ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 23 червня 2014 р.

23.06.2014р. Б. / Владика Діонісій (Ляхович): «Маємо не лише брак священичих і монаших покликань, але також брак покликань бути християнином»

У неділю, 22 червня 2014 року, Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії, звершив Архиєрейську Божественну Літургію в українській парафії свв. Сергія і Вакха у Римі.

Нижче подаємо текст проповіді, виголошеної Владикою Діонісієм під час Святої Літургії.

У сьогоднішньому Євангелії від Матея (див. Мт 4,18-23) ми чули, як Господь кличе дві пари братів, які ловили рибу на Генезаретському морі.

Першими були Симон Петро і його брат Андрій. Христос іде вздовж моря, бачить їх і каже: «Ідіть за мною!». І вони, залишивши все (сіті, рибу), пішли. Господь, ідучи далі, бачить інших двох братів – Якова та Йоана, синів Заведея, і каже: «Ідіть за мною!» І вони також залишили все (батька, сіті) та пішли за Христом.

Маємо покликання двох пар братів: Петра, який став головою Церкви, Андрія, якого ми вшановуємо як того, хто згідно з легендою, зайшов, пливучи Дніпром, аж до Київських гір, Якова та Йоана, які були «синами грому», як їх назвав Ісус Христос. Можемо сказати, що вони були націоналістами, які захищали свій нарід, воюючи проти римлян-завойовників. Однак вони абсолютно змінилися. Апостол Йоан, який написав святе Євангеліє, став Євангелистом любові, саме він об’являє, що Бог – це Любов, Істина і Дорога.

Тут бачимо початок Церкви, коли Господь кличе цих дві пари братів, а також кличе інших, кажучи: «Ходіть за мною!» І вони пішли за Ним. І так ця справа покликання продовжується в історії Церкви і буде продовжуватися до кінця віків. Історія міняється, проблеми наступають різні, навіть і в Церкві. Як каже Папа Франциск, інколи в Церкву заходять скандали, інколи Церква переходить через кризи, але вороги пекельні її не подолають.

Зараз Церква переходить через кризу покликань. Подорожуючи часто Італією і Іспанією, я зауважую кризу покликань: мало молодих священиків, монахів і монахинь… Чому так? Чому маємо кризу покликань? Нещодавно в Іспанії катехитка-мирянка на заняттях запитала дітей, хто з них ходить до церкви. Всі мовчали і одна дівчинка підносить руку і каже: «Я ходжу до української церкви». Усі інші діти почали з неї сміятися. Ця історія виявляє, якою є сьогоднішня культура. Ходити до церкви для дітей не є в моді, є чимось, що вже пройшло. Церкви на Заході порожніють, а подекуди взагалі їх закривають. Бачимо, що маємо не лише брак покликань до священичого і монашого стану, але також брак покликань бути християнином. Чому так стається? Чому Європа переживає кризу віри? Все це почалося з настанням так званої модерної епохи, яка поставила в центрі всього особу, людське «я», суб’єктивізм. Таке думання сильно пропагував французький філософ Рене Декарт, який твердив: «Я мислю, отже я існую». Якщо я мислю, то я існую; отже, то я паную, я знаю, я повинен мати славу. Це «я» постійно зростає, так що воно стає на місце Бога, стає богом. Тому повертаємося до тієї первинної спокуси, яка сталася у Раю: «Ви будете як Бог і будете мати знання добра і зла». Ця спокуса є в людині і сьогодні: ставити себе в центрі всього. Навіть є змагання науковців, щоб генетичну інженерію удосконалити так, щоб людина не вмирала, щоб людина була паном життя і смерті. Але що тоді станеться? Не буде місця для нових людей, пануватиме самолюбство, яке дійде до самої вершини, де не буде місця для іншого, буде панування Люцифера, диявола. Саме самолюбство не позволяє, щоб хтось посвятив себе для Господа Бога. Як людина може посвятити, віддати своє життя для інших? Не може, бо вона сама вважає себе центром всього. Як вона може сьогодні залишити все: батька, матір, човен, рибу і так далі, та піти за Христом?

І тому саме тут бачимо кризу покликання. Людина сконцентрувалася в собі, а в собі людина має тільки смерть, не має бо життя у собі. Життя є тільки тоді, коли людина віддає себе для іншого через союз любові і доброти. Саме тому сьогодні панує атеїзм, тобто заперечення Бога. Заперечується існування Бога тому, що «я» існую, «я» є центром. Заперечення Бога – це найбільша дурнота, яка лиш може бути. Заперечити Бога – це означає заперечити Любов, Доброту, Світло, Правду. А що ми сьогодні маємо? Панує верховодство неправди, постійно говориться неправду, вбивається іншу людину, панує насильство, злоба та егоїзм. Тому і немає сьогодні покликань. Хто сьогодні віддасть своє життя? Сьогодні важливо панувати, мати славу, багатство, чутися добре, а натомість забувається про інших.

В Україні, дякувати Богові, сьогодні ще маємо покликання, маємо тих, які жертвують себе для інших; жертвуються наші сини, які віддають своє життя за Україну. Вони не панують, а жертвуються, проливають свою кров для того, щоб іншим було добре. Ми маємо і сьогодні своїх героїв у духовному і національному житті. Однак треба вважати, щоб ми не впали в спокусу Адама і Єви – стати як боги, які мають знання добра і зла. Дякуймо Богові за дар життя, за те, що маємо людей, які себе посвячують Богові та народові. Дякуймо Богові, що ми маємо наших героїв. Однак вважаймо, щоб ми не зцентрувалися у собі і не думали тільки про себе.

Каже Христос, що жнива великі, але робітників мало. Просімо, щоб Господь дав робітників на свої жнива, дав покликаних на служіння своїй Церкві та своєму народові, і тоді буде життя. Коли не відповідається на поклик Божий, наступає смерть, починає панувати царство диявола в нашому житті.

Нехай Господь допоможе нам це зрозуміти через Духа свого Святого та ділитися даром нашої віри і даром нашого життя, відповідаючи завжди на покликання нашого Господа.

Немає коментарів:

Дописати коментар