ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 15 листопада 2014 р.

15.11.2014р. Б. / 10 перешкод у молитві

молитва
Навіть коли втечеш на найбільш пустинне місце, скоро побачиш, що найбільшою перешкодою в молитві є ти сам. Молитва — це битва. Силою Божого слова ми повинні подолати млявість, лінощі, пригноблення, рутину. Повинні боротися з враженням, ніби, молячись, втрачаємо час. Маємо перемогти спокусу, ніби Бог нас не чує.
 
Знаємо, що в молитві найважливіша витривалість; а щоб її здобути, треба часу. На шляху молитви ми завжди учні, бо не знаємо, як треба молитись; через це постійно починаємо наново, вочевидь із поміччю Святого Духа. То Він — істинний вчитель молитви, тому добре завжди запрошувати Його на початку молитви. 

«Отак і Дух допомагає нам у наших немочах, адже не знаємо, за що і як маємо молитися, але сам Дух заступається [за нас] невимовними зітханнями. А Той, хто досліджує серця, знає, які бажання Духа, бо Він заступається за святих з Божої волі. Знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані за Його передбаченням, все сприяє до добра» (Рим 8, 26-28). 

Святий Павло регулярно закликав перших християн до витривалості у молитві, до постійної зустрічі з Богом. Коротко кажучи, до того, щоб молилися в ритмі подиху, щоб ціле їхнє життя стало молитвою. 

Тут ідеться, звісно, не про перебування в молитовному зосередженні протягом цілого дня, а про те, щоб жити прагненням молитви, яке кожну хвилину перемінює в зустріч із Богом. Святий Августин писав: «Саме твоє бажання вже є молитвою». Що для християнина означає неустанна молитва? Чи це не є глибоким прагненням наслідувати Ісуса, бажанням віддати Отцю наше життя і сповнити Його волю? 

Єдина річ, яка може нам допомогти у витривалості в молитві, це жар покірної та відданої любові, яка покладає всю надію на Бога. Коли ми насправді Його любимо — будемо молитися. Якщо Бог становить щастя нашого життя, то з поміччю сильної віри, великої надії та гарячої любові звершимо за молитву щиру битву. Бо ж сама молитва — це битва, яка точиться безперестану. 

1. Не можу молитися
 
Молитися можеш завжди, навіть якщо не зможеш бути постійно зосередженим на внутрішній увазі. Молитва, подібно як любов, це вибір, рішення, акт волі. Будь перед Богом так довго, як собі запланував. Коли маєш бажання молитися, то це означає, що ти вже молишся. Тобі здається, ніби говориш у порожнечу. Ну а що ти знаєш на цю тему? Що Бог дуже прагне, аби ти з Ним говорив; але ще більше Віг хоче, щоб ти Його слухав. Слово Боже біля тебе, щоб ти над ним думав і щоб ти ним живився. 

Не шукай у молитві чуттєвого задоволення; ти тут для Бога, тому що Бог є Богом. Молитва не служить нічому іншому поза зустріччю з Богом у взаєминах, повних любові. Не сподівайся, що отримаєш щось надзвичайне або відчуєш якесь враження; Бог тут  — і цього достатньо. Христос воскрес і дає тобі свого Духа, щоб твоя молитва подобалася Отцю. Маєш молитися в очікуванні на прихід Господа, бути витривалим на посту своєї відособленості. У молитві важлива сталість прагнення, відповідність нашої волі тому, чого Бог від нас хоче.

2. Тут надто гамірно
 
Інколи ми скаржимося, кажучи: «Я б молився краще, якби мав більше спокою, міг би сховатись у якомусь тихому місці, бути далеко звідси». Молися там, де ти є, таким, який ти є. Добре було б створити умови, які сприяють молитві; але для тебе найліпша та молитва, яку сьогодні можеш творити. Коли ти молишся, Бог дає тобі молитву, якої потребуєш. Це питання віри і довіри. 

Можеш собі створити ідеальні умови, а так і так знайдуться якісь перешкоди: втома, розпорошеність, лінощі, брак віри. Можеш покинути все — але не покинеш самого себе і своїх думок. Важливо, щоб молитися далі, вдивлятися в Ісуса інтенсивніше, ніж у самого себе, і говорити з Ним як із приятелем. Молитва це з’єднання з Богом як у галасі, так і в тиші. А ця тиша є більше внутрішньою, ніж зовнішньою; вона — дотик до таємниці Бога, так само у вагонах метро, як і в монастирських келіях. 

3. Не люблю молитися
 
Не маєш бажання молитися, молитва навіть відштовхує тебе. Розчарований, ти не відчуваєш нічого, крім байдужості, ба навіть смутку. Це знак, що настав час істинної молитви. Тієї, якої не вмієш, яка тебе знуджує, якої не пам’ятаєш. Тобі зовсім не здається, що ти молишся, діючи в такий спосіб; а однак молишся ти насправді. 

Моя порада: можеш попросити на поміч Марію. Нічого не розуміючи, переживаючи звичайний побут Назарета і роздумуючи в своєму серці над словами святих книг, Марія пережила пригоду віри. Повірила, покидаючи всякі відчуття, аж до хреста. Наповнена Духом Святим Єлизавета мала рацію: «Благословенна та, яка повірила» (Лк 1, 45). 

Під час молитви акти віри, надії та любові мають особливий смак, який не відчувається почуттями. Вони роблять так, що твоє спілкування з Тим, кого шукаєш, стає щоразу інтимнішим. Є щось незвичайне у пошуках Бога, у витривалості в молитві, у пильнуванні стосунків із Богом. Цей Бог дає себе розпізнати в обличчі Христа. Читаючи Євангеліє, зосередься на Ісусі. Вслухайся у Його слово, щоб могти з Ним розмовляти. Навіть якщо це слово звучить чужим і не маєш бажання молитися! Старайся, щоб твоє тіло свідчило про волю витривалості на молитві. Бог дасть тобі колись позбутися масок у своїй любові. Будь витривалий так довго, як довго це буде необхідне. Після ночі завжди настає день. 

4. Нічого не відчуваю
 
Відчуття народжуються з пізнання чуттєвого, а молитва — це перебування у присутності Бога, який не пізнається чуттями. Тому нормальна річ, що ми часом нічого не відчуваємо. Святий Йоан від Хреста називає це «темною ніччю», ніччю, яка спонукає нас вірити в те, чого не бачимо; ніччю, в якій наш розум не може осягнути таємницю Бога; ніччю, в якій Бог перебуває поза тим, що ми можемо про Нього сказати і зрозуміти. Той Бог, якого «ніхто ніколи не бачив» (Йн 1, 18), але якого Ісус прийшов об’явити нам як Отця, є «Богом схованим» (Іс 45, 15). 

Не хвилюйся: всі святі мали досвід охололої молитви! Свята Тереза з Лізьє говорить про темний тунель чи про густий туман, які не дозволяли їй тішитися вірою. Часто це тільки перехідна фаза. Завжди після ночі настає день, після зими — весна, після темряви — світло, після смутку — радість, після смерті — воскресіння. Знай, що Господь Бог близько тебе в час посухи так само, як у час урожайного дощу. Коли витриваєш у цьому стані, Господь Бог тобі це винагородить в інший спосіб. Перемінить твоє прагнення в дар, зробить тебе вільним і дозволить тобі стати тим, хто ти є насправді. Відкриєш, що Його неприсутність — це ще більш досконала форма присутності. Станеш ближчим до Його таємниці. Твоя віра буде глибшою, а твою любов — інтенсивнішою. Відновиш час, який задавався тобі втраченим, тому що закоханий у тебе Дух Святий зробить так, що ти станеш пластичнішим. Це чуда, які зробить у тобі Господь Бог, коли витриваєш у молитві. Тобі в цьому може допомогти повторення імені Ісуса («Ісусова молитва»), роздуми над псалмами (Псалтир), прийняття таїнств (сповідь, Причастя), Розарій, роздуми в тиші, слухання порад великих майстрів молитви. 

Не раз, коли мої почуття охоплені великим охолодженням, що стає неможливим видобути хоч одну думку, яка поєднує з Богом, я поволі вимовляю «Отче наш», а потім «Радуйся, Маріє»; ці молитви розбуджують мене і живлять мою душу краще, ніж би я прочитав це сотні разів із поспіхом… 

5. Нічого не діється
 
Що робиться, коли виставляєш своє тіло на сонці? Грієшся його променями. Подібно і з молитвою: ти «підставляєшся» Богові для того, щоб дати себе любові й горіти внутрішньо. Під час молитви завжди щось відбувається. Але щоб побачити чуда, які Бог зробив, треба очей віри. Без віри і любові молитва може тобі здаватися втечею від світу, втратою часу, пусткою. Однак благословенна така втрата часу, яка відкриває щоденність на безкорисливість, перерва, яка уможливлює занурення у вир дії. 

Немає пустки в тому, що стосується Бога. Твій брак почуттів не означає браку Божої дії. Молитва завжди плідна, навіть коли нічого не вносить. Вона становить момент чування, який перериває дія. Молитва — справа повністю безкорислива. Її неможливо порахувати, бо ми молимося тільки тому, що любимо. Згадай доброту Бога, яку вже пізнав у своєму житті, — переконаєшся, що Він не зник зовсім із твого життя. Може статися, що під час індивідуальної чи спільної молитви у твоєму серці, як у серцях учнів з Емауса, запроменіє вогонь любові, й ти сповнишся радості та спокою, тобі буде дано в особливому світлі побачити нескінчене Боже милосердя, будеш зі сльозами на очах слухати Боже слово і внутрішньо відчуєш Боже пробачення… В рамках запрошення Бог впроваджує адептів молитви в такий стан. Це, однак, може цілковито змінитися. 

6. Мені нудно
 
Що мене знуджує? Готові формули, повторення яких охолоджує запал. Усвідомлення того, що перебуваєш у порожнечі, в очікуванні на Бога, який не приходить, якому нічого не можеш сказати. Але тут ідеться не так про те, що роблю я, як про Того, кого маю слухати і любити. Поза тим, Писання дає мені Слово Боже, яким можу молитися, коли власні слова здаються мені дуже мілкими. Перш ніж почнемо говорити до Бога, добрим буде вслухатися в Його слова. 

Чи ти не повинен погодитися з нудьгою перед Богом? Молитва інколи полягає також і в нудьзі перед Богом, яку зносять із любові. У такий спосіб, нічого не сподіваючись, цілу надію покладаємо на благодать Божу. Хіба ти не бідняк, який не вміє молитися? Молячись, відчуваєш своє безсилля, бо все, чим живеш, — належить Богові, навіть твоя нудьга. Молитва також стає тривалим актом адорації Бога з огляду на те, ким Він є. 

Твоє відчуття нудності на молитві може виникати зі звичайної втоми, з того, що ти вибрав невідповідний момент, що маєш напружений графік чи працю, що носиш у собі негативний образ Бога або маєш таке сприйняття молитви. Бог ніколи не буде такий, які твої уявлення про Нього. А молитва — це дари Духа, які залишаються непізнаванними. Коли на молитві ми переживаємо нудьгу, найпростіше повторяти слово «Ісус», або «Люблю тебе, Господи, і знаю, що Ти мене любиш». Можна, за прикладом св. Терези, прикутої до ліжка, й геть нічого не говорити: «Нічого Йому не говорю, люблю Його». Нудьга може бути нагодою для науки вслуховуватися в тишу Бога. Не ламай собі голови вигадуванням того, що треба Богові сказати. Говори те, що тобі спадає на думку. Тільки твоє бурмотіння під носом захоплює серце Отця. Молитва оголює тебе з самого себе. Вона робить так, що ти перестаєш зосереджуватися на самому собі. Перед Богом маєш бути голий, як немовля в колисці — як Христос на хресті. Маєш погодитися на буття безборонним, безплідним, непоміченим. І попри все, не перестаєш витрачати для Нього часу, споглядати Його, поклонятись Йому і любити Його. Таким чином ти входиш у простір Його прагнення і дозволяєш, аби воля Бога замешкала в Тобі, попри збудження, яке відчуваєш у Його присутності. Єднаєшся зі всіма, хто нудиться, і заступаєшся за них у своїй безпорадній молитві. 

7. Дуже часто відволікаюся
 
Відволікатися під час молитви — це нормально. Це знак, що ми живемо і наша голова працює. На противагу до рішення молитви, відволікання часто не становлять вираження нашої волі. Вони прилітають і відлітають, як мухи, що не дозволяють зосередитися так, як би ми цього хотіли. Деякі беруться ззовні: наприклад, вуличний шум; інші — з самої людини, наприклад, образи зі свідомості, спогади пам’яті, тілесні хвороби. Бажання їх позбутися викликає додаткове замішання, отож краще молитися разом із ними. Якщо маєш відволікання, які приходять настирливо, наприклад, думка про якусь зустріч, нагадування, що мусиш купити хліб, закінчити роботу, зателефонувати, — запиши їх на картку і молися далі. Їх замінять інші думки, але вже не аж так настирливо. 

Відволікання становить нагоду до молитви. Ти сам найкраще зумієш перетворити їх у прохання, молитву. Таке наше життя. « Дякую тобі Господи, за автомобіль, який мушу поладнати. Будь благословенний у дітях, які мене засмучують. Поможи, Господи, прийняти таким, як є, того колегу. Перепрошую за прагнення помсти. Дякую, що нагадуєш, що скоро Різдво. Довіряю Тобі оцю особу…» 

Все може стати можливістю звернутися до Бога, який знає наші слабкості: «Господи, навчи мене молитися. Допоможи мені, Боже. Духу Святий, Ти сам молися за мене». Господь Бог воліє, аби наша молитва була повна роздумів, ніж щоб не було її взагалі. Принось себе Богові таким, який ти є. Він не погордує твоєю дитячою молитвою. Тільки любов важлива в нашій витривалості на молитві, незалежно від того, чи приходять розсіяння, чи ні. 

Може, одного дня так тебе огорне присутність Отця, Ісуса чи Духа, що ти ні про більше що не зможеш думати. Залишаться внутрішні пориви серця, споглядання, любовна увага. Переконаєшся, що молитва може бути розкішшю. 

8. Я — людина праці
 
Всі причини, якими ми виправдовуємо брак молитви, — «правильні». Наприклад, «допомога іншим — це краще, ніж витрата часу на молитву»; «Моя робота це моя молитва, і досить»; «Маю натуру діяльну, не споглядальну». Любов до ближнього і жертвування Богові своєї роботи не повинні віддаляти від безкорисливої особистої молитви, а навпаки. Ми повинні до неї йти як до джерела, що оживляє нашу діяльність і дозволяє пережити цілий день у єдності з Богом. Коли молишся регулярно, твоя робота принесе ще більші плоди, а твої дії не стануть пустими. Святий Бенедикт ішов до мети, керуючись правилом «молися і працюй». 

Час, який призначаєш на молитву, буде ще плідніший, коли цілий день будеш у молитовній налаштованості, або ж у поставі відкритості на людину і Бога. Діяльність і споглядання подібні до двох сестер. 

Завдяки щоденним молитві й адорації ти маєш більший шанс співпрацювати з Богом і любити людей заради них самих. У цьому полягав секрет Матері Терези та її згромадження: «Щовечора, повертаючись із праці, ми йшли до каплиці на годину адорації. В лагідному вечорі знаходимо спокій у присутності Христа. Ця година близькості з Ісусом має велике значення. Я бачила велику зміну, яка сталася в нашому згромадженні, відколи завели практику щоденної адорації. Завдяки цьому наша любов до Ісуса стала чимось щоденним, наша любов одних до одних — більш сердечною, а наша любов до бідних — більш співчутливою». 

Святий Ігнатій Лойола казав, що в кожній речі треба знаходити Бога. Бог хоче, аби ми вибирали повноту життя у Христі. Вибрати життя означає молитися разом із Сином, жертвувати Йому себе, особливо в Євхаристії, коли тільки можливо — поклонятися Йому в Євхаристії. Це також означає включення у життя Духа, який у серці світу охоплений дією творення. 

9. Я знеохочуюся

Молитва, як любов, проходить випробування часом. Знеохочення (зневіра) — найгірший ворог. Прийми, що молитва не відбувається так, як би ти цього хотів. Час Бога то не наш час. Його дороги то не наші дороги. Коли під час молитви перебуваєш із Ним у Причасті, Бог робить так, що все твоє «сьогодні» стає частиною Його прагнення. Не пропускай цієї любовної зустрічі, якою є молитва, якщо хочеш пізнати, що для тебе добре, і якщо хочеш пам’ятати про Господа. 

Однієї хвилини достатньо, щоби спрямувати серце до Бога і розвіяти сумніви. Спеціального методу для цього не існує. Поступу в молитві не досягнеш завдяки техніці, але завдяки актам віри, надії та любові. Твоя витривалість перед Ним має бути безкорисливою не тільки тому, щоб ти був вислуханий, але щоб у тобі міг постати Бог. Ти грішник, а Він — Спаситель. Ти молишся, а Він молиться в тобі. Визначаєш собі цілі, а Він їх у тобі реалізує. Таким чином знеохочення не будуть тебе розпорошувати. 

Так багато відкриттів можна звершити, тримаючись стежок молитви! Хто кожного дня, відмовляючись від інших занять, призначає півгодини тільки для Бога, тому ніколи нічого не забракне. Плоди молитви завжди видно. Не бачиш їх? Внутрішній спокій, довіра, сила духу, надія, радість життя, готовність служіння іншим, інтуїція… Вперед! Відваги. Ти — людина, яка збувається так, як молитва. 

10. Бог задалеко
 
Бог завжди тут, поблизу тебе, в тобі, в цю хвилину, в тому, що становить сьогодення Духа. Прийми цю присутність із довірою і жертвуй себе Богові. Твоя молитва належить до Нього. Вона — дар, який ти Йому повертаєш день за днем. Він прагне тільки вірності у молитві. Вона вимагає справжньої битви _- яку можна виграти, черпаючи силу з вірності Бога. Він ніколи не запізнюється зі сповненням обіцянок, навіть коли нам так здається. Через витривалість отримаєш усе. Коли Бог здається тобі дуже далеким, можеш не сумніваючись щодня Його просити: «Боже, якщо Ти існуєш, покажи мені себе». 

Власне, витривалості в молитві, перемоги над перешкодами на шляху до неї не вирішує розв’язання таких проблем, як «чому, як саме, де, коли і як довго молитись». Ні, проблемою є образ Бога, який у собі носиш. То він буде тебе мотивувати до того, щоб вистояти. 

Можеш говорити, що не можеш молитися, що рідко маєш тишу і спокій, що не любиш молитися, що нічого не відчуваєш, що тобі нудно, що багато відволікань. Головним питанням залишається: «Хто для мене Бог?» Твоя вірність у молитві буде найкращою відповіддю. Якщо Бог для тебе найважливіший, то молитва буде чимсь важливим. Скажи мені, в якого Бога віриш, а я тобі скажу, як ти молишся. 

Жак Готьє, dominikanie.pl  

Джерело:    КРЕДО

Немає коментарів:

Дописати коментар