ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 15 серпня 2014 р.

15.08.2014р. Б. / Смирення чи пиха — це питання вибору

Внебовзяття
Смирення чи пиха — це питання вибору. До неба буде піднесений той, хто себе смиряє, і скинутий на землю буде той, хто виноситься. Тільки смиренні осягнуть мету, з душею і тілом пануватимуть із Богом.
 
«Нині настало спасіння і сила і царство Бога нашого і влада Христа його» (Одкр 12, 10).
 
Ми живемо в часи Божої перемоги, яка усунула всілякі перешкоди зі шляху ощасливлення людини. Ця перемога — смиренна, так само як її смиренним знаком є Внебовзята Матір, відображення цілої Церкви. 

Всупереч гадкам, то не Марія перебуває в центрі сьогоднішніх читань, про що свідчить хоч би Її гімн із Євангелія. Марія вказує на Бога, Його славить, а не себе. І саме це рятівне, спасенне діяння Бога у Христі ми сьогодні святкуємо. Дякуємо Богу, що Він здійснює свій віковічний план попри колоди, які Йому кидає під ноги Його власне створіння, обдароване свободою… 

Який це план? Куди ми прямуємо? Мету нашої мандрівки видно в Пресвятій Марії, на Небо взятій. Святий Іриней Ліонський, борючись словом із тими, хто прирік би більшість людей на знищення, тобто з гностиками, уперто повторював, що «Бог створив Адама не тому, що Йому були потрібні люди, а щоби мати когось, у кому можна би покласти свої добродійства». На його переконання, мета Бога одна: обоження, тобто вчинення всіх людей, створінь тілесно-духовних, богами. Щось по-людськи неймовірне, навіть блюзнірське. Тому ця мета мала бути об’явлена, а її осягнення людьми — уможливлене через Сина, який став людиною. 

Якщо ми добре заглибимося в сьогоднішні читання і не перескочимо на звичні рейки, то можемо трохи здивуватися. У них немає ані найменшої згадки про Внебовзяття ані про квіточки чи ідилію, яка супроводжує гарне марійне свято. Натомість ідеться про боротьбу, змагання з вражаючим змієм, силами, владами, неприятелями й ворогами, з пихатими і пустими володарями. Але водночас є проголошення космічної перемоги, настання ери панування Бога, переказування всього Отцю, остаточне подолання зла і всіх його наслідків. Тому ми сьогодні святкуємо не побожну солоденьку радість, а таку, яка становить плід звитяжної битви. 

Одкровення св. Йоана представляє цю правду з допомогою барвистих і динамічних образів, а конкретно кажучи, двох знаків. Перший, званий «великим», із Жінкою в головній ролі, та другий, уже не великий, а «інший», який стосується Змія. Здається, ніби ці образи походять із зовсім різних казок, що не мають нічого спільного із Внебовзяттям. Однак силою контрасту вони символізують дві дороги, два способи існування: пиху, яка є імітацією божественності, й смирення, властиве Божій всемогутності. Ось тільки саме другий шлях провадить до осягнення повноти людського щастя. 

Погляньмо на «великий знак». Жінка стоїть вся у світлі, у сяйві сонця, оточена місяцем і зірками. Насамперед це весь Ізраїль, Наречена Ягве, з якої за тілом вийшов Христос. Можна вбачати в цій Жінці Єву, матір усіх живих, яку мав дістати змій, щоби вкусити її в п’яту. Отці Церкви співвідносять цю Жінку одночасно з Марією і з Церквою. Для них Марія і Церква це майже одне. 

Погляньмо тепер на змія, який стоїть навпроти Жінки. Певно, ніхто би не хотів потрапити у його пазурі й пащу. Він палає «великим гнівом», усвідомлюючи, що «мало часу» (Одкр 12, 12). Він як вогонь — палає прагненням нищити. Має сім голів: створює враження, що його важко знищити. Убрався у сім діадем і десять рогів — символи влади. Агнець, тобто Христос, раніше описаний як той, хто має «тільки» п’ять рогів. Змій вважає, що він щонайменше удвічі сильніший. Сам себе робить богом і гадає, ніби всемогутність полягає в насильстві. Автор Одкровення пише, що йдеться про сатану, батька брехні. Оскільки змій знає, що його дні вже пораховано, то можна вважати, що і його гнів та пишання видимістю своєї всемогутності становить прояв не сили, а слабкості, повільної втрати впливу. 

Жінка втекла від змія в пустелю. І тут закінчується сьогоднішнє читання. Але ця історія має дальший хід, надзвичайно повчальний. Настає боротьба. Михаїл скидає змія і його ангелів на землю. Однак змій не здається. Він переслідує Жінку в пустелі, аби на неї напасти. Однак Жінка, ні з того ні з сього, раптом отримує орлині крила і втікає він ворога. Змій не зупиняється у своїй розлюченості. Пробує ще раз. Випускає з горлянки величезну ріку, щоби втопити Жінку, але земля раптом розступається і поглинає весь цей струмінь. Жінка залишається неушкодженою, а всі вбивчі зусилля змія завершуються нічим. 

Ні Марія, ні Церква безпосередньо не борються зі змієм. То радше Хтось інший бореться від імені Марії та Церкви, і захищає їх від ударів нібито грізного змія. Бореться, але не нищить. Долає, але не силою. Все сотворене перебуває під владою Бога і служить людині. Зло зачіпає нас, але неспроможне повністю подолати. 

Марія народжує дитину в загоні для худоби, за гнітючих обставин. Потім Вона змушена втікати від Ірода до Єгипту. Далі Вона бачить, як Її Сина відкидають ізраїльтяни, і зрештою переживає Його смерть. Тоді здавалося, що змій виграв — може, так хтось і гадав. Але помилявся. Христос постав із мертвих. У Марії, невидатній жінці, з якої народився Син Божий, сам Бог переміг, без армії, без розголосу, тобто смиренно. 

Святий Людовік Гріньйон де Монфор писав, що «сатана, будучи гордим, безконечно більше страждає через те, що переможений і покараний малою і смиренною служебницею Господньою, в якій смирення принижує його більше, ніж могутність Бога». 

Смирення чи пиха — це питання вибору. До Неба буде піднесений той, хто принизиться, і повалений буде той, хто виноситься. Тільки смиренні осягнуть мету і пануватимуть із Богом. 

Даріуш Пюрковскі SJ, deon.pl

Джерело:   КРЕДО

Немає коментарів:

Дописати коментар