ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 15 грудня 2013 р.

15.12.2013р. Б. / Дорогі священики, перечитайте Папське повчання

скучно
Бувають моменти, коли католик сидить на церковній лаві, шкодуючи, що священикові, який проголошує проповідь, не спішно на обід…
 
Недільна Меса. Ти саме сів на лавку, вислухавши Євангеліє. Чекаєш на коротку гомілію. Сподіваєшся, що священик приділить кілька хвилин роздумам над Словом, яке ти щойно почув. Може, скаже щось таке, що допоможе тобі зрозуміти слова Ісуса і застосувати їх у щоденному житті в тижні, який розпочинається. 

Навряд чи можна було помилитися більше! На жаль, тобі знову не пощастило… Замість конкретних рефлексій — абияке лиття води, що купи не тримається. Замість посилань на наші щоденні проблеми — якась складна для осмислення історійка, що мала бути життєвою і цікавою, але, певно, ніхто задуму проповідника не осягнув. Замість кількох простих думок, які становлять собою наслідок раніше промедитованого Слова, — зліпок із заготовок у «помічнику проповідника», поєднаний із якоюсь притягнутою за вуха цитатою (найкраще з Йоана Павла ІІ). 

Після п’яти хвилин з тебе вже досить. Із Євангелія, найшвидше, ти вже нічого не пам’ятаєш. Якщо ти влип, то проповідник зараз ще тільки-но розохочується. По десяти хвилинах при кожному стишенні голосу радієш, що то вже кінець. На жаль, ще ні, і ще ні. Якщо тобі особливо сильно пощастило, то це все може тривати і двадцять з лишком хвилин. По дорозі можеш почути ще якісь суспільно-політичні зауваження. Після такого досвіду жалкуєш, що священик, який править Месу, не поспішає на обід… 

Це не вигадана історія. Такою, на жаль, нерідко є наша сіра, буденна парафіяльна дійсність. Вочевидь, є священики, які роблять на амвоні те, що вони там мають робити; але це, на жаль, все ще винятки. 

На значення проблеми звернув увагу Папа Франциск. У нещодавно опублікованому Апостольському повчанні «Evangelii Gaudium» (яке вже багато хто називає програмним документом нового понтифікату) знаходимо частину, присвячену тому, як має виглядати проголошування гомілій. 

Ось кілька папських порад. Точний діагноз і рецепт доброї проповіді.
 
- Проповідь є точкою відліку для оцінки близькості та здатності на зустріч пастиря зі своїм людом. Ми ж знаємо, що вірні надають їй великого значення. І вони, як і самі висвячені служителі, чимало страждають: одні при слуханні, інші при проголошуванні слова. Це сумно, але так є. 

- Проповідь не може бути розважальним спектаклем, вона не відповідає логіці медіального переказу, але має викликати запал і надати сенсу целебрації (урочистому служінню відправи). Вона становить собою особливий вид, оскільки йдеться про переказування слова у рамках літургійного дійства. Тому вона має бути коротка і повинна уникати того, щоби справляла враження, ніби це якась конференція або лекція. 

- Приготування до переказування слова є таким важливим завданням, що потрібно присвятити певний тривалий час на вивчення, молитву, роздуми і душпастирську креативність. 

- Деякі настоятелі часто вважають, що це неможливо з огляду на численні обов’язки, що вони їх мусять виконувати. Однак я насмілююся просити, аби вони щотижня присвячували цьому завданню достатньо довгий особистий і спільнотний час, навіть якщо треба було би призначити менше часу на інші завдання, хоч би й важливі. 

- Проповідник повинен уміти так слухати люд, аби відкрити те, що вірним потрібно почути. Проповідник — це людина, яка споглядає Слово, а  також споглядає люд. 

- Проповідник, який не готується, не є «духовною» особою, він нечесний і безвідповідальний стосовно отриманих дарів.
 
Пьотр Жилка, deon.pl

Джерело:   КРЕДО 

Немає коментарів:

Дописати коментар