ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 14 квітня 2014 р.

14.04.2014р. Б. / Почуття, які можуть викликати катастрофу

розрив
Те, яким чином ми даємо собі раду з почуттями гніву і злості, має вирішальний вплив для сили нашого подружнього зв’язку і його шансів вистояти. Численні фахівці згідні щодо того, що саме у цій сфері належить шукати головну причину розпаду зв’язків: партнери просто не вміють обходитися зі злістю, яку відчувають одне до одного.
 
Зловживання гнівом, а також безпорадність людини, яка його відчуває, зростають нині до рангу великої суспільної проблеми; подружжя ображають одне одного словами і вчинками, агресивно ранять дітей. Якість людського життя значною мірою залежить від того, що діється у неї всередині; неможливо осягнути внутрішній спокій ані сповнення особистості, доки не загнуздаєш і не опануєш цю могутню емоцію. 

Що таке гнів? Його можна визначити як несподіване, живе незадоволення, викликане справжньою або гаданою кривдою чи несправедливістю; зазвичай супроводжується прагненням покарати у відповідь. Разом зі своїми похідними, такими як обурення, розчарування, затятість, роздратованість, нетерпеливість, шал, прагнення помсти, — гнів затьмарює свідомість і перешкоджає в особистому розвитку. У зв’язках, а особливо у подружжі, гнів (якщо його не контролюють і розумно розряджають) може викликати катастрофу. Він становить головну перешкоду у людських взаєминах. 

А. одного вечора вийшла з дому, забравши двох дітей, із рішенням не повертатися до чоловіка. Що могло призвести до такого різкого кроку? «Я з ним порвала. Я зла. Більше не хочу його бачити!» — гарячково падали слова. По дорозі до сусіднього міста, де мешкали її батьки, А. підраховувала, що як вони її приймуть із дітьми на яких три місяці, то вона заощадить достатньо грошей, щоби стягнутися на своє помешкання. Нервово всміхалася, думаючи про свої перспективи, і шепотіла: «Нарешті вільна».

Разом зі своїми похідними, такими як обурення, розчарування, затятість, роздратованість, нетерпеливість, шал, прагнення помсти, — гнів затьмарює свідомість і перешкоджає в особистому розвитку. 

А. і П. були подружжям уже одинадцять років. Коли вони побралися, то вирішили дітей не заводити, однак прагнули близькості, і за кілька років, не плануючи того і, власне кажучи, не бажаючи, вони вже мали трьох малюків. Обоє важко працювали, стараючись забезпечити родині матеріальний побут, навіть спромоглися мати зручний будинок. Однак у моменти фізичної близькості з ними діялося щось недобре. Відмінності, які їх ділили і протягом двох років заручин видавалися несуттєвими, ба навіть привабливими, почали викликати непорозуміння й суперечки. В їхніх розмовах з’явилися зауваження на кшталт «ну ти смішна», «йди сюди, не виламуйся», які формували їхнє щоденне спілкування. 

Наприклад, А. казала: «Нам на цьому тижні треба відвідати батьків. Мама хотіла би частіше бачити онуків». На що чоловік: «Слухай, чого ти від мене хочеш? У мене купа справ на голові! Я не можу покинути все і летіти щоразу, коли твоїй мамі захочеться». Вона: «В такому разі не переймайся, любий. Подумай, що я нічого не казала, і не повертаймося до цього. Так буде добре». — «Кара Божа, а не людина». — «А мені з тобою що, рай?».

Інколи вони сварилися більш безпосередньо і безоглядно, використовуючи інші, не менш болючі форми вираження гніву, що їх ще більше віддаляло. Обоє почувалися обманутими; подружжя не давало їм того, на що вони очікували. Вони почали спати в окремих спальнях. Припинили статеву близькість, а оскільки кожна розмова неухильно провадила до серйозної сварки, то взагалі перестали виражати один одному почуття. Дружині приносило певне полегшення, коли вона розкривала свої подружні негаразди колезі — чоловікові, який полишив жінку з двома дітьми і мешкав із приятелем. Нещастя зближає людей. А. зі своїм новим наперсником легко знаходили спільну мову і втішали одне одного, як могли. У душі А. тоді зародилися ще не висловлені думки: «Чому ми не зустрілися раніше? Ти такий милий! Як шкода, що я не можу бути з тобою!», а це поглибило прірву поміж нею і чоловіком. Зрештою вона визнала, що вже не кохає П. і вирішила розлучитися. Чоловік же, перед лицем таких серйозних ознак кризи, також дійшов висновку, що їхнє подружжя було великою помилкою. 

А. затрималася у батьків близько півроку. Швидко знайшла роботу з кращою зарплатнею, і незабаром уже змогла переїхати до власного помешкання, розпочинаючи життя самотньої жінки. Всупереч нагадуванням батьків і проханням чоловіка про повернення, аби спробувати ще раз, А. подала на розлучення. 

Після розлучення П. прийшов до терапевта, який допоміг йому зрозуміти, в який саме спосіб він сам посприяв розпадові свого подружжя. То було вже друге подружжя П., яке закінчилося невдачею. Йдучи від першої дружини, він винуватив її в усьому, вона бо його не розуміла і постійно нарікала. Терапія ж видобула на поверхню його глибоку нехіть, яку він відчував до жінок узагалі, і допомогла цей стан подолати. Мама П. померла, коли він був дитиною; в його підсвідомості застрягло переконання, що зродилося тоді: «Мама мене покинула, вона мене зрадила, жінкам вірити не можна». Цей неусвідомлений гнів П., перенесений на жінок, раз по раз чинив так, що він захищався від їхньої близькості. Щоразу, коли він підходив до дружини з любов’ю, у ньому пробуджувався гнів і пожирав усю ніжність. Чи знав сам П., звідкіля береться його гнів? Допіру під час терапії він усвідомив, що злість, яку він відчував до А., мала небагато спільного з її поведінкою, зате була наслідком емоційних ран, яких він зазнав після ранньої смерті матері. Такі повторювані атаки гніву зі сталим мотивом, закорінені в переживанні з дитинства (серйозній втраті або зловживанні), зовсім не є рідкістю.

У наші часи більше подружжів розпадаються через мовчання і пасивність, ніж через насильство. 

У наші часи більше подружжів розпадаються через мовчання і пасивність, ніж через насильство. П. усвідомив завдяки терапії також і те, що гнів щодо своєї дружини він виражав прихованим, пасивним способом; коли утримувався або щось його утримувало від того, щоби прямо висловитися, він утікав у мовчанку, сарказм, нарікання і кепські жарти, несвідомо готуючи грунт для наступної втрати свого життя. Своїм холодом і придушеною ворожістю він спромігся сповнити неусвідомлену помсту, жертвою якої стала його дружина. «Я мушу знати, чому ти гніваєшся, — наполягала А., — не знаю, з якого боку підійти до твоєї мовчанки. Я не вмію читати думок!» 

Скидається на те, що подружжя у пересічних чоловікові й жінці викликає більше гніву, ніж вплутання у будь-яку іншу суспільну ситуацію. Конфіденційні нотатки терапевтів повні інформації про побиття жінок, дітей, ба навіть і чоловіків. Незалежно від ступеню такого насильства, а також психічних і фізичних зловживань у сім’ях, багатьом жінкам і чималій частині чоловіків вдається стримувати гнів, придушуючи його. Контролюючи свій гнів придушуванням, вони доходять зрештою до стану, в якому їхні справжні почуття непомітні не тільки для зовнішніх спостерігачів, але й для партнерів, а також і для них самих. Вони тоді свідомо роблять вигляд, ніби все у них якнайкраще, бо в іншому разі динаміка ситуації допровадила би до різкого вибуху. Однак стається так, що одного дня до такого вибуху справи доходять: слово за словом на якусь неважливу тему переростають у гостру суперечку, здатну захитати зв’язок або навіть розбити його. Рани і нерозв’язані конфлікти з минулого випливають із глибини підсвідомості на поверхню — і спалахує війна.

Вони тоді свідомо роблять вигляд, ніби все у них якнайкраще, бо в іншому разі динаміка ситуації допровадила би до різкого вибуху. 

Інколи партнери, які втрачають порозуміння, не приховують стану, до якого дійшли; одні розстаються, відмовляючись на майбутнє від ідеї пов’язати своє життя з будь-ким, інші шукають собі нове товариство і зав’язують романи, аби покарати чоловіка/дружину або переконатися, що вони ще можуть бути коханими. Жінка з наведеної вище історії, шукаючи когось, хто цінував і любив би її більше, ніж її чоловік, емоційно і фізично зв’язалася з колегою з праці, який заодно був її довіреним приятелем. Цей чоловік запевняв, що хоче розлучитися з дружино, яку недавно покинув, обіцяв це зробити; однак за рік пристрасного роману вирішив, що повертається назад, до жінки й дітей. Зневірившись і впавши в розпач, А. тоді пошкодувала, що не залишилася з П. і не взялася до труду виправити їхній зв’язок. 

У деяких зв’язках партнери, безпорадні перед взаємно виявленим гнівом, відстороняються у зв’язку, водночас провадячи (і ще рішучіше, ніж раніше) боротьбу за владу в ньому. Кожен із партнерів чатує на помилку іншого, намагаючись здобути над ним перевагу, і жоден не бажає помічати потреби іншої сторони, не збирається її шанувати ані бачити в ній неповторну особистість зі своїми рисами і прагненнями. Вони зберігають дистанцію, живучи від однієї суперечки до іншої, і жоден з них не припускає такої можливості, що йде помилковим шляхом. Зазвичай на манівці сходять обоє, однак кожному з них важко це визнати, оскільки вони побоюються, що тим самим визнали би, ніби партнер правий. Така позиція — безплідна. Інколи такі партнери роками терплять своє подружжя, сподіваючись, що зрештою щось у ньому зміниться на краще. Однак цього не може статися, доки вони провадять свою тиху війну, яка неминуче приносить у наслідок розпад зв’язку.
 
Пітер М. Келлесіс, deon.pl

Джерело:   КРЕДО 

Немає коментарів:

Дописати коментар