ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 20 вересня 2014 р.

20.09.2014р. Б. / Нові та старі ідоли

Ігор Богомолов      Якось п’ятирічний Сашко, син моїх добрих друзів, почувши розмову дорослих, запитав у батьків: «А що це таке радянська влада?». Тато не відразу зметикував як це доступно пояснити п’ятирічній дитині і сказав: «Краще, синку, не питай». Натомість мама знайшла, що відповісти. «Це як цар Навуходонор, — сказала вона. — Вони обманювали людей і примушували поклонятися їхнім бовванам».

Кращого пояснення годі було придумати. Адже хто такий цар Навуходоносор хлопчик знав. Дбаючи про те, щоб передати віру своїм дітям, його батьки щонеділі моляться разом із ними ранішньою молитвою Літургії Годин і тому пояснили йому фрагмент з Книги Даниїла (глава 3), який ще називають піснею трьох юнаків в печі і яким Церква молиться під час Утрені кожної неділі. Знав Сашко про трьох юнаків, котрі, залишаючись вірними Богу,  відмовились виконати царський наказ і вклонитись його статуї, за що і були кинуті в піч, але, завдяки тому, що Бог, здатний врятувати від будь-якої смерті, був з ними, вони вийшли з печі неушкодженими. 

            Дитина про яку йдеться — не єдина з католицьких родин, що знає цю біблійну історію. Але як би хотілось, щоб її знали і якомога більше дорослих, особливо тих, кому дано приймати рішення, які впливають на життя усього суспільства. Церква не дарма включила цей фрагмент Святого Писання в Утреню кожної неділі, урочистості і свята. Адже людина кожного дня стає перед вибором як вирішувати проблеми, що виникають перед нею: або покладаючись на Бога, або на ідолів цього світу. 

            Така дилема стояла перед кожним віруючим в радянські часи: або поклонитись бовванові, що стояв на центральній площі кожного міста чи селища, або, залишаючись вірним Богу, з надією на Нього увійти у вогняну піч. Були ті, хто, зрікаючись віри, вибирали перше, але були і ті, хто вибирали друге. Для когось з них цією піччю стало звільнення з роботи або виключення з навчального закладу, а для когось — ГУЛаг і психушки. Визволення від панування цього ідола почалось наприкінці 80-их років, його продовженням (нажаль — ще не завершенням), стали події початку нинішнього року, що їх журналісти влучно назвали «ленінопадом». 

            Але світ, вражений первородним гріхом, такий, що на зміну одним ідолам приходять інші, дуже часто — хитро замасковані під щось добре і гарне. І про це слід пам’ятати особливо тепер, коли наша країна, зробивши свій цивілізаційний вибір, йде шляхом євроінтеграції. Чи не станеться раптом так, що разом з усім позитивним, що Україна може отримати на цьому шляху, зближення з Євросоюзом, який — дивитимемось правді у вічі — знехтував християнським корінням європейської цивілізації, зможе відкрити двері таким «надбанням» секуляризації, як гендерна політика, вседозволеність у сексуальній сфері, легалізація одностатевих шлюбів, евтаназія, пропаганда споживацького способу життя, мета якого — отримання задоволення за будь-яку ціну і так далі в такому ж дусі, на що багата сучасна Європа і що спрямоване, передусім, проти першооснови суспільства — родини? 

            Готуюсь почути заперечення на кшталт: «Нині країна стоїть перед серйозними загрозами, треба шукати захисту і підтримки». Так, загрози справді серйозні, і шукати підтримки треба. Але ж не за будь-яку ціну. Не приймаючи некритично все, що нам може пропонуватися або, тим більше, нав’язуватися. Так, країни Європи  дійсно підтримала Україну у нинішній надзвичайно важкій ситуації  і ми повинні бути вдячними за цю підтримку. Але чи не могла ця підтримка бути наданою значно раніше? А до того ж — чи достатньо цієї підтримки, щоб усунути небезпеку, що загрожує нашій країні? На Сході України, начебто, досягнуто перемир’я (якщо нинішнє становище можна назвати справжнім перемир’ям), але про повне усунення усіх загроз говорити, нажаль, поки що не доводиться. А от пропозиція «євровартостей» вже надійшла. Україна ще не встигла ратифікувала договір про асоціацію з ЄС, а з боку окремих діячів Європарламенту вже пролунали прикриті словами про «демократизм» заклики не розпускати комуністичну фракцію у Верховній Раді і припинити процес щодо заборони КПУ. 

   Звичайно, я не засуджую європейський вибір України, не заперечую необхідності взаємовигідного співробітництва з країнами Європи. Вибір зроблено і дороги назад немає, до того ж, дякувати Богу, Європа, крім псевдовартостей, зберігла і багато вартостей справжніх, істинних. Але я за те, щоб, зближаючись з об’єднаною Європою,  Україна назавжди залишилась Україною, а наш народ і наше державне керівництво в цей важкий для нас час не перестали покладати свої надії на краще майбутнє передусім на Бога, Котрий любить нас, любить Україну і для Котрого не існує нічого неможливого, Котрий здатний врятувати нас з будь-якої «вогненної печі», а вже потім  на земні чинники, які, зрештою, не діють незалежно від волі Всевишнього. I дуже б хотілось, щоб євроінтеграція не стала для нас ідолом, вклонившись якому (тобто — прийнявши псевдовартості, здатні знищити первинний осередок суспільства – родину), ми почали б знищувати з середини наше суспільство,  яке ми — в тому числі і шляхом зближення з Євросоюзом — хочемо захистити від зовнішньої загрози. 

Джерело:   КРЕДО

Немає коментарів:

Дописати коментар