ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 21 жовтня 2014 р.

21.10.2014р. Б. / ОДНА АСАМБЛЕЯ – ДВІ ВІЙНИ

Новий тиждень в житті Католицької Церкви розпочався радісною новиною для католицького світу – беатифікацією, тепер уже блаженного Папи Павла VІ – Папи, на долю якого випало завершити ІІ Ватиканський собор і почати втілення в життя його рішень. 

Але минулий тиждень для усього католицького світу був позначений двома скандалами, які відбулися довкола ІІІ Надзвичайної Асамблеї Синоду єпископів Католицької Церкви. Публікація Післядебатного звіту вибухнула серйозним скандалом, з якого скандалізувався увесь християнський світ. І хоча цей документ не є декларацією якихось переконань чи намірів, світові ЗМІ роздули з цього «новину», що начебто Католицька Церква лібералізує свою доктрину стосовно питань розлучених, які живуть у цивільному шлюбі та стосовно гомосексуальної поведінки.

Скандал вийшов чималий. Практично розгорілася правдива інформаційна війна: католики проти інформаційних викривлень. Чисельні кардинали і єпископи опротестували текст як такий, який не відображає позиції синодальних Отців. Навіть віденський кардинал Крістоф Шенборн, який сливе лібералом, гостро опротестував текст скандального Звіту. Ще більшого скандалу наробив англомовний переклад документу, щоправда, не офіційній, проте опублікований на офіційних сторінках Апостольського Престолу. Там італійське «accoglie» (приймає), яким описувалось ставлення Церкви до гомосексуальних осіб, але не до гомосексуальної поведінки, чомусь з початку було перекладено, як «wellcome» (вітає, ласкаво просить), що вже само собою англомовний світ сприйняв, як революційну зміну ставлення Церкви до гомосексуальних стосунків. Потім його таки замінили на «take care» (дбає про). Тобто, виходить, що Церква, в якийсь спосіб захищає їх. Але правдивий переклад «accept» (приймає) так і не з’явився.

Скандал розгорівся на стільки великий, що навіть офіційного роз’яснення речника Ватикану о. Фредеріко Ломбарді виявилось недостатньо. Очевидно саме тому день пізніше було оприлюднено заяву Секретаріату Синоду, яка ще раз роз’яснила характер документу як такого, який насправді, нічого не декларує, не вирішує і є насправді всього-на-всього простим інформаційним звітом.

Судячи з усього, текст Звіту на певному етапі опрацювання зазнав несанкціонованого Отцями Синоду втручання, а як заявляє о. проф. Тоні Анатрелла, психоаналітик та експерт на Синоді, оприлюднений текст зазнав маніпулятивного втручання трьох-чотирьох осіб.

Якби там не було, але як сама публікація цього тексту, так і маніпуляції з його змістом завдали душпастирської шкоди народові Божому, як каже сам Спаситель: «Неможливо, щоб не з'являлися згіршення. Однак, горе тому, через кого вони приходять. Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив'язано йому до шиї, і він був кинутий у море, ніж щоб він згіршив одне з цих малих» (Лк 17,1–2). Ймовірно, імена маніпуляторів текстом довідаємося щойно на Страшному Суді, але варто помолитися за їхнє навернення і спасіння.

Поки писалися ці рядки, підсумковий документ ІІІ Надзвичайної Асамблеї ще не було опубліковано. Але, судячи з настроїв, які панують між синодальними Отцями, не доводиться сумніватися, що у цьому документі не буде нічого скандального.

Не менш резонансним скандалом на цій Асамблеї став виступ уже скандально відомого митрополита Іларіона Алфєєва. Московсько-православний достойник вдався до агресії, спробувавши перенести московську агресію в середину Католицької Церкви.

Як повідомляє «Католицький Оглядач»: «Глава Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату митрополит Валакаламський Іларіон Алфєєв у чергове оскандалився. На цей раз московсько-православний «міністр зовнішніх справ» справдив українське прислів’я: пусти свиню під стіл, то вона на стіл вилізе. 18 жовтня митрополиту Іларіону надали можливість виступу перед учасниками Синоду єпископів Католицької Церкви, щоб донести до світового католицького єпископату точку зору Московського патріархату щодо ситуації сім’ї у сучасному світі.

Замість промови на узгоджену тему, учасники Синоду змушені були слухати нападки Московського патріархату на Східні Католицькі Церкви зокрема на УГКЦ. Здається неймовірним, але, як про це свідчить текст виступу Алфєєва, опублікований на офіційному сайті Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату, митрополит Алфєєв пішов настільки далеко, що офіційно назвав конфлікт в Україні релігійним, звинувативши УГКЦ у розпалювані війни в Україні. До цих дикунських звинувачень московсько-православний єрарх додав не менш дикунське звинувачення УГКЦ у тому, що вона співпрацює з «розкольниками». Очевидно, Алфєєв мав на увазі УПЦ КП та УАПЦ.

Здається неймовірним, але християнський єрарх виступив проти закликів до об’єднання українських християн. Мотивуючи це тим, що начебто Московська церква є матір’ю усіх православних України.

Судячи з усього, митрополит Алфєєв, можливо, сам того не хотячи, розкрив не християнський, а політичний характер політично-релігійної організації, яка називає себе Московським патріархатом.»

Насправді, митрополит Алфєєв зробив серйозну помилку. Цікаво зазначити, що подібні дипломатичні помилки є взагалі характеристикою теперішнього керівництва, як Московського патріархату, так і керівництва РФ. Здається, що ці люди просто не розуміють, що їхні виступи, сповненні відвертої брехні та агресії, мають цілком зворотній ефект.

Потрібно хоч трішки знати менталітет католицького єпископату і клиру, щоб зрозуміти одну дуже просту річ – кесов’яки недополяки – це скоріше виключення з правила, аніж саме правило. Вони навіть є очевидною маргінальною меншиною в РКЦ навіть самій Польщі та в Україні. І коли єрарх православної церкви, який мав на Асамблеї Синоду єпископів Католицької Церкви говорити про проблеми душпастирства сім’ї, з трибуни Синоду нападає на саму ідею існування двох десятків Церков свого права, які є інтегральними частинами Вселенської Спільноти Католицької Церкви, а потім концентрує свій напад потоками брехні на найбільшу з таких Церков – УГКЦ, то нічого окрім обурення, образи і відчуття нападу на власну релігійну ідентичність у величезної більшості учасників Асамблеї такий вибрик не може викликати. З великою ймовірністю можна стверджувати, що просто таки величезна більшість учасників Асамблеї подумала щось на кшталт українського прислів’я: пусти свиню під стіл – то вона на стіл вилізе».

Звісно, всесвітня Асамблея католицького єпископату – не місце де б Алфєєва закидали гнилими помідорами чи засмердженими яйцями, чи просто закричали, але, цілком очевидно, імідж Московського патріархату, його репутація, вибриком Алфєєва стануть не просто підмоченими, а катастрофічно зруйнованими в католицькому середовищі.

Спроба ж московитів перенести свою агресію з політичної площини у площину релігійну і не тільки на рівні Московського патріархату, але й на рівні президента РФ – це скоріше повна неспроможність адекватно зрозуміти, що подібні вибрики лише все більше і більше відізольовують Москву і її церкву від світу. Москва, свідомо чи ні, вертається до ізоляціонізму навіть не совєтських, а допетрівських часів.

Блаженніший Святослав у свої реакції на дикунську поведінку Алфєєва на Асамблеї Синоду єпископів, здається, чітко дав зрозуміти, що нас – католиків – питання канонічності-неканонічності православних спільнот не цікавить. Адже, згідно з догматичним вченням Католицької Церкви, і РПЦ, і УПЦ МП, і УПЦ КП і УАПЦ – однакові у своїй канонічності. Це церкви, які не перебувають у єдності з Католицької Церквою, і крапка. А істерики московських брехливих церковних керівників – це їхня приватна проблема.

І на цьому тлі не тільки українським католикам обох обрядів слід задуматись над подальшою позицією стосовно Московського патріархату, але й українському християнству в цілому слід переосмислити роль цієї релігійно-політичної структури в Україні. У цьому контексті розбій московсько-православних батюшок на Тернопільщині – усього на всього черговий привід задуматись над проблематикою існування подібного явища і реального християнського ставлення що подібних псевдобратів.

На тлі воєнних дій слід усе ж таки зауважити, що, не зважаючи на атаки збоку московського православ’я та його відвертого союзника шовіністичного кресов’яцтва, УГКЦ впевнено розвивається і у вершенні свої євангелізаціної місії усе менше оглядається на істерики московитів і кресов’яків. І це є добрим прикладом для інших українських християн. Святкуючи 25-ліття виходу з підпілля, УГКЦ може цим задурманеним власним шовінізмом людям простягнути своє християнське прощення, не забуваючи про їхню історичну криваву діяльність проти нашого народу.

Варто зауважити і те, що й українське суспільство усе більше позбавляється тенет московського імперіалізму – відновлення історичної справедливості – перенесення Дня захисника Вітчизни з 23 лютого, Дня Краснай Армії, на 14 жовтня – Свято Покрову Пресвятої Богородиці і одночасно Дня УПА, це не просто символічний, але й духовний крок у напрямку вибудовування нового суспільства.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар