які відкривали пелену замкового побуту та були прототипом сучасних холодильників. Замкових підвалин, котрі зберегли на собі сліди землетрусів, замкової криниці, яка вражає своїми масштабами і має чимало цікавих історій та фактів. Натомість нам, за окрему плату, запропонували в підземеллях оглянути експозицію середньовічних знарядь тортур і, як бонус, «цікава розповідь» замкового екскурсовода. Дещо розчарувався в старті, але пішли, бодай з цікавості, шо там можуть запропонувати. Дешеві бутафорні пристрої для тортур і плюс розповідь молодої дівчини, котра щойно завчила текст: дуже виразно і дуже швидко виголошувала. Без коми чи будь-яких розділових знаків, без паузи між розповіддю про різні предмети. Але справа не про її дикцію, а про сам зміст її «промови»: «Ми з Вами маємо змогу оглянути знаряддя тортур, якими в середні віки католицька церква боролася з  грішниками, котрі не хотіли молитися, ходити до церкви, постити, чи пліткували або виявляли надмірну цікавість». Цей месидж в часі її розповіді проходив як головна вісь, на яку вішалися вигадані байки і злочини, котрими католики та інквізиція знущалися з народу. На мої заперечення панєнка дуже авторитетним тоном покликалася на то, шо про це «в інтернеті пише, можете прочитати». І ані слова про, направду, цікаве замкове підземелля.

З болем у серці покинув підземелля…

Наприкінці зайшли в сувенірну крамницю. На чільнім місці доволі великої вітрини красуються розмаїті матрьошки та підґжельні дерев’яні ложки. Спробував звернути увагу продавчині, шо то архиросійські символи, шо ми переживаємо військову агресію з боку Московії і що подібні сувеніри є недоречними в цей час. На що отримав тисячу і одне спростування, на кшталт: «та то не з Росії, то  роблять наші люди, а культура не має кордонів і т.д.

Отже, що ми маємо з Олеського замку?

В нинішній час, коли все суспільство консолідує сили на боротьбу з ворожою Московією, українські історики-практики плекають нам культуру народу агресора.  Дерев’яні іграшки «матрьошки», якими виховувалися покоління українофобних великоросів, на яких виросли путіни, гіркіни, мотороли, захарченки, з успіхом красуються на наших торговищах. Мені особисто, котрий бачив війну за Донбас не з монітора і не з екрана, – ці безрукі-безногі ляльки, виглядають як  символи «русскава міра» та нагадують наших скалічених героїв з відірваними кінцівками, відтятими вухами чи язиками, котрі тому «мірові» протиставили свій комфорт, здоров’я та навіть життя. Особливо важко дивитися на патріотично аморфних торгашів російським крамом, не лише культурним та не тільки в Олеську, котрі зовсім не чують смороду крові та смерті нашого народу на своїх прилавках.

У час, коли різні християнські спільноти одною потугою підтримують та годують військо та біженців, коли в зоні бойових дій капелан католик змінює на посту православного капелана, а протестант їм підвозить Біблії та літературу, псевдоісторики роздмухують іскри міжрелігійного конфлікту, на радість кривавого патріарха. Серце священика болить після таких експозицій.

У час, коли бачимо недолугість та неефективність світської влади в обороні нашої країни. У час, коли нам, як християнському суспільству, треба звертати свій голос до Бога – Творця неба і землі, Царя над царями, нам благоговійно накидають рабський трепет перед всевидючими масонами, котрі на свій розсуд керують світом. Протиставляючи батьківській любові Отця безвихідь перед окультними організаціями.

У нинішніх реаліях гібридної війни культурний та духовний фронти мають левову частку майбутньої перемоги в своїх руках. Шкода, що ці руки ще не усвідомили своєї значущості.

о. Віталій Барабаш

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар