ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 1 липня 2014 р.

01.07.2014р. Б. / Зброї в руках на передовій замало, головне – надія

Зброї в руках на передовій замало, головне – надіяСвященики тижнями чекають на дозвіл приїхати до бійців у зону військових дій.

Священики перебувають у зоні АТО разом з бійцями.  Українські військові, які нині перебувають на передовій, просять священиків приїхати до них у зону АТО. Але через бюрократію часто такі спроби з боку служителів церкви виявляються марними.

Як відомо, майже у кожній країні світу військові виїжджають до зони бойових дій зі своїми капеланами - це обумовлено законодавчо. В Україні інституту капеланства, як такого, просто не існує. Військові священики не мають спеціального статусу, а рівень їхньої готовності працювати із солдатами визначають самі священнослужителі.

"Я не можу взяти в руки зброю, але я можу взяти в руки хрест і слово Боже", - каже священик капеланської служби УГКЦ отець Іван, який понад місяць днює і ночує на блокпості на виїзді з Ізюма – підтримує українських військових.

Щодня він служить просто неба – сповідає і навіть хрестить вояків. Та головне, за його словами - вислухати, бо ж зброї в руках багатьом на передовій замало. Головне – надія.
"Вони просять Бога про щасливе повернення додому, без поранень, без каліцтв, просять Бога про перемогу, просять Бога про свої родини. Вояки бачать, що церква їх не полишила, що церква є на передовій", - розповідає священик.

Проте, через відсутність в Україні інституту капеланства та наявність, натомість, складних бюрократичних процедур, священики не можуть отримати дозволи на перебування у зоні АТО разом із бійцями. Тим паче – отримати статус військових священиків.

Іноді таких дозволів доводиться чекати понад місяць.

"В мене серце болить від того, що ті, з ким я півроку був в Іраці під кулями, і вони кажуть, батюшка, ти наш, приїжджай до нас. А я кажу, я готовий приїхати хоч зараз, але, будь ласка, це питання треба погодити з генеральним штабом. І тиша", - жаліється заступник голови синодального відділу УПЦ із взаємодії з ЗСУ архімандрит Лука.

Наразі у зоні АТО нині постійно перебувають лише шість священнослужителів. Окремі підрозділи відвідали близько 30. Але це аж ніяк не покриває потреби вояків. Для цього й потрібне військове капеланство.

Інститут військового капеланства є майже в усіх країнах світу. Оборонне відомство визначає потреби армії, далі кожна церква підшуковує необхідну кількість священнослужителів. В Україні навпаки – духівники пропонують допомогу, або ж самі вояки дзвонять пастирям і просять приїхати.

Джерело:   КІРІОС

Немає коментарів:

Дописати коментар