ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 8 січня 2015 р.

08.01.2015р. Б. / Як Бог нас слухає

дитина довіра
Бог не завжди дає те, про що ми просимо, але завжди — те, чого насправді хочемо.
 
Анекдот. Журналіст розмовляє з юдеєм, який стоїть під Стіною Плачу:
— Ви приходите сюди щодня. Про що ви молитеся?
— Про фінансову успішність, і щоб жінка була добріша, щоб діти були слухняніші… ну, ось таке.
— І що?
— Ви знаєте, інколи я маю враження, що розмовляю зі стіною… 

Жарт жартом, але насправді в людях досить сильно поширене переконання, що Бог ну не дуже цікавиться, як нам ведеться, а коли щось іде добре, то Він радше зашкодить, аніж допоможе. 

Не так давно я писав, що справжнє щастя починається з відмови від щастя запланованого. Частина читачів відреагували гнівом — фактично, на Господа Бога, який нібито знаходить приємність у псуванні наших планів, а нічого доброго з цього не випливає. Бог, на їхню думку, хоч і може нам дати все, що лиш захоче, — то рідко цього хоче. І тому про все потрібно молитися-молитися-молитися, ну хоч і завжди з непевним результатом. Не один такий Божий відвідувач зрештою знеохочується і каже ображено: «Бог мене не вислухав». 

Але з чого це нібито випливає, що неотримання замовленої продукції означає невислуховування? Якщо я вислуховую свою дитину, то це не означає, що я дам їй усе, чого їй забажалося. Я завжди слухаю, але, вислухавши, не раз кажу: «Ні», або ж: «Не зараз». Загалом дітям це не подобається, як і мені не подобалося, коли я був дитиною. Бо хоча малеча вважає відмову кривдою для себе, то однак кожен розсудливий батько знає, що кривди можна завдати саме сповненням цієї забаганки. 

Якщо світ має справу з розбалуваними дітлахами, які виростають у самозакоханих бичків, то це саме тому, що їм ні в чому не відмовляли. Ми це розуміємо — як батьки. Розуміємо, що непотрібно погоджуватися з усім, і це непотрібно саме з любові. Не можна піддаватися тим більше, чим більше малий маніпулятор коверзує, тому що він дійде висновку, що це правильний метод досягати успіху. І якщо ми це розуміємо у стосунках батьки-діти, то звідкіля ці претензії до Бога, що Він «не вислухав», чогось не дав, із чимось зволікав або, може, навіть щось забрав? 

«Бог поводиться з вами, як із дітьми» — запевняє автор Послання до Євреїв (12, 7). Вочевидь така ситуація обурює тих, хто вважає себе дорослими. Але якщо Ісус закликає нас бути як діти — то це тому, що правда саме така: ми діти, тільки що багато хто не приймає цього до відома. І такі люди кривдять себе, точно як ті діти, які плюють на думку батьків. Пхаються в нещастя, бо доконечно повинні мати те, чого захотіли. Ми дорослі тільки відносно тих, хто молодший за нас, але так насправді до ми й на мишачий хвіст не відаємо, що для нас добре, і виграти можемо тільки покладаючись на те, що Отець добрий і знає краще. 

Десь із тиждень тому одна сім’я спізнилася на літак AirAsia. Вони були страшенно розчаровані, бо то мала бути така омріяно-прекрасна подорож. Коли, однак, з’ясувалося, що саме цей літак упав у море, їхня думка змінилася. 

Якщо те, про що ми просимо, для нас насправді добре, то Бог напевно його нам дасть. А якщо не дає — то й за це варто подякувати. Так, як дякувала оця згадана сім’я. 

Францішек Кухарчак, Gość Niedzielny  

Джерело:    КРЕДО

Немає коментарів:

Дописати коментар