ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 3 січня 2015 р.

03.01.2015р. Б. / Коментар Апостола на Неділю перед Різдвом

Неділя перед Різдвом

Послання до Євреїв 11,9-10.17-23.32-40

9 Вірою він перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, спадкоємцями, як і він, тієї самої обітниці. 10 Бо чекав міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник. 17 Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина, він, що обітниці одержав, 18 до якого було сказано: «Від Ісаака тобі народиться потомство», 19 думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити; тому його й одержав назад, як символ. 20 Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. 21 Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і поклонився, спираючись на кінець палиці своєї. 22 Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості. 23 Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини, і не злякалися царського наказу. 32 І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33 що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34 силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35 Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36 Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в'язниці; 37 їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38 вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39 І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40 бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість.

Вступ

У Неділю перед Різдвом Христовим Церква нас ставить безпосередньо перед подіями, які супроводжували народження Ісуса Христа. Однак, якщо трохи краще придивимося до самого Євангелія, то побачимо, що євангелист Матей більше уваги приділяє тому, що Йосиф повинен зробити – прийняти Марію і дати ім’я Ісусові – аніж самому опису народження. Ще більш дивним для сьогоднішнього читача може бути отой довгий список із 42 (3  по 14) предків Ісуса, який починається Авраамом і в якому Давид і вавилонське переселення позначають два переломні моменти цієї історії.

У сьогоднішньому читанні Апостола з Послання до Євреїв Церква подає нам дуже цікавий і важливий ключ розуміння цієї довгої підготовки до «сповнення часу» (див. Гал 4,4), в якому Бог зберіг нам щось краще (див. Євр 11,40). Що потрібно, щоб ми сьогодні стали не тільки спостерігачами здійснення Божої обітниці, але й щоб разом з праведним Симеоном могли побачити і сповнення цієї обітниці спасіння, прийнявши Ісуса на руки і ставши учасниками таїнства (див. Лк 2,30-31)? Сьогоднішній Апостол дає дуже чітку відповідь: віра!

Коментар

Увесь 11 розділ Послання до Євреїв, з якого взяті три уривки, що уклали сьогоднішнє читання (вв. 9-10. 17-23 і 32-40), представлено як справжній показ біблійних прикладів з майже перебільшеним наголосом на терміні віра: багато віршів розпочинається формулою «вірою» (гр. πίστει (Heb 4, 2), яка у цьому розділі повторюється аж 18 разів, показуючи таким чином, що історія «отців» – це історія, яка базується на вірі.

Хоча сьогоднішній Апостол починається лише з 9 вірша 11 розділу, в якому вже говориться про Авраама, то, все ж таки, для того, щоб краще зрозуміти оту «віру Отців», почнімо цей наш коментар з перших віршів 11 розділу.

«Дефініція» віри 

«Віра є запорукою того, чого сподіваємося, - доказ речей невидимих» (Євр 11,1). Перший вірш цього розділу починається визначенням, що є досить рідкісним явищем у Святому Письмі. Тут, отже, маємо один із тих нечастих випадків, коли автор подає дефініцію якогось поняття: він каже нам, що таке віра і окреслює її як «запоруку» (переклад Хоменка) чи «підставу» (переклад Куліша і Огієнка). У кожному разі віра – це не теорія і навіть не звичайнісінький акт довіри, а база, основа, тобто щось солідне, що становить фундамент, на якому побудовано дім. Якщо надія є очікуванням бажаного, то віра є запорукою, гарантією, тому що інакше надія стала б ілюзією, була б якимось невизначеним очікуванням чогось, але без основи, без підстави. Отже, віра є суттю – саме так це слово перекладає латинська Вулґата, яка дослівно відтворює у латинській мові грецьке слово «ὑπόστασις» (hypóstasis = те що лежить в основі, найголовніше…) – віра є основою, запорукою, тим, на чому стоїть все інше. Але варто зауважити ще одну річ. Основою всього не є якесь вчення, а особа – Ісус Христос, споконвічне Боже Слово, яким світ був створений, що стало тілом і оселилося між нами (див. Йо 1,14). Крім того віру ще окреслено як доказ, або аргумент невидимих речей. Данте Аліґ’єрі застосовує саме цей текст у Божественній Комедії у ХХIV пісні Раю, де він покликаний відповісти на питання святого Петра: «У чому віра?» (в. 53): «Це сутність у сподіваних речах і певний доказ у речах незримих» (вв. 64-65). Віра є, отже, і доказом: у цьому разі вона є теж і доктриною, вченням, тобто не лише якимось фундаментальним наставленням, яке гарантує солідність будівлі, але також і розумною структурою правди, в яку віруємо. Власне на основі цієї «розумної структури» і можна пояснити речі, які ми не бачимо.

Приклади віри: Авель, Енох, Ной

Після цієї вступної дефініції, автор Послання до Євреїв розпочинає своє представлення живих прикладів віри. Факт, що ми сьогодні згадуємо і шануємо усіх тих «праотців» і «отців», походить саме від їхньої віри, від того, що вони зрозуміли більше від того, що бачили і поклалися на невидиме. Все ж таки, перший раз формула «вірою», яка з’являється у в.3, не вказує на настанову якоїсь особи, але на знання адресатів, тобто нас. Це ми вірою знаємо, що світ сотворений словом Божим, що він не існував завжди, що він не виник сам від себе. Це перша точка звернення, перший доказ, який слугує усій подальшій аргументації. Автор Послання, таким чином, у цьому своєму «символі віри», в якому представить приклади віри, на першому місці говорить про сотворення.

Від сотворення до Авраама автор Послання подає деякі постаті віри, починаючи від Авеля, якого представляє як того, хто приніс приємну жертву Богові. Оскільки Авель сам став жертвою свого брата Каїна то він є прообразом Христової жертви. Жертву Авеля Бог визнав праведною саме тому, що він приніс її вірою. Різниця між двома жертвами - каже нам наш автор - саме полягає у вірі. Цінність жертви Авеля походить від його віри, яка чинить так, що він, незважаючи на те, що вже мертвий, продовжує і далі говорити. Згадаймо Божі слова до Каїна: «Ось голос крові брата твого кличе до мене з землі» (Бут 4, 10). Якщо кров кричить, це означає, що Авель, хоч мертвий, проте  й далі говорить, шукає справедливості. Тому кров Авеля є прообразом крові Христа, який завжди живий і заступається за нас, щоб відновити справедливість.

Про Еноха підкреслюється, зокрема що він «угодив Богові» і тому не бачив смерті. А як Енох угодив Богові? Вірою! Вірою також і Ной спас себе і свій дім та засудив, одночасно, світ, повіривши в небесне об’явлення про те, чого ще не бачено, та збудувавши ковчег.

Не важко у цих трьох прикладах вже побачити оту червону нитку, яка пов’язує віру з життям: Авель, який продовжує говорити і шукати справедливості і після смерті; Енох, який не побачив смерті, бо угодив Богові; Ной, з яким розпочинається нове життя на землі після потопу.

Авраам - батько і взірець віри

І тут з’являється Авраам - батько і взірець віри. Але в чому полягала його віра? У тому, що він послухався і вирушив, не знаючи, куди йде; він довірився, заснував (побудував) власне життя на тій обітниці. Автор Послання до Євреїв дуже дбайливо представляє нам життя Авраама, розглядаючи його три основні моменти: вихід (вв. 8-10), очікування (вв. 11-12) і випробування (вв. 17-19). У центрі (вв. 13-16) знаходимо роздуми, які намагаються пояснити, в який спосіб Авраам, а відтак й інші патріархи, про яких піде мова відразу після цього, є зразками віри.

Вв. 9-10
[8 Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав , узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде.] 9 Вірою він перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, спадкоємцями, як і він, тієї самої обітниці. 10 Бо чекав міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник.

Шлях віри Авраама розпочинається «виходом» (вв. 8-10) з його запевненого минулого, щоб вирушити в майбутнє, якого він не знає, але яке йому обіцяне як «спадщина», тобто як добро, яке треба передати своїм нащадкам. На початку цього виходу знаходиться Божий поклик, якого Авраам слухається без найменшого застереження. Цей перший етап, в якому домінує напруження між тим, чим він уже володіє і тим, чого ще не має, між тим що бачить і тим, чого ще не бачить, охарактеризоване Божою обітницею. Авраам, а разом з ним Ісаак і Яків, готові замешкати в наметах як чужинці в країні, яка одного дня буде їхньою, тому що вони певні, що володітимуть «містом» з непохитними основами, яке заснував і збудував сам Бог.

Вв. 17-19
17 Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина, він, що обітниці одержав, 18 до якого було сказано: «Від Ісаака тобі народиться потомство», 19 думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити; тому його й одержав назад, як символ.

Силу віри, однак, найбільше виявляє саме «випробування» Авраама (вв. 17-19). Вимагаючи жертви Ісаака, сам Бог, здається, бажає зруйнувати яку-небудь гарантію (запоруку) здійснення обітниць. Криза перевершена Авраамом, який вповні довіряється Божій «силі», знаючи, що Бог спроможний навіть воскресити мертвих: через це і отримує назад сина як «символ» (гр. ἐν παραβολῇ), тобто як завдаток майбутньої повноти. Цей наголос на воскресінні власне і розпочинає християнське перечитування життя Авраама, який, таким чином, стає зразком віри. Ця віра базується на  воскресінні Христа і прямує до остаточного воскресіння мертвих. Символ полягає не в тому, що Ісаак ризикує вмерти, але в тому що Ісаака повернуто Авраамові і від цієї жертви насправді завдяки вірі народжується потомство і звершується благословення.

Вв. 20-23
20 Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. 21 Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і поклонився, спираючись на кінець палиці своєї. 22 Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості. 23 Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини, і не злякалися царського наказу.

Перелік прикладів продовжується іншими патріархами, які позначають перехід від Авраама до Мойсея. Ісаак, Яків і Йосиф представлені в похилому віці, напередодні власної смерті. Але вони не бачать тільки чорні кольори, вони не думають, що після їхньої смерті всьому кінець. Натомість, вони показуються людьми, погляд яких сягає майбутнього: вони бачать майбутнє, дивляться в нього, бо вони є людьми віри! Всіх трьох об’єднують речі, яких не видно: Ісаак говорить про те, чого ще нема; Яків благословляє Йосифа, звіщаючи майбутню долю; Йосиф провіщає вихід. Саме в цьому напруженні до нового і майбутнього автор Послання і вбачає основну характеристику віри. І хоч він присвячує Мойсеєві і виходові з Єгипту та першій перемозі в Обіцяній землі (надаючи більшої ролі в перемозі гостинності Рахав, ніж воєнній тактиці Ісуса Навина!) аж вісім віршів, проте наш Апостол пропонує нам лише одним віршем взірець віри – і то не Мойсея, а його батьків! Насправді спасіння Мойсея пов’язане з тим, що його батьки були віруючими, що не боялися, що мали відвагу вірити, незважаючи на едикт смерті, що повірили в те, що життя може перемогти смерть.

І що ще скажу? (Євр 11,32нн).

Цим питанням розпочинається остання частина цього великого дискурсу про віру. Основні приклади автор вже запропонував і тепер бажає підсумувати найголовніше. Він вже сказав не один раз, що це все сталося завдяки вірі, читачі і слухачі це все прекрасно зрозуміли… але йому і цього ще все замало.  Тому ще раз, востаннє, він бажає на цьому наголосити.

Вв. 32-34
32 І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33 що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34 силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали.

Автор Послання перелічив різні пригоди, що стосуються персонажів Старого Завіту, щоб просто підкреслити, що  віра – це сила, що дозволяє робити надзвичайні речі. А всі вони є доказом цього.

В. 35
Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння.

У останній частині автор переносить нас в часи, які безпосередньо випереджають прихід Христа, а саме: Макавейське повстання і недолю убогої і переслідуваної спільноти, з численними прикладами мученицької смерті віруючих. Саме у цей період і стає сильнішою віра у воскресіння мертвих.

Вв. 36-38
36 Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в'язниці; 37 їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38 вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами.

Здається, що автор тут дозволяє собі на справжній риторичний політ, перебільшуючи до тієї міри, що стає навіть дещо патетичним. Але це все з одною ясною метою: викликати якнайсильніші почуття у своїх читачах. Оті віруючі чоловіки і жінки зробили надзвичайні речі…

Вв. 39-40
39 І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40 бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість.

Дійшовши до кінця прикладів, автор перебирає вислів з в. 2, підкреслюючи, що, незважаючи на те, що будучи великими людьми віри, вони не одержали обіцяного, бо «Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість» (в. 40). Цей великий задум здійснюється саме для нас, які живемо у цих останніх часах. Насправді, Бог говорив до отців в давнину, але тепер Він сказав нам набагато більше: Він дав нам свого Сина. Увесь цей список служить лише для того, щоб вкінці сказати: нам дісталося найкраще!

Для роздумів

Сьогоднішній Апостол вимагає від свого читача не стільки розуміння, скільки участі. Насправді автор Послання до Євреїв не каже нічого такого, що ми дотепер могли не чути чи не знати. А все ж таки, він захоплює! Захоплює своїм запалом розповісти нам про оту силу силенну віруючих, які жили перед нами. Але захоплює і тим переконанням, що Бог зберіг щось краще нам сьогодні!

Чи усвідомлюємо ми собі, що віра - це не тільки почуття, чи переконання, ба навіть не цілий ряд заучених доктрин, а основа, фундамент, запорука нашого життя? Без віри нема життя, нема майбутнього!

Чи віримо ми в слово Божої обітниці? В його силу і перемогу над злом і смертю?

Чи віримо, що ця обітниця стосується нас і що ради нас Христос перемiг сили злa і смерть?

У цю Неділю перед Різдвом, коли Церква через Євангельські читання запрошує нас разом з Йосифом прийняти у свій дім Марію і дати ім’я Дитяті «Мій Спаситель», у час, коли в нашій країні лютує найбільший ворог людини – смерть, згадаймо собі разом з автором Послання до Євреїв про всі ті приклади віри, яких жодна сила, ба навіть смерть не зуміли відвернути від їхньої віри і Бога. А нам Бог зберіг щось краще!

«З нами Бог!» (Іс 8,10).

о. Тарас Барщевський

Немає коментарів:

Дописати коментар