ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 1 березня 2014 р.

01.03.2014р. Б. / Неділя сиропусна Євангеліє від Матея 6,14-21

14Коли ви прощаєте людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. 15А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. 16Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. 17Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, 18щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. 19Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21Бо де твій скарб, там буде і твоє серце.

1Приготування
1.1 Прочитати уривок Мт 6, 14-21
1.2 Зробити аналіз:
  • Скільки  тем розкрито?
  • У двох колонках виписати навчання позитивного та негативного характеру.
1.3 Контекст: 6, 1-34
Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

2 Нарис
  1. Повідомлення із контексту
Учитель навчає своїх учнів. Великий наголос ставиться на тому, що добрі вчинки повинні робитися так, щоб не отримували розголосу. Галас, що супроводжує людські добрі вчинки вже не йде на користь самій людині. Слава робить людину вразливою для спокусника. Адже слава зачіпає нотки гордості та самовивищення. Тоді вже ті вчинки стаються для неї каменем спотикання. Бо людина вже їх чинить не задля добра іншого, не задля любові до брата свого, але задля побільшення своєї слави, задля задоволення своїх егоїстичних почуттів. Приходиться до протиріччя: добрі учинки спричиняються до упадку того, хто їх чинить. Тоді ці вчинки, якщо ще в очах людських можуть характеризуватися як добрі, то в очах Божих таким прикметником мабуть не позначатимуться.

Контекст дуже сильно підкреслює втаємничення добрих учинків, бо тоді вони будуть служити для будови Людини. Людина на протязі свого життя покликана співпрацювати з Богом задля виконання плану Творця щодо неї: уподібнюватися до нього. Коли ж очі звернені на прославу людську, то це означає, що людина отримує певні поправки щодо свого зросту не від того, кому це належить робити. Отже, вона замінила  орієнтир, вибрала шлях, що не веде до уподібнення Творцю, але самообманюється своїм егоїзмом.

Уривок має чітко вирізнену двополярність: негативні та позитивні риси поведінки людини:
14 – позитивний
щодо
15 – негативний
прощення провин
16 – негативний
щодо
17-18 – позитивний
способу пощення
19 –негативний
щодо
20-21 – позитивний
місця збирання скарбів

14Коли ви прощаєте людям їхні провини,
то й Отець ваш небесний простить вам.

15А коли ви не будете прощати людям,
 той Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.

16Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри:
 бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять.
 Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.

17Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя,
 18щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні;
 і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі.
19Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають.

20Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають.
 21Бо де твій скарб, там буде і твоє серце.


  1. Читання тексту
14Коли ви прощаєте людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. 15А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.

Український текст значення слова παράπτωμα (параптома) передає різними словами: провина (Гал 6, 1), переступ (Рм 5, 15; 5, 20), падіння (Рм 11, 12), гріх (Еф 2, 5; Кл 2, 13).

Слово παράπτωμα (параптома) несе у собі розуміння того, що стається певне відхилення, що приводить до падіння, може привести навіть до смерті і смерті не тільки того, хто переступив, прогрішився, але, як підкреслює апостол Павло, через переступ одного померло багато (Рм 5, 15).

Ці два речення, що поміщені після молитви (Мт 6, 9-13), що її навчає Ісус своїх послідовників, відіграють роль своєрідного виявлення правдивості слів, що ними звертається людина у молитві до Бога-Отця. Якщо не простилося братові, то можна розуміти, що не визнається Бога як Батька (Лк 15, 25-32), і не приймається його прощення щодо себе самого. Праведник є не той, хто не грішить, – всі люди грішні, але той, хто здатен прощати, як Отець. 

Якщо не прощаю – означає, що моя молитва переповнена фальші і не відбулася у Дусі Отця та Сина. Любити ділом та правдою, а не язиком та словом (1Йо 3, 18) – ось гасло учня Христа.

Коли ж людина милосердиться до свого ближнього, прощаючи йому його переступи, то вона блаженна і зазнає милосердя (Мт 5, 7).

16Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.

Ісуса декотрі називали ненажерою та винопивцем (Мт 11, 19), звинувачували також і його учнів, кажучи, що вони не постять (Мк 2, 18), напротивагу учням Івана Хрестителя, які постили. Що, отже, означає постити? Чи треба постити? Як постити? Для чого постити?

Споживати страву означає підтримувати життя, бо ж при створенні людини Бог дав їй поживу (Бут 1, 29; 2, 16), і навпаки, постити означає губити життя. Де ж є сенс посту? Постити аж до смерті означає вже не постити, але чинити самогубство, занапастити життя. Отже, під постом треба розуміти певне життєве обмеження, але не вбивство життя. Як визначити межу?

Коли звернути свою увагу на те, як дає Господь Бог їжу, то видно відразу, що даючи їжу людині, він її дає їй у контексті заповіді, що вказує і на певне обмеження (Бут 2, 17). Тобто піст існує стільки ж скільки й людина, що отримала від Бога закон. Саме виконання закону, даного Богом, вже вводить людину у простір посту, бо виконуючи закон, людина обмежує себе, доходить до розуміння, що мати все не принесе користі їй. Виконання закону поміщає людину у простір відносин: людини до Бога, людини до людини, людини до себе самої, та людини до речей, що її оточують.

По відношені до Бога піст виглядає як молитва тіла: тобто розглядається як символічне признання того, що людське життя не є самодостатнім, і матеріальна їжа, тим більше, не може бути джерелом вічного життя, бо Творець є джерелом Життя,  і Слово Боже є їжею правдивою (Втор 8, 3; Лк 4, 4).

По відношенні до іншої людини піст є братерською любов’ю, бо підкреслюється момент розуміння того, що поруч живе особа, яка має ту ж гідність і обмежити себе в їжі, поділитися з нею куском хліба, означає цінувати її життя, як своє. Таке відношення до життя ближнього, підкреслює Ісус, не пройде непомітно (Мт 25, 31-46).

По відношенні до себе самого піст є тим лакмусовим папірцем, що дає змогу побачити правдиве відношення до свого життя як дару від Бога та до смерті як остаточного з’єднання з Творцем – початком і кінцем всього. «Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо» (Рм 14, 7-8).

По відношенні до речей піст є чинником, що направляє бажання людини  у правильне русло, тамуючи жагу пожадання до нагромадження. Можна пожадати не лише речі матеріальні, але пожадливість може бути і до інформації, до пізнання без кінця всього, що приходить до нашого мозку через органи чуття.

Можна сказати, що піст є необхідним чинником для того, щоб досягти певної “тверезості”, що полягає у послуговуванні набутими матеріальними статками та розумовими досягненнями таким чином, щоб це було корисно для побільшення любові до Бога та до ближнього.

Обмеження себе у пожаданні – це звичайно важка, виснажлива праця. Піст, як і будь-яке інше обмеження, може привести до суму, за тим, що втрачається, а брак їжі – до виснаження тілесного. У будь-якому випадку той, хто постить, має певну нагороду. Але Христос каже, що ті, які виснажують себе, щоб було видно, то вони вже отримали нагороду, нагороду від людей, які їх вважають за праведників та подвижників. Ісус же їх називає лицемірами. А хто такі лицеміри? Це ті, які грають роль когось, тобто в даному випадку поводяться так, як посники, ними не будучи. Отже, обмежувати себе у їжі, чи чомусь іншому це є піст, але не всі, які це роблять, постять, не всіх можна назвати посниками. Хто ж тоді є правдивим посником? Христос сам дає нам відповідь на це питання, він вказує на те, як повинна поводитися людина, коли вона постить.

17Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя,

У Сарому Завіті маємо різні згадки про піст. Завжди піст пов’язаний із сумом, плачем, скорботою.

Відносини, що встановилися між Ізраїлем та його Богом час від часу вимагали відмови від їжі. Піст був приписаний лишень у день відпусту (йом кіппур) (Лев 16, 29-31; 23, 27-32; Чис 29, 7) як знак покаяння. Піст практикувався також у четвертому, п’ятому, сьомому, та у десятому місяцях року як вияв жалоби на згадку про падіння Єрусалиму у 587 році до різдва Христового (Зах 7, 3-5; 8, 19). Поза цими окресленими випадками євреї практикували піст у випадках жалоби (1Сам 31, 13; 2Сам 1, 12; 3, 35) або покаяння (1Сам 7, 6; Неєм 9, 1-2). Відомим є випадок, що стався з Давидом, який постив задля виздоровлення сина. Коли ж син помер, то Давид відмовився поєднати свою жалобу з постом (2Сам 12, 16-23). Піст практикувався також у поєднанні з молитвою (Пс 35, 13; 69, 11). Визначним є піст Мойсея та Даниїла як такий, що приготовує людину до прийняття Божого об’явлення (Вих 34, 28; Дан 9, 3; 10, 2-3). Численними є випадки, коли піст супроводжується молитвою не поодинокої особи, але зібрання людей (Суд 20, 26; Єр 36, 9). У біблійному розумінні піст не є аскетичною практикою (наприклад, священиків від пиття вина перед релігійним служінням (Лев 10, 9), рехавіїв (Єр 35, 5-11) чи назореїв (Чис 6, 3-20)), але, через відмову від їжі, є виявом повернення до Бога та послухом його волі. Тоді зрозумілою стає критика посту пророками, тому що часто він носив чисто формальний характер (відмова від їжі), та їх заклик до правдивого посту, що полягає у праведних вчинках та братській любові (Іс 58, 1-12; Зах 7, 5-10).

У юдаїзмі піст дуже поширився і міг практикуватися на протязі всього життя задля особистої побожності (Юдита 8,6; Лк 2, 37) або два рази на тиждень (Лк 18, 12).

Ісус як есхатологічний пророк закликає постити так:

18щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі.

Втілене Слово Боже, перебуваючи серед людей, вказує на ту лінію, що записана у Святому Писанні – піст має бути наверненням та наближенням до Творця, але не шуканням слави посеред людей. Добрі вчинки не потребують галасливої реклами, бо якщо вони дійсно добрі, то чиняться задля любові до Отця, а він завжди віддячує за працю (Бут 2, 15-16).

Посник, як вже було сказано, отримує певну оцінку за свої зусилля, і ця оцінка заповнює ту прогалину, що утворилася в результаті обмеження. Людський матеріал, заповнюючи якесь місце у будуванні Людини, вносить елемент ідола людського “я”, і тому ці старання є марними щодо Божого плану. Коли ж людина обмежує себе саму перед Творцем, вона дає можливість йому внести певні доповнення, щоб зростати уподібнюючись до нього (Бут 1, 26). Отець віддасть “втрачене”.

19Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають.

Людина отримала життя в дар від Бога. Разом із цим даром вона отримала ще в дар певні засоби для підтримання життя (Бут 1, 27-30). Після того, як диявол ввів смерть (Мудр 2, 24) через гріх людини, людина живе вже у страсі, свідома того, що повернеться у землю, з якої її було взято (Бут 3, 19). Страх перед смертю заставляє людину більш гостріше думати про збереження життя і, не без участі того ж диявола, людина часто зосереджує свою увагу не на Житті, від якого можна почерпнути життєдайну силу, але на матеріальних засобах, що підтримують її життя. Нічого в тому поганого нема, коли людина дбає про наявність матеріальних засобів, бо вони також дані Богом, але виникають клопоти, коли зосереджує на них надмірну увагу, коли вони починають розглядатися, як єдине джерело збереження життя, коли людина забуває, «що не тільки хлібом живе людина, але всім, що виходить з уст Господніх» (Втор 8, 3).

Матеріальні засоби, на яких зосереджується надмірна увага, починають відігравати в очах людини більшу роль, ніж насправді вони мають. А це приводить до хибного висновку: чим більше їх маю, тим більше захищеним є моє життя. Тоді починається гоніння за їх нагромадженням. Від нагромадження того, що підтримує життя, але його не дає, застерігає Господь і навчає людину на дарі манни (Вих 16, 14-21).

20Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають.

Кожна людина є свідома кінця свого життя тут на землі, але ніхто не знає хвилі, коли треба буде залишити все, що нагромадила за життя. Христос звертається до такого збирача словами: «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк 12, 20). Скарб правдивий, до якого не зможуть дістатися ні міль, ні хробацтво, ані злодії – це той, що не приховується для себе, але дається потребуючому, бо «хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і він йому відплатить за його добродійства» (Прип 19, 17). Павло, проповідуючи до ефеських пресвітерів, посилаючись на слова Господа Ісуса, навчав: «Більше щастя – давати, ніж брати» (Ді 20, 35).

Вживати земні скарби треба з розумінням того, що вони є дарами від Господа. «Скарб свій вживай згідно з заповідями Всевишнього: це тобі буде корисніше, ніж золото. Милостиню замкни у себе в коморах – вона тебе вирятує від усякого нещастя» (Сир 29, 11-12).
21Бо де твій скарб, там буде і твоє серце.

Цей стишок робить підсумок двох попередніх, вказуючи, що людина буде перебувати там, де вона поклала свій скарб. Логіка тут дуже проста. Якщо вкладаєш своє серце у скарб, що гине, якщо любиш речі цього світу, то і серце загине разом з тим скарбом. Коли ж скарб на небі, де він захищений силою Бога, коли потяг є до скарбу, що у Бозі, коли серце звернене любов’ю до нього, то перебуває людина у Бозі і у житті.
  1. Матеріал для читання: Сир 28, 1-8; Іс 58, 1-7; Лк 12, 16-21; Лк 19, 1-10.
4 Молитва уривком
4.1 Ввідна молитва
4.2 Читання уривку
4.2.1 Тиша
4.2.2 Ділення словом  чи стишком, що справили враження
4.3 Друге читання того ж уривку
4.3.1 Тиша
4.3.2 Ділення особистою звісткою Бога
4.4 Третє читання
4.4.1 Тиша
4.4.2 Ділення спонтанною молитвою на Боже слово

o. Євген Станішевський

Джерела: http://pcc.ugcc.org.ua/

Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар