ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 14 лютого 2015 р.

14.02.2015р. Б. / Коментар Євангелія на Неділю м’ясопусну

Коментар Євангелія на Неділю м’ясопусну (про Страшний Суд) 

Мт 25, 31-46
31 Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33 і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34 Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35 Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36 нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37 Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли?38 Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39 Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40 А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. 41 Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42 бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43 був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44 Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45 А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. 46 І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”

1. Контекст уривку.

            Говорячи про контекст будь якого уривку в Євангелії від Матея, слід відзначити одну дуже характерну літературну особливість цього Євангелія, яка полягає в чергуванні певного зразка, відповідно до котрого воно побудоване. Отже йдеться про те, що весь матеріал євангелист ритмічно уклав  в такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (т.зв. діяльні та навчальні частини). В Євангелії від Матея існує п’ять частин з великими промовами Ісуса:

1). Мт 5 – 7: т.зв. Нагірна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства (що правда, Матей як єврей, який пише до євреїв, щоб переконати їх, що Ісус це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову “Царство Боже”, вживає типовий для його одноплемінників термін “Царство Небесне”).

2). Мт 10: Місія Царства (Ісус посилає учнів на проповідь і навчає їх як вони мають поводитись та чого сподіватись).

3). Мт 13: Притчі про Царство (Ісус пояснює учням, яка природа Небесного Царства – як воно не помітно починається, росте і т. д).

4). Мт 18: Навчання про Церкву (йдеться головно про стосунки, які повинні існувати між синами і дочками Царства).

5). Мт 23 – 25 Остання промова Ісуса (Мт 23 містить гостру промову Ісуса супроти лицемірства фарисеїв, а в Мт 24–25 знаходимо слова Ісуса про долю Єрусалиму, – йдеться головно про 70-ті роки першого століття, та про долю світу перед Його другим приходом – Парусією).

            Матей навіть встановив формулу, щоб сигналізувати про ці підрозділи, закінчуючи їх висловом: “Коли Ісус закінчив [ці слова]” (7:28; 11:1; 13:53; 19:01; 26: 1).

            Читання цієї неділі відображає останні слова Ісуса, які водночас є частиною Його  останнього дискурсу (є частиною останньої великої промови Ісуса, за кілька днів перед Його Страстями та Воскресінням), записаного в Євангелії від Матея (25:31 – 46).

В довшій серії з шести притч та пересторог, які передують цій унікальній апокаліптичній драмі (цей уривок не є притчею!), Ісус  наголошує  на важливості відповідального ставлення до свого життя та постійної готовності до приходу Сина Чоловічого (Мт 24:32 – 25:30). Безпосередньо Євангеліє цієї неділі фокусує в собі ряд важливих для богослов’я Матея тем, які сходяться воєдино в цій фінальній сцені.

2. Коментар: основні богословські акценти уривку.[i]

Два Царства. Син Чоловічий, який приходить в кінці часів є Царем (25:34; 40), що сидить на престолі Своєї слави (25:31) та приймає праведників до остаточного Божого Царства (25:34). Це є тріумф Царства, представлений Ісусом в Євангелії, як альтернатива до демонічного царства цього світу, яке представляють опоненти Ісуса. Негативне «анти царство» є також представлене в образах останнього суду: вічний вогонь для диявола та його ангелів. Два Царства, які є змішані та переплетені  в подвійності земної історії – тепер вкінці цієї історії дуже чітко відкриваються. Є тільки два Царства: Син Чоловічий з ангелами й блаженними праведниками та Царство Боже приготоване від створення світу з одного боку; диявол та його ангели – прокляті, та  неминучість приготована для диявола, його ангелів та прихильників з іншого боку. Боже Царство відкривається як єдине правдиве Царство; у фінальній сцені мова Царства не містить опису царства Сатани (пор. 12:26).  Есхатон (кінцева подія в Божому плані) відкриває, що видимий дуалізм теперішньої боротьби двох царств є тільки передостанній, та що в остаточному підсумку тільки Бог є Цар.

            Христологічна основа. Сцена остаточного суду є наскрізь христологічна. Для Матея цей текст аж ніяк не може служити біблійною підтримкою загальної гуманітарної етики  любові та милосердя, яка стає есхатологічним критерієм суду. Етичні питання Матей нерозривно пов’язує з христологією та апокаліптизмом. Численні титули, які дуже важливі для Євангелії Матея, сходяться в одну точку в цій сцені:  Ісус зображений як Син Чоловічий (25:31), якому Бог є Отцем  (25:34); Він є названий Царем, що викликає смислові асоціації з термінами Месія та Син Давида (1:1–2, 2; 21:4–9); також названий Господом (25:37; 44); Він є месіанський Пастир, який піклується про вівці  (2:6; 9:36; 18:12; 26:31) та Суддя, який чинить остаточне розділення між вівцями та козлами. Навіть як “Той Хто приходить” (25:31), Ісус сповнює христологічну роль  (11:3; 23:39), яка випереджена різними образами в попередніх притчах, та приходить власне для того щоб судити (24:30, 42 – 44, 46; 25: 10; 19; 27).

            Верховенство (першість) етики. Подібно як і цілий Новий Завіт загалом, Матей незважаючи на свою апокаліптичну орієнтацію дуже стриманий в зображенні того, що в дійсності відбудеться, коли прийде Син Чоловічий.  Ця сцена єдина в цілому Новому Завіті, яка бодай якось деталізує Остаточний суд. На подив читачів (стародавніх та сучасних), критерієм суду не є визнання віри у Христа. Нічого не сказано про благодать, оправдання чи прощення гріхів. В кінцевому підсумку важливими є тільки факти, чи хтось діяв з люблячим піклуванням відносно потребуючих людей. Матей підкреслює, що судитиме Христос, але аж ніяк не на основі теоретичного знання  Євангелія.

            Вирішальність Заповіді Любові. Ісус навчав, що жертовна турбота про інших є серцем об’явленої волі Божої у Торі та герменевтичним ключем до неї (5:17 – 48; 7: 12; 22:34 – 40). Як Месіанський Цар Ісус навчав, що Царство складається з служіння іншим (20:28). Те саме слово, яке перекладається як “служитель” (від гр. διακονεω diakoneo) означає в цьому уривку кінцевий підсумок вчинків здійснених праведниками та занедбаних засудженими (25:44).  Ті які забезпечують їжу, напої, одяг, притулок для потребуючих, та відвідують хворих та ув’язнених – цілком відповідають на основні потреби “оцих найменших”, й тому будуть здивовані в день суду, оскільки відкриють для себе, що їх діяльність мала глибший вимір ніж просто дії звичайного людського співчуття…

3. Прагматичний аналіз (значення для сучасників Ісуса та для нашого часу).

            Отож основні акценти хоч може для когось і не сподівані, але добре зрозумілі: є тільки два Царства, і від нас залежить, спадкоємцями, котрого ми хочемо стати; ми не можемо уникнути відповіді на питання, яке наше особисте відношення до Ісуса Христа, тому, що тільки Він є остаточний Суддя (Христологічна основа); однак судитиме Христос аж ніяк не на основі нашого теоретичного знання богослов’я потрібні конкретні вчинки ( йдеться про верховенство / першість етики), які найкраще виявляються в любові (вирішальність Заповіді Любові). Вкінці подаю кілька слів про те, як цю притчу розуміли перші християни та, які додаткові думки до вище сказаного важливі для кращого розуміння Бога, себе та людей навколо. Найкращі, на мій погляд, роздуми пропонує Н. Т. Райт, які представляю нижче.

            “Критерій Господнього суду, який представлений в даному уривку, виглядає для нас досить несподіваним. Все залежить від того, як люди поводилися з “одним із братів найменших” Господа. Хто ж такі ці брати?

            “Ісус якось сказав, що для Нього брат, сестра і матір – це ті, “хто виконає волю Отця Його, Який на небесах” (12:50). Значить, ті євреї, які не прийняли Ісуса як Месію, будуть суджені в залежності від того, як вони ставилися до Його послідовників (яких Він вважає членами Його справжньої сім’ї).

            Звичайно ж, в цьому уривку з Євангелія йдеться і про те, що християни повинні дбати про будь-яку людину так само, як про самого Ісуса; це повинно бути само собою зрозумілим. Але все ж сенс притчі – не тільки в цьому звичному тлумаченні.

            Ця розповідь є апогеєм проповіді Ісуса в попередніх розділах, де Він звинувачував своїх співвітчизників (особливо їх уявних лідерів) і говорив про Своє майбутнє вознесіння у відповідності з біблійним образом Сина Чоловічого (Людського). У даному контексті розповідь про Божий суд над світом виглядає зовсім інакше, ніж його зазвичай представляли євреї. Ісус оголошує, що Він буде судити світ у відповідності з тим, як народи ставилися до того Ізраїлю, який Він вже оновив. Суд над народами завжди вважався частиною покликання Месії (наприклад, Пс 2:8–12), який часто представлявся як пастух (наприклад, Єз 34:23). Можливо, саме тому в сцені суду Ісуса використані вівці і кози.

             Але коли Ісус займе свій престол, оточений всім ангельським воїнством? Ми вже зустрічалися з описом цієї події у вірші 16:27. І я вже висловлював припущення, що і в цьому тексті, і у вірші 24:30 (про відплату Синові Чоловічому) Ісус говорив не про Своє друге пришестя, а про ті події, які стануться на очах людей Його покоління. Згідно з багатьма новозавітними текстами (наприклад, 1 Кор 15:25–28), Ісус вже править світом як його повноправний Володар. Чи не повинні ми вважати, що суд, про який йдеться в цьому уривку, відбувається протягом всієї людської історії – з часу воскресіння і вознесіння Христа до сьогоднішнього дня? Можливо що, “останній суд” постійно рухається нам назустріч?

            Звичайно ж, одного разу Боже правосуддя над світом здійсниться остаточно. Зрештою, про це говорять й інші євангелисти, і апостол Павло в своїх посланнях (наприклад, Рим 2:16, 2 Кор 5:10). А Матей нагадує нам про те, що Ісус, вже править світом, піклується про Своїх послідовників – як про Своїх братів і сестер – на всіх шляхах їхнього життя.

             Чи не здається це тлумачення егоїстичним і самовдоволеним? Можливо, якщо мати на увазі тільки благополучне західне християнство. Ні, якщо ми згадаємо про те, що в багатьох країнах братів і сестер Христа зневажають, паплюжать, переслідують і вбивають. Уявіть, як ця розповідь повинна була надихати перших читачів Євангелія від Матея і яку надію вона може вселити в багатьох людей в наші дні”[ii]

            о. д – р Юрій Щурко, УКУ

[i] Ця частина коментаря основана на Boring Eugene M.,  The Gospel of Matthew: Introduction,Commentary, and Reflections, (New Interpreter’s Bible Commentary VIII), Nashville 1995, p. 454 – 459
[ii] Ця частина коментаря основана на Райт Н. Т. Матфей. Евангелие. Популярный комментарий/Пер. с англ. (Серия “Читая Библию”.) – М.: ББИ, 2010, 246 – 249

Немає коментарів:

Дописати коментар