ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 9 січня 2015 р.

09.01.2015р. Б. / Свящ. Гліб Якунін. Історичний шлях православного талібанства. Нарис історії Московської патріархії. Частина 2

Продовження. Початок за посиланням

ЯК ЧУДОТВОРЦІ ІЗ МП, СВЯТІ ТАТІ
ВМІЮТЬ СПРИТНООББИРАТИ РІДНОГО БРАТА

Після того, як в 1988р. генсек КПРС М. С. Горбачов наказав членам митрополітбюро зайнятися "моральним відродженням" рядового складу соцтабору, ідеологам у митрах довелося терміново "перебудовуватися".

У 1990 році на Помісному соборі РПЦ таємним голосуванням патріархом "всея Руси" був обраний Олексій Михайлович Рідігер, причому знову було порушено канонічний порядок, встановлений на Помісному соборі 1917-1918 років. Члени собору 1990 побоялися довірити Богу, "який дивиться не так, як людина ... не на обличчя, а на серце" (II Царств, гл.16), доленосну для Росії справу. Тому єпископат сам собі вибирав начальника із двох "борців з відсталими й ворожими поглядами" (тобто з релігією): митрополитів Алексія (Рідігера) і Володимира (Сабодана),які  виховали не одне покоління радянських пастирів у дусі ленінської моралі й соціалістичного відношення до власності. Митрополит Алексій, який мав більше орденів, почесних знаків і грамот, здобув закономірну перемогу.

Уже в жовтні 1990 року були прийняті союзний і російський закони про свободу віросповідань, що надали Церкві право юридичної особи й необмежену свободу як релігійно-просвітницької, так і видавничої, і виробничо-господарської діяльності.

Як скористалася Московська патріархія цією свободою? Проблема офіційної соціальної доктрини і проповіді церкви в суспільстві (місіонерська діяльність) зацікавила Московську патріархію тільки через чотири роки (!) після здобуття законодавчих прав. Практично всі можливості для цього, що відкрилися завдяки близьким контактам з керівництвом країни в 1991-1994 роках не були реалізовані. Замість цього мали місце лише турбота про одержання всіляких матеріальних пільг, а також масове відкриття зруйнованих храмів і монастирів, навіть якщо в них практично немає віруючих і немає засобів для реставрації - аби вони не дісталися щирим правонаступникам Православної Російської Церкви - церкви катакомбної, з фанатичною завзятістю гнаної КДБ, і церкви синодальної Закордонної - "Білої церкви".

За чотири з половиною роки повної, навіть безконтрольної свободи Московська патріархія всі зусилля зосередила на поліпшенні умов життя адміністративної верхівки церковного управління, а також займалася масованим лобіюванням усіляких пільг для різних комерційних і напівкомерційних структур, які ділилися частиною "тіньового" прибутку з церковними апаратниками. Московська Патріархія, синодальні відділи, члени Синоду виступають співзасновниками, членами правлінь або акціонерами сумнівних банків, підприємств по збуту дорогоцінних металів, нафти, та ін., При цьому не вносячи жодної копійки або роблячи чисто символічний внесок. Податкові пільги для релігійних об'єднань, а також і пролобійовані приватні пільги, спецліцензії на експорт нафти й іншої сировини - це і є частка Московської патріархії в тіньовому бізнесі. Однак прибуток, одержаний за рахунок цієї частки, зникає, коли мова заходить про фінансування духовної освіти, добродійності, соціального служіння, телепередач. На це грошей у Патріархії немає.

Так, Архієрейський Собор в лютому 1997 р оголосив, що річний бюджет Патріархії в 1993-94 роках становив близько 1 мільйона доларів, 1995-96 роках - по 2 млн. доларів. Однак, за офіційними даними, тільки від отруєння населення Росії махоркою - продажу  тютюну, що безмитно ввозиться в 1995 р. - відділ зовнішніх церковних зв’язків отримав 75 млн. доларів, в 1996 - 23 млн.доларів. Ніколо-Угрешській монастир (знаходиться в прямому підпорядкуванні у Патріарха) тільки від споювання населення "зеленим змієм" - реалізації алкоголю - отримав 350 млн. доларів. Факт торгівлі подібною "гуманітарною допомогою" з перерахуванням грошей "тютюновим митрополитам" і "горілчаним монахам" офіційно підтверджений на мій запит прокуратурою.

Тютюн становив 42% від так званої "гуманітарної допомоги", яка при цьому безсоромно продавалася. Після того, як 18.7.1996 пільги всіляким шахраям були скасовані, 12 вересня 1996 Уряд РФ дорученням № ВЧ-П2-3 / 1286 відновив ці пільги для ділків від Російської Православної Церкви.

РАО "Міжнародне економічне співробітництво", де Патріархія - основний засновник, експортувало в 1994-95 рр. 14,7 млн. тон нафти (оборот в 1996 р - 2 мільярда доларів). Поки не відкриті відомості за іншими підприємствами, які торгують нафтою, алмазами, золотом, в якому замішана патріархія.

Алмазні зірки церкви - агенти "Адаманту", - не цураються і діамантового бізнесу. Так, наприклад, АТЗТ "АРТГЕММА", контрольована ВЗЦЗ Московської Патріархії, отримала тільки в 1994 році від Росдрагмета алмазів для переробки та збуту на суму в 6 млн. доларів.

Розглядаючи питання про тіньову діяльность РПЦ, тижневик "Московські новини" (№ 25 від 2000р.), писав: "... чим вище в останні роки політичне значення церкви і її глави ... тим активніше церква вростає в економіку ..." На території СНД церква перетворилася на гігантський офшор з неконтрольованими грошовими потоками. Пародоксально, але добробут РПЦ прямо не залежить ні від кількості прихожан, ні від кількості парафій (зважаючи на астрономічну величину тіньового доходу РПЦ).

Все нове, що намагається пробитися через бетонну плиту сталінсько-брежнєвської ієрархії, піддається гонінням. Священики Олександр Борисов і Георгій Кочетков навернули до Бога по кілька тисяч чоловік, причому, в основному молоді, і ось Указом Патріарха отець Георгій переводиться в маленький храм, де його громада фізично не зможе розміститися. При цьому Патріархія всіляко потурає різним близькоцерковним екстремістам, антисемітам, людям схильним до заперечення свободи вибору й насильства в питаннях віри. Оскільки нічого позитивного патріархія і її служителі сучасному суспільству сказати не можуть, то вся їх "проповідь" зводиться до закликів: "заборонити", "відлучити", "проклясти", і все частіше на підмогу призивається державне насильство. У 1994-95 роках Московська патріархія уклала якісь майже секретні договори з усіма силовими структурами: Міноборони, МВС РФ, прикордонними військами і навіть ФАПСИ (Федеральне агентство урядового зв'язку та інформації). Для чого договір з такою екзотичною організацією як урядовий зв'язок? Адже і так патріарх має прямий зв'язок з Президентом, а також "вертушки" (АТС-1 і АТС-2). Напевно, весь корпус єпископату бажає підключитися до телефонно-номенклатурних благ, а заодно до прослуховування розмов своїх духовних братів. З ФСБ договір укладати потреби немає, оскільки всі агенти КДБ СРСР, що проходили в якості "ієрархів" Патріархії, або залишилися на тих же церковних посадах, або навіть просунулися ще вище. Тому місцева влада і міліція чинять перешкоди канонічним структурам Істинно-Православної Церкви, Російської Православної Вільної Церкви й інших конфесій. Так що "вічні раби" усе більше претендують на зовнішнє панування над рядовими росіянами.

Серед духовенства чекісти з панагіями хочуть бачити бездумних требоісправітелей, "православних шаманів", що заохочують всілякі забобони і магізм, законсервованих на рівні сільського жителя XIX століття.

5 травня 1995р. в церкві "Всіх скорботних радості", в центрі Москви, священик Олег Стеняев разом з благочинним о. Борисом Гузняковим провели середньовічне дійство "вигнання духів", а потім у дворі "чин очищення вогнем", відомий з діяльності католицької інквізиції. На багатті о.Олег спалював неправославну літературу. І це бачила вся країна в "Вістях" РТР.

Поряд з цим процвітають антисемітизм і чорносотенство постійного члена Священного Синоду митрополита Санкт-Петербурзького Іоанна, який закликав до етнічних чисток в системі держустанов на зразок Німеччини 1933 року.

Константинопольський (Вселенський) патріарх Вартоломей 12 липня 1995 писав патріарху Алексію II: "Мати Церква Константинополя з болем стежила протягом сімдесяти років Радянської тиранії за  антиканонічними діями, що вiдбуваються, думаючи, що все це відбувається за диктуванням і примусом ігемонічної тактики атеїстичного режиму, і так як співчувала Вам, то засуджувала це поблажливо ". Але ось сьогодні, в  Росії, що оновлюється, коли, кажучи словами того ж листа патріарха Вартоломія, "вітер Христової свободи подув знову і назавжди", "тривале і нав'язане співжиття з цим режимом перешкоджає" Російській православній церкві відновити канонічний соборний  устрій і бути справді Церквою, здатною служити моральною опорою людям.

ПРОСВІЩАЄ НАС ДУХОВНО НЕ БУДЬ-ХТО -
СЛАВНО-ПРАВОСЛАВНІ ТАЛІБИ.

Як і у вселенському Православ'ї, так і особливо яскраво - в російському проявилися крайні фланги - "ліберал-демократи" з одного боку і їх затяті противники - консервативні радикал-екстремісти, ідейним вождем яких був митрополит Санкт-Петербурзький Іоанн (Сничев) - з іншої . Хоча Митрополит і помер в 1995 році, але його справа живе і перемагає, маючи в рядах прихильників більшість членів Синоду, правлячих архієреїв, парафіяльних священиків і основну масу чернечого корпусу. У той час як нечисленні реформатори в Московській Патріархії гнані (священик А. Мень вбитий, його книги фактично заборонені до продажу в церквах, церковних магазинах і крамницях, за винятком двох-трьох московських храмів), про гоніння на о. Георгія Кочеткова і на його численну паству, які намагалися втілити у своєму парафіяльному житті мінімальні, найбільш назрілі реформи, зокрема проводити богослужіння російською мовою - широко відомі. Єдиний орган інформації, який умовно можна віднести до "помірно-ліберального" напрямку - Християнський церковно-громадський канал на радіо "Софія" отримав на свою адресу в 1997 році грізне попередження Патріарха Алексія II: "Ми вважаємо, що участь членів кліру РПЦ на зазначеному радіо-каналі "Софія" - неприпустимі, як такі, що суперечить духу православної віри".

Потужне ж крило фундаменталістів-фанатиків, які є правлячою переважною більшістю в РПЦ, контролює численні засоби інформації, які виражають їхню ідеологію: радіостанція і газета "Радонеж", суботня релігійна програма митрополита Кирила на ОРТ, газети "Русь православна" і "Русь державна", телепрограма і журнал "Русский дом", спецвкладиш комуністичної газети "Завтра" і найбільш маргінальні - малотиражні "Я - росіянин", "Ми - росіяни", "Наше отечество", "Пульс Тушина", "Дуель" та ін.

Більш помірковані, але такі, що часто містять випади проти інославних і лібералів: "Православна Москва", "Московський церковний вісник". Що ж стосується провінційної преси, то органів місцевого "талібанства" – безмірна кількість! Перелічимо основні принципи "Символу віри" православного "Талібану" Московської Патріархії:

1. Ретроспективність світогляду - зверненість назад, сакралізація минулого. Справжня істина - лише в стародавньому благочесті.

2. Віра в непорушність, істинність лише старого стилю (юліанського календаря). Фундаменталісти - принципові старостильники.

3. Неприйнятність богослужіння на сучасних мовах: для росіян - неприпустимість служіння російською.

4. Заборона статутних богослужбових змін.

5. Прихильність ідеї псковського старця Філофея (XV ст.) - "Москва - Третій Рим". І звідси:

6. Політико-релігійна спрага відновлення в Росії монархії, імперії і церковно-державної симфонії, яка нібито існувала до 1917 року.

7. Войовничий антиекуменізм, вимога виходу РПЦ з Всесвітньої ради церков (слідом за Болгарською та Грузинською Церквами).

8. Крайня ворожість до інославних: католиків, протестантів та ін. Природньо аж до деструктивних сект.

9. Ворожість до Заходу, до його політичного суспільного укладу, до західної культури. Особливо до США і військового союзу НАТО.

10. Неприйняття демократії, демократичних свобод, прав людини і особливо - свободи совісті. На архієрейському соборі РПЦ у серпні 2000 року була прийнята концепція крайнього неприйняття права на свободу совісті: "Затвердження юридичного принципу свободи совісті свідчать про втрату суспільством релігійних цілей і цінностей, про масову апостазію і фактичної індиферентності до справи церкви і перемоги над гріхом".

11. Антисемітизм, впевненість, що у всіх нещастях Росії винні євреї. Духовний вчитель православного "талібанства" митрополит Іоанн (Сничев), натхненник гонінь на прихильників церковних реформ, був переконаним антисемітом, вірив у справжність "протоколів сіонських мудреців", в світову змову проти Росії і Православ'я - оплоту справжньої боротьби проти антихриста і сатани. Так в улюбленій Митрополитом Іоаном "Соврасці" за 14.03.95р. цей ідеолог антисемітизму виклав такі теологічні пошуки з національного питання: "Російська людина бачить тепер єврея і суддею і палачем. Російська людина твердить: Жиди погубили Росію ...". Ліберально-реформаторський напрямок в РПЦ, вважав богоборницьким: "Переконавшись у неможливості зруйнувати церкву шляхом прямого насильства, богоборці роблять ставку на її розкладання зсередини шляхом непомітного "щеплення"до апостольського святоотцівського віровчення Православ'я єретичних поглядів і мудрувань".

Перераховані віровченні "істини" до кінця 90 років все більше стало розділяти церковне керівництво, на чолі з Патріархом Алексієм II і митрополитом Кирилом (Гундяєвим) переходячи на екстремістські консервативні, ультро-націоналістичні позиції.

ОСЬ ТОБІ - ХОЧ ВИКУСИ, ХОЧ ВКУСИ
КЛЕРИКАЛІЗАЦІЯ БЕЗ КАНАЛІЗАЦІЇ
ВСІЄЇ РУСИ

З святкового ювілею тисячоліття хрещення Русі, помпезно відзначеного в 1998 році, Моспатріархія невпинно декларує на весь світ про небувале релігійне відродження Росії. Хоча насправді замість відродження віри серед народу, відбувається підміна: постійно підсилювана клерикалізація держави і суспільства, при активнійпідтримці цього процесу з боку державного бюрократичного апарату, що веде до посилення ролі "служителів культу" і особливо вищої ієрархічного ланки в соціальному та політичному житті держави і суспільства.

Як точно сказав один із сучасних богословів: "Клерикалізація - це явище, при якому жрецька еліта виступає посередником між суспільством і небесами і вимагає від суспільства і навіть держави віри в свою абсолютну винятковість, в ексклюзивність свого права висловлювати істину в останній інстанції". Звідси все частіші успішні спроби незаконного втручання Моспатріархіі в життєдіяльність держави і суспільства.

Росія за Конституцією світська держава, в якій визнається релігійне та ідеологічне розмаїття, свобода переконань. Тим не менш, держава допомагає Московської Патріархії нав'язувати суспільству нову ідеологію (як у минулому - комуністичну) - православну віру у варіанті тлумачень (видань) РПЦ. Що в першу чергу проявилося в проштовхуванні лобістами Моспатріархіі через парламент і президента Б. Єльцина дискримінуючого закону "Про свободу совісті", який набрав чинності у вересні 1997 р., закону, що практично надав значні пільги Моспатріархіі.Заохочувана цим законом РПЦ не тільки успішно намагається приватизувати духовне середовище життя, але й робить замах на громадянські свободи, втручається в діяльність органів влади, впроваджується в державні та громадські структури, виганяючи звідусіль своїх релігійних конкурентів.

На підставі нового закону в правах ущемлюються не тільки так звані "екзотичні" секти, але, спираючись на хибний канонічний постулат, Моспатріархія вимагає особливої ролі по "окормленню" життєвого простору, примушує цивільну владу повсюдно дискримінувати і всі інші конфесії католиків і протестантів.

Одночасно Моспатріархіі безоплатно передаються величезні земельні наділи і всіляка нерухомість, в тому числі і не релігійного призначення, що ніколи не належала Церкві.

Католицька церква багато років безуспішно домагалася повернення костелів: у Москві, Смоленську, Орлі, П'ятигорську, Кисловодську і інших містах. Баптисти, п'ятидесятники, адвентисти отримали відмову в проханні про продаж або здачу в оренду землі та будівель.

Викладання релігійних дисциплін під виглядом "релігієзнавства" священнослужителями Моспатріархіі вводиться у вищих навчальних закладах (навіть у військових академіях).

У деяких регіонах (Смоленська, Курська, Московська області та ін.) введено викладання Закону Божого в рамках загальноосвітньої дисципліни в державних середніх школах.

Відбувається широка клерикалізація армії. Проводяться офіційні церемонії (освітлення прапорів, ракет, кораблів, зокрема солдатів і зброї, що направляються на війну в Чечні), що грубо суперечить чинному закону "Про статус військовослужбовців", який забороняє у військових частинах релігійну діяльність.

Те ж саме можна сказати і про пенітенціарну систему, на території якої будуються виключно православні храми, а з в'язниць і таборів витісняються священнослужителі, що не входять в структуру Моспатріархіі.

Підміна духовного відродження посткомуністичного суспільства зовнішньої православної клерикалізацією неминуче призведе до нової духовної кризи суспільства на тлі сумнівних запевнень, ніби в країні 60-70% населення - православні віруючі. Більш правдива статистика МВС, яка стверджує, що під час церковного свята "Різдва Христового" храми Москви (їх близько п'ятисот) відвідало двісті тисяч чоловік (тобто півтора відсотка населення). Враховуючи, що в це свято багато хто ходить до храмів просто з цікавості, відсоток істинно віруючих реально виявляється ще більш низьким.

Православний клерикалізм, намагаючись загнати країну і суспільство в середньовіччя, крім придушення свободи совісті нерідко загострює і національні суперечності, фактично відносячи російських православних до категорії повноцінних, а не росіян і невіруючих до осіб другого сорту, заохочуючи тим самим духовно-національний апартеїд.

ДАЛІ БУДЕ...

Немає коментарів:

Дописати коментар