ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 24 січня 2015 р.

24.01.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 33-го тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє
Лк. 18, 2–8
«Тому, що ця вдова мені докучає, я її обороню»

У нашому житті деколи трапляється подібно, як у цій притчі: хтось нам надоїдає, мучить, скиглить, просить. І навіть якщо ми не хочемо для цієї людини щось зробити, але відповідаємо на її прохання хоча б тому, щоб та особа перестала мучити.

Бачимо у Євангелії, що суддя, який був нечесний, не боявся ні Бога, ні людей не соромився, таки допоміг бідній вдові, але не через вияв свої доброти, а тому, що ця вдовиця була настирлива. Господь хоче показати через цей приклад нам, що коли недобра людина може допомогти іншому, то скільки більше для нас може зробити наш Бог, який є Справедливим, Милосердним, Добрим, Всепрощаючим… Якщо ми знаємо, яким є наш Бог, то чи можемо сумніватися, що Він оборонить тих, які постійно взивають до Нього?

Задумаймося, чи ми просимо Бога, «надоїдаємо» Йому зі своїми проблемами, стукаємо, взиваємо? Якщо наші молитви короткі та невитривалі, то, напевно, те, що ми просимо, нам не дуже потрібне. Тож будьмо витривалі в наших молитвах до Бога і наша витривалість завжди і повсякчас неминуче принесе свої плоди.



Апостол
2 Тим. 2, 11–19
«Коли ми з Ним померли, то разом з Ним будемо й жити»

Що значить померти з Христом? Це значить померти для життя, цінностей і скарбів цього світу. Бачимо, не осуджуючи, що люди живуть так, немовби це життя ніколи не закінчиться, так, немовби вони не будуть вмирати, ніби ціллю цього життя є посідати владу, нагромадити найбільше багатства.

Але знаємо, що жодна людина, яка прийшла на цю землю, не затрималась тут на вічно. Коли ми, живучи на землі, починаємо жити з Господом, а не цінностями цього світу, то вже тут стаємо учасниками життя вічного. Тоді вмираємо до життя земного і народжуємось до вічного.

Тут нам зрозумілим стає подвиг мучеників, які не боялись, коли їм відбирали життя задля Христа і віри в Бога, бо вони були свідомі, що вони є причасниками вічного життя. Їм не було страшно, що хтось відбирає це тимчасове життя. Спитаймо себе, наскільки ми вмерли з Христом для цього життя і наскільки ми з Ним живемо життям вічним?

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар