ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 3 січня 2014 р.

03.01.2014р. Б. / Папа Франциск: Не бійтеся розлогих горизонтів

Не мати перед собою жодного іншого імені, як Ісус, і не чинити жодного вчинку, який би не був пов’язаний з Христом. Таке побажання Папа Франциск скерував до своїх співбратів єзуїтів. У п’ятницю, 3 січня 2014 р., коли Церква латинського обряду відзначає свято Найсвятішого імені Ісуса, Єпископ Риму очолив Святу Месу в римському єзуїтському храмі Ісуса. Євхаристійне богослуження було приурочене зарахуванню до лику святих першого священика єзуїта П’єра Фавра, яке Святіший Отець здійснив 17 грудня 2013 року. У спільній подячній молитві з Папою єдналися кардинал Аґостіно Валліні, Вікарій Папи для Римської дієцезії, преосвященний Ів Жан Марі Боавіно, Ординарій дієцезії Ансі на південному сході Франції, де народився святий П’єр Фавр, та приблизно 350 єзуїтів.

Коментуючи під час проповіді слова святого Павла: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги», – Святіший Отець наголосив: «Нашою, єзуїтів, нагородою є ім’я Ісуса, ми прагнемо боротися під знаменом хреста, а це означає мати ті самі почуття, що були в Христа. Це означає думати, як Він, бажати добра, як Він, бачити, як Він, іти вперед, як Він».

Папа зазначив, що Христове серце – це «серце Бога, Який з любові понизив себе», і кожен з єзуїтів, «який іде за Ісусом», повинен, за його словами, «бути готовим спорожнити себе самого», тобто, бути людьми, які не живуть «зосереджені на собі самих», тому що центром Товариства є «Христос і Його Церква». А Бог завжди має несподіванки, тому слід мати «відкрите мислення», вміти мислити, вдивляючись у горизонт, яким є дедалі більша Божа слава.

«Але, – вів далі Святіший Отець, – будучи грішниками, можемо запитати себе, чи наше серце зберегло отой неспокій шукання, чи, натомість, атрофувалося; чи наше серце перебуває у постійній напрузі, тобто, є серцем, яке не шукає зручностей, не закривається у собі, але відбиває ритм шляху, яким слід пройти разом з усім людом, вірним Богові. Потрібно шукати Бога, щоб Його знайти, та знаходити Його, щоб далі завжди Його шукати». Адже, як зазначив перший Наступник святого Петра з єзуїтської чернечої родини, «лише такий неспокій приносить мир». Це також «апостольський неспокій», який невтомно звіщає благу вість, відважно євангелізує.

Саме таким неспокоєм, за словами Папи Франциска, і відзначався святий П’єр Фавр. Під проводом святого Ігнатія Лойоли він «навчився поєднувати свою невгомонну і витончену чутливість зі здатністю приймати рішення». Він сам навчав, що саме тоді, коли пропонуються важкі речі, «проявляється справжній дух, який приводить дію в рух», а автентична віра завжди включає прагнення змінити світ. У цьому контексті Святіший Отець запитав співбратів: «Чи ми також маємо такі великі горизонти та пориви? Чи ми теж такі відважні? Чи наші мрії високо ширяють? Чи пожирає нас ревність? Чи може залишаємося посередніми, задовольняючись нашими кабінетними програмами апостоляту?»

Папа закликав завжди пам’ятати, що «сила Церкви не перебуває у ній самій та в її організаційних здібностях, але в глибоких водах Бога. А ці води розбурхують наші прагнення, а прагнення розширяють серця». За словами проповідника, саме у таких стремліннях святий П’єр Фавр зміг розпізнавати Божий голос, бо без прагнень «неможливо нікуди дійти», і саме тому «потрібно жертвувати свої бажання Господеві».

Святіший Отець далі зауважив, що святий Фавр був цілковито зосереджений на Богові, а тому в дусі послуху зміг іти, часто пішки, в кожний куток Європи, щоб смиренно діалогувати та звіщати Євангеліє. «Тут, – додав він, – мені на думку спадає одна спокуса, яку ми можемо мати, а багато-хто її має, тобто, пов’язувати звіщення Євангелія з інквізиторськими шмаганнями, із засудом. Ні, Євангеліє слід звіщати з ніжністю, братерство, любов’ю!»

«Ми, – підсумував Папа, – є людьми, що перебувають у напруженні, ми суперечливі та непослідовні, всі ми грішники. Але ми – люди, які бажають ходити під поглядом Ісуса. Ми є малими, грішниками, але бажаємо боротися під знаменом хреста в Товаристві, відзначеному іменем Ісуса. Ми, що є егоїстами, прагнемо, однак, прожити життя, розбурхане великими устремліннями. Оновімо, отже, свою посвяту Вічному Господеві Всесвіту, аби з допомогою Його преславної Матері ми могли бажати, прагнути і жити почуттями Христа, Який понизив Себе Самого. Як писав святий П’єр Фавр, “не шукаймо у цьому житті жодного іншого імені, яке не зв’язане з іменем Ісуса”. І молімося до Богородиці, щоб стати на стороні Її Сина», – закликав Святіший Отець своїх співбратів єзуїтів.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар