ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 2 вересня 2014 р.

02.09.2014р. Б. / Якого «демона» я маю?

Ісус і демон/
Роздуми над Словом Божим на вівторок ХХІІ звичайного тижня, рік ІІ

«І прийшов Він у Капернаум, місто галилейське, і навчав їх щосуботи»
 
Мабуть Ісус довгий час перебував в цьому місці, оскільки щосуботи навчав їх. Щосуботи мав проповідь для кожного, хто приходив до храму слухати Його.

Гадаю Він встиг там заслужити певну довіру у присутніх, оскільки «дивувалися з Його вчення, бо слова Його мали владу». Можливо своїм словом під час проповіді не одну особу зумів зцілити духовно, в присутніх почало мінятися мислення від почутих слів, почали поступово змінювати своє життя, звички тощо. 

«А в синагозі був чоловік, який мав нечистого духа — демона. І він закричав гучним голосом»
 
В тексті є певний акцент, що цей чоловік «мав нечистого духа — демона». Про що йдеться? 

Весь цей час ця особа перебувала з усіма в синагозі, слухала вчення Ісуса. Але, порівняно з іншими, які дивувалися, приймали це слово, він не приймав, а навіть заперечував. 

«Облиш! Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Чи Ти прийшов вигубити нас? Я знаю, хто Ти, — Святий Божий!»
 
Чи стикалися ви коли небудь з певними думками в собі, що спасіння Боже для когось, але не для мене. Добру новину, яку почули, відразу відкидали, а навіть злились. Може це наші внутрішні «демони» в нас промовляли: «Я не гідний», «Ці спогади, цей сором не можливо стерти з пам’яті», «Мене стільки кривдили, я звик, вже нічого не змінити», «Мені нема прощення»… 

Для цього чоловіка кожне слово Ісусове, як ножем в серце, рани знову починають кровоточити, таємниці стають  тягарем, який не можливо більше приховувати, і це злить, він більше не в змозі тримати ці емоції в собі. Ці «демони», яких накопичував протягом життя, повилазили на зовні. Хочеться кричати! Прагну допомоги, і водночас не вірю що допоможуть… 

«Та Ісус заборонив йому, кажучи: Замовкни й вийди з нього!»
 
Чому Ісус наказав йому замовкнути? А може це люди, які нам часто нашіптують на вухо один негатив. І як ти в такому випадку матимеш спокій, чи то довіру до будь-кого?! 

«…вийшов з нього, зовсім не заподіявши йому шкоди»

Один з обманів наших внутрішніх і зовнішніх «демонів», це страх, що правда про мене випливе назовні і всі, дізнавшись хто я, не приймуть мене, і це мене може розчавити, морально вбити. 

Даремно я щось приховую, якщо відпущу, то це звільнить мене, не завдавши шкоди. Триматиму при собі — страждатиму, мучатимусь. 

Крім того що це сталося в синагозі, а демон викинув його на середину привселюдно. Цю його внутрішню рану, могли побачити всі. І це не завдало йому шкоди, а навпаки зцілило, голоси замовкли, «демони» зникли. 

Спільнота, в якій він перебував, нічого про його стан не знала, навіть не здогадувались, що серед них може бути настільки зневірена і зранена особа. Думаю, маємо бути більш чутливими один до одного. Одним виходить легше увійти в довіру, прийняти зміни в своє життя на краще, прийти до сповіді, святого Причастя, врешті прийняти Ісуса. Іншим потрібен певний час, щоб повірити в себе, навчитись довіряти ближнім, прийняти спасіння, і врешті позбутися всіх «демонів», яких маємо.

Можемо на одинці в тиші зі Словом Божим подумати над своїм життям, і замислись над питанням : «А якого «демона» я маю? І чи добре живеться з ним? Чи я хочу щоб Ісус наказав йому «замовкнути»?

Джерело:   КРЕДО

Немає коментарів:

Дописати коментар