ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 21 лютого 2015 р.

21.02.2015р. Б. / Коментар апостола на Неділю сиропусну

Неділя Сиропусна

Послання апостола Павла до Римлян 13,11-14,4

1. Текст Рим 13,11-14,4

13.11 Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. 12. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отче, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. 13. Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та в розпусті, не у сварні та заздрощах; 14. але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей.

14.1 Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. 2. Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. 3. Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. 4. Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його.

2. Головні теми Послання до Римлян

Послання до Римлян, яке написав Апостол Павло є архитвором його богословської думки, в якому подане особисте визнання віри у воскреслого Господа та бажання показати як римській християнській спільноті так і всьому християнському світу, що це є дар спасіння, хто нас спасає від вічного засуду, як це відбулося і як кожна віруюча людина може бути спасенною.

Послання до Римлян складається з двох частин: доктринальної (1-11 розділи) та морально-заохочувальної (12-15 розділи). В ньому Павло аналізує життя всього людського роду в контексті цілої історії спасіння починаючи від стану гріха і аж до стану оправдання, яке настає для людства через прихід Христа на землю, Його терпіння, розп’яття та воскресіння. Для того щоб краще подати основи християнської віри Апостол робить виклад трьох великих тематик:
  1. Оправдання через віру – людина спасається своєю вірою в Ісуса Христа та Його прийняттям як свого Спасителя. Спасіння – це є дар, який людина отримує задурно через заслуги смерті та воскресіння Господа. Людина стає праведною перед Богом не через виконання діл, які приписує закон, але через віру.
  2. Людина під законом – старозавітній закон був добрий та необхідний до певного історичного моменту, до приходу Месії, а тепер Господь дає людству новий закон, записаний вже не на кам’яних таблицях, а в людських серцях. Таким чином в Новому Завіті охрещені, які живуть, діють та перебувають в Христовому Тілі (Церкві) під проводом Святого Духа, вже не потребують дотримування закону Мойсея.
  3. Життя в Святому Дусі – у Таїнстві Хрещення через дію Святого Духа віруючий отримує прощення всіх гріхів та дар бути спасенним; у ньому настає цілковита переміна з старої людини на нову, яка полягає в залишенні життя в егоїзмі, в злих вчинках і в бажанні та прагненні жити в правді, любові, радо сповняючи волю Божу; він розпочинає шлях, на якому, звичайно, будуть різні випробовування та спокуси, проте який в надії веде до остаточного спасіння, а це є воскресіння з мертвих та участь в царстві небесному.   
3. Контекст 13 і 14 розділів Послання до Римлян

Даний уривок 13,11-14,4 знаходиться вкінці Послання до Римлян, в морально-заохочувальній частині (12,1-15,13). Апостол після представлення християнам у Римі свого визнання віри на завершення послання закликає усіх до прояву християнської віри на практиці, а саме до життя у взаємній любові на щодень. І тут він говорить про жертвоприношення Богові, яке всі християни мають приносити насамперед в духовний спосіб через жертвування самих себе для служіння ближнім і в такий спосіб будуть будувати Тіло Христове, яким є Церква (12,1-21). У цьому контексті важливими є наступні слова: «Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші [тобто це означає вас самих] як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну» (12,1). Павло каже, що є необхідно з огляду Бога мати послух законній владі (13,1-7): як для юдеїв так і для новонавернених християн юдейського походження виникало питання чи платити податки Римській владі та чи мати до неї послух, коли рідна земля знаходиться під їхньою окупацією. Апостол на основі новозавітної благовісті та приймаючи помірковану думку єврейських учителів мудрості говорить: «Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом» (13,1). Далі Павло закликає до взаємної братерської любові (13,8-10) – «Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любові» (13,8); «Любов, отже, – виконання закону» (13,10); до моральної поведінки в житті на зразок синів світла (праведники), а не темряви (життя в гріхах) (13,11-14); до прийняття та зрозуміння інших братів, які є слабші у вірі та дуже легко піддаються на згіршення (14,1-23). Вкінці в 15 розділі Апостол подає приклад самого Ісуса Христа, Який є найвищим взірцем життя у любові (15,1-13): «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. Бо й Христос не собі догоджав…» (15,1-3).

4. Структура уривку Рим 13,11-14,4

Уривок Рим 13,11-14,4 охоплює частину 13 та 14 розділів. З контексту  видно, що тут не потрібно шукати якийсь певний та чіткий поділ тексту щодо структури, бо в 13 розділі  лише останні вірші є взяті до даного уривку, а в 14 розділі розгляд тематики щодо обов’язку любові «сильних» християн у вірі до «слабких» в спільноті не завершується першими чотирма віршами. У даному випадку краще розглядати 2 тематики, які є складовою апостольського читання на сиропусну неділю:
  1. Есхатологічний заклик Павла до християнського життя в повній готовності на прихід Господа  (13,11-14). В розумінні Апостола другий прихід Христа на землю не мав би бути дуже віддаленим у часі (Рим 7,24; 8,23; 1Сол 4,14-18), і тому він закликає жити цією новою реальністю, яка полягає в «одягнутися в Христа», тобто все робити на зразок Господа та полишити чинити діла згідно з пожаданнями плоті.
  2. Голос сумління та правила поведінки до «слабких» у вірі християн (14,1-4). Ранні християнські спільноти були мішаного типу. Першими, хто приймав християнську віру, це були юдеї, яким було важко і непросто залишити усі попередні практики закону Мойсея, натомість новонавернені погани могли набагато легше і простіше входити в життя Церкви. Через це Апостол подає «сильним» (християнам з поганства) правила поведінки щодо «слабких» християн у вірі (юдео-християни) стосовно прийняття рішень згідно власного сумління, щодо споживання їжі при спільних трапезах та дотримання постів, а також святкування різних свят приписаних старозавітнім законом.    
5. Пояснення окремих віршів Рим 13,11-14,4

13.11: Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. У цьому вірші потрібно звернути увагу на те, що Павло вживає слово час (kairo,j) яким бажає показати, що християни Риму, як рівно ж усі інші, знаходяться в новій історичній та часовій дійсності. Термін «кайрос» біблійною мовою означає певний період часу, певну історичну добу, в якій Бог щось творить. Власне, з приходом Христа на землю, а також через Його терпіння, хрест, воскресіння з мертвих та вознесіння на небо для людства розпочалася нова історична доба, новий час, і це є час спасіння. Перші християни з великим нетерпінням чекали на прихід Господа у славі, на сповнення всіх месіанських обітниць в останніх часах – воскресіння з мертвих та участь в царстві небесному. Тому Апостол висловлює це напружене чекання так званою сотеріологічною формулою «вже і ще ні»: через Таїнство Хрещення християни вже є спасенні, але кожного моменту мають небезпеку впасти в гріх, і тому ще не є спасенні. З початком нового історичного періоду (кайрос) християни є покликані поводитися згідно їх великого покликання, як діти Божі: жити та показувати свою віру через конкретні діла любові. Павло наголошує на тому, що спасіння є близьке, але воно ще не настало, тому християни мають постійно чувати.

12: Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отче, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. Слова 12 вірша продовжують далі думку висловлену в 11 вірші та показують глибокі переконання Павла в тому, що час є дуже близький, який відділяє християн від їхнього есхатологічного призначення. В 1 Посланні Івана Богослова знаходимо подібний опис щодо останньої години життя у цьому світі: «…бо темрява проминає, і правдиве світло вже світить» (2,8) та «Дітоньки, остання це година!» (2,18).

Поняття «ніч», «темрява» – дані образи показують епоху життя людей в грісі та смерті, які занечищували людське буття, і Апостол називає такий спосіб життя як «вчинки темряви», тобто діла, які робились під покриттям ночі, тобто в грісі. Натомість, новий час, есхатологічний є охарактеризований, як час світла. Протиставлення між днем та ніччю, світлом і темрявою є символами за допомогою яких Павло говорить про добро і зло, показує людину в стані благодаті та гріха. Таке протиставлення також знаходимо в 1Сол 5,5-8: «…бо всі ви – сини світла й сини дня. Ми не належимо ні ночі, ані темряві…». Після заклику відкинути «вчинки темряви», тобто полишити грішне життя, Апостол подає позитивний образ «одягнутись у зброю світла». З 1Сол 5,8 можна зрозуміти більш детальніше про що йде мова: «Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверезі, надягнувши броню віри та любови й шолом надії на спасіння». Охрещений, який має одягнутись у «зброю світла», означає має прагнути прикрасити своє життя християнськими чеснотами.

13-14: Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та в розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей. У 13 вірші Павло, бажаючи наголосити на недопустимості життя у гріхах для християнина, подає перелік вчинків темряви. 14 вірш, який є продовженням речення з 13 вірша, містить конкретний та фінальний заклик: «але вдягніться у Господа Ісуса Христа». Через Таїнство Хрещення віруючий «одягається у Христа» – «Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися» (Гал 3,27) і стає «новою людиною» (Кол 3,10; Еф 4,24).   Це Таїнство є для християнина і зброєю, і небесним одягом, і через нього охрещений стає «другим Христом». Це означає, згідно логіки Павла, що таке ототожнення з Христом настає тільки тоді, коли християнин приносить «плоди» (діла) в конкретне життя. Апостол закликає християн Риму до чим раз тим глибшого усвідомлення гідності власного покликання, які в свою чергу розуміючи це, мають щораз тим далі віддалятися від гріха та грішного життя. Від Хрещення християнин вже живе в Христі, повністю наслідує Його в своєму житті: «Живу вже не я, як каже Павло в Посланні до Галатів 2,20, а живе Христос у мені».

            Далі Апостол уточнює як саме потрібно жити з Господом: «і не дбайте про тіло задля похотей». Тут Павло вживає на означення тіла слово не sw/ma (тіло), а sa,rx (плоть), термін який в його посланнях означає цілу людину, яка є віддалена від Бога, означає «стару людину», яка противиться дії Святого Духа. Християнин через дію Святого Духа, через освячення власної особи в Святих Таїнствах приборкує та віддаляє від себе злі пожадливості старої людини і живе новим життям: «Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити» (Гал 5,16).

14.1-2: Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. В 14 главі Апостол керуючись найголовнішим мотивом християнського життя, яке висловив в 13,8 «Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любови, бо той, то любить другого, виконав закон», безпосередньо звертається до «сильних» у вірі християн поганського походження, щоб вони з братерською любов’ю ставилися до «слабких» у вірі (християни юдейського походження) всередині в спільноті. Тут він розглядає безпосередньо конкретні питання, наприклад, як споживати м’ясо, пити вино, дотримуватися постів, святкувати старозавітні свята і т.д.

            В першому вірші Павло наголошує, що навіть якщо деякі особи, які були юдеями і стали християнами, проте не до кінця зрозуміли: оправдання приходить через віру, а не через діла і, бажаючи мати гарантію свого спасіння, ще дотримуються окремих старозавітніх практик, також і вони мають бути прийнятими спільнотою, бо вже сам Господь їх прийняв: «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних» (Рим 15,1); «Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких» (1Кор 8,9).

            Вислів «один вірить» слід розуміти, що тут не йде мова про питання віри як такої, а радше тут потрібно розуміти, що «сильні» християни відчувають себе впевнено і вільно споживають різну їжу, натомість «слабкі» з огляду їхнього сумління, не маючи твердих переконань, дотримуються певних заборон щодо харчування.

3-4: Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його. У цих віршах Апостол бажає показати, що дана проблематика, яка повстала в римській християнській спільноті, як рівно ж подібні випадки були і в інших громадах, не заторкує і не змінює суті християнської віри, головною засадою якої є насамперед обов’язок взаємної любові. Питання щодо споживання чи не споживання окремих видів їжі – це суперечливі питання, і ці суперечки не становлять ідеал християнського життя, бо поведінка одних не має доводити інших до згіршення та критики: «Ти ж чого судиш брата твого? Чого погорджуєш твоїм братом?» (Рим 14,10; порівняй 1Кор 10,25-27). Згідно пропозиції Павла в християнській спільноті має бути місце як для одних так і для інших. Пишучи слова, що «бо Бог його прийняв» Апостол подає основну відповідь щодо поведінки в даній ситуації: Бог прийняв в свою родину як «слабких» і «сильних» тому і подібно мають поступати й самі християни.

В 4 вірші Павло за допомогою образу слуги та господаря дому бажає показати, що той, хто засуджує свого ближнього, незаконно бере на себе право, яке є зарезервоване лише Богу, який є правдивим господарем дому. Тільки Бог буде оцінювати життя і вчинки кожного або позитивно, або негативно. І, власне, також від Нього походить прийняття «слабкого» та позиції «сильного». «Сильні» християни мають відноситися з відповідальністю в спільноті до «слабких», бо й вони мають право на свій спосіб життя, на повагу і на прийняття в любові.

6. Життя спільноти у святості та любові в очікуванні приходу Спасителя

Кожна християнська спільнота (як ми називаємо зараз парафія), як колись за часів Павла так і тепер живе постійним очікуванням приходу Спасителя. Це чекання завжди має бути активним, живим та будуючим для інших. Нас не стільки має цікавити питання коли саме прийде Христос, як бажати цього приходу і добре до нього готуватися, бо це є для нас спасіння, докорінна зміна і перехід від одного способу життя до іншого, до постійної прослави Бога в царстві небесному.

Очікуючи цієї повної та остаточної зустрічі з нашим Творцем, ми в християнській спільноті приймаємо один одного в любові з огляду Бога, Який нас перший прийняв та простив нам наші гріхи. Рівно ж з огляду Бога ми прощаємо один одному немочі, недосконалості та гріхи, у цю неділю прощення і бажаємо творити одну родину, одну велику спільноту, яка живе та діє різними дарами для взаємного добра.

У цій спільноті Господь не відкидає нікого, ні слабкого, ні сильного, а хто вірить у Нього, дарує йому запоруку спасіння. Також і ми, беручи приклад Спасителя, одягнувши зброю світла, «вдягнувшись в Христа», приймаємо нашого співбрата у вірі на цій дорозі життя та бажаємо у відношенні до нього мати хіба що тільки борг взаємної любові.

 о. д-р Іван Січкарик

Немає коментарів:

Дописати коментар