ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 5 липня 2014 р.

05.07.2014р. Б. / Коментар на читання Рм 8:28–39 в празник Всіх Святих Українського народу

1.Текст Рм 8:28–39

28 . Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за його постановою, усе співдіє на добро. 29 . Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; 30 . яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.
31 . Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? 32 . Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, - як же разом із ним не подарує нам усього? 33 . Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог - той, що оправдує; 34 . хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, - він заступається за нас. 35 . Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36 . Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.» 37 . Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. 38 . Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39 . ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.

2. Основні ідеї послання до Римлян.

            В цих днях в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб прояснити значення цього унікального послання, нижче, перед коротким аналізом уривку, який читається в цю неділю (Рм 8:28–39), подаю стислий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Якщо ж хтось вже ознайомився з цими думками у вступі до коментаря на текст Рм 2:1–16 (також є на цьому ресурсі), можна відразу перейти нижче за текстом до третьої частини – контексту читання  Рм 8:28–39.

            На відміну від більшості  Павлових послань, послання до Римлян  не було викликано терміновою необхідністю, й тому  являє собою спокійний виклад основ Благовісті, яку проповідував апостол. Однак, оскільки римські християни вже були навернені, апостол не викладає їм всієї  Благовісті; він зосередився на головному, що хотів сказати про себе й свою проповідь церкві, яку він не засновував і  яку ще навіть не відвідував. Павло пояснює римлянам сенс своєї апостольської діяльності, а також викладає перед християнами Риму своє ставлення до юдаїзму й дає певні поради та заохоти до духовного життя в заключній частині.

            Послання до Римлян умовно можна розділити на дві основні частини: доктринальну (Рим 1–11) та практичну (Рим 12–16).

            Після вступу й подяки Богові за віру римських християн (1:8–15), Павло коротко викладає суть благовісті: "Бо я не соромлюся Євангелії вона бо – сила Божа на спасіння кожному,  хто  вірує: перше юдеєві, а потім грекові, – 17. Справедливість (праведність) бо Божа об'являється в ній з віри у віру, як написано: "Праведник з віри буде жити" (1:16–17). Ці вірші були (і залишаються) предметом дискусій богословів багатьох поколінь. За браком місця не буду вдаватися в деталі та історію цього складного питання, але відзначу тільки найважливіше: вислів "з віри" (ἐκ πίστεως) в Рим 1:17а вказує на Божу вірність, эсхатологічно (в останніх часах) явлену в Євангелії йдеться, насамперед, про Божу відповідальність за Своє творіння та Його вірність Союзові з Авраамом; звідси вислів " з віри у віру" (ἐκ πίστεως εἰς πίστιν) означає "від (Божої) вірності до (нашої) віри."

            Центральна тема цього послання  включає дві головні тези:  Праведність – вільний дар Божий; Віра в Ісуса Христа – єдиний шлях до спасіння, – як для язичників, так і для юдеїв.
            Доктринальна частина послання (Рм 1–11) включає три блоки інформації:
I). Рм 1 – 4: Праведність / справедливість Бога, відкрита  через  Благовість (це т. зв. частина про Оправдання вірою). Всю аргументацію Павла в цій частині послання, можна згрупувати під двома головними тезами:
1). Божий гнів та гріхи язичників і юдеїв (1:18 – 3: 20).
2). Оправдання вірою незалежно від Закону (3:21 – 4: 25).

            Тобто, спочатку Павло хоче пояснити, що всі мають потребу в праведності (це поняття має широке значення, однак в даному випадку йдеться про потребу правильних стосунків з Богом та людьми – 1:18–3:20). Увесь світ відійшов від Бога й перебуває під осудом Бога: язичники не жили за голосом сумління й винні в ідолопоклонстві й багатьох інших гріхах (1:18–32); юдеї не кращі, тому що не відповідають тим міркам, які пропонує Закон Мойсея (2:1–3:20). Закон, нажаль лише збільшує свідомість гріха (3:20), але не дає сили його подолати.
            Тому, Бог виправдав винних через відкуплення й жертовне діяння Христа, "якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх" (3:25). Таким чином, Божа праведність (тут цей термін означає: Божий задум відносно світу, Божу вірність Союзові, Боже спасіння)  проявляється двояко: в осуді гріха та прощенні усім, хто готовий через віру прийняти дар відкуплення, який здійснив Христос. Звертаючись до Старого Завіту, Павло приводить з Писання доказ того, що Авраам був оправданий вірою, а не ділами (Бут 15:6). Апостол проголошує: всі хто поділяє віру Аврама, належать до Божого народу, який не можна звести тільки до однієї етнічної групи (4:1–25).

II). Другий блок доктринальної частини (Рм 111), включає чотири наступні глави:  Рм 5 – 8, які більшість богословів окреслюють спільною назвою "Життя у Христі."     Тобто, віруючі примирені з Богом через Ісуса Христа (Рм 5), й тому звільнені від гріха (Рм 6) та звільнені від прокляття закону (Рм 7), живуть життям нового творіння під проводом Св. Духа (Рм 8).        Трохи детальніше богослов'я Рм 5 – 8 можна представити наступним чином:
            Наслідками оправдання через віру в Христа є мир, радість та впевненість у відкупленні, які гарантує Св. Дух, якого отримали віруючі (5:1–11). Говорячи про Адама, як представника людства без благовістя (до Христа) Павло проводить контраст (5:19): "Бо як через непослух одного чоловіка [Адама]  багато людей стали грішниками, так через послух одного [Христа]  багато людей стане праведними."

            Далі апостол розглядає та відкидає три заперечення, які можна висунути проти навчання про те, що спасіння людини залежить від діяння Христа й отримується тільки через віру[i]:
1). Перше заперечення: це навчання схиляє людей грішити якомога більше (щоб божественне прощення стало якомога більшою милістю). Павло відповідає: все є якраз навпаки, оскільки віра в Христа включає єднання з Ним та участь в Його праведному житті (6:1–14).
2). Друге заперечення:  ідея Павла про свободу від Старозавітного Закону звільняє людину від моральної відповідальності.  Павло відповідає: віруючий приймає на себе нові та більш високі обов'язки – через вірність Христові, – а тому буде сповнювати Божу волю  (6:15–7:6).
3). Третє заперечення: навчання Павла перетворює в зло сам Закон Божий, оскільки Закон не тільки дозволяє нам усвідомити гріх (пор. Гал 3:19), але й великою мірою  схиляє нас до гріха (пояснюючи, що ми не повинні робити). Павло відповідає: Закон не може спасти не тому, що він поганий, а тому що ми грішні й не здатіні його виконувати (7:7–25).

            В заключній восьмій главі цього блоку (Рм 5 – 8) Павло описує впевненість та внутрішній спокій "тих хто у Христі Ісусі." Через єднання з Христом, віруючі стали дітьми Божими й є керовані Св. Духом. Тому їм "немає осуду", й ніщо ні в цьому світі, ні в майбутньому не здатне відлучити їх від Христової любові (8:1–39).

            III). В третьому блоці доктринальної частини (Рм 9 – 11), Павло розглядає проблему: як сталося так, що юдеї відкидають те, що він вважає навчанням їх власних Писань, – тобто йдеться про Божу справедливість та проблему спасіння народу Ізраїлю “по плоті”. Як сталося, що Ізраїль відкинув Обіцяного? Відповідь на це питання можна представити наступним чином:
1. Бог обдумано вибрав Ізраїль, і знав, що станеться в майбутньому.
2. Відкинувши Месію та Євангеліє, Ізраїль вчинив так, як неодноразово поводився в історії (Рм 9:30–10:21). Юдеї не шукали праведності у вірі, тому й не знайшли її. Вони оснували свою праведність на Законі, й тому їх власний Месія став для них каменем спотикання (Рм 9:30–33).
3. “Залишок” Ізраїлю вже повірив у Євангелію, й очевидно, що ввесь Ізраїль також повірить. Бог не назавжди відкинув Ізраїль.
4. Так як відкинення Ізраїлю стало благословенням для язичників, яких включили в Царство, так само і їх навернення у великих кількостях, буде подібне воскресінню з мертвих (Рм 11: 17–36).

            Після доктринальної частини слідує так звана Практична частина (настанови / заохоти / паренеза) Рм 12 – 15, 13, яку відповідно до змісту можна розділити на дві частини.    В 1-й ч. (Рм 1213) Павло дає поради для християнського життя. Життя християнина, на думку Павла, це по суті відповідь на Боже милосердя. Дуже багато повчань у цій частині є подібними до повчань, які апостол рік перед тим (послання до Римлян написане з Коринту близько 57–58 рр.) виклав в Першому посланні до Коринтян, як рівнож можна побачити окремі думки, які зближують Павла з авторами літератури Премудрості та думками в Мт 22:38–40.

            В 2-й ч. (Рм 14:1–15:13) Павло говорить про стосунки серед різних членів християнської спільноти – сильні повинні любити немічних: хоч Павло не окреслює прямо хто ж є тими сильними чи немічними, виглядає, що мова йде про християн які походили з язичників (сильні) та християн, які виокремилися з юдаїзму (т.зв. юдеохристияни – немічні). Християнська свобода від окремих старозавітніх приписів (стосовно їжі наприклад), не повинна спричиняти напруги чи непорозумінь в спільноті, якщо окремим юдеохристиянам в силу традиції до цього було важко звикнути.

            Павло завершує послання двома заключними розділами: в 1-му (15:14–33) він розповідає про свої плани відвідати Іспанію, а в 2-му (16:1–27) передає привітання численним римським друзям.

3. Контекст читання  Рм 8:28–39.

            Восьма глава послання до Римлян служить вужчим контекстом для читання цієї неділі (Рм 8:28–39), в той час як аргументація в Рм 5 – 8 творить для нього ширший контекст.  

    Детальніше хід думок Павла в Рм 8 можна представити наступним чином. Для того,  щоб більш повно показати значення праведного життя, Павло використовує програмне положення з Рм 7:6 "Ми служимо  в новому житті Духа". Що не могли зробити люди, те вчинив Господь (8:3). Через дар життя, яке дає Св. Дух, наша поведінка тепер повинна відображати нову місію "щоб оправдання закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за духом" (8:4; пор. Гал 5:25). В описі цього нового напрямку життя, Павло більш детально роз'яснює дві можливості, які християни мають у своєму розпорядженні: дорога гріха та смерті, й дорога праведності та життя (8:510). Апостол чітко наголошує, що через реальність нової сили, яка спливає на християн через Воскреслого (8:11), в своїй поведінці вони мусять також "умертвляти свої тілесні вчинки" (8:13). А це є дійсно можлививе, оскільки вони є звільнені з під влади гріха. Божий Дух  не є Духом рабства, але синівства, й уможливлює поклоніння Богові так, як це робив Ісус, з синівським звертанням: "Авва, Отче!" (8:15). Павло водночас пригадує, що хоча цей дар є реальним "бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний" (5:5), однак Його повна реалізація, ще не виявилася вповні. Ми ще живе у т. зв. "міжчасі" (проміжному часі між Першим та Другим приходом Христа). Відтак Дух є "завдатком" нашого майбутнього відкуплення (8:23). Людське страждання не є виключене через воскресіння життя, але є перемінене Св. Духом, який його підтримує (8:1721). А оскльки Дух працює у світі, щоб радикально оновити усе творіння, відтак існує унікальна надія на майбутнє (8:2225). Таким чином християни живуть так як жив Авраам, який не зважаючи на знаки смерті, надівся на Того, Котрий кличе до буття речі, які не існують. Хоча  факти виглядають смертельними, християни повинні бачити страждання цього світу, як родові перейми для нового світу (8:21). Й це є можливе, тому що навіть тепер Дух діє й переображує їхнє життя (8:1214) "щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами" (8:29), й навіть у їхньому стражданні Дух молиться за них "у відповідності з Божою волею" (8:1214). Це не є сіпим оптимізмом, але парадоксом надії в стражданнях, що уможливлює Павлові заявляти, що є значення (зміст, смисл) навіть в складних поворотах історії, навіть серед темряви та болю. 

 Тільки на підставі власного глибокого та двозначного досвіду читачі Павла можуть стверджувати: "Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за його постановою, усе співдіє на добро" (8:28). Авраам показав вірний послух Богові готовністю пожертвувати власного сина (Бут 22:1213). Бог, у відповідь, показав Себе вірним Авраамові та його нащадкам: міра за мірою, Він також "власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас" (8:32). На прославу цього дару аргументація Павла досягає свого першого завершення: "Коли Бог за нас, хто проти нас?" (8:31). Оскільки сам Бог діяв для нас, дар є абсолютним та кінцевим; ніщо не може цьому загрожувати, ніщо "не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім" (8:39)[ii].      

4. Коментар на текст Рм 8:28–39.[iii]

            Вірш Рм 8:28 містить чудову обітницю й багатьох навчив довіряти Богові, навіть якщо життя буває надто важким. Світ стогне й ми стогнемо разом з ним. Але Бог приєднуються до нас у цьому стогнанні й приведе його на добро. Далі слідує кульмінаційне твердження Павла про Божий задум відносно всіх Його дітей (Рм 8:2930). Подібно як і у випадку з старозавітнім Ізраїлем, Павло каже, що Бог "передбачив" тих, хто увійшов у спілкування з Його Сином. Не вони вибрали Його, але Він вибрав їх тайна, проникнути в котру Павло не не намагається ні тут ні в своїх інших посланнях. Замість цього апостол говорить про Божий задум стосовно вибраних: вони повинні стати подібними до образу Ісуса, справжнього "Божого образу". Тим самим вони віднайдуть справжню людськість та увійдуть як молодші брати та сестри в родину справжньої Людини.

            В Рм 8:30 Павло просто і ясно описує, як Бог кличе людей, котрі відповідно до Його задуму повинні уподібнитися до образу Його Сина й трудитися в світі заради Нього. Насамперед ті, котрі відділені для цього завдання, були таїнственно "покликані". В розумінні Павла "покликання", це те, що відбувається коли в житті людини діє сила благовісті, котра приводить її до віри та хрещення й через Духа наповнює серце любов'ю до Господа.  Коли благовість подібним чином народжує віру, Бог об'являє людину справжнім членом родини: це називається "оправданням". Кінцева ж ціль, ціль настільки безсумнівна, що про неї, як і про інші можна говорити в минулому часі, полягає в тому, щоб люди були "прославлені", щоб вони розділили з Месією суверенне та спасительне владицтво над усім творінням. Загалом увесь уривок пригадує нам про суверенність Бога та про те, що ця суверенність завжди проявляє себе в любові.

            Щоб краще зрозуміти подальший текст Рм 8:3139 вдамося до декількох прикладів. Про війни, теракти та інші жорстокі дії розповідають страшні історії. Часто заручники розповідають, що їх з зав'язаними очима неодноразово ніби виводили на розстріл. До голови прикладали пістолет, деякий час тримали його, потім слідував грубий сміх, удар, й людей знову повертали до камер (про це є багато свідчень тих хто перебував в заручниках терористів на Донбасі). Важко навіть уявити відчуття полегшення з усвідомленням, що наступного дня все це може повторитися. Коли заручників відпускають, інколи їм потрібні місяці, а то й роки, щоб навчитися спокійно прокидатися вранці, знаючи, що поряд немає ворогів, та що ніхто не поведе їх на розстріл.

            Пригадаймо також біблійні історії про несподіване визволення, наприклад про жінку схоплену на перелюбі (Йо 8:111). Жінку мали побити камінням. Вона стояла на колінах чи лежала на землі, з жахом очікуючи моменту коли її вдарить перший камінь, а після нього другий, як скоріше за все, вона буде спотворена перед смертю. Й ось вона піднімає голову. Пристиджені мужчини, яким Ісус пригадав їх власні гріхи, відійшли. Перед жінкою стоїть тільки Ісус й питає її: "Ніхто тебе не осудив?"

            Аналогічне відчуття здивування й полегшення пронизує й даний уривок. Ми розглядаємося навколо щоб побачити хто нас осудить, й раптом бачимо, що нікого немає. Всі пішли. Чотири рази задається питання й кожного разу ми бачимо рішучу відповідь. Хто проти нас? Ніхто: в кінці кінців, Бог віддав Свого Сина, й з Ним нам дарує усе. Хто висуне проти нас звинувачення? Ніхто: сам Бог вже оправдав нас. Хто нас засудить? Ніхто: Ісус помер, воскрес та прославлений. Він заступається за нас. Хто відлучить нас від Його любові? Ніхто. Тобто спробує відлучити багато хто, але будемо стояти стійко: всі вони безсильні перед Божою любов'ю, котра виявлена в Христі Ісусі.  

            Саме так влаштований уривок, й з контексту ми бачимо, що він повний захоплення та радості подібно до фінальних акордів симфонії, котрі звучать все швидше і швидше, тріумфально вбираючи в себе попередні теми. Рим 8:3139 теми присутні в 58 главах в формі короткого риторичного ствердження. Погляньте, що зробив Бог! Погляньте, що зробив Месія, та й тепер робить, поки ми розмовляємо з вами! Огляньтеся навколо: скільки всього намагається нас відлучити, відділити нас від любові, виявленої в хресті та воскресінні, але ці вороги вже переможені! Співайте й танцюйте на вигляд  Божої перемоги! Завершення Рм 8 заслуговує на те, щоб його записали буквами на живих скрижалях наших сердець.

            Але над цим вартує й глибоко порозважати. Взагалі вся аргументація, починаючи з Рм 5 будувалася на впевненості. Це часто висміюють: мовляв, який самообман, яке самообдурення, який егоцентризм, яка наглість, думати, що можна бути впевненим в Божій любові та власному спасінні! Не будемо, зараз, висувати це очевидне заперечення, що подібні речі інколи говорять з заздрості. Зауважимо краще інше. Твердження, що "Бог за нас" (8:31), здається легковажним, якщо згадати про  армії, котрі переконані, що Бог воює на їх стороні. Але цілком інша справа, коли про це говорить апостол, котрий стоїть перед лицем тягарів, гонінь, небезпек та смерті. Як і в 5:15 та 8:17, слова про те, що надія не підведе, можуть бути сказані тільки в тому випадку, якщо ми беремо участь в стражданнях Месії.

            З огляду на це дуже багато побудовано на значенні оправдання: Бог оголошує праведними всіх хто вірить благовісті, й ніхто не зможе відмінити Його вердикт. В кінці кінців, основа впевненості не просто оправдання, а оправдання вірою. Ми не оправдуємося вірою, віруючи в оправдання вірою; ми оправдуємося вірою, віруючи в  благовість, тобто віруючи, що Ісус є розп'ятий та воскреслий Владика світу. Коли ми усвідомлюємо оправдання, ми отримуємо не саме оправдання, а впевненість. Бог, який покликав нас завдяки благовісті, об'явив, що ми члени Його родини, та що Він від нас не відступить. Таким чином, даний уривок, завершуючи аргументацію, котра почалася в Рм 2 проголошує: в день Останнього Суду Бог підтвердить вердикт, котрий виніс раніше на підставі віри.

            Одночасно Павло згадує про діяння Месії, якого він більше ніде в своїх посланнях не торкається. (Зробимо замітку: напевно є чимало й інших важливих речей, котрі Павло не згадує в листах, які дійшли до нас, хоча й вони можуть бути дуже істотні). Після Своєї смерті, воскресіння та прославлення, Ісус молиться за Свій народ, заступається за нього, засівши по Божій правиці (8:35; пор. також Євр 7:25; 9:24; 1 Йо 2:1; Дії 7:55).  Ця думка є великою потіхою, особливо в важких обставинах життя, а Павлові часто доводилося нелегко, як згодом і тим, котрі слідували його благовісті й нею жили.

            За звичай Павло часто спирається на Біблію. В Рм 8:32 він згадує розповідь про жертвоприношення Авраамом Ісаака, розповідь, котру багато юдеїв вважали однією з ключових в установленні Союзу. Як пише Павло, Бог вчинив те, що вчинив і Авраам, навіть набагато, набагато більше. В Рм 8:3334 Павло відсилає читачів до однієї з пісень Страдника  (Іс 50:49). В деякому сенсі він розуміє самого Ісуса як "Страдника", але почасти "Страдник" це ще й та роль, котру Ісус поділяє зі Своїми учнями (включаючи самого Павла), коли вони несуть благовість у світ.

            Далі в Рм 8:36 Павло цитує Пс 43:23 псалом стогону до Бога, котрий підноситься з глибини страждань. Псалмопівець страждає не через невірність Ізраїлю. Навпаки, Ізраїль вірний, однак тут, які і Піснях Страдника, ми знаходимо дуже важливу для юдаїзму думку, яку успадкували й ранні християни: Бог спасає Свій народ не всупереч стражданням, а через них, а почасти навіть з-за них. Якимсь таїнственним чином (див. також Кол 1:24) страждання Божого народу складають частину Божого задуму: вони несуть у світ любов Месії. Ті хто в це вірить, можуть не сумніватися: "В усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас".

            Павло знову й знову звертається до цієї любові: ця тема лежить в основі всього уривку. Згадаймо Рм 5:111, де Божа любов була виявлена через смерть Ісуса, й ми зрозуміємо, що зараз Павло загалом окреслив панораму. Колись англійський поет Джон Донн, побачивши безконечність Божої любові,  уподібнив її до кола. Вона торжествує над смертю й керує життям, вона вища небесних та земних сил. А оскільки любов притягає незборимими узами, Павло говорить про свою впевненість: "Ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,  ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім".

 5. Запитання для роздумів.

            Як часто в моменти невдач та випробувань пригадуємо собі про те, що Бог любить кожного з нас настільки, що "власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас" (Рм 8:32) ?
            Чи справді  усвідомлюємо, що "Бог є за нас" (Рм 8:31)?
            Наскільки впевненість в Божій любові, спонукає нас жити для інших?

о. Юрій Щурко

[i] Аргументація за Metzger Bruce M., The New Testament: Its Background, Growth, & Content. Nashville, Abingdon Press 2003, 265
[ii] Johnson, L. T., & Penner, T. C. The writings of the New Testament : An interpretation (Rev. ed.) Minneapolis: Fortress Press 1999, 356-357
[iii] Коментар взятий з  Райт Н. Т. Павел. Послание к Римлянам. Популярный комментарий / Пер. с англ. (Серия «Читая Библию»). — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2009, 125-129

Немає коментарів:

Дописати коментар